Слава Ісусу Христу!
Дорогі брати і сестри! Минув 2014 рік Божий, рік людського терпіння, болів і страждань, рік великих сподівань і надій, рік розчарувань і невдач.
У першу річницю подій на Майдані 19-20 лютого в Україні, а також в інших країнах світу, де проживають українці, відбулися різного роду маніфестації, ходи, виставки, щоб пригадати про ці сумні події світові, а також помолитися за героїв Небесної Сотні і вшанувати їхню пам'ять. У центрі Києва у неділю, 22 лютого, відбувся Марш Гідності. У голові колони йшов президент України Петро Порошенко. Разом з ним пройшли президенти Литви Даля Грібаускайте, Польщі - Броніслав Коморовський, Федеративної Республіки Німеччини - Йоахим Гаук, Молдови - Ніколас Тімофті, Грузії - Георгій Маргвелашвілі, Словацької Республіки - Андрей Кіска, Президент Європейської Ради Дональд Туск. У багатьох містах і селах нашої Батьківщини постали пам'ятники героям Небесної Сотні, були відкриті меморіальні таблиці, їхнім іменем названі школи, вулиці.
Історична пам'ять про Небесну Сотню має жити в серці нашого народу. З усіх пам'ятників, які існують на сьогодні і які постануть у майбутньому, найкращим пам'ятником буде наше життя, яким ми засвідчимо, що ми як народ стали іншими, що ми пам'ятаємо, за які ідеї віддали життя наші герої на Майдані. Мусимо жити цими ідеями і втілювати їх у реальне життя. Це буде найкращим пам'ятником Небесній Сотні.
Після спілкування з різними людьми складається враження, що більшість осіб вважає, нібито зміни в Українській Державі мають відбутися тільки в житті й свідомості політиків, бізнесменів, державних посадовців. Тобто зміни в українському суспільстві мають відбутися у вищеназваних інституціях, але не в мене. На мою думку, це дуже серйозна помилка в нашому народі. Небесна Сотня і тисячі громадян, які виходили на Майдан у Києві під час Революції Гідності, прагнули докорінних змін у суспільстві. Ці зміни має починати не хтось, а ми всі разом. І це вже проблематичне питання. Тому що кожен із нас вважає себе чесним, справедливим і т.д. Ми тільки зрідка, деколи і то в "дрібних" справах порушуємо закон, даємо хабарі, підкупляємо інших - це не рахується. Потішаємо себе, що так чинить більшість людей, бо якось же треба, мовляв, виживати. І в цьому полягає дуже велика проблема, бо це "чуть-чуть" і "деколи" в масштабах такої великої держави, як Україна, породжує й підтримує велику корупцію. Наприклад, візьмемо митницю. "Маленький" хабар заради того, аби митник закрив очі на товар, який я провожу і за який маю платити мито. Даю хабар, мене пропускають, я щасливий, що проїхав, митникові також добре. І так збирається валіза грошей, які переправляються до певних вищих органів. Серед тих грошей є також твоя двадцятка доларів. І ти в такий спосіб береш участь у корупції. Ти - корупціонер. Тому корупцію не так легко викорінити, тому що вона не починається, як ми гадаємо, тільки з вищих чинів, вона починається з кожного із нас. Ми щасливі, бо побудували гарну віллу, відкрили свій бізнес, забезпечили себе, своїх дітей і онуків матеріальним статком, але не сплативши податків, ми зробили нещасливими тисячі людей: калік, сиріт, пенсіонерів, роззброїли українську армію. Тепер порівняймо ціну нашого маленького особистого щастя з нещастям і бідою мільйонів людей в Україні. Це страшно...
Візьмемо український бізнес. Чи людина могла чесно його провадити? Звичайно, що ні. Люди бізнесу шукали "криші", тобто бандитські організації, які б мали охороняти тебе, недоторканність твого бізнесу, твоє місце, твою працю. Ти їм платиш, даєш данину і "спокійно" собі працюєш до певного часу. Чому хтось у тіні має бути для тебе "опікуном і покровителем", а не держава? Вийти з цього надзвичайно важко.
