Зануритись у Серце Мами

Salve, Mater miserіcordiae,
Mater Dei et Mater veniae,
Mater spei et Mater gratiae,
Mater plena sanctae laetitiae,
O Maria!*

   Проща… Іноді буває важко на неї відважитись, відкинути всі сумніви і всі «але», відірватись від буденності і врешті сказати: «Так!» Так, Мамо, ми приймаємо Твоє запрошення, запрошення на Твій ювілей, запрошення побути у Твоїх Стіп і наблизитися до Твого Серця. Щось подібне відбувалося в нашій душі, коли ми вперше почули, що Священиче Братство Святого Пія Х організовує всесвітнє паломництво Католицької Традиції до Фатіми. Попри наше гаряче бажання взяти участь у цій прощі перед нами поставала низка труднощів: необхідність оформлення запрошень, віз, необхідність завчасної реєстрації на прощу (для придбання квитків, резервації готелю і т. п.). А що буде, як витратимо кошти, а візи не отримаємо?.. Та Боже Провидіння почало одну по одній усувати перешкоди, починаючи від введення «безвізу» і закінчуючи тим, що польська делегація СБСПія Х запропонувала нам безкоштовне проживання в готелі. Такому розвитку подій важко було опиратися, то ж отримавши додаткове натхнення з уст настоятелів семінарії, ми нарешті зважилися…
   Фатіма. Містечко, яке обрало небо для чергової і найбільш знакової за останнє століття зустрічі з людством, на два дні стало притулком католиків-традиціоналістів цілого світу. Настоятелі Братства вибрали для прощі 19 і 20 серпня. Саме 19 серпня Матір Божа об’явилася дітям у місцевості Валіньйос, а не на звичному місці у Кова да Іря, де вони зустрічалися щомісяця 13-го числа. Скоріше за все ця дата була вибрана з метою уникнення зустрічі з великим напливом модерних паломників, щоб мати більш спокійну обстановку для молитви і зосередження. А ще цей день виглядає знаковим також і з огляду на те, що появою 19 серпня Марія показала дітям, що Вона прийняла їхню жертовну відданість, яку вони проявили у в’язниці, і що людське відкинення чи неприйняття не є перешкодою для здійснення Божих планів.
   Офіційно проща Священичого Братства Святого Пія Х розпочалася в суботу, 19 серпня, з урочистої Святої Літургії, яку целібрував о. Франц Шмідбергер, ректор традиційної семінарії у Німеччині. Однак ще від самого ранку прочани з різних країн зі священиками заполонили вузенькі кам’яні стежки Хресної Дороги. Вона тут пролягає поміж місцями, де відбувалися поява Ангела 1916 року і серпнева поява Богородиці 1917-го. Відстань між групами вірних часом складала лише дві, а то й одну стацію Хресної Дороги. Одні дорогою молилися вервицю, інші співали Марійських пісень. Одна група з Франції, близько 10 осіб, які поверх одягу мали кармелітанські парамани розміром з листок формату А-4, відновлювали свою посвяту Непорочній… Місце паломництва занурилося у молитву. Святі Літургії і нічна адорація, які провадило духовенство Братства, відбувалися на орендованому для таких цілей паркінгу – місця в базиліці для традиціоналістів ще на разі немає. Для Богослужінь тут був змонтований величний престіл, центральне місце на якому займав гарно оздоблений кивот. Багатонаціональний люд вірних з’єднався у спільній молитві на традиційній «Месі всіх часів» (Літургія св. Пія V), що відправлялася латинською мовою. Окрім латині, традиційна меса виразно відрізняється від модерної тим, що на ній священик обернений лицем до престолу, а не до людей; під час Євхаристійного канону, Святого Причастя і на благословення вірні приклякають. Ця Служба, як і належить, має виразно підкреслений характер Хресної Жертви Ісуса, а не лише молитовної зустрічі вірних. Зважаючи на велику кількість прочан, священики Братства кількома мовами застерегли вірних, що до Святого Причастя можуть приступати тільки охрещені католики, які не мають тяжкого гріха на сумлінні, щоб Найсвятіша Тайна була належно пошанована. У своїх проповідях настоятелі Братства постійно підкреслювали, що послання з Фатіми досі не втратило своєї актуальності, більше того – воно ще залишається до кінця не почутим. Росія так і не була посвячена Непорочному Серцю Марії, а блуди матеріалізму і безбожництва, які почав ширити комуністичний режим, уже сьогодні заполонили цілий світ. Однак Фатіма – це також послання надії: ми можемо спастися самі, можемо допомогти спастися іншим, і це не є так складно. Марія нам дала потрібні засоби: вервицю, набожність до Її Непорочного Серця, вшанування перших п’яти субот місяця. Марія хоче бути нашою матір’ю і тому відкриває нам своє Серце.
