Мати Доброї смерті

Кожна людина, яка живе на цій долині сліз, проходить через певні випробування, хрести, страждання. Часто Господь Бог посилає нам ці різні випробування, які загартовують нашу психофізичну витривалість, а також зміцнюють фундамент нашої віри. З Життя Святих ми бачимо дієву силу Божої благодаті, коли щоденні труднощі й хрести сприяють нашому процесові дозрівання в Божій любові, загартовують наш характер, стійкість і витривалість у святій вірі, ми стаємо ближчими Господа Бога, Він стає нашим провідником і добрим пастирем.

Людське життя на землі вимірюється часом. Мама має визначений час на виношування дитини під своїм серцем. Людина народжується в часі. У певних відтинках часу проминають дитинство, юність, молодість, середній вік і старість. Для порівняння можна взяти річку з її двома берегами. Один берег - це день наро­дження, другий - день смерті. Русло річки не­однакове - в одному місці воно ширше, в іншому вужче. Так само й людські роки в кожної людини різні. Хоч наше життя на цій долині сліз не­тривке і мінливе, крихке й швидкоплинне, але на­ша віра нас потішає, що ми переживемо нашу смерть. Смерть має кінець, життя душі триває вічно.

Дитинство й молодість - час, даний нам від Бога для того, щоб ми поступово пізнавали цей світ і його красу, ставали справжніми людьми, пізнавали свої можливості, своє покликання в цьому житті. Господь нас не покинув у цій справі пізнання - Він дав нам наших батьків, учителів, священиків, вихователів, професорів, які ведуть нас цією дорогою життя.

У світі, де минає наше життя, слово "старість" асоціюється в людей здебільшого з негативом. Багато з них не сприймає свого віку реально і навіть ображається, коли хтось нагадає їм про їхню старість. Це слово їх пригнічує, лякає, вони вважають, що такий вік для людини - це поріг смерті. Таке розуміння старості абсолютно хибне. Старість не позбавлена своїх цінностей. Св. Єронім зауважує: "Старість помножує мудрість і служить дозрілими порадами". Старість - це час особливої мудрості, яку завжди приносять із собою роки досвіду, адже час є найкращим учителем.

На горі Синай Господь Бог дав людям заповідь: "Шануй батька твого й матір твою, як заповідав тобі Господь, Бог твій, щоб довго тобі жити й бути щасливим на землі" (Втор. 5, 16). В іншому місці Слова Божого читаємо: "Слухай батька, що породив тебе; не зневажай матері, коли вона старенька". (Прип. 23, 22). Часто старість людини порівнюють із сивиною на голові: "Боже! Ти вчив мене вже змалку, і досі я оповідаю про діла Твої чудесні. Аж до самої старости й сивини - не покидай мене, о Боже, поки не оповім про Твоє рамено цьому роду, усім, що прийдуть, - про Твою потугу і про Твою справедливість, Боже, що сягає аж до неба. Ти учинив діла великі: Боже, хто рівний Тобі?" (Пс. 71, 17-19). Людина, яка прожила певний вік, має давати свідчення особливої Божої благодаті, яку Всевишній уділяє тим, що уповають на Нього. Свідчення віри - це найцінніший дар, про який мають розповідати своїм дітям, онукам і правнукам люди, котрі дожили до старості. Ніколи не потрібно стидатися сивого волосся на голові, у цій справі Божа мудрість навчає: "Сиве волосся - вінок честі: його знаходять на праведній дорозі... Слава молодих - їхня сила; старих окраса - їхній сивий волос" (Прип. 16, 31; 20,21).