Стан українського суспільства можна порівняти з хворобою людського організму. Я б поставив діагноз: "важкий" - щоб вижити, без операції не обійтися. Немає докладного, фахового роз'яснення цієї "операції", яка має торкнутися "тіла" народу. Це дуже важлива, поважна і надзвичайно відповідальна справа. Від доброї операції залежить життя усього організму людини. Зле зроблена операція робить людину непрацездатною, а то й калікою. Якщо не підійти з великою відповідальністю до цієї справи, операція може бути невдалою. Чи в цій справі маємо відповідних фахівців, людей сумління, а не тільки емоцій, які б справедливо в світлі Божої правди виконали подібну операцію?
Українське суспільство потребує докорінних змін. Змін, які стосуються кожного громадянина нашої держави. Немає в державі маловажливих речей. Держава подібна до людського організму. В організмі немає зайвих членів. Чи можна сказати, що в моєму організмі є якийсь зайвий член і я можу без нього обійтися? Бо кожний член людського тіла виконує відповідну роль. Люди живуть без зору, ніг, рук, вони живуть, але їхнє життя не є повноцінним, бо вони не можуть дати собі ради. Без цих змін ми нічого не побудуємо.
Який орієнтир має вибрати український народ, щоб почати нове життя? Хто має бути для нас дороговказом? На яких засадах маємо будувати наш спільний дім - Українську державу? Яку ідеологію маємо прийняти, щоб українське суспільство оновилося? У нинішньому світі можна знайти дуже багато порад, варто заглянути тільки в Інтернет - і знайдеш сотні, а то й тисячі відповідей на те чи інше запитання практично у всіх галузях. Але немає кращої поради, ідеології для світу, ніж та, яку нам дає Слово Боже. У ньому - Боже благословення, мудрість, правда, любов, світло, згода, мир, взаєморозуміння, засада правильних відносин між різними верствами населення, у ньому і завдаток вічного життя.
Апостол народів святий Павло, який сам належав до панівної на той час у юдейському суспільстві секти фарисеїв, був високоосвіченою людиною, мав римське громадянство, добре знав життя багатих юдейських священиків. Ставши апостолом, мав змогу пізнати життя простого бідного народу, в тому числі й рабів. Він звертається до нас із повчальним словом, яке було, є і буде завжди актуальним на всі часи і для всіх народів.
У Посланні до Ефесян є 4 розділ, який має заголовок "Нове життя у Христі". Апостол Павло, звертаючись до Ефесян, спрямовує їхню увагу на те, як вони мають поводитися між собою, але починає від себе, ким він є: "Отож благаю вас я, Господній в'язень, поводитися достойно покликання, в повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність духа у зв'язку миру" (Еф. 4, 1-5).
Відновити все у Христі, повернутися лицем і серцем до Христа і Його науки. Будувати нове суспільство, в якому займає особливе місце Господь Бог і його Заповіді. Апостол Павло закликає поводитися достойно в повноті "покори і лагідності" щодо своїх ближніх, "терплячи один одного в любові". Авторитет, гроші, посада, про що так часто мріє багато людей, стають для них причиною падіння, гордині, а часто втрати людяності. Така особа забуває, що вона така сама людина, як ті, якими вона керує. Посада не дає їй права зверхньо й зухвало ставитися до своїх підлеглих і взагалі до простого народу. Керівник, державний посадовець має бути слугою народу, а не його рабовласником.
Апостол народів навчає нас: "Кажу, отже, і в Господі вас заклинаю, щоб ви більш не поводились, як поводяться погани, що ходять у суєті свого ума, запаморочені умом, далекі від життя в Бозі через їх неуцтво, що в них, та через зачерствілість їх серця. Вони, отупілі, віддали себе непогамованій розпусті, щоб з запалом чинити всяку нечисть. Та ви не так навчились від Христа, як про Нього чули й були навчилися у Ньому, згідно з правдою, що в Ісусі. Тобто вам треба позбутися старої людини, що жила, як перше, яку розтлівають звабливі пристрасті, і обновитись духом вашого ума, і одягнутись у нову людину, сотворену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди" (Еф. 4, 17-24).
