Традиціоналісти у Лурді

У 2017 році мені двічі по щастило побувати у Франції: спочатку приватно у травні (три дні з чоловіком у Парижі), а вдруге – у жовтні, з прощею вірних Св. Унійної Традиції УГКЦ в Ніцці та Лурді.

Готуючись до відвідин Парижа, ми завдяки Інтернету, склали план відвідувань тих місць, які нас найбільше цікавили. Серед них пріоритетним був не Лувр, а острів Сіте, звідки Париж почався та де знаходяться дві найбільші святині: Сент-Шапель (Sainte-Chapelle) та Нотр-Дам-де-Парі. Сент-Шапель, або «Свята Каплиця» – це місце, де до французької революції 1789 року зберігалися найбільші святі християнські реліквії, знаряддя Страстей Христових: фрагмент Тернового Вінця та спис Лонгіна.

Як же вони потрапили до Франції? На початку ХІІІ ст. король Франції Людовік ІХ (Святий) купив Святі Реліквії Страстей Христових у імператора Константинополя Балдуїна ІІ – учасника Першого хрестового походу. Вінець потрапив до імператора Балдуїна ІІ внаслідок грабунку, але і йому довелося продати реліквію, бо дуже потребував грошей. Купив реліквію Людовік ІХ, якому видавалось надзвичайно важливим мати «терновий вінець, залитий кров’ю Христа», за величезну на той час суму – 135000 ліврів. Посередниками були венеційські купці. У вересні 1239 року Вінець до Парижа з Венеції привезли два ченці згромадження Св. Домініка. Людовік ІХ на той час уже приготував срібний релікварій для зберігання реліквій Страстей Христових, за який теж заплатив неймовірну суму – 100000 ліврів! Для порівняння: будівництво та оздоблення інтер’єру Сент-Шапеля коштували лише 40000 ліврів. Каплицю освятили 26 квітня 1248 року.

… Холодний, дощовий день 6 травня 2017 року – ми під парасолями, з двома квитками за 15 євро кожний, стоїмо у черзі, щоб ввійти до каплиці Сент-Шапель. Я дуже хвилююся, бо ось невдовзі увійду до святині, де зберігається така реліквія! Я добиралася до Парижа з великими труднощами: спочатку зі Львова до Варшави, де мала зустрітися з чоловіком, щоб вже звідти разом летіти до Парижа. Автобус до Варшави надто довго стояв на кордоні, я мала шанс запізнитися на літак. Молячись у автобусі, просила Господа, щоб допоміг мені добратись до Парижа, до місця, де зберігається Терновий Вінець нашого Господа Ісуса Христа! І диявол, який чинив мені перешкоди, був переможений – я на таксі доїхала до аеропорту, зустрілася з чоловіком при стійці реєстрації пасажирів і побачила на його очах сльози…

Чому місце, в якому зберігається реліквія такого рівня, стало музеєм, а не є діючою каплицею? Хоча в секуляризованій та майже релігійно індиферентній Франції не треба чомусь дивуватися, – роздумувала я. – Як Терновий Вінець зберігається? Як близько до Нього можна підійти? Черга посувалася швидко, всі мовчали. Білети перевіряла в нас молода пані, яка чомусь відізвалась не французькою, а російською мовою. Може, на наших обличчях ще досі можна прочитати, що ми люди з колишнього «совка»?.. – подумалось мені тоді. Ми зупинилися при ній, а її колега, бачачи, що вона дає нам якусь консультацію незрозумілою йому мовою, почав замість неї перевіряти білети, щоб ми втрьох змогли довше поговорити. Виявилось, що пані звати Наталія, вона з Дніпра, у Франції вже кілька років, вивчила мову і знайшла тут, у Парижі, працю. На запитання українською, як виставлений Терновий Вінець, пані Наталія, на наше здивування, відповіла теж українською: «А ви хіба не знаєте, що Його тут немає? Він ще з часу французької революції перенесений до Собору Паризької Богоматері і зберігається там». Не все, виявляється, в Інтернеті відповідає дійсності! – подумала я. Пані Наталія стандартно, але тепло побажала нам, своїм землякам, гарного огляду й повернулась до перерваних обов’язків. Нам нічого не залишилося, як оглянути каплицю – але ми не жалкували: ця перлина високої готики, спеціально збудована для зберігання найцінніших реліквій християнства, прикрашена сценами з життя Ісуса, Пречистої Діви Марії та Святої Родини, а також з історії Церкви – і все це виконано у пластиці або вітражах.