Святий Апостол Павло у листі до Тимотея пише: "Зо старшим суворо не поводься, а радше умовляй його, як батька; молодших, як братів; старших жінок, як матерів, а молодих, немов сестер, з усякою чистотою" (І Тм. 5, 1-2). Люди похилого віку мають давати взірцевий приклад поведінки для своїх дітей і онуків, а також для усієї християнської спільноти: "Ти ж говори, що личить здоровому вченню: Старі щоб були тверезі, поважні, помірковані, здорові у вірі, любові, терпеливості. Старі жінки так само нехай поводяться, як освяченим личить: щоб не були злоріки, ані віддані пияцтву, щоб добра навчали, щоб молодих навчали любити своїх чоловіків та дітей кохати, щоб були стримані, чисті, хазяйновиті, добрі, підвладні власним чоловікам, - щоб слово Боже не ганьбилося" (Тит. 1, 1-5).

Людина похилого віку має своїм праведним життям давати добрий християнський приклад насамперед тим, з якими проживає, а також і всім, кого зустрічає на своєму земному шляху. На превеликий жаль, чимало людей старшого віку своїми вчинками й діями служать для згіршення й падіння молодого покоління, у той час як на схилі свого життя потрібно переосмислити всі свої вчинки і дії, перепросити Господа Бога за негідні й недостойні наші помисли і діла, бути прикладом молитви й покути, зберігання Заповідей Божих. Потрібно ретельно відвідувати Богослужіння, молитися вранці і ввечері, щоб дати добрий приклад до наслідування молодому поколінню. На жаль, частина людей похилого віку дають приклад не до наслідування, а до падіння: замість іти в неділю до храму на Богослужіння вони поспішають на ринок торгувати, замість того, щоб дотримуватися Святого Посту, влаштовують танці й забави на Новий Рік, День Незалежності, відзначають різного роду ювілеї в заборонені часи. Замість того, щоб помолитися за свою родину, за навернення грішників на дорогу покаяння й покути, вони годинами будуть оглядати серіали, грати в карти, доміно, вести безглузді й безплідні розмови, але не візьмуть до рук вервицю й не будуть просити Богородицю о потрібні ласки для сім'ї. Замість того, щоб тішитися народженням дітей і онуків, вони будуть з агресією наказувати робити аборти своїм донькам і невісткам; замість того, щоб навчати праведного родинного життя, покори й послуху, взаємної любові в родині, вони будуть намовляти на розлучення, розбиття християнської родини. Замість того, щоб дати добрий приклад тверезості, що можна радіти й гарно провести час без вживання алкоголю, вони самі будуть напиватися, ще й заохочувати молоде покоління до зловживання ним і висміювати тих, які ведуть тверезий спосіб життя. Замість того, щоб дбати про чистоту рідної мови, про те, щоб їхні висловлювання були чистими, поважними, виваженими й культурними, вони будуть послуговуватися нецензурним лексиконом, не цуратимуться прокльонів, матюків, вульгарних жартів, даючи згіршення молодому поколінню.

Листопадові дні, які наближаються, мають бути тверезим і розсудливим прикладом для кожної людини, вони мають бути нам нагадуванням про те, що чекає на кожного з нас. А саме: останні чотири речі - смерть, суд, небо або пекло. Всі без винятку мають перейти через ці речі. Бідний і багатий, простий робітник, селянин і могутній цього світу. Всі, які жили до нас на цій долині сліз, перейшли через ворота смерті, і всіх нас чекає цей перехід. Ніхто з тих, які жили на землі, як і ми живемо сьогодні, нічого, крім сумної труни, не взяв з собою на той світ. Все, що нібито було його приватною власністю, довелося залишити, й воно перейшло в інші руки. Так само ніхто з нас з собою нічого не візьме з того, про що так дбав усе своє життя. Тому віруюча людина має тверезо й реально оцінювати свої людські сили, можливості і здібності, своє прожите життя й готуватися до іспиту набагато старанніше й сумлінніше, ніж той найкращий учень, який закінчив школу з золотою медаллю й готується до вступу у вищий навчальний заклад. Твій іспит життя буде приймати комісія, яка складається не з людей, а з самого Господа Бога і Ангела-Хоронителя. Тому час старості - це не бездіяльний період у житті людини, як багато хто думає, це час наполегливої праці, переосмислення своїх вчинків і дій, молитва за прощення гріхів, за родину, за померлих, за навернення і особливо за щасливу годину відходу з цієї долини сліз до вічності. Молитися о ласку щасливої години смерті все життя - це найблаго- родніша справа для віруючого християнина. Молитися до Матері Божої три "Богородице Діво" о щасливий перехід з земного до вічного - це найбільша радість душі, яка довіряє і віддає своє життя в руки найкращої Матері.

