11 лютого 1858 року у невеликому містечку Лурді, розташованому у південно-західній Франції, у печері Массаб’єль бідній і хворобливій дівчині Бернадетті Субіру вперше об’явилась Богородиця – гарна Пані у білому довгому одязі з білою накидкою, підперезана блакитною широкою стрічкою, кінці якої звисали додолу. На босих ногах Пані розквітло по жовтій рожі, а з руки звисала довга вервиця. Пані стояла у маленькій вузькій ніші, оточеній двома розквітлими кущами шипшини, які росли по боках. Дивна тиша панувала довкола…
Усіх об’явлень у Лурді, як відомо, було вісімнадцять: одинадцять у лютому, п’ять – у березні, одне – у квітні й одне, останнє, аж у липні 1858 року. Тож цього року ми святкуємо 160-річний ювілей цих об’явлень.
…Хоча головною метою прощі вірних Св. Унійної Традиції УГКЦ у жовтні 2017 року була Фатіма, тепер, повертаючись подумки до нашого чотириденного перебування у Лурді, розумію, що то була мовби прелюдія Фатіми. Ці два місця об’явлень багато що різнить: наприклад, час (майже 60 років), клімат (Піренейські передгір’я й гаряча рівнина), мова (французька й португальська) та й теперішній стан країн на крайньому заході Європи – заможної Франції та доволі бідної на її фоні Португалії. Але об’єднує Лурд і Фатіму незрівнянно більше, ніж роз’єднує – понадчасовість Пречистої Діви Марії, яка повірниками своїх послань до людства вибрала найубогіших, але найчистіших серцем – дітей. І ще об’єднує Вервиця – невід’ємний атрибут Божої та нашої Неньки.
Під час перебування у Лурді я ніяк не могла знайти відповідь на запитання: чому Богородиця вибрала Бернадетту Субіру – чотирнадцятирічну дівчину з дуже бідної, можна б сказати, злиденної сім’ї – і їй відкрила Велику Правду про Себе: «Я – Непорочне Зачаття»? Чітку відповідь на це я отримала аж у Фатімі (про що згодом). У Лурді ж ця відповідь мовби й з’являлась, але була нечіткою, імлистою
Уперше я (а можливо, й більшість наших прочан) побачила візерунок св. Бернадетти в каплиці її імені, де ми мали можливість відправляти Службу Божу. Каплиця невеличка й стара, дерев’яна, сильно контрастує з сучасними будівлями на території паломницького осередку, в якому ми жили. Ікона Бернадетти висить на лівій стіні, просто на колодах, з яких складена каплиця, на рівні людського зросту. Біля неї висять та лежать у невеликих виїмках у стовбурах кілька вервиць, подарованих, мабуть, різними прочанами в різний час – вервиці з дерева та сучасних матеріалів. Спілкуватися зі св. Бернадеттою легко, варто лишень встати з дерев’яної лави коло ікони. Лавами заставлена уся каплиця, щоб вірні могли й сидячи молитись, споглядати чи розважати. Все тут зроблене з дерева – воно й не дивно, бо довкола порослі лісом Піренейські передгір’я. З ікони на нас дивиться звичайна молода дівчина в темному платті, з синьою хустиною на голові. І це їй аж 18 разів об’являлася Богородиця, «гарна, лагідна Пані у білому», з якою і до якої Бернадетта молилась на вервиці.
Вже під час першого об’явлення 11 лютого 1858 року Бернадетта хотіла вийняти з кишені вервицю, щоб перехреститись і помолитись, бо подумала, що Пані в білому – з’ява, примара, що щезне, якщо побачить вервицю та почує молитву. Але руки дівчини закам’яніли, й вона не змогла зробити жодного руху, промовити ані слова, доки сама Пані в білому не заохотила її до молитви на вервиці. Тоді руки Бернадетти стали слухняними, молитва полилась рівно і радісно, а на душі стало тепло. Можливо, нам тепер дивно, що тоді вервиця у кишені чи в руках майже кожної людини була звичним явищем. Бернадетта Субіру також не розлучалася з вервицею, а під час другого об’явлення, 14 лютого 1858 року, навіть просила подруг повернутися додому і взяти вервиці. Тоді, у середині ХІХ ст., коли майже вся Франція ще відчувала наслідки атеїзації після кривавої революції 1789 р., у невеликому Лурді дух Католицької Церкви ще не зовсім занепав. Ще було в місті чимало родин ревних католиків, які самі жили в страху Божому і так виховували своїх дітей. Такою родиною були Субіру: батько Франсуа – мельник, мати Луїза (Люсі) та їхні дев’ятеро дітей.
