Через день січовики ешелонами прибули до Мукачева. Легіон увійшов до складу австрійської групи військ генерала Гофмана й зосередився в закарпатських селах Городні та Страбичеві. 7 вересня затверджено організаційну структуру УСС, призначено командирів. Перший курінь очолив отаман Михайло Волошин, 35-річний львівський адвокат, після війни відомий діяч Українського Національно-Демократичного Об’єднання (УНДО). Йому підпорядковувалися сотні Василя Дідушка, Романа Дудинського, Никифора Гірняка і Осипа Будзиновського. Другим куренем командував народний учитель із Ясениці, що під Дрогобичем, 32-річний отаман Гриць Коссак, батько чотирьох дітей. До цього куреня увійшли сотні колишнього редактора львівського часопису «Руслан», відомого сокільського діяча сотника Сеня Горука та Осипа Семенюка, Осипа Букшованого, вчорашнього студента Чернівецького університету та Львівської торгової академії Михайла Барана. Третім курінним отаманом був Степан Шухевич, а його двома сотнями командували відповідно Дмитро Вітовський і виходець із селян Дрогобиччини, недавній професор Чортківської учительської семінарії Іван Коссак.
Отримали посади командирів чет (взводів, по-сучасному) чимало представників молодої національної інтелігенції, зокрема випускник Паризької художньої школи Яків Струхманчук, журналіст Василь Коссак, вчорашній студент-хімік Петро Франко, вихідці із трудового селянства Іван Цяпка, Матвій Яворський, Іван Рогульський, Григорій Іваненко та багато інших. Все це створювало особливий тип взаємовідносин між старшинами і стрільцями, сприяло високим бойовим якостям легіону. (До речі, формою звертання було слово «товариш», прийняте згодом у Радянській Армії. Отже, не витримує критики довголітнє твердження істориків і політиків про «буржуазний» та «реакційний» характер старшинського складу УСС. Як відомо, це «тавро» стало приводом для масового знищення у 30-ті роки, під час сталінських репресій, величезної кількості колишніх галицьких старшин, які після громадянської війни залишилися на Радянській Україні або прибули до неї пізніше. Серед них були відомі військові, партійні, радянські та наукові діячі, письменники: Гриць Коссак, Онуфрій Нагуляк, Григорій Іваненко, Йосип Крілик, Остап Букшований, Матвій Яворський, Яків Струхманчук, Мирослав Ірчан та багато інших).
У ті дні на 450-кілометровому фронті від Івангорода до Кам’янця-Подільського розгорнулася одна з найбільших у першій світовій війні – Галицька битва за участю з обох боків півтора мільйона солдат та офіцерів. Вона почалася загальним наступом росіян 6 серпня. Через місяць 3-тя армія генерала М. Рузького зайняла Львів, а 8-ма під командуванням Олексія Брусилова відтіснила цісарську армію в Карпати. Отже, російська армія окупувала Галичину, а війська Австро-Угорщини втратили до 400 тисяч вояків, з них майже 100 тисяч полоненими.
Під час цієї операції начальник штабу австрійського корпусу полковник Станіслав Шептицький писав своєму братові – митрополиту Андрею Шептицькому: «Росіяни атакують. Ми зазнали поразки. В районі Гнилої Липи точаться тяжкі бої. Твоє селянське військо, твої Українські січові стрільці бою ще не бачили навіть здалека, та відомо, що при першій же нагоді вони збираються «зі славою» здатися москалям». До певної міри він мав рацію: чимало українців, силою рекрутованих до австрійської армії, зовсім не рвалися проливати кров за цісаря і часто здавалися в російський полон. Однак стосовно легіону УСС зневага полковника не мала під собою підстав. Про це яскраво свідчили вже перші бої січовиків.
У зв’язку з важким становищем на фронті вже 10 вересня генерал Гофман віддав наказ ввести легіон УСС у бої. Через тиждень сотня Василя Дідушка вийшла на Верецький перевал, де зустріла наступаючі частини 2-ої кубанської козацької дивізії. Тоді ж зайняла лінію сторожових постів на Ужоцькому перевалі сотня Осипа Семенюка, уродженця Сокаля, талановитого організатора січового руху на Львівщині, який пізніше, у 30-х роках, загинув на Радянській Україні. Саме вона першою серед підрозділів легіону 25 вересня зав’язала бій у районі Сянока з кубанцями і зазнала перших жертв війни – 22 стрільці були вбиті.