   Окремо хочеться згадати про нічну адорацію. Головний вівтар, де були виставлені Святі Тайни, знаходився в парковій зоні, твердий грунт якої густо встелений дрібненькими камінцями. І за цілу ніч ця галявина серед низькорослих дубів ні на хвилину не спорожніла. Більшість людей клячала, ті ж, котрі втомилися, сідали на крісла, одні змінювали інших. Збоку від вівтаря, на трьох облаштованих клячниках, змінювали один одного єпископи Братства. Під час адорації не було спільних молитов, це була ніч тиші, ніч розмови кожної душі зі своїм Творцем, для якої все рідше знаходить час сучасна людина.
   Завершилась проща спільною вервицею і літанією на місці об’явлення Матері Божої, а також благословенням прочан владикою Бернардом Феллє, Генеральним настоятелем Священичого Братства Святого Пія Х. За загальними даними, в паломництві взяло участь близько десяти тисяч вірних, більше сотні сестер-монахинь та кілька сотень семінаристів, братів і священиків. Це була не тільки спільна молитва, але віднова духа, маніфестація довіри й любові до Небесної Неньки.
   Попри те, що це був наш перший візит до Фатіми, ми не могли не зауважити, що містечко не дуже рясніє переважаючою кількістю людей у реверендах, габітах, а основне – мирян у скромному християнському одязі. І хоча, на перший погляд, це лише зовнішній прояв побожності, однак його значення важко переоцінити. Цей контраст в одязі, поведінці та спілкуванні між вірними особливо впадав у очі при відвідуванні базиліки. Не треба бути експертом-психологом, щоб розпізнати з зовнішнього вигляду традиційну католицьку дівчину чи жінку. Незважаючи на 30-40 градусну спеку, у неї – ніякого декольте, її одяг прикриватиме плечі, він не буде ні прозорим, ні облягаючим, вільного покрою сукня чи спідниця покриває коліна. А якщо ви зустрінете декількох дівчат-підлітків у спідниці трохи вище колін, то це хіба буде винятком, що підкреслює загальне правило. І вже сам вигляд такої особи викликає до неї повагу, бо він є виявом її християнської мужності. Ми іноді навіть відчували в душі певну прикрість, згадуючи собі, що багато українських традиційних дівчат ще не дійшли до такої свідомості, адже часто серед них можна зустріти або половинчасті рішення в одязі, або й подвійні стандарти: до церкви в одному одязі, а у світ – в іншому. Маємо чого повчитися.
   Фатіма відклалась у пам’яті як місце молитви й покути, сама атмосфера тут до цього надихає. Коли старовинні готичні чи барокові храми Лісабона захоплюють величчю своєї архітектури, мистецьким виконанням вівтарів і оздобою інтер’єрів, то притягальним центром Фатіми є невелика за розмірами каплиця на місці об’явлень і невеличка дерев’яна фігура Матері Божої. Наскільки це співзвучно з духом самої Марії! А величезна площа і гарна базиліка Цариці Святої Вервиці видаються лише необхідними атрибутами для паломництв, призначеними для проведення урочистих Богослужінь і розміщення необхідної кількості людей. Саме тут, у каплиці з’явлень, після урочистої процесії зі свічками, у вечірній тиші, Марія, здається, по-особливому відкриває Серце для своїх дітей. Тут вона вислуховує тисячі вервиць, прохань, подяк і зітхань усіма мовами світу. Від початку площі до самої каплиці простягається покутнича доріжка (довжиною близько 180 метрів), яку проходила на колінах мала Луція, щоб випросити ласку оздоровлення для своєї мами. Живий струмок прочан сьогодні практично безперервно наслідує її приклад. Старші і зовсім юні прочани, молоді подружжя і семінаристи, священики, місіонери і сестри-монахині у стіп Марії завмирають у тихій застанові. Тут відступає гамір світу, денна втома і навіть сон, тут хочеться бути Її дитиною...

Богдан ВИТРИКУШ,
питомець Традиційної Духовної Семінарії
Непорочного Серця Матері Божої
Фатімської у Львові