Бернадетта Субіру народилася 7 січня 1844 року, охрещена була на третій день після народження, що співпав з першою річницею шлюбу її батьків. Спочатку родина, хоча й не була дуже заможною, не бідувала, бо батько мав прибуткову на ті часи професію. Субіру не мали власного млина, а винаймали його у власника де Болі. Там же, на другому поверсі, жила численна родина Субіру разом з іншими своїми родичами – бабусею, дядьками, тітками та їхніми дітьми. Жили дружно, попри те, що місця було дуже мало. Всі багато працювали – і дорослі, і діти. Вечорами збиралися у найбільшій кімнаті, так званій «залі», на спільну молитву. Родина була дуже побожною, чесною, скромною, багато молилася та жертвувала нужденним і убогим. Невдовзі видатки почали перевищувати доходи, бракувало грошей на все найнеобхідніше, а передусім – на оплату оренди за млин. Врешті сталося найгірше: Субіру змушені були покинути млин де Болі і опинилися на вулиці. Вихід із ситуації однак знайшовся – родина переселилася до приміщення колишньої тюрми «Ле Кашо», похмурої будівлі, куди не заглядало сонце, дуже вологої та непривітної.
Життя св. Бернадетти від самого початку було нелегким, але й сповненим різних див: немовлям дівчинку віддали на село до заможних знайомих сім’ї Субіру, коли її мама Люсі обпеклася й не могла годувати дитину своїм молоком. Тоді Бернадетта провела у Марі Лаж та її чоловіка три роки і так вижила, бо була хворобливою і кволою. Перед Бернадеттою відступала вода ріки, коли їй треба було перейти на інший берег, її одяг виявлявся сухим, коли в зливу її запрошували зайти в дім, щоб обігрітись і висушитись, ноги були теплими, коли вона взимку переходила крижану річку. Однак Богородиця під час третього об’явлення сказала їй: «Не можу обіцяти, що зроблю тебе щасливою на цьому світі, але на другому – так». Як це чудово перегукується з обіцянкою Пречистої у Фатімі дітям, що приведе їх на Небо – Якинту та Франциска дуже скоро, а Луцію, коли та виконає свою місію!
Коли Бернадетті виповнилося 8 років, пані Лаж вперше забрала її до себе на все літо. Тоді й навчила молитися на вервиці, як перед тим навчила її вранішніх та вечірніх молитов. Бернадетта ще не раз гостюватиме влітку у привітної та доброї пані Марі – це підкріплятиме її слабке здоров’я. Коли Бернадетті було 10 років, у Лурді спалахнула епідемія холери. Дівчинка також захворіла, а одужавши, дістала ускладнення на все життя – важку форму астми. Всі випробування, що випали на долю Бернадетти – хвороби, холод, голод – вона переносила покірно, ніколи не скаржилась, не нарікала. Навпаки, інших просила: замість проклинати – відмовляйте молитву.
Ось таку тиху і добру дитину вподобала Пречиста Діва Марія у Лурді, щоб передати світові кілька своїх дуже важливих прохань і послань. Перше з них – прохання про покуту. Коли 24 лютого, під час восьмого об’явлення біля печери Массаб’єль зібралось чимало людей, Бернадетта плакала й цілувала землю, бо почула від Пані в білому: «Покута! Покута! Покута! Будеш молитись до Бога за грішників. За навернення грішників будеш цілувати землю». І додала наказ зібраним людям: «І ви будете тепер цілувати землю!» А наступного дня, 26 лютого, Пречиста Діва Марія наказала Бернадетті йти до джерела і вмити обличчя. От лишень джерела там не було, а було болото. Але Бернадетта так беззастережно вірила Пані в білому, що голими руками вирила джерело і вмила його брудною водою обличчя. Далі вона буде виконувати всі інші прохання Богородиці: піти до священика й попросити побудувати на місці Її об’явлень каплицю, щоб туди приходили процесії прочан. Під час одного з останніх об’явлень – шістнадцятого – що відбулося 25 березня 1858 року, у День Благовіщення, Пані в білих шатах назвала своє ім’я – «Я є Непорочне Зачаття». Коли Бернадетта повторила ці слова священикові, він врешті повірив, що дівчина дійсно спілкується з Богоматір’ю: неграмотна Бернадетта не могла нічого знати про затверджений лише чотири роки тому Папою Пієм ІХ догмат про «Непорочне Зачаття Діви Марії».
А через два тижні, 7 квітня, під час сімнадцятого об’явлення, Пречиста Діва Марія явила чудо, яке навернуло запеклого атеїста, але дуже хорошого фахівця, лікаря Дозо до релігії. Це було так зване «Чудо зі свічкою», коли полум’я свічки мало б обпекти руку Бернадетти, але сталось те, чого не могло бути. Подібно було у Фатімі: 13 жовтня 1917 року, під час останнього об’явлення Мати Божа назвала своє ім’я – «Я Мати Божа Святої Вервиці». Але чуда не відкладала, а тут-таки його явила – це неймовірне «Чудо сонця»!
