Спосіб розважання
Кожне розважання складається з трьох частин: із приготування, з самого розважання й закінчення, а кожна із цих головних частин містить у собі кілька другорядних. Ніколи не занедбуй приготування, бо воно для розважання є тим, чим настроювання для інструменту. Про це нагадує сам Святий Дух: "Заки обітуєшся, приготуй себе, і не будь людина, що спокушує Господа" (Сир. 18, 23). Тому перед розважанням очисти душу від гріхів, тримай на поводі почуття, вгамуй у серці шум земних бажань і пристрастей, тобто усунь перешкоди. Це приготування дальше.
Заздалегідь приготуй (якщо можна, за день перед тим) предмет розважання і обдумай, які маєш з нього отримати плоди. Це ближче приготування. "Ввечері, - навчає св. Ігнатій, - прочитай або склади собі пункти розважання, яке зранку маєш відбути, і відповідно до схильності й потреб своєї душі, застановися, які плоди має зродити це розважання. Потім, йдучи на спочинок, перед тим, як заснути, ще раз пригадай собі коротко ці пункти. Зранку, коли пробудишся, старайся, аби твоя перша думка була про те, що маєш розважати. Цією думкою займайся під час одягання і збуджуй у собі відповідні почуття".
Врешті, коли маєш розважати, застановися, ким є Той, до кого маєш говорити, постав себе у Божій присутності, віддай Йому найглибшу честь і поклін, жертвуй це розважання і всі справи цілого дня на Його славу, визнай свою слабкість і нужденність, свою негідність розмовляти з Ним і проси Святого Духа про світло добре відбути розважання за допомогою Пречистої Діви Марії, св. Йосифа, Ангела-Хоронителя і свого іменника кажучи: "Прийди, Святий Духу" і т. д. й додаючи "Отче наш" і "Богородице Діво". Це приготування найближче.
Таке приготування необхідне, бо, як каже св. Тома з Аквіну, "це означало б чинити нерозумно й спокушати Господа Бога, якщо б хтось очікував Божої помочі, а не співпрацював із ласкою в тих справах, в яких, діючи, міг би собі допомогти".
Розпочинаючи розважання, коли його предметом є якась подія з життя Ісуса Христа, місце та особи, слід так собі уявити, начеб та подія відбувалася перед нашими очима. Так, наприклад, коли маєш розважати про народження Ісуса Христа, уяви собі, що ти перебуваєш у вифлеємській стаєнці, де бачиш Дитятко на руках Пречистої Діви Марії, побіч них св. Йосифа, далі ясла, коло них стоять віл і осля, пастушки і багато ангелів. Коли розважаєш про смерть, уяви собі, що дивишся на домовину або на відкритий гріб. Якщо розважаєш, наприклад, про гріх або про якусь чесноту, то уявляй собі свою душу, покриту огидними струпами або прикрашену гарною одежею даної чесноти, аби твоя уява мала на чому затриматися й не розсіюватися. Якщо маєш розважати якісь слова Спасителя, то духом перенесися посеред Його учнів і слухай тих слів так, немовби вони тепер виходили з Його Божих уст. Це дуже успішний середник до уникнення неуважності, бо картина, витворена в душі, легше ув'язнить уявлення й перешкодить розсіянню. Однак, якщо б місячне намірення видавалося надто трудним, а тяжким воно є зазвичай для осіб дуже лінивої уяви або надто рухливих, тоді можна було б замінити коротким пригадуванням події, яку маєш розважати. Потім потрібно попросити про особливу ласку, яку бажаєш отримати в цьому розважанні. Ці два пункти є вступом до розважання.
Розважання полягає у вправі пам'яті, розуму, серця і волі, тобто займає всі влади душі. Пам'ять має пригадати тобі все, що ти знаєш про правду або про подію, яка є основою розважання: хто тут говорить чи діє, де, коли і серед яких обставин. Розум нехай розважить, що гідне уваги в цій правді, який її зв'язок із потребами твоєї душі, які обов'язки випливають з неї для тебе, які спонуки мають тебе схилити до їх виконання. Далі розваж, як ти виконував їх дотепер і як поводився щодо правди, яку розважаєш, що маєш робити на майбутнє, яких середників ухопитися, які усунути перешкоди, яких уникнути спокус. Це все роби, переходячи від одної уваги до другої, збуджуючи відповідні акти. Однак стережися перевантаження душі надто багатьма, але все-таки пустими думками, в яких розум розгублюється, а серце остигає. Бо мета розважання - не роздуми про Божі речі ані наука, а очищення і вдосконалення душі.