Часто в Слові Божому вживається метафоричне порівняння старої і нової людини, людини похилого або зрілого віку, яка має стати дитиною. У метафорі певні слова або словосполучення розкривають суть одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Це перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять. У нічній розмові Ісуса Христа з фарисеєм Никодимом читаємо такі слова Спасителя: "Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Царства Божого. Никодим же йому: Як може чоловік уродитись, коли вже старий? Чи спроможен же він увійти знову в утробу матері своєї та й народитись? Відрік Ісус: "Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти в Царство Боже" (Йо. 3, 1-6). Христос навчав про духовне народження, тобто Тайну Св. Хрещення, Никодим роздумував про тілесне народження, вважаючи, що неможливо старому чоловіку знову увійти в утробу матері й народитися.
Одного разу "підійшли до Ісуса учні й мовлять: "Хто найбільший у царстві небеснім?" Ісус покликав дитину, поставив її серед них - і каже: "Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небесному Царстві. Хто приймає дитину в Моє ім'я, той Мене приймає" (Мт.18, 1-5). Стати дитиною - означає мати чисте, невинне серце, як діти, бути щирими, відвертими, не говорити неправди, вміти любити Бога так, як дитина любить своїх батьків.
У науці про спокуси Учитель навчає: "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять! Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний.
І коли око твоє призводить тебе до гріха, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогненне пекло" (Мт. 18, 7-9). Коли б ми реально приймали цю науку, тоді б виникла велика катастрофа: християнський світ був би світом кривих, сліпих, людей без рук і без ніг. Тут Христос закликає нас вміти поборювати спокуси членів нашого тіла. Не піддаватися злому духу, щоб він нами керував, а своєчасно викрити його лукаві плани й методи, якими він хоче нас допровадити до гріхопадіння. Одне слово, тверезим розумом вміти протистояти спокусам, які часто нападають на нас.
Святий Павло також закликає нас не поводитися так, як поводяться погани, закликає позбутися тієї старої людини, яка жила в нас перед тим, як ми стали дітьми Христовими. Позбутися старої людини - означає розірвати наш зв'язок із гріхом, до якого ми звикли і в якому живемо багато років. Визначення "стара людина" не означає людину літнього віку, а людину, яка живе без Божої благодаті. Тією "старою людиною" може бути особа 15, 20 чи 45 років. Тією "старою людиною" можуть бути вірні, які щонеділі ходять до храму, слухають Слово Боже, але не приймають його до серця, не живуть ним, вважаючи себе досконалими, святими, а проповідь священика стосується їхнього сусіда чи дальшого родича.
Що потрібно зробити, аби стати тією новою людиною? Апостол навчає: "Тому киньте брехню, говоріть кожен правду ближньому своєму, бо ми один одному члени" (Еф. 4, 25).
Гріх почався з брехні. Перша брехня диявола - це обман Єви в Едемі: "І сказав змій до жінки: "Ні, напевно не помрете! Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло" (Бут. 3, 4-5). Сам Господь Бог стає в обороні правди, даючи ізраїльському народові на горі Сінай Декалог: "Не свідчи неправдиво проти твого ближнього" (Втор. 5, 20). Слово Боже остерігає нас перед брехнею: "Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні: горді очі, язик брехливий, руки, що кров безвинну проливають, серце, що кує лихі задуми, ноги, що біжать до зла швидко, фальшивий свідок, що дихає брехнею, та той, що між братами сіє чвари". (Прип. 6, 16-19). "Христос Спаситель назвав диявола батьком і князем брехні: "Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі" (Йо. 8, 44). Також Апостол Павло закликає нас: "Не говоріть неправди одне одному" (Кл. 3, 9).
Гріх брехні входить у наше життя вже від малої дитини. Пригадаймо наше дитинство, поспостерігаймо за малими дітьми: хтось щось розбив, загубив, зробив якусь шкоду - не кожен зізнається відразу, що це його провина, але прагне це затаїти або знайти когось крайнього. Такі суперечки зустрічаються між школярами, студентами, на робочому місці. Через гріх брехні в світі терплять багато невинних людей. Тому якщо хтось вважає, що збрехати, сказати неправду, дати фальшиве свідчення - це вже не такий великий гріх, той глибоко помиляється. Родина, суспільство, спільнота, де стосунки побудовані на брехні, не зможуть ніколи бути щасливими і благословенними Господом Богом. Брехня розбиває родини, приятелів робить ворогами, породжує чвари й незгоди між сусідами, отруює людське життя, стосунки між батьками й дітьми стають через брехню нестерпними, ворожими. Брехня невинного саджає до в'язниці, а злочинець гуляє на волі. Через брехню немає довіри й любові, а сіється ворожнеча і незгода. Брехня допроваджує чесних людей до краху бізнесу, а брехливі й злочинці стають панами цього світу. Сам Спаситель промовляє до кожного з нас: "Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми і спізнаєте правду, і правда визволить вас" (Йо. 8, 31-32). Немає свободи без правди. Правда дає людині свободу, гріх робить людину невільником.