Але повернімося до Лурда. Тепер тут, поруч із печерою, з якої струменіє чудодійна вода, в ніші гроту стоїть фігура Богородиці з написом «Я – Непорочне Зачаття». А ще – височіє величава дворівнева базиліка, відома в світі як Нотр-Дам-де-Лурд. На першому рівні санктуарію міститься Базиліка Святої Вервиці, прикрашена мозаїками з 15 таїнствами Святої Вервиці. Ці великі за площею мозаїки – дарунки з різних регіонів Франції. Молитва тут лине з уст без зусиль, мов потічок цілющої води. Над входом до святині на порталі бачимо скульптурну групу: Пречиста Діва Марія з маленьким Ісусом на руках подає св. Домінікові вервичку. І ще одне прохання Богородиці тут сповнюють щодня: молитва на вервиці відбувається при запалених свічках, величавим ходом вздовж площі перед базилікою, зі співом на прославу Матері Божої. І наша проща в жовтні минулого року йшла щоденно зі свічками та з вервицями в руках і з молитвою на устах. Молитись, щоправда, було трохи важко: замість багатоголосся різними мовами, «Отче наш» міг линути до Неба сакральною латиною. Коли ж молились українці та інші слов’яни, то мова солунських братів (тобто церковнослов’янська) могла тішити вуха та душі білорусів, болгар і сербів… У зв’язку з цим пригадалася одна Служба Божа, яку відправляв архієпископ РКЦ Мар’ян Яворський на Личаківському цвинтарі у Львові. Присутніми були Блаженніший Любомир Гузар, Президент Польщі Олександр Квасневський та Президент України Віктор Ющенко. Архієпископ правив польською мовою. І коли всі вже відкрили рота, щоб почати «Отче наш» по-польськи, раптом з уст Архієпископа залунало: «Pater noster, qui est in caelis / Sanctificetur nomen tuum / Adveniat regnum tuum / Fiat voluntas tua / Sicut in caelo et in terra. / Panem nostrum quotidianum / Da nobis hodie / Et dimitte nobis debita nostra / Sicut et nos dimittimus debitoribus nostris. / Et ne nos inducas in tentationem /Sed libera nos a malo./ Amen». Чому кардинал Яворський тоді молився латиною – це запитання довго не давало мені спокою. Аж пізніше збагнула: щоб не вивищуватись, молячись польською, і не образити господарів (кардинала Гузара та Президента Ющенка), кардинал Яворський cкориставcя мовою Ватикану та Римських Пап.
Після вечірньої Вервиці, яка розпочиналася у Лурді о 21 год., а закінчувалась о 10:30, співочі члени нашої прощі ставали на сходах санктуарію і співали українських пісень, збираючи чимало охочих їх послухати. Одного разу нашим слухачем став сам Владика УГКЦ Борис Ґудзяк – голова єпархії Святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії.
Вервицю у Лурді моляться щоденно протягом усього року. У зимові місяці – без численних прочан, лише з місцевими мешканцями. Запис молитви наступного дня можна бачити завдяки Інтернету.
Сильним контрастом до багато оздобленого, величавого санктуарію Нотр-Дам-де-Лурд є аске- тичний, майже вбогий млин Болі, що впродовж 10 років був для родини Субіру щасливим домом. Зараз тут музей св. Бернадетти. Жодних зайвих меблів – столи, стільці, прості дерев’яні ліжка, покриті чистою, простою постіллю. Світлини батька й матері. Тут, у цьому бідному млині, Пречиста Діва знайшла сповнене довіри серце, через яке передала свої послання світові. Тут формувалася чиста душа, що присвятила себе служінню Господові, ставши черницею.
Майже такий самий аскетичний, скромний дім я побачила через чотири дні у Фатімі. Дім святих Якинти і Франциска, а також дім їхньої двоюрідної сестри Луції майже не відрізнялися від дому св. Бернадетти у млині Болі! Мовби й не було тих майже 60 років різниці в часі між об’явленням у Лурді та об’явленням у Фатімі. Час зупинився. Для нас. Але не для Пречистої Діви, яка володіє Вічністю. Богородиця шукала чисті серця, помисли і душі. А де ж їх ще шукати, як не серед дітей? Згадаймо прохання Ісуса: «Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мт. 19, 14). Хіба не йшла Мати за заповідями Сина, хіба не шукала таких дітей?
У Фатімі, побачивши місця, де жили святі діти, я отримала відповідь на запитання: чому саме їх, бідних, неграмотних Бернадетту, Якинту, Франциска і Луцію вибрала «Пані в білому». Бо ці діти були жертвенні, сповнені безмежної довіри до Богородиці, вони молились, покутували, постили й навіть по-дитячому «бичували» себе для спасіння грішних душ. І передавали послання Богородиці («Я – Непорочне Зачаття», «Я – Мати Божа Святої Вервиці», «Покута, покута, покута!», «Моліться і жертвуйте за грішників!», «Посвятіть Росію Моєму Непорочному Серцю!»). Але чи завжди до цих послань дослухались ієрархи і прості християни?
…У мене є свій, приватний місток між Лурдом і Фатімою: молитва на вервиці, придбаній у Фатімі, зі спогляданням подумки картин таїнств, представлених на мозаїках у базиліці Святої Вервиці в Лурді.