Відомо багато прикладів допомоги Матері Божої в годину смерті. Вірних, які за життя любили Пречисту Діву Марію, молилися до Неї, практикували ту чи іншу набожність до Богородиці, Мати Божа ніколи не опускала в годину їхнього конання. Священики, як ніхто з людей, мають у своїй пам 'яті багато таких прикладів опіки Матері Божої в годину смерті.

На саме Успення Богородиці цього року у вічність відійшла дитяча лікарка Лідія Белюх. Людина, яка пройшла нелегку життєву дорогу. Родина її походить з Лемківщини. Життя сім 'ї було пов 'язане з Греко-Католицькою Церквою: батько дякував. Брат пішов в УПА, за що був немилосердно покараний совєтами, зазнавши пекла комуністичного "раю". Родину, як і багатьох лемків, чекало виселення, поневіряння, голод і холод. Боже Провидіння чувало над цією сім 'єю. Дівчина закінчила медичний інститут, здобула фах дитячого лікаря. Коли постала незалежна Україна й розпочалося відродження Греко-КатолицькоїЦеркви, Лідія включилася в активне духовне життя. Працюючи дитячою лікаркою в школі № 38 на Кам 'янці, сприяла тому, щоб священик мав можливість для духовного спілкування з шкільною дітворою. На той час ще не було уроків християнської етики, не було вчителів, присутність священика в школі для багатьох вчителів і дітей була великою несподіванкою й новинкою, не всі, зрештою, це сприймали, були й такі, що крутили носами, виявляючи своє невдоволення. На них не звертали уваги: такі зустрічі відбувалися в школі, деколи збирали по 2-3 класи разом, і провадилася звичайна елементарна катехиза. Лікарка Белюх була надзвичайно щаслива, коли приходив священик, й з іншими вчителями - прихильниками повернення релігії до школи - старалися, щоб такі зустрічі відбувалися якнайчастіше.

Великою заслугою перед Греко-Католицькою Церквою було відродження парафії Пресвятого Ісусового Серця на Кам 'янці. Перед II Світовою війною там була парафія Різдва Пресвятої Богородиці, де відправляв о. Герман Будзінський - відважний підпільний священик, який все життя боровся з войовничим атеїзмом, за що був жорстоко переслідуваний радянською владою. Комуна перетворила дім Божий на дім міліції, а відтак на аптеку. Коли поляків виселили з Кам 'янки до Польщі, їхні помешкання виділили українцям, переселеним з Холмщини. Споруда була повернена православній громаді. На території Кам 'янки стояла величава святиня, посвячена перед війною, в якій відправлялося декілька Святих Літургій, а після виселення поляків в ній облаштували склад.

Ініціатором відродження храму був світлої пам 'яті Василь Лозинський. Перед війною він навчався в малій духовній семінарії. На самих початках виник "камінь спотикання": кому має бути посвячений храм? Василь Лозинський пропонував назвати святиню на честь Святого Володимира, оскільки його брат Володимир, що мешкав у Москві, мав бути нібито спонсором віднови цього храму. Проте святиня була посвячена на честь Пресвятого Ісусового Серця, бо там на балконі стоїть величава скульптура Серця Христового. Навіть дійшло до голосування... Більшість людей була за те, щоб святині повернути все-таки назву, яку вона отримала при закладанні каменя й була посвячена на честь Серця Христового.

