20 листопада Святіший Отець Франциск закрив Ювілейний Рік Божого Милосердя, закриваючи Porta Sancta – Святі Двері в базиліці Св. Петра, через які протягом року пройшов 21 млн. прочан. Папа сказав, що Рік Милосердя спонукав людей повернутися до того, що має важливе значення. За його словами, час милосердя закликає нас поглянути на справжнє обличчя нашого Царя, який світить у Воскресінні, і знову відкрити для себе молоде й красиве обличчя Церкви. Ідеться про Місіонерську Церкву – гостинну, вільну, вірну, бідну на матеріальні засоби і багату на любов.
У кожного християнина, мабуть, були якісь свої важливі моменти у цей Ювілейний Рік Милосердя, що залишилися у серці та пам’яті. Був такий момент і в мене. Сталося це сонячного недільного вересневого дня у Відні, де я перебувала з Польським народним театром. Про головний храм столиці Австрії – Собор Св. Стефана – гід розповіла перед входом, а потім дала нам 20 хв. на огляд святині. Відмовивши коротку молитву за Україну та наш народ і позираючи на годинник, я рушила оглядати храм. У багатьох місцях були розкладені книжечки з Милосердним Ісусом, а перед Його великим образом тривала неустанна молитва. Ненадовго схилила коліна і я. Від величі побаченого та відчутого з собору виходила сповнена покори, з похиленою головою. Та враз зупинилась і завмерла: переді мною на бруківці лежала книжечка з візерунком Милосердного Ісуса. Піднявши її, я стала очима шукати людину, в якої вона могла б випасти. Попереду йшла група японських туристів, з якими я виходила з храму. «То не вони загубили…» – чомусь промайнула думка, та й застановлятися не було коли – актори театру з гідом були вже далеченько. «Тепер Ти будеш зі мною», – я погладила промені з Ісусового серця, а сонце так впало на візерунок, що мені здалось, мовби Ісус усміхнувся. Чому Він опинився саме на моїй дорозі, та ще так несподівано? Милосердний Ісус з віденського храму хотів, щоб я взяла Його до Львова? В автобусі довго вдивлялась у незрозумілі слова німецькою мовою, яку завжди недолюблювала. Тепер вона вже не здавалась мені твердою та немелодійною, і я спробувала читати. Знайшла ім’я св. Фаустини та текст вервиці. Потім вийняла набоженство до Божого Милосердя, яке завжди зі мною, і вклала знайдену книжечку на початку дев’ятого дня дев’ятниці, коли моляться за «душі байдужі й остиглі». Це був уже п’ятий образок Милосердного Ісуса, мовби додаток до п’ятого зернятка вервиці. І хоча кожен з чотирьох попередніх мені дорогий, бо завжди потрапляв до моїх рук за якихось особливих обставин, проте цей, із Відня, мені найдорожчий. Відмовляння вервиці до Божого Милосердя тепер супроводжує картина відвідин Собору Св. Стефана...
