Марія. Вервиця. Мир

 Останнє об’явлення Матері Божої у Фатімі 1917 року Божого є надзвичайно важливим, тому додаємо ще одне свідчення о. Джона де Марчі, який багато часу присвятив вивченню цих подій.

«Коли діти стояли, захоплені найпрекраснішими небесними видіннями, незліченна кількість людей була вражена такими проявами чудес у небі. Сонце набуло надзвичайного кольору. У словах свідків цього дива найкраще звучить це неперевершене явище: «Ми могли без болю в очах дивитися на сонце, – констатував факт Ті Марто. – Воно не сліпило нас. Світло то зникало, то знову сліпуче сяяло. Так повторювалося не раз. І кожного разу по-різному. Сонце викидало струмені світла у різні сторони, забарвлюючи увесь простір різноманітними кольорами, – людей, дерева, землю, навіть повітря. Але найбільшим доказом дива був факт, що сонце не сліпило очі».

Такий чоловік, як Ті Марто, який проводив цілі дні на полях з вівцями і доглядав за садом під палючим сонцем на португальських горбах, не міг збагнути, як сонце може не сліпити очі. «Усі стояли тихо і спокійно, дивлячись на сонце, – продовжував він. – В якийсь момент сонце припинило грати світлом і почало танцювати. Воно зупинилось і знову кинулось у танок так шалено, що здавалось, скоро зірветься з неба і впаде на людей. Це була хвиля невизначеності…»

Марія да Капеллінха розповіла авторові книги про це незбагненне диво: «Сонце висвічувало різними барвами: жовтим, голубим і білим. Воно тремтіло. Складалося враження м’яча, який збирався впасти на людей. Коли сонце вихрастим зигзагом почало спускатись на натовп, люди викрикнули з жахом: «Господи Ісусе, ми всі помремо! Ісусе, ми тут усі помремо!» Дехто просив змилуватися: «Богородице, врятуй нас!» Інші каялися. Одна жінка навіть каялася з гріхів уголос. Нарешті сонце повернулося на свою орбіту. Всі полегшено зітхнули. Ми були живі. І диво, обіцяне дітьми, сталося».

Господь, зневажений гріхами людства, у той знаменний день міг повністю зруйнувати світ. Але Бог прийшов не руйнувати світ, а врятувати його. Він врятував світ того дня, благословивши Святого Йосифа і любов Непорочного Серця Марії на заступництво малих дітей на землі. Бог зупинив би світову війну, а тоді послав мир на землю через об’явлення Св. Йосифа, якби дітей не заарештували і не кинули до в’язниці. «Як ви поводитеся з Моїми найменшими братами, – говорить Господь, – так ви поводитесь і зі Мною. Так, як ви глумитесь над Моїми братами, так ви глумитесь з Мене. Так, як ви знущаєтеся з Моїх братів, так само ви знущаєтесь і з Мене. Так, як ви розпинаєте Моїх братів, так само ви розпинаєте і Мене».

Диво сталося у день і годину, призначену Богородицею. Не було розчарованих – нікого, за винятком хіба Богородиці, яка засмутилася через те, що над дітьми так познущались. Сотні людей у Кова да Ірія і в навколишніх селах засвідчили, що бачили надприродні знаки. Їхні розповіді були надзвичайно цікавими. Хоч описані події й дещо відрізнялися, але всі погоджувалися з тим, що це було найвеличніше, надихаюче, благоговійне видіння, яке вони коли-небудь бачили. Дещо з того, який вплив мали ті події на людей, описано у газетних статтях за цей день.

«О першій годині – годині Сонця припинився дощ, – повідомила газета «Діа». – Небо набуло відтінку сіруватого перламутру, і дрібна мжичка наповнила понурі пейзажі, що ставали все похмурішими і похмурішими. Сонце вкрилося прозорою серпанковою вуаллю, і ми могли дивитись на нього, не мружачись.

Перламутровий відтінок почав перетворюватися на виблискуючий срібний диