Про духовну остиглість
Духовна посуха не завжди походить від Бога. Її причиною буває глибоке прив'язання до особи або речі. Тому всі ви, що нарікаєте на духовну посуху, загляньте у глибінь вашого серця, і якщо знайдете там якесь прив'язання, яке відвертало б вас від Бога і позбавляло Божих утіх, викиньте його звідти та впровадьте Бога, щоб Він один жив у вашому серці. Духовну посуху можуть викликати чисто фізичні причини або вдача людини, яка має нахил до меланхолії і сумовитості.
Що ж робити в такому сумному та пригноблюючому стані? Св. Тереза пише: "Духовною посухоюі спокусами Бог випробовує своїх улюблених. І хоч би ця духовна посуха тривала ціле життя, нехай душа не перестає молитися, колись прийде час і за все одержить належну нагороду". Перебуваючи в стані муки, вона повинна впокоритися, вважаючи, що терпить це за всі зневаги, зроблені Богові, і повністю підкоритися Божій волі, кажучи: "Ось я, Господи, якщо хочеш, щоб я була такою покинутою і такою сумною усе життя, а навіть цілу вічність, дай мені свою ласку і вчини, щоб я Тебе любила, а тоді роби зі мною все, що Тобі подобається". Треба тягнути себе, якщо це мусить бути, на молитви, розважання, треба приступати до Святого Причастя, працювати і нічого добровільно не занедбувати. Силувати себе до актів віри, надії та любові, які проказував св. Франциск Салезій: "Хочу любити Тебе бодай за життя, якщо не матиму щастя любити Тебе по смерті"; а передусім треба слухати сповідника, якому Бог доручив піклуватися про твою душу. Не думай, що Бог тебе залишив. Ні. Він тільки випробовує тебе, чи ти на молитві хочеш задовольнити Бога, чи себе, а тим випробовуванням підсилює і удосконалює твою любов. "Може Бог хоче тебе очистити й запобігти тому, щоб із тих потіх не виріс хробак уподобання в собі, а з того уподобання не зародилася гордість - отрута для твоєї душі", - каже св. Франциск Салезій. А коли все ж Господь Бог жадає від тебе остиглої молитви, то жертвуй Йому остиглу, бажаючи однак, щоб вона була гарячою.
Така молитва приємна Богові і корисна для твоєї душі, бо поєднана з жертвою, бо чиста від плями власної любові, яка не знаходить для себе поживи і поєднана з багатьма чеснотами. І так лучиться з нею мужність, бо душа попри перешкоди не розчаровується. Лучиться покора, бо душа пізнає свою неміч і відчуває, що негідна Божих потіх. Лучиться вірність, бо попри вдаване опущення душа стало залишається при Бозі. Також і Господь Бог не жаліє для такої душі своїх нагород, хоч вони нерідко закриті перед душею. Влучно сказав св. Франциск Салезій, що "один грам молитви в час остиглості більше має вартості, аніж десять кілограмів - у час потіхи".
Дуже добре в такому стані з любов'ю дивитися на хрест чи на Найсвятіші Тайни або цілувати Розп'яття, а під час розважання користуватися книжкою і розбуджувати стрілисті акти, бо саме тоді, коли найменше будеш сподіватися, кине Господь Бог промінь Своєї ласки і негайно зникне темінь, трісне крига і потоки солодкої побожності попливуть у твоєму серці.
Якщо остиглість триває довший час, св. ФилипНері радить наслідувати жебраків і йти з простягнутою рукою до Ісуса Христа, до Пресвятої Діви, до Ангела-Хоронителя і до всіх Святих, просячи про кілька одробин духовної милостині. Можна також накласти на себе якусь покуту.
Душе, якщо під час остиглості ти будеш так робити, то отримаєш великі користі. Можеш іти слідами св. Франциска Салезія, який так говорить про себе: "Щодо мене, то я спокійно приймаю все, що Бог мені зсилає. Якщо відбирає мені потіху, то я цілую правицю Його милосердя, а якщо відчуваю остиглість і розсіяння - то цілую лівицю Його справедливості. Хто має замилування в молитві з любові до Бога, той хоче тільки того, чого хоче Бог".
Молитва Господа Ісуса в Оливному городі була найдосконаліша і найцінніша, а однак і ту молитву супроводжувала найстрашніша остиглість.