Як своєрідний символ з місця, де зберігалися реліквії Страстей Господніх, ми вислали до України дві картки із зображенням вітражів Сент-Шапель: одну – отцеві Євстахієві, найстарішому священику СБССЙ, а другу – Генеральному настоятелеві Братства, отцеві Василію Ковпаку.

Наступним нашим пунктом був собор Нотр-Дам- де-Парі, розташований недалеко від Сент-Шапель. Чергу до собору ми побачили здалеку – вона тягнулася через усю площу перед святинею. Чи вдасться нам увійти туди, бо година була вже післяобідня, а ми не знали, чи до Собору Паризької Богоматері теж треба купувати квитки і де каси… Не володіючи французькою мовою, трохи вже втомлені, ми мовчки прилучились до черги, яка посувалася дуже швидко. Вхід до Нотр-Дам-де Парі вільний, бо це діюча святиня, але при вході всіх ретельно перевіряє поліція: через два дні вибори Президента Франції, а тиждень тому в Парижі внаслідок терористичного акту на Єли- сейських Полях загинуло двоє поліцейських…

Нарешті ми всередині гігантського собору, вже дуже близько до Святої реліквії – серце б’ється прискорено, а душа сповнюється радістю! Але й тут на нас чекає розчарування – ми спізнилися лишень на один день! Довідуємося, що Терновий Вінець Ісуса Христа виставляють для почитання кожної першої п’ятниці місяця, а впродовж Великого посту – кожної п’ятниці. Цей собор треба оглядати цілий день, а не кілька годин, що ми провели в ньому. Дивне враження справляла на нас Служба Божа в одній з численних каплиць позаду головного вівтаря: гул від голосів численних туристів, сотні яких розбрелися по собору, перекривав тихі голоси учасників цієї нечисленної меси. Так, мовби священик і ті, хто з ним молився, перепрошували за свою присутність у святині, тому стишили голоси. Хто тут господар – Господь Бог чи туристи, серед яких найбільше чомусь японців? – промайнуло в моїй голові. Туристи були одягнені, як хто хотів: попри холодну погоду, не бракувало екзотичних постатей. А як вони заходять сюди у спеку – чи прикривають наготу ніг і рук? Тут стільки всього сакрального, що очі розбігаються – з кожного хреста Ісус дивиться на цей безсоромний людський натовп…– Уривки таких думок навідувалися до голови, коли поруч опинялася постать, зодягнена особливо виклично.

Побачене весною в Парижі, а восени – в Ніцці, де арабів та негрів було більше, ніж європейців, становило величезний контраст тому, чому ми стали свідками останнього дня перебування нашої прощі у Лурді: ми побачили своєрідний «з’їзд» традиціоналістів Франції. Виявляється, сюди на три останні дні жовтня кожного року з усієї Франції приїжджають священики та численні парафіяни традиційних парафій з дітьми, яких у традиційних родинах завжди багато, вихованці традиційних католицьких шкіл разом з черницями-опікунками. На три дні підземну церкву Св. Пія Х у Лурді віддають у повне розпорядження традиціоналістам. Тому, коли наші прочани прийшли сюди о 17 год. на щоденну адорацію Найсвятіших Тайн, вони потрапили на Святу Літургію Всіх Часів латинською мовою, відмінену ІІ Ватиканським собором. Саме на захист цієї літургії встав світлої пам’яті Архієпископ Марсель Лефевр, саме тому й була заснована семінарія у швейцарському місті Екон і там же – Священиче Братство Св. Пія Х. Тепер про це все можна прочитати у нещодавно виданій СБССЙ книзі Архиєпископ Марсель Лефевр. «Вони Його детронізували», а на с. 191 книги побачити світлину з паломниками з Архідієцезії Дакара до Лурда в соту річницю об’явлень Матері Божої святій Бернадетті.