Відродження парафії було нелегким з огляду на те, що на Кам'янці не було так багато греко- католиків, і сама вона не була така велика, це вже пізніше були зведені висотні будинки і з 'явилося більше мешканців. Багато вірних і надалі їздили до Львова або ходили на Богослужіння до храму Святих Верховних Апостолів Петра й Павла в Рясне. Там, де були захристії, мешкали сім 'ї, треба було находитися десятки років, щоб прибудову повернули церкві. Таким ініціатором з повернення усіх будівель храму була Лідія Белюх і її товаришка, світлої пам'яті Емілія - вони вклали багато праці в це діло. Для пересічної людини, яка не мала справи з державними інституціями, цього просто не зрозуміти, але ті, які щось "вибивали" чи шукали справедливості в тій чи іншій справі, добре знають вартість усіх тих клопотань, поневірянь - скільки треба докласти зусиль і терпінь, щоб щось осягнути.

Після того, як наші священики перестали з певних причин опікуватися парафією на Кам 'янці, лікар Белюх деякий час ще ходила на Богослужіння до храму Пресвятого Серця Христового, але згодом остаточно перейшла до традиції й була їй вірна до останнього свого віддиху. Належала до Апостольства Молитви і Параманного Братства. Щосуботи священики відвідували її зі Святими Тайнами. Попри свій вік вона завжди була обізнана з усіма подіями церковного і національного життя. Багато молилася в різних наміреннях - за Церкву в Україні, за Україну і народ, за священиків, за опам 'ятання й навернення тих, які завдають великої кривди Україні. Стояла на позиції збереження Традиції Греко-Католицької Церкви, оскільки добре пам 'ятала, якою Вона була перед війною і якою дорогою йде сьогодні, не сприймала модернізму, за що не раз мала з різними людьми дискусії, перемови, полеміки, і завжди повторювала: "Ну як вони - люди мого віку, а може й старші за мене, забули, як відправлялося в Греко-Католицькій Церкві!?" Ніяк не могла змиритися зі змінами в нашій Церкві. Молилася на Святій Вервиці, дуже любила Діву Марію й віддавала себе в опіку Серця Христового і Непорочного Серця Матері Божої. Останні два місяці її життя були дуже важкими. Світлої пам 'яті Лідія все життя лікувала серце й очікувала, що саме воно стане причиною її смерті. Однак вийшло по-іншому. Нирки, набрякання води, ускладнене дихання наблизили її кончину.

Десяток років ми відбуваємо на нашій парафії дев 'ятницю до Успення Пресвятої Богородиці. В цій набожності поручаємо різні наші життєві клопоти й віддаємо їх в опіку Богородиці, просимо Її заступництва й порятунку, а також благаємо о ласку щасливої години смерті. Виставлення гробу Матері Божої - це величава подія на парафії, яка збирає сотні вірних. Для мене особисто хвилюючим є наше величаве святочне Богослужіння опівночі, коли Марія була взята до неба й коронована на Царицю Всесвіту. У цій першій Святій Літургії на честь Успення Богородиці маю дуже багато різних інтенцій. Цього року у своїй молитві я згадав також і про терплячу рабу Божу Лідію, просив Марію, щоб вона допомогла їй перейти спокійно дорогу до вічності. Після Богослужіння до захристії прийшла до мене п. Ямелинець, сусідка родини Белюх, і розповіла, що дзвонила онучка п. Ліди й повідомила, що бабця відійшла у Вічність. У день світлого Успення Мати Божа допомогла перейти через ворота смерті душі, яка любила Марію й молилася до Неї, просила за життя Її заступництва й порятунку. Цього ж дня, у свято Внебовзяття Пречистої Діви Марії, ми відпровадили тіло новопреставленої Лідії на місце вічного спочинку.