Водночас, не врахувавши думки українських старшин, австрійське командування роздробило решту легіону на розвідувальні стежі (групи) по 20 стрільців у кожній і наказало просочуватись у російські тили. Після невдалих спроб перетнути лінію фронту, зазнавши втрат, стежі поверталися назад. Лише стежа четаря Г. Іваненка досягла Дрогобича, а Р. Біленький пройшов зі стрільцями до Болехова. Кілька груп зникли безслідно. Переконавшись у безплідності своїх намірів, генерал Гофман відмінив свій наказ. 7 жовтня всі сотні зайняли лінію оборони на Бескидах.
Отримавши підкріплення з Балканського фронту, австрійська Південна армія у першій половині жовтня перейшла в наступ через карпатські перевали у загальному напрямі на Стрий, Миколаїв, Львів. «Я був атакований з фронту майже удвічі більшими силами противника, – писав у спогадах генерал О. Брусилов. – Здійснювалось охоплення мого лівого флангу військами, які спускалися з Карпат від Турки і, нарешті, у напрямі на Стрий – Миколаїв – Львів виходили на мене в тил».
У ході наступальної операції група УСС під командуванням отамана Коссака, що діяла в авангарді 130-ої австрійської бригади, провела успішний бій за Тухольку. За ним спостерігав особисто генерал Гофман: адже галичани діяли на дуже важливій ділянці – впродовж долини Латориці і на залізниці. Долаючи сильний опір противника, українські курені оволоділи пізніше Синьовидним, Любінцями, Голобутовим, вийшли у район нафтового басейну і 20 жовтня відбили у росіян Борислав, Дрогобич, Стрий. Тільки коли Брусилов перекинув з-під Перемишля найбоєздатнішу 58-му піхотну дивізію та підтягнув резерви, йому вдалося відновити становище. Австрійські війська, а з ними легіон УСС відійшли до Карпат.
Майже без перерви 3 листопада чотири армійські корпуси Брусилова і три кавалерійські дивізії розпочали штурм перевалів з метою прорватися до Закарпаття. У запеклих боях 3–5 листопада сотні УСС під командуванням В. Дідушка, К. Гутковського, Р. Дудинського, С. Горука, З. Носковського зуміли не лише відстояти свої позиції під Синьовидним, а й завдати противнику серйозних втрат. Тільки в полон захоплено 130 солдат. У районі Тухольки відзначився зі своєю сотнею Д. Вітовський, який разом з панцирним поїздом утримував залізничний відтинок Тухолька – Гребенів.
Невдовзі після цих боїв командир 55-ої дивізії генерал Гнат Фляйшман прибув до легіону, щоб особисто вручити перші бойові нагороди січовикам – медалі Хоробрості ІІ класу старшинам Зенону Носковському, Якову Струхманчуку, вістуну Івану Андруху, хорунжій Олені Степанівні, а також Софії Галечко. Вчорашній студентці філософського факультету університету в Граці до того ж присвоєно звання підхорунжої.
«Я на Закарпатті, в рядах Січових Стрільців. Дивний якийсь сон, – писала Софія у дівочому щоденнику 11 вересня 1914 року. – Вісім днів їзди поїздом, три дні голодівки, примусова мандра по Мукачеві від 3-ї ночі до 8-ї ранку та приїзд до Горонди – а тепер тихі зітхання слабих у шпиталі. Мої мрії здійснилися – працюю для України, йду кувати кращу долю... Кинула я книжки, науку, старий спокійний Грац, забула про рідню, про іспити й увесь світ... Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи зігріє своїм вогнем?.. Завтра, позавтра може підемо вже в поле, хто вернеться з дороги, не знаємо. Що там! Поки кров грає в жилах і серце б’ється сильно в грудях – вперед! Вперед! Поломимо скали, перепливемо ріки, спалимо вогнем молодої душі всі твердині, всі замки, всі ворожі думки і діла». Записи щоденника відбивали ніжну натуру дівчини, але романтика звитяг вже через декілька тижнів покликала її зі шпиталю у бойовий стрій. Чарівну дівчину-стрільця, потім хорунжу і командира чети у сотні З. Носковського любили і поважали всі. І тому великим особистим горем для них стала її трагічна загибель 20 липня 1918 року біля Пасічної.
У листопаді була здійснена часткова реорганізація легіону. Тепер він складався лише з двох куренів – Степана Шухевича і Сеня Горука. Михайло
Галущинський вибув у штаб генерала Гофмана референтом у справах УСС, а його посаду обійняв отаман Гриць Коссак.
(Далі буде)
