Кожна людина мусить мати у своєму житті якусь ціль, мету. Кожна особа живе у своєму певному вимірі. І кожному часом здається, що він досяг того, чого прагнув. Як би ти не наголошував на чомусь, людина має своє переконання і їй здається, що тільки вона має рацію. Існує багато різних думок, але для кожної особи завжди лишається правильною тільки її точка зору. Звичайно, буває (але, на жаль, дуже рідко), коли хтось до когось чи до чогось дослухається, змінюється.
Але настає момент, коли людина заглиблюється в спогади. Хочемо ми того чи ні. Хіба можна втримати в долонях вітер? Хіба можна перевести стрілки годинника назад? Хіба можна опинитися в тому відрізку життя, що минулося? Все це можна воскресити лише в спогадах. Колись твоє щастя вимірювалося тим, що поруч з тобою були рідні, близькі люди. Коло них ти ховався від світу. Ти потопав у любові й турботі, відчував захист від усього невідомого. Але ці люди мали свої проблеми. Вони їх вирішували. А ще треба було працювати й виховувати нас. Тоді це для нас було все далеке.
Лише тепер, ставши дорослим і оглянувшись у минуле, починаєш усвідомлювати, скільки ти недооцінював турботи й праці своїх рідних, які виховували тебе, і тоді незнаний смуток опановує й наповнює тебе, ніби ти в чомусь перед кимось завинив.
... Тихе надвечір'я, ніч огортає людину покривалом спогадів... Все втихомирюється, починає засинати. А ти згадуєш свої щасливі хвилини в обіймах того, що минулося й не повернеться. У щасті ніколи не буває напівтонів. Воно стає таким видимим, що можна доторкнутися до нього рукою, відчути його. І з цього зіткане твоє життя. А ще пригадуєш, коли тебе навчили вперше молитися. Коли ти, клячучи, склавши рученята, звертався до Ісуса Христа і Матері Божої, вдивляючись у їхні Серця на образах, випрошував того, що на той момент, у ті давні часи вважав за потрібне. І був по-своєму впевнений, що твоя молитва буде почута. Знову наповнювався спокоєм, щастям. Мав захист від молитви і рідних.
Якийсь щем пронизує тебе. Особливо це відчуваєш, коли маєш певні переживання, когось і щось
втрачаєш. І тоді ти прагнеш розмови з Богом, молитви:
"Називаєте Мене Вчителем, але не радитеся зі Мною.
Кажете, що Я - Світло, але не бачите Мене.
Називаєте Мене Дорогою, але не йдете нею.
Називаєте Мене Життям, але не прагнете Мене.
Кажете, що Я Мудрий, але не наслідуєте Мене.
Кажете, що Я Багатий, а не просите в Мене.
Кажете, що Я Прекрасний, а не любите Мене.
Кажете, що Я Вічний, а не шукаєте Мене.
Кажете, що Я Милосердний, а не довіряєте Мені.
Кажете, що Я Шляхетний, а не служите Мені.
Кажете, що Я Всемогутній, а не шануєте Мене.
Кажете, що Я Справедливий, а не боїтесь Мого Суду.
Що ж ми скажемо Христу-Цареві на Його скаргу?"
Спішімо жити, говорімо те, що хочемо промовити завтра. Приходьмо до Бога з покаянням, сповідаючись сьогодні, бо завтра можемо і не встигнути. І тоді в душі поселяється дивовижне відчуття спокою, як у дитинстві, коли в тебе був захист від усього.
Ми часто думками проходимо по нашому життю. Ми мали б більше молитися не устами, а серцем. Зараз кожен щось ділить, за чимось женеться, прагне збагачення. Матеріальне стало вище духовного. Переживаємо сьогодні надлюдські страждання, горе. Це випадковість чи покара Всевишнього?! Ні. Він не карає. Він відійшов у тінь, даючи нам свободу вибору. Бог чекає відплати. Ми у боргу перед Господом Богом. Ми б мали очищатися, часто сповідаючись. І коли ми виберемо путь, правильну дорогу, Господь піде нам назустріч, дасть волю. Але ми маємо жити за законами Божими. Ще багато чого перед нами закрито. Тому й маємо все те, що відбувається. Ми ще не виконали своєї місії тут, на землі. Ми б мали більше пізнати Бога. А ще більшою ласкою для нас мала би бути віра, бо тільки вона розкриває людині вищі правди, яких ми природно ніколи не пізнали б. Віра є довірою до чогось, чого не бачимо. "Блаженні ті, що не бачили, а увірували" - каже Ісус. Господь дивиться не на лице, а на серце людини. Це ми часто вибираємо когось за зовнішніми ознаками.