Саме розважання подібне до голки, в яку засилюють золоту нитку, що її скручують із почувань і постанов. Голку використовують до зшивання, але якщо б хтось хотів шити голкою без нитки, той лише б марнував час, оскільки не голка тримає, а нитка. Подібно й розважання має йти перед молитвою тільки для того, аби приготувати місце тканині почуттів і постанов. Таким чином, потрібно за допомогою розважання збуджувати почуття, відповідні до предмета й схильності душі. Це будуть акти віри, надії, любові, довіри, туги за Богом, погодження з Божою волею, подяки й віддання себе Господу Богові, покори, жалю і т. п. Слушно сказав один Святий: "Направду, молитва розпочинається тільки тоді, коли розігріта воля зустрічається з Божою Добротою через сердечні акти й віддається Йому в любові, аби Йому подобатися". Ці почуття часто проявляються вже на початку розважання, однак, якщо вони слабкі й скороминучі, не можна ними обмежуватися чи задовольнятися. Бо як до підживлення землі бракує миттєвого дощу, який тільки поверхнево зволожує, так і до зворушення душі не достатньо малої роси почуттів, яку здатний висушити перший промінь сонця чи подув вітру. Потрібно старатися пробудити глибші почуття. Коли це почуття почне прокидатися, його слід затримати, щоб воно проникло в душу - так само, як городник, зрошуючи грядки, затримує воду, доки вона не просякне в землю.
Щодо цього існують різні схильності душі. Інколи вона розсіяна, тверда й холодна, подібна до мокрого дерева, яке важко розпалити. Тоді треба довго й сильно дмухати, тобто представляти серцю різні спонуки й одночасно просити Бога, аби Він зіслав промінь Своєї ласки. Можна також користуватися відповідними книжками, призначеними для розважання. Іноді душа зворушується відразу. Це знак, що Бог хоче до неї промовляти. Нехай вона тоді утишиться й солодко запрошує Бога, кажучи: "Говори! Слуга твій слухає!" (І Сам. 3, 10), і взаємно почуттями серця нехай промовляє до Господа. Це стосується особливо душ, які або не можуть легко розважати, як це часто трапляється у жінок, або так перейняті правдами віри, що найменше пригадування зараз же розігріває серце, або врешті стає переповнене гарячою любов'ю чи глибоким жалем.
Однак необхідно зберегти міру в тих почуттях і переплітати їх розважанням, передусім тому, що дорога до серця йде через розум, а без розважання не можна було б пізнати своїх хиб і потреб, а тим самим плоди розважання були б дуже скупі. Не рекомендується також надмірне подрібнення почуттів. Бо як бджоли небагато виробляють меду, якщо скоро перелітають з квітки на квітку, так і душа отримує не дуже щедрі плоди з молитви, якщо одразу хоче збудити в собі почуття різного роду.
З розважань розуму й почуттів серця повинні поплисти постанови волі, інакше розважання було б тільки тканиною думок і почуттів, що не мають впливу на життя. Хто б так розважав, той був би подібним до такого, який ходить довкола накритого стола й пасе своє око, але нічого не споживає. "Користь із розважання, - каже св. Тереза, - не полягає в тому, що душа думає про Бога, а в гарячій любові до Нього, а така любов набувається постановою багато чинити й терпіти для Бога". У розважанні розум немовби збирає дерево на жертву, а воля розкладає вогонь під купу й довершує цілопальну жертву. Потрібно вже упродовж самого розважання або наприкінці кожного пункту робити постанови. Ці постанови мають бути сильними, тобто опиратися на сильних спонуках з віри; повинні бути покірними, тобто поєднаними з недовірою до власних сил, а з довірою на поміч Божу; повинні бути особливими, не якимись невизначеними забаганками, імлистими й далекими від дійсності; вони мають бути нечисленними (бо тоді їх легко можна було б забути або занедбати); повинні бути практичними, тобто пристосованими до життя і на сьогоднішній день чи на якийсь короткий час. Так, наприклад, зранку постанови собі, що сьогодні так і так будеш поводитися при цьому обов'язку, що цю прикрість знесеш з любові до Ісуса Христа, завдаси собі таке умертвлення, виконаєш той або інший акт чесноти. Однак не будь дуже гарячим, аби не зустріла тебе доля Апостола Петра, який заручався, що піде навіть на смерть з Учителем, а дуже скоро негідно Його відрікся. Радше не довіряй собі і починай з малих речей. А передусім зверни свою увагу на викорінення головної хиби чи схильності.