Що ж нас так вразило? По-перше, кількість. Велика кількість священиків, родин з дітьми, вихованців католицьких шкіл різного віку та статі – від найменших, п’яти-шестирічних, до дорослих, випускного, мабуть, віку; велика кількість осіб на інвалідних візочках. По-друге, під час самої меси багато людей приступило до Святої Сповіді, бо сповідників було багато. І, по-третє, атмосфера самої меси, її урочистість, краса звучання сакральної латини – це все треба бачити і співпережити. А ще вразили французи-традиціоналісти: скромно одягнені жінки, всі у спідницях нижче колін, скромно одягнені діти, негаласливі і чемні – і це у заможній, пересиченій Франції! Вихованці католицьких шкіл всі були у спеціального крою одностроях, дівчатка і хлопчики. Вони поводилися скромно, але водночас найменшим не забороняли трошки побешкетувати. Черниці вишикували їх після меси у невеликі колони, і вони пішли до транспорту, яким мали їхати. І радість – радість на всіх обличчях, дорослих і дітей, батьків, матерів, черниць-виховательок. Ця радість передалася і нам, прочанам з України. Ми лишень шкодували, що вже мусили від’їжджати з Лурда в напрямку Фатіми і не могли наступного дня знову молитися спільно з традиціоналістами Франції. А їх у цій країні чимало: це найбільше скупчення традиціоналістів у світі. Як подає найновіша статистика Священичого Братства Св. Пія Х, на 1 січня 2018 року у Франції є понад 120 (понад 20%) священиків з наявних 637, які служать у 37 країнах світу. І якщо у світі функціонує понад 100 традиційних католицьких шкіл, то на Францію їх припадає, найімовірніше, теж десь 20%. Тому не дивно, що підземна базиліка Св. Пія Х у Лурді (який є патроном СБСПХ) була майже вщерть заповнена в останні дні жовтня 2017 року… А святиня ця, як подає невтомна статистика, вміщає понад 25000 осіб. Як сказала одна прочанка з Рясного, «за майбутнє Франції можна не переживати, якщо тут такий міцний традиціоналізм». Гадаю, традиціоналізм в Україні теж ширитиметься, і не все ще пропало у нашій хаті.

То що ж то за святиня така у Лурді, звана «під- земною»? Велика підземна базиліка Св. Пія Х була збудована у 1957–1958 роках, а посвячена 25 березня 1958 року, в день Благовіщення Найсвятішої Діви Марії (за римо-католицьким календарем) на честь 100-ої річниці об’явлень у Лурді. Акт посвячення провів кардинал Ронкаллі, майбутній Папа Йоан ХХІІІ. Завданням архітектурного проекту цієї базиліки було: вмістити велику кількість прочан у будинку, який би не заступав уже існуючих базилік та своєю масою не пригнічував камеральний характер паломницького центру. Це завдання конструктори виконали, створивши потужну підземну будівлю з залізобетону, що нагадувала б катакомби перших християн. Попри технічні труднощі, роботи були виконані впродовж неповного року. Вага перекриття разом із землею, що його покриває, становить 18000 тонн. Базиліка має форму еліпса, що майже повністю вписався у ландшафт, велика вісь якої має 201 метр, а мала – 81 метр. Поверхня D_9__5wцеркви – 12000 м2. Базиліка розташована на протилежному боці площі Святої Вервиці, а зайти до неї можна через один із шести входів. Неф має 191 м у довжину та 61 м у ширину. Інтер’єр прикрашений 52 вітражами так званого «французького» типу (gemmail), де зображено:
   * у східній частині базиліки – 15 стацій Хресної дороги,
   * на нижчому рівні східної частини – історію об’явлень Матері Божої у Лурді,
   * у західній частині – 15 таємниць Св. Вервиці.

…Під урочисті звуки органу, встановленого у лурдській базиліці 1969 року, ми з вологими очима виходили з-під землі на світло дня після величної Меси Всіх Народів.

Наталія СТУПКО,
парафіянка храму Свв. Верховних
Апп. Петра й Павла
(м. Львів, Рясне-1)