Модерний вплив на життя Церкви змінив, на превеликий жаль, також і погляди щодо жалоби. У спілкуванні з одним римо-католицьким священиком довелося почути таке міркування з приводу літургічних барв фелону: сьогодні немає потреби вживати чорний чи навіть фіолетовий колір, я б уживав лише світлий, який символізує Христове Воскресіння. Цікавий, але досить суперечливий погляд. А як тоді бути вірним – яку вони мають носити жалобу за своїми померлими? Можливо, тоді взагалі не потрібна жалоба? Невже всі мають покинути споконвічний чорний колір і наслідувати священиків за кольором їхніх риз?
Чорний колір має глибоке духовне символічне значення. У Слові Божому читаємо про царя, що справляв своєму синові весілля, але гості знехтували запрошенням – кожен займався своїми справами. Цар розправився з тими, які злегковажили його любов і приязнь. Він наказав, щоб слуги розійшлися по різних околицях і кого лише зустрінуть – хай запрошують на святковий обід. Світлиця наповнилась різним народом, цар хотів побачити всіх присутніх і, ввійшовши до весільної світлиці, «… побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, і сказав до нього: Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі? А той мовчав. Тоді цар промовив до слуг: Зв’яжіть йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт. 22, 11–14).
Царство Боже представлене як весільна світлиця. Місце, в якому багато світла, різні прикраси, накриті столи з різними напоями і їжею, там людина почуває себе затишно і комфортно. Особа, яка не мала весільної одежі, не могла брати участь у весільному бенкеті, тому цар наказав зв’язати її і вкинути до темниці, в темряву.
Небо, Царство Пресвятої Тройці, описується як місце вічного світла: «Місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб вони світили йому: бо слава Божа освітила його, і світильник його – Агнець» (Од. 21, 22–23). У наступному розділі Йоан Богослов так описує Небесну Батьківщину: «І показав мені річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престола Бога й Агнця… Ночі не буде більше, і не матимуть потреби в світлі світильника і світлі сонця, бо Господь Бог освітлює їх, і царюватимуть на віки вічні» (Од. 22, 1, 5).
Ми проповідуємо про Царство Боже, про оглядання ясності Божого Лиця в ньому. Але є одне «але»... З точки зору модерної науки, людина не робитьсобі проблеми з вічністю після смерті: мовляв, усі йдуть до неба. А чи всі вмираючі перебувають у стані ласки Божої освячуючої? Чого навчають нас шість правд віри: ласка Божа до спасіння конечно потрібна. Рідко яка людина одразу після відходу з цієї долини сліз потрапляє до Царства Божого. А куди ж вона йде? В чистилище. Це місце темряви і терпінь. Чорний одяг вказує нам не тільки на саму смерть людини, а насамперед на місце, де немає світла, а лише темрява. Наші усопші, які переступили поріг вічності, мають перейти через вогонь чистилища. Вони чекають на нашу допомогу: молитву, піст, Святу Літургію, милостиню, наші добрі діла. Коли родина бачить світлий одяг священика на похороні, чує його таку собі загальну поверхневу науку, яка здебільшого стосується не померлої особи, а складається тільки з висловів співчуття рідним, щоб їх «потішити», «розважити», то тоді ми залишаємо наших померлих без жодної духовної потіхи й підтримки. У Святу Велику Страсну п’ятницю священик відправляв Богослужіння в чорних ризах, тому що Христос-Спаситель вступає до аду, щоб визволити з царства темряви Адама з Євою і всі праведні душі й запровадити їх до Небесної Батьківщини. Тому ми дотримуємося наших старих унійних традицій і на похоронах, і на Божественних Святих Літургіях за душі усопших використовуємо чорні ризи, які вказують на місце темряви, де перебуває душа після смерті в очікуванні нашої молитви і жертви Служби Божої, які допоможуть їй визволитися з тієї темряви.
Ще інша версія, яку доводилося чути: не треба, мовляв, лякати людей чорним кольором риз. Сьогоднішню людину пригнічує цей колір, вона й так зранена втратою своїх ближніх, а ми цим ще більше додаємо їй болю. Ні, дорогі мої, навпаки – потрібно показати людям реальність такою, якою вона є, заохотити їх до молитви, жертви, покути за душі рідних, які виглядають і очікують наших молитов, переносячи великі терпіння мук чистилища. А ми часто обмежуємося всього лиш чемними поверхневими проявами співчуття, засвідчуємо свою солідарність і готовність до підтримки, про які скоро забуваємо, а померлі залишаються забутими. Я б радив кожному перечитати духовну літературу про терплячі душі в чистилищі, з якої можна почерпнути багато корисного для себе.