Постанови свої жертвуй Господу Богові, просячи про Його ласку, а потім вірно їх виконуй. Інакше будеш подібний до воїна, який в таборі бадьориться, а на полі битви кидає зброю. Яка б тієї миті не трапилася нагода, приготовляйся до майбутнього; а втім, сама постанова, хоч би пізніше й не принесла плоду, сама по собі є доброю й Богові приємною. Якщо часом розчаруєшся, наслідуй коваля, який розжарене залізо, коли воно вистигне, знову вкладає до вогню. Отже, вклади твою тверду й холодну волю наново у вогонь молитви, доки вона не стане гарячою і витривалою. А щоб випросити собі поміч Божу, переплітай розважання просьбами.
Наприкінці розважання збери всі постанови, неначе у в'язанку, подякуй Богові, що дозволив тобі молитися і дав ласку молитви, упокорися і проси про прощення за хиби й розсіяння. Зложи плоди молитви на руки Пречистої Діви Марії, просячи про Її благословення й підведися, виносячи з собою якусь думку, якесь слово зі Святого Письма, якийсь стрілистий акт, неначе запашну квітку з духовного саду.
Св. Ігнатій радить закінчити розважання простою, довірливою й гарячою духовною розмовою, зверненою чи то до Бога-Отця, чи до Ісуса Христа, чи до Пречистої Діви Марії або до якогось зі святих. Метою цієї розмови є пожертвування себе Господу Богові й випрошення ласки, потрібної до виконання зроблених постанов. Можна також помолитися за ближніх, особливо за тих, які потребують порятунку, і за всю Католицьку Церкву.
Після розважання зроби короткий обрахунок, аби побачити його недоліки й пригадати собі головні думки, а якщо можеш, то записуй отримані натхнення. Вдень чувай, аби не втратити овочу розважання. І як Мойсей, сходячи з гори Синай, де розмовляв з Богом, мав осяяне обличчя, так і ти, сходячи з гори молитви, своєю поведінкою, а навіть і зовнішністю, показуй, що ти розмовляв з Богом.
Св. Ігнатій дав таку раду одному зі своїх духовних синів: "Не слід обтяжувати учнів ранковим розважанням, але зате доручай їм ці дві вправи: повну любові пам'ять про Божу присутність і пожертвування всіх праць Господу Богові. Це не тяжка річ, і хто до неї схильний, той стягає на себе щедрі Божі ласки". Цей же великий Вчитель молитви навчає св. Франциска Борджіо, що найкращим для кожного є той вид молитви, в якому Бог найбільше уділяється тому, хто молиться. З цього випливає наука, що кожний має піддатися дії Святого Духа і при цьому запобігати ради розсудливого сповідника, аби не впасти жертвою власних оман і помилок.
Інший спосіб розважання - це поєднання внутрішньої молитви з усною через роздумування над Заповідями, чеснотами, обов'язками, гріхами, властями душі і точне відбування обрахунку сумління, зі збудженням актів жалю, любові, упокорення і т. д. Це можна робити через розважання окремих слів Святого Письма або усної молитви, наприклад "Отче наш", або через повільне відмовлення цієї молитви при збудженні відповідних актів. Цей спосіб доступний для всіх, навіть для простих людей, і від нього слід розпочинати. Всім душам рекомендується відмовляти цим способом Вервицю, псалми та усні молитви.
Продовження.
Початок див.: № 1 (78), 2015
