Мудрий Плутарх сказав: «Якими діти народжуються, не залежить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними – нам під силу».
У молитві батьків за дітей є такі слова: «Отче Небесний! Ти поблагословив мене діточками і поклав на мене обов’язок трудитися над їхнім вихованням». Бачите: першим іде виховання – не рівень знань, не професія, фах, високі студії, престижне місце праці тощо. Чому? Бо можливість навчатися, швидко схоплювати навчальний матеріал залежить від моменту зачаття дитини, стану батьків, від перебігу вагітності протягом 9-ти місяців, які були пологи, скільки тепла в душу немовляти і до 3-ох років вклала мама, взаємовідносин у сім’ї, інтелекту сім’ї, генетики і т. д. А далі в молитві кажемо: «Знаю, Господи, що колись Ти будеш домагатися від мене рахунку з цього важливого обов’язку... Просвіти Мій розум, щоб я якнайкраще провадила своїх діточок згідно з Твоїми заповідями. Викоріни з мого серця надмірне прив’язання до них, бо це вияв самолюбства...»
А що ми бачимо в реальному житті. Біда теперішніх молодих батьків у тому, що вони зробили культ зі своїх дітей. Дитина виховується у сім’ї так, що вона центр любові, уваги, першорядності, центр Вселенної! Не бабуся чи дідусь головні в родині, не мама, як берегиня сімейного вогнища – а дитина. Чому? Насамперед тому, що батьки обмежуються тільки фізичним вихованням дитини – гарний одяг, гуртки (нерідко без усякого навчального змісту), необмежене витрачання коштів на розваги: благо є звідки, бо майже в кожній родині хтось на заробітках і ці гроші не цінуються молодими людьми), нехтують духовним. А далі в молитві йдеться: «Щоб я не була сліпою на їхні похибки. А мене хорони, щоб я не була згіршенням для них».
Не знаю, чи молоді батьки читають цей журнал, але хотілося б, щоб задумалися: а чи не розходиться зовнішня поведінка моя, як мами і тата, з тим внутрішнім, закритим життям від людей?
Отже, коли слід починати виховувати своє дитя? Напевно, коли ще в утробі матері, бо воно усе відчуває, співпереживає, бо виховувати ніколи не рано. Напевно погодяться зі мною психологи, що діти відкриті до сприймання інформації ще від народження. Душа дитини накопичує враження, вловлює звуки, погляди, розпізнає інтонації голосів, навіть душевний настрій батьків. Так формується підсвідомість дитини. І все це вона сприймає день за днем, цього неможливо стерти жодним чином, бо це частинка її особистості, а це має значення у подальшому розвитку людини. Тому, дорогі молоді батьки, робимо перший висновок: до перших сприймань вашою дитиною навколишнього середовища треба підходити з великою відповідальністю, бо ще з моменту народження в неї починає формуватися не лише фізичне тіло, а й душа, яку Бог вселив у дитинку при самому зачатті.
Найпершим, найголовнішим осередком виховання є сім’я. Церква, школа, навколишнє середовище – це доповнення.
Родина – це святиня, де ваш малюк потребує розуміння, любові. В образі своїх батьків дитина бачить своєрідне божество, силу, що захищає його, любить його, а з батьківської любові маленьке
сотворіння Боже черпає сили. Дитина має відчувати любов батьків між собою і до неї. Батьки ж повинні не лише говорити про свою любов, а й виявляти її за допомогою обіймів, поцілунків. І не лише дівчаток треба обіймати. Маленькі хлопчики теж потребують ніжності, ласки, турботи, бо це виховає в майбутньому чоловікові найкращі риси сина, батька, дідуся.
Якщо сім’я у вихованні дитини на першому місці, то з цього робимо другий висновок: особистий приклад батьків є найкращим внеском у формування дитини як особистості.
Третій висновок: батьки не повинні зверхньо ставитися до своїх дітей, нехтувати їхньою думкою та вибором. Беремо за приклад Господа Бога, який ніколи не звертається до нас зверхньо, як до малорозумних істот. Він завжди готовий стати нам другом. А в послуху батькам діти вчаться коритися Отцеві Небесному.
Четвертий висновок: спільна молитва найсильніше зміцнює сімейні узи. Коли слід починати молитися молодим парам? Напевно, коли ви тількино почали зустрічатися. Знаю молоду сім’ю, які ще до шлюбу разом молилися ввечері: провівши дівчину додому, юнак вклякав вдома перед образами, а вона в себе. Перед тим вони телефоном узгоджували, коли «Мій любий Ісусе! Від усього серця дякую Тобі за ласку, що можу ходити до школи. Допоможи мені, щоб я добре навчався і тим приносив Тобі більшу славу, батькам – потіху, українському народові – честь…» Уривок із цієї молитви може бути вступом до моєї розповіді. Саме з молитов починалися у нас заняття в школі «Ангелятко», яка працює вже третій рік. У ній цього року навчалося 35 дітей. Це були не тільки діти з нашої парафії, а й з інших парафій та околиць Львова та області. Нашою метою є адаптація дитини до школи, розвиток усного мовлення, спілкування в колективі. Ми, вчителі школи, прагнемо навчити дітей сприймати школу як рідний дім, де їх чекають, люблять, плекають і навчають. Тому наші заняття відбуваються в ігровій навчальній формі. На заняттях з розвитку зв’язного мовлення діти знайомляться з абеткою, звуками нашого мовлення, буквами, що їх позначають. Ми вчимося читати одно-дво-трискладові слова, а також різні за метою висловлювання прості речення. Крім того, розвиваємо моторику: розбираємо невеличкі малюнкові тексти, де важкі для прочитання слова замінені малюнком, який дитина розфарбовує. До кожного церковного свята (чи державного) діти вчили вірші напам’ять, декламували їх, ставили сценки чи літературно-музичні композиції. На зразках письма вчили елементи букв, їх написання, поєднання з іншими у словах. Вчилися розрізняти звук і букву, голосний і приголосний звуки, друковану й писану літери, складати речення за малюнком, писати невеличкі твори, складати діалог. Ми ознайомилися з числами першого десятка, цифрами, що їх позначають. Навчилися писати цифри, готові разом в один той самий час молитися. Зараз вони так само спільно моляться разом з маленьким синочком.
Моя порада, як мами: моліться вголос за своїх дітей ще до народження, коли маленькі і коли підросли. Моліться, коли добре в житті й коли тяжко, перед важливими подіями. Не соромтеся попросили про молитву один за одного. Моліться перед виходом з дому, коли випроваджаєте дитину до школи, чоловіка чи жінку на роботу, якщо виник конфлікт. І по-іншому сприймайте слова «Хай буде воля Твоя» – не як кару, а надію на те, що Бог вирішить вашу проблему якнайкраще для спасіння душі. Прекрасною скріплюючою ланкою в сімейному житті є родинні читання Біблії, катехизму, постійна участь у недільних і святкових Богослужіннях, бо це виробляє в дітей сумлінність, почуття обов’язку та пошану до Божих і церковних законів. Бо виховання особистості людини, громадянина держави, християнина тримається на трьох інституціях – сім’я, Церква і школа.
(Далі буде)