Сьогодні не тільки в Україні, але в усьому світі спостерігаємо великий дефіцит, а саме - правди. У цьому ми з вами переконалися за останні роки війни в нашій Батьківщині. Хто формує загальну думку народу, держави, а відтак і цілого світу? ЗМІ. Журналісти - люди, покликані доносити правду до суспільства, але ми бачимо, особливо сьогодні, якою різною, а деколи навіть відмінною й суперечливою є та чи інша інформація. Звичайно, більшість вважає: хто платить, того і правда, на того я й працюю. В очах Господніх так не є. Справедливість Божа також має свою винагороду. В Одкровенні Йоана Богослова читаємо: "Я - Альфа і Омега, початок і кінець. Я спраглому дам даром від джерела води життя. Переможний унаслідує це, і буду йому Богом, і він буде мені сином. Боягузливих же і безвірних, і мерзких, і убивників, і розпусних, і чарівників, і ідолопоклонників, і всіх лжеців - пай їхній в озері, що горить огнем і сіркою" (Од. 21, 6-8).
"Гнівайтеся, та не грішіте. Хай сонце не заходить над вашим гнівом; і не дайте приступу дияволові" (Еф. 4, 26). Апостол Павло, який сам був досить емоційною людиною, мав гострий темперамент і, мабуть, час від часу також впадав у людські немочі, закликає нас вважати, щоб під час нашого гніву сонце не заходило. Людина - створіння немічне, людська природа, зранена первородним гріхом, часто дає про себе знати. І тому ми так часто впадаємо в гнів, ненависть, розчарування, знеохочення, розпуку, безнадію. Хіба може бути по-іншому, коли, оглядаючи новини, бачиш, як убивають невинних людей, хоронять молодих хлопців, бачиш спалені міста і села, відрізані руки й ноги, прикутих до інвалідного візка чоловіків, знущання над полоненими й пораненими українськими воїнами? Цілком природно, що людська психіка бунтується, реакція на все побачене - наш гнів, жаль, біль. Сам по собі такий стан душі не є грішний. Гріхом це все стає тоді, коли ми дозволяємо прорости гніву, а відтак з'являються плоди ненависті, закам'янілості серця.
Боротьба за правду ніколи не може переростати в постійний гнів чи ненависть. Коли ми допускаємо, що нашим серцем починає володіти ненависть, це сигнал того, що ми на недобрій дорозі і працюємо не на Божу славу й загальне добро нашого народу, а нас переміг сатана, і ми працюємо на нього. Вміймо також володіти своїми негативними емоціями. Бо перебуваючи під їхнім впливом, ми руйнуємо самих себе, насамперед своє здоров'я, стосунки з рідними, близькими, опиняємося в світі, яким керує злий дух.
"Хто крав, нехай не краде більше, але ліпше хай працює, роблячи власними руками добро, щоб міг дати тому, хто потребує" (Еф. 4, 27-28).
Проблема зі злодійством була у всіх народів і у всі часи. Суспільство ніколи не було досконалим, людину завжди тягнутиме до гріха легкої й несправедливої наживи. Віра приносить людині світло в її життя. Без віри, без знання Слова Божого ми впадаємо в паніку, особливо в моменти, коли в нас брак грошей. Тому апостол Павло в іншому Посланні до Євреїв навчає: "У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо Він сам говорив: Я тебе не покину, тому ми сміло можемо сказати:
Господь - мій помічник;
Я не боюся.
Що може мені зробити людина?" (Євр. 13, 5-6).
Чудова порада: задовольняйся тим, що маєш, Господь знає, скільки треба кожній людині. Не впадай у розпач, знеохочення і зневіру, коли не маєш, Господь про тебе не забув і не покинув тебе, Він про всіх своїх дітей пам'ятає і опікується ними. Маєш надмір - не будь скупим, поділися з тим, хто потребує, а Господь, побачивши твою доброзичливість, ніколи не покине тебе, коли в тебе чи в твоїм домі буде брак поживи, Він обов'язково прийде до тебе з допомогою. На практиці життя можу засвідчити, що ті, які вміли ділитися з ближніми, завжди відчували Божу опіку і благословення над своїм домом і родиною. І навпаки: ті, які горнули тільки до себе, ніколи нічим не поділилися з потребуючим і голодним - їхній дім і весь маєток стоїть пусткою, заростає бур'яном, немає там світлого вікна, не чути радісного щебету малечі. Останні події в нашій країні чітко показали, до чого може допровадити захланність, злодійство. Проте аж майбутні покоління побачать справжні наслідки кривди, нанесеної багатьом людям. Це "добро" побудоване на людській кривді і сльозах, а то й здобуте за рахунок людської смерті. Збирання такого багатства - це воістину диявольська справа, коли Господь покидає людину і в неї входить сатана, який керує її діями і чинами. Маючи такі великі статки, як мав президент Янукович і його родина та всі його прибічники, можна було щасливо прожити вік зі своєю родиною і в своїй країні, зробити багато добра для свого народу, увійти в історію народу в ореолі люблячого батька, залишивши добрий слід у пам'яті майбутніх поколінь. На жаль, ті люди вибрали іншу дорогу - дорогу ганьби, дорогу загибелі. Якщо вони не покаються (а таким людям важко прийти до покаяння) - горе їм буде. Хай зійде на них Святий Дух і допоможе їм усвідомити, переосмислити свої вчинки і дії та стати на дорогу правди.
"Ніяке погане слово нехай не виходить з уст ваших, лише гарне, що може збудувати в потребі і що вийшло б на благо слухачам". (Еф. 4, 29-30). Слова, які ми використовуємо на щодень, формують наше життя. Використовуючи "правильні" слова, ми формуємо наші думки, погляди, бажання на добру дорогу, впускаємо їх у русло любові, миру, добра, згоди, пробачення, вони приносять іншим людям підтримку, натхнення, приємність, надію, задоволення, радість. У недобрих словах криється сила зла, неспокою, замішання, підозр. Часто зле слово провокує бійки, скандали, призводить до зрад, крадіжок, насильства, вбивства й терору.
"Не засмучуйте Святого Духа Божого, якого печать ви одержали на день відкуплення. Усяка гіркота, гнів, лють, крик та хула мусять бути викоріненні з-посеред вас разом з усією злобою" (Еф. 4, 31-32).
"Але будьте добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив. Будьте, отже, наслідувачами Бога, як любі діти, і ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас, як принос та жертву приємного Богу запаху" (Еф. 5, 1-2). Прощення займає важливе місце в нашому духовному житті. Для багатьох людей, навіть віруючих і практикуючих християн, які ніби й дотримуються тих чи інших релігійних практик, важко простити з серця. Ми ніби сповідаємося, говоримо, що простили, але часто це прощення дуже поверхневе, і якщо заглянути в глибину людської душі, то побачимо там корінь зла. Тоді наші духовні практики розходяться з Христовою наукою. Сам Спаситель за свого земного життя показав нам вартість прощення: "І знову вийшов Він над море, і ввесь народ приходив до Нього, і Він навчав їх. Проходячи, побачив Він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, і каже до нього: Іди за мною! Той устав і пішов слідом за ним. І коли Він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо чимало було із них, що за ним ішли. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що Він їсть із митарями та грішниками, сказали Його учням: Чого Він їсть і п'є з митарями та грішниками? Ісус, почувши те, сказав їм: Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов кликати не праведних, а грішників" (Мр. 2, 13-17). Люди своєю "побожність" осудили самого Бога-чоловіка Христа: Він робить неправильно, Він переступає Закон наших батьків. Христос відповів їм на їхні закиди: "Не здорові потребують лікаря, а хворі. Я прийшов кликати не праведних, а грішників". Сьогодні Свята Церква, Обручниця Христова, волає своїх дітей до покаяння, до навернення, не відкидає нікого від себе, так як Христос нікого не відкинув від себе, але всіх пригорнув до Свого люблячого батьківського Серця.