Третього жовтня, у першу суботу місяця, Господь Бог покликав до вічності на 85-му році життя нашу парафіянку Ганну Гавришкевич. Нічого нібито надзвичайного не було в цій смерті, бо кожна людина, яка живе на цьому світі, має померти. Надзвичайне полягає в тому, що покійна роками просила Марію о ласку померти в першу суботу місяця, яка посвячена Непорочному Серцю Матері Божої. Анна Гавришкевич, як тільки відновилося Апостольство Молитви на парафії Святих Верховних Апостолів Петра й Павла в Рясному, вступила в нього, а пізніше і в Параманне Братство. Була ревнителькою гуртка Апостольства Молитви, щоденно брала участь у Святій Божественній Літургії, доки носили ноги. Останніми роками не могла ходити на Богослужіння, тому священики кожного місяця в першу суботу приходили до неї додому з Святими Дарами.

Світлої пам 'яті Анна була людиною глибокої віри, особливу набожність плекала до Пресвятого Ісусового Серця і Матері Божої, щоденно відмовляла вервицю з таїнствами до Богородиці, а також до Божого Милосердя, святого Йосифа Обручника, виконувала інші духовні практики. Духовний спосіб життя також виробляв її душу. Вона здобувала чесноти, мала лагідний характер, не любила різних обмов, очорнень, старалася жити так, як навчає Святе Євангеліє.

Упродовж років просила в Господа Бога о ласку щасливої години смерті, а саме - в першу суботу місяця. У своєму житті ми можемо багато речей вибирати, міняти, змінювати, але година нашої смерті не в нашій силі і не в наших руках. Господь вислуховує молитву праведної душі. В суботу, 3 жовтня, коли о. Андрій Британ прийшов зі Святими Тайнами до Анни, вона вже перебувала в комі. Душпастир уділив їй Тайну Єлеопомазання і повний відпуст у годині смерті і невдовзі після того її душа полинула до Бога. Це плоди духовного життя, опіки Богородиці. Тому стараймося не тільки просити, благати в Господа Бога о різні потреби земного життя, пам 'ятаймо, що кожна людина, яка живе на землі, має відійти у Вічність. Якою буде наша смерть - залежить також від нашої молитви. Тому часто взиваймо теж допомоги в святого Йосифа, який мав велику ласку закінчити свою земну мандрівку в присутності Ісуса Христа і Пречистої Діви Марії, щоб він, як патрон щасливої години смерті, випросив у Господа Бога щасливого відходу з цієї долини сліз до Царства Божого.

Святі Отці Церкви так навчають нас про смерть.

Святий Василій Великий: "Після смерті ти перейдеш до вічного життя, від приниження в людей - до Божої слави; від горя цього світу, від кар - до вічної радості з ангелами в небі. Земля тебе не прийняла за громадянина - небо тебе прийме. Світ тебе переслідував, а ангели понесуть і представлять Христові".

"Небо - це країна живих, де немає сну - образу смерті; де нема ні їжі, ні пиття - підпори нашої немочі; де нема недуги, болів, ліків, судів, торгівлі, ремесла, грошей - початку лиха; оправдання воєн - цього кореня ненависті; але є країна живих, що не вмерла через гріх, а живуть справжнім життям у Христі Ісусі, Якому слава і сила навіки".

Святий Йоан Золотоустий: "Бог не чинить насилля і не вдається до примусу. Бо хто ж, закликаючи до почестей, вінків, бенкетів і торжеств, стане тягти когось проти волі? Ніхто, бо це не властиве тому, хто завдає насилля. У пекло Господь посилає проти власної волі, а до Царства закликає добровільно. Самі блага не були б бажаними, якщо б вони за своєю природою не були такими, щоб ми до них прямували добровільно, розуміючи їхнє велике достоїнство".

"Візьмімо до уваги слова Святих людей і стараймося жити так, щоб після нашої земної мандрівки ми могли осягнути Боже Царство".

о. Василь КОВПАК, СБССЙ