Чи жалоба має позитивний вплив на саму людину? Втрата рідної і близької особи була справді трагічною подією, про яку пам’ятали. В помешканні,де проживав покійний, старалися стриматися від оглядання телебачення, слухання музики, уникали справляти різного роду імпрези, день уродин чи іменин, а більше приділяли увагу молитві за душу усопшого. Діти пам’ятали про своїх батьків, які привели їх на світ, дали їм життя, виховали їх, працювали для них, залишили їм матеріальні статки. Дуже важливо показати молодому поколінню і дати добрий приклад до наслідування: як маємо любити й шанувати своїх батьків не тільки тоді, коли вони ще живуть між нами, а також і тоді, коли Господь Бог покликав їх у вічність. Жінка має дати добрий приклад своїм дітям, які перебувають у супружому стані, як треба пам’ятати про їхнього батька, про людину, з якою разом будували родинне гніздо, з якою їх поєднала шлюбна присяга. Відійти трохи від цього гамірного світу, приділити трохи більше уваги для своєї душі й допомогти душам, які страждають у чистилищі. Людина нічого не втратить – навпаки, вона стане значно багатшою духовно. Христос-Спаситель часто покидав учнів, людей і йшов подалі, щоб на самоті помолитися до Отця Небесного. Навчитися самим, а також навчити своїх дітей, онуків, жертвувати чимось приємним земним, щоб допомогти померлим, – це свята і корисна справа. Ти можеш таким чином випробувати себе: що ставиш на перше місце у своєму житті – душу чи тіло, земне чи небесне, що тобі миліше, дорожче – дискотека, фільм, розваги чи твої родичі, які відійшли у вічність і чекають на твої молитви.
Ліберальна наука не провадить душі до правдивого розуміння жертви й молитви за душі усопших. У нашій парафії Святих Верховних Апостолів Петра й Павла в Рясному багато родин везуть своїх померлих до темниці, де всі жалобні Богослужіння відправляємо в каплиці. Є різні ситуації в родині, і я до цього ставлюся з розумінням. Хтось має велику родину, і на похорон збирається багато людей, а є такі, що деколи немає кому тіла знести з сьомого чи дев’ятого поверху. У вівторок, четвер і суботу відправляється Божественна Літургія за душі усопших. Часто, йдучи сповідати в храм, бачу, як з’їжджається родина на похорон. І деколи раджу їм: ви сидите собі на лавочках біля храму, спілкуєтеся, а в темниці ваш родич, знайомий, він чекає від вас допомоги – підіть на Святу Літургію, висповідайтеся, прийміть Святі Тайни, цим ви зробите велику користь для усопшого і своєї душі… Хтось дивиться на мене деколи, як на інопланетянина: вони прийшли напохорон, а священик заганяє їх у храм на молитву… Хтось дивиться скляними очима, погляд яких каже: та йди ти звідси, ми знаємо самі, що нам робити. І це є велика духовна трагедія і руїна в нашому реальному житті.
У різних регіонах України побутували різні побожні звичаї і традиції, коли хтось із рідних відходив у Вічність. Наші парафіяни з Тернопільщини розповіли мені про гарний побожний звичай, який існував у містечку Залозці, селах Ренів, Бліх, Гаї Зборівського району. Впродовж дев’яти днів родини, близькі, знайомі, приятелі, сусіди збиралися під вечір до родини, запалювали свічку, молилися за душу усопшого вервицю, «Ангел Господній» чи інші молитви. Не знаю, чи збереглася ще ця побожна релігійна практика на Тернопільщині, але навіть там, де цього не було, можна її практикувати, бо з неї всі отримують обильні користі. Душі усопших – потіху у своїх стражданнях, родина, яка переживає втрату близької й рідної особи, – підтримку, молитовну і приятельську розраду, а кожен, хто бере участь у цій побожній практиці, виконує Заповідь Любові до ближнього.
Греко-Католицька Церква так навчала своїх вірних. (Із книги Юліана Дзеровича «Наш обряд»):
Перше питання. Як поділимо приналежності до Богослужіння?
Відповідь. Приналежності, потрібні до Богослужіння, поділимо на:
А) Церковний одяг;
Б) Церковні сосуди;
В) Церковні книги.
А) Церковний одяг:
1. Про церковний одяг в загальному.
2. Питання. Що розуміємо під церковним одягом?
Відповідь. Під церковним одягом розуміємо одяг, який священики уживають виключно при священнодійствах.
3. Питання. Чому при священнодійствах приписаний спеціальний одяг?
4. Питання. Чи звичай убиратись при Богослужінні в різні облачення є давнім?
Відповідь. Спеціальний одяг при Богослужінні зустрічаємо вже в найдавніші християнські часи;
Тридентійський Собор називає це апостольським переданням, бо в давнину первосвященик, священики і левіти мали особливий одяг при Богослужінні.
2. Хоча цей одяг спочатку був подібний до одягу, який носили в Римській державі, все ж таки були вони виготовлені з найкращих дорогих матеріалів, і священикам було суворо заборонено відправляти Службу Богові в тому самому одязі, який вони носили поза Богослужінням
3. Згодом виробилася різниця між світським і духовним одягом, бо перша могла змінюватися згідно з уподобанням моди, в той час як друга відповідно до характеру Церкви залишалася завжди незмінною.