Наслідуймо Христа-Спасителя не тільки поверхневою обрядовістю, тими чи іншими релігійними практиками, жестами, вважаючи, що ми вже діти Христові. Фарисеї і книжники вважали себе праведниками, вчителями закону, але ця їхня праведність була зовнішня, поверхнева, Учитель кличе нас до внутрішньої праведності, святості: "Кажу бо вам, що коли ви своєю праведністю не перевищите книжників та фарисеїв, не ввійдете в Царство Небесне" (Мт. 5, 20).
"Розпуста й усяка нечистота та захланність нехай і не згадуються між вами, як личить святим; та й безсоромливість, безглузда балаканина і масні жарти - бо все це непристойне. Натомість хай буде дяка Богові. Знайте бо, що жоден розпусник чи нечистий, чи захланний, тобто бовванопоклонник, не матимуть насліддя у Христовім і Божім царстві" (Еф. 5, 3-5).
Розпуста й усяка нечистота - це загальне поняття, яке включає в себе всі сексуальні гріхи, перелюб, розпусту, гомосексуалізм... Все, що ми оглядаємо, читаємо, в чому беремо безпосередньо участь. Сьогодні, як це не прикро, ми переживаємо жахливі часи морального зубожіння й спустошення, на наших очах занепадає і стає немодною християнська культура, звичаї і традиції. Ми немовби повертаємося в часи античного світу, де панували поганські храми сексуальної розбещеності. Всяке плекання, дотримування чеснотливого життя сьогодні практично висміяне, зневажене, як щось застаріле, архаїстичне, немодне. У наших сім'ях і спільнотах зникають межі дозволеного й етичного в розмовах, поведінці, стосунках у присутності старшого й молодшого покоління, між батьками і дітьми. На жаль, часто на наших різних імпрезах, гостинах і забавах лунають вульгарні слова, матюки, безстидні анекдоти, які аморально впливають на дітей і молоде покоління. Тому, коли багато людей мають претензії до молоді, що вона не така, як має бути, я б насамперед поставив таке питання старшому поколінню: а який ви подаєте приклад у своїх родинах і публічних місцях для дітей та молоді? Тому варто застановитися кожному з нас над своїми вчинками, діями, словами, поведінкою: чи те, що я роблю, говорю, згідне з моєю вірою, чи чуже для мене...
Святий Апостол Павло звертається до дітей і батьків, пояснюючи, як мають будуватися християнські стосунки в наших родинах: "Діти, слухайте в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька свого й матір - це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти на землі був довголітнім" (Еф. 6, 1-3).
"І ви, батьки, не досаждайте дітям вашим, але виховуйте їх у послусі й наводьте їх на розум у Господі" (Еф. 6, 4).
Духовний і моральний занепад суспільства, в якому ми живемо, не може не вплинути на родинне життя. Життя християнської родини в нинішні часи можна прирівняти до бурхливого моря, по якому плавають маленькі і більші кораблики. Тими корабликами є кожна сім'я, а вони всі різні. Багато неблагополучних родин потребують допомоги, але ніхто її не надає, і вони, вкинуті в бурхливе море життя, просто потопають.
Багато як батьків, так і дітей вважають: щоб бути щасливими, необов'язково ходити до Церкви, молитися, слухати своїх наставників, учителів. Батьки не показують доброго прикладу до наслідування своїм дітям, не слухають своїх стареньких батьків. Дитина виростає у прямому непослуху, хоч його ще явно не виявляє у дитячому віці, але прийде час - і тоді вона нам покаже...
Любов до батьків діти мають виявляти не тільки на словах, а й у практичному, щоденному житті. Свого часу Тарас Шевченко писав:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Господь Бог дав для людей свій закон, який ми називаємо Заповідями Божими. В них чітко й виразно сказано, які мають бути стосунки між батьками і дітьми. Божий Закон - це моральний закон для усього людства, незмінний на всі часи, досконалий, вічний і святий. Яким чином ми можемо передати цей закон нашим дітям і родинам, якщо вони не ходять на катехизу, уроки релігії, на Богослужіння? Вони, навіть якщо чули його, то не сприйняли серйозно, бо їх не навчили любити, поважати й дотримуватися цього закону.