Земне життя людей - не безнастанна радість, бо землю називають долиною сліз і горя. Смуток і страждання є часткою кожної людини, незважаючи на те, ким вона є. Кожен народжується для справжнього, вічного життя тільки через хресну смерть, через відмову від світу заради Христа. Все, що ми маємо, заробили, придбали тут, на землі, тимчасове. Але є щось інше. Сум, печаль, переживання, страждання переплітаються з добрим християнським життям і ніби готують для нас вічне життя в небі.
"Нині, коли моє життя схиляється вже до заходу, дає мені в серці непохитну віру й надію, не ради того, чим ми є, але чим Він, наш Господь, є, що скоріше чи пізніше, але завжди при помочі хреста й ласки дозволить Він нам усім віднайти себе колись у небі" (Софія з Фредрів Шептицька).
Але цього треба досягти. У смертної людини помирає тіло. Ми вже не зосереджуємося на цій людині, бо її немає. Лише треба рятувати душу. Гріхопадіння в людині руйнує якийсь лад, веде до розладу і беззаконня. Тому за грішні душі треба багато молитися. Ми не знаємо докладно всіх прогрішень наших поколінь, тому багато чого опускаємо, забуваємо.
"Життя буває часом химерне: йде вгору, відтак вниз, відтак знову підноситься. Є одначе засада: ніколи не перениматися життєвими успіхами й не падати на дусі в невдачах. Сильна віра в Бога повинна бути світлом, що просвічує дорогу життя, а найвищою мудрістю - страх перед образою Бога. Хто живе в тих правдах, ніколи не схибить і в найтяжчих хвилинах життя має мир на душі, якого не може дати світ" (Блаженний Олексій Зарицький).
Як часто людині хотілось би по-новому прожити, виправляючи свої помилки, прогрішення! Час не можна повернути. Лише ми можемо змінитися, вдосконалитися, часто сповідатися й молитися, перепрошуючи за все. Ми маємо звертатися до Матері Божої:
"Згадай, Всемилостива Діво Маріє, що від віків не чувано, щоби Ти залишила того, хто під Твою опіку прибігав, у Тебе помочі благав, Твоєго заступництва просив. Оживлений таким довір'ям, приходжу до Тебе і припадаю, як грішник і, каючись з моїх гріхів, прошу Тебе: о Мати Предвічного Слова, не погорди моїми словами, але послухай їх ласкаво і вислухай. Амінь.
Умилосердися, Найліпша Мати, над тими, що відпали від Святої Католицької Церкви, і виєднай їм ласку навернення. Амінь".
Треба взивати Святого Духа, щоб прийшов і осінив всіх нас. Дар Святого Духа не пов'язаний ні з тим, до якої статі ти належиш, якої професії, ні з особливостями вдачі, ні з обмеженнями часу і простору. "Серце чисте створи в мені, Боже, й духа правди обнови в утробі моїй. Не відкинь мене від лиця Твого й Духа Твого Святого не відійми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і Духом владичним утверди мене". Святий Дух - це духовний вогонь, який спалює безліч людських гріхів і прогрішень. Це той дух, що провадить душі до християнської досконалості.
"Святий Духу, даруй мені дар мужності, щоб я міг знехтувати людською увагою, триматися подалі від гріха, практикувати чесноти, відважно приймати нестерпні болі переслідування й навіть саму смерть з терпеливістю і навіть радістю, не відійшовши від Христа думкою, словом і вчинком".
Але коли втрачається розуміння віри, молитви, неба, тоді в людини розвивається неправильне розуміння чогось іншого. Як боляче дивитися на деградацію людей, суспільства в гонитві за чимсь іншим, незрозумілим! Ми осуджуємо одне, не бачачи прогрішення іншого. Людині в певний момент закриваються очі. їй навіть важко збагнути таємницю терпінь Сердець Ісуса і Марії, що триватиме до кінця світу.
Наше завдання - перепросити Бога за всі наші прогрішення, більше молитися, виблагати Божого Милосердя.
"Отче Предвічний! Жертвуємо Тобі Тіло і Кров, Душу і Божество Найдорожчого Сина Твого, а нашого Господа Ісуса Христа для переблагання за гріхи наші і гріхи цілого світу. Задля болючих Його терпіть, май Милосердя над нами і над цілим світом".
Як важливо, щоб наше сумління було чисте, щоб його оцінки спиралися на правду.
"О мій Боже! Вірю, надіюся, люблю, поклоняюся Тобі! Благаю прощення для тих, що не вірять, не надіються, не люблять і не поклоняються Тобі.
О Пресвятая Тройце: Отче, Сину і Духу Святий! Почитаю Тебе з глибини душі та жертвую Тобі Най- святіше Тіло і Кров, Душу і Божество Найдорожчого Спасителя нашого Ісуса Христа, присутнього у киво- тах світу, як винагородження за зневаги, яких Він безнастанно зазнає у цій Найсвятішій Тайні. Через безконечні заслуги Найсвягішого Серця Христового і заступництво Непорочного Серця Марії благаю за навернення бідних грішників" (Молитва Ангела у Фатімі).