5. Питання. Якою є постанова щодо повсякденного одягу священика поза Богослужінням?
Відповідь. Звичайний одяг священик складається з чотирьох речей: 1. Реверенда; 2. Обойчик (колоратка); 3. Ковпак; 4. Пояс.
Замість реверенди поза Богослужінням священик носить коротший одяг. Реверенда в священика пошита з чорного сукна. Єпископ (а також подекуди крилошани) мають реверенду, ковпак і пояс із фіолетової матерії; Кардинали (часом і єпископи) – з червоної, а Папа – з білої матерії.
2. Барва церковного одягу.
6. Питання. Чи церковний одяг буває одного кольору?
Відповідь. Весь церковний одяг, крім стихаря і наплічника (які є звичайно з білого полотна) можуть бути в різних кольорах.
7. Питання. Яка ціль у різних барвах церковного облачення?
Відповідь. Барва церковного облачення має бути смисловим виразом наших почувань, які Церква при святих дійствах і в різні часи бажає розбудити в серцях своїх вірних.
8. Питання. Яка суть головного кольору церковного одягу?
Відповідь. Існує п’ять кольорів: 1. Білий (званий світлим); 2. червоний (званий також багряним); 3. зелений; 4. фіолетовий і 5. чорний.
9. Питання. Що представляє нам світлий, ясний колір облачення?
Відповідь. Він представляє: а) світлий одяг Христа-Спасителя в час Преображення і Воскресіння;
б) показує чистоту душі при священнодійстві.
10. Питання. Коли використовуються світлі ризи?
Відповідь. Як барви радості, невинності і преображення вживаються:
1. Празники Господні – за малими винятками.
2. В празники Богородичні, Ангелів і тих Святих, що закінчили своє життя як мученики
3. Під час різних процесій, при благословенні, освяченні.
11. Питання. Що означає багряна барва?
Відповідь. Червона барва є символом гарячої любові і крові, пролитої за Христа.
12. Питання. Коли використовуються червоні ризи?
Відповідь. 1. У дні, присвячені почитанню Хреста і терпінь Христових.
2. У дні мучеників, які пролили кров за віру Христову.
13. Питання. Коли використовуються зелені ризи?
Відповідь. Зелені ризи використовуються в празник Зіслання Святого Духа.
14. Питання. Що являє собою фіолетова барва риз?
Відповідь. Фіолетова барва представляє покору і покаяння, тому її використовують у час Святого посту.
15. Питання. Що означає чорна барва?
Відповідь. Ризи чорної барви представляють нам жалобу, тому її використовуємо на похоронах і при заупокійних Богослужіннях.
16. Питання. Що означають на чорних ризах прикраси (наприклад, хрест на плечах, обшивки з ясної, срібної матерії)?
Відповідь. Це має глибоке значення; воно нагадує нам, що душі в чистилищі, за котрі ми молимося, призначені до небесної радості. (Книжечка Місійна. Число перше. Священик Л. Джулинский: Перемишль. – 1901).
Католицький народний катехизм о. Франца Шпіраго (Жовква: Вид-во ОО. Василіян. – 1914) навчає так само: «… Ризи чорної краски треба уживати при Чинах і Літургіях о усопших, з виїмкомднів цілої світлої седмиці, коли уживається краска біла».
Щодо кольорів церковного одягу, то первісно вони не були означені. Одначе на Сході була дуже улюблена біла барва. Червона (багряна) барва призначалася на дні святих мучеників, на дні посту та смутку. У наш час, згідно з теперішніми церковними приписами, а саме – за вимогами Львівського Синоду використовується світла (біла), червона, чорна та фіолетова барва. Світлий, тобто білий колір використовується в неділі й празники (Господські, Богородичні і Святих), червоний використовується у празники св. Мучеників, що не припадають у неділі, фіолетовий колір – у посні дні, а чорний – при Богослужіннях за померлих (Блаженний Григорій Лакота. Перемиський єпископ-помічник. Зібрані послання і проповіді: Перемишль. – 2005. Богослужбова одежда. Наука з нагоди благословення літургічних риз, с. 308).
Пригадується одне прислів’я, поширене в ізраїльтян: «Якщо нашим батькам було так добре, то чому нам має бути погано?» У цьому зв’язку хочеться запитати: Якщо наші греко-католицькі священики, молячись за душі, терплячі в чистилищі, до 1990 року використовували чорні ризи, то навіщо нам змінювати цей колір, який відповідає всім не тільки духовним, а й державним звичаям та традиціям?..
Багато Східних Церков донині використовують чорні ризи не тільки на похоронах, а також у час Святого Великого посту, в час читання покаянного канону Андрея Критського.