Господь уділяє Своє благословення тим дітям, які шанують і поважають своїх батьків: "Ділом та словом шануй твого батька, щоб його благословення зійшло на тебе. Бо батьківське благословення доми дітей укріплює; прокляття ж матері руйнує їхні основи... Дитино, допомагай твоєму батькові в старощах і не засмучуй його за його життя; і коли розум ослабне, будь поблажливим; не зневажай його тоді, коли ти - повносилий. Бо добродійство батькові не буде забуте: надолуженням за гріхи воно тобі причислиться. За дня скрути твоєї Бог тебе згадає, і гріхи твої зникнуть, як лід від спеки. Неначе богохульник, той, хто покидає батька; проклятий Господом той. Хто гнівить свою матір. Сину, виконуй діла свої скромно, і полюбить тебе людина, Богові мила" (Сир. 3, 8-9, 12-17).
"Раби, слухайте панів цього світу зо страхом і шаною, у простоті вашого серця, як Христа, працюючи не задля ока, щоб подобатися людям, але як слуги Христа, які від серця чинять волю Божу. Служіть охоче, як Господеві, а не як людям, знаючи, що кожен одержить нагороду від Господа за те, що зробить доброго, чи раб чи вільний".
"І ви, пани, чиніть їм те саме: киньте погрози і знайте, що як для них, так і для вас є Господь на небі, який не вважає на особи" (Еф. 6, 9).
Хоч вік рабовласництва ніби вже давно закінчився, але сьогодні як ніколи бачимо велику несправедливість, яка панує між людьми. Господь добрий і милостивий дбає про одних і других; щоправда, не завжди одні і другі прислухаються до Його голосу. Господь наказує панам: "Не кривдь слугу, що працює чесно, ані наймита, що віддано служить. Розумного слугу хай душа твоя злюбить: свободи його не позбав" (Сир. 7, 20-21). Господь справедливий і завжди стоїть на боці правди. Ми можемо обманути один одного, можемо нажитися й розбагатіти за рахунок чужої кривди і сліз, вбивства і насильства, обману чи ошуканства, але ніколи людина, яка в такий спосіб набула собі маєток, бізнес, не буде мати пожитку з нього. Шість правд віри виразно голосять, що Господь Бог - справедливий суддя, який за добре нагороджує, а за зле карає.
Часто чуємо нарікання: чому ми такі бідні, нещасні, чому нам так важко живеться, немає порядку в країні... Послухаймо Слово Боже і зробімо висновок для себе: "Суддя мудрий виховує народ свій, правління розумного добре впорядковується. Який суддя народу, такі й його слуги; який правитель міста, такі й усі його мешканці. Цар неосвічений губить народ свій; місто заселюється розумом володарів. Влада над землею в руці Господній, тож корисного правителя покличе він своєчасно. У руці Господній успіх людини, тож на законодавця покладе він його славу" (Сир.10, 1-5). В руках Господніх кожний народ і влада. Від молитви народу залежить Боже благословення і опіка над народом: яка його молитва, такі й будуть плоди. Будемо молитися, постити, довіряти Господу, і Бог буде милостивим і щедрим у своїх благословенствах для нас. Святий Апостол Павло, якому явився Христос-Спаситель, був могутній і жертвенний, але просив своїх вірних пам'ятати про нього у своїх молитвах: "Моліться завжди в дусі всякою молитвою й благанням; і цього пильнуйте, чуваючи з повною витривалістю, моліться за всіх святих. І за мене, щоб Бог, коли уста мої відкрию, дав мені сміливо возвіщати тайну Євангелія, якого я посол у кайданах, щоб я говорив сміливо про Нього, як я повинен" (Еф. 6, 18-20).
Вступивши в час Святого Великого посту, маємо усвідомити, чим для нас є цей час, як маємо його провести, щоб отримати добрі плоди з нього. Господь, як добрий і люблячий Батько, завжди опікувався всіма своїми дітьми. Вже пророк Ісая взиває до ізраїльського народу, який піст подобається Господові: "Ось піст, який Я люблю: кайдани несправедливості розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негайно твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня слава - слідом за тобою" (Іс. 58, 6-8). Господь дбає і опікується своїм народом, але, на жаль, не завжди ми бажаємо дослухатися до Його закону й виконувати його. Щаслива людина, яка дотримується Заповідей Господніх, бо нагорода її буде велика в Царстві Небесному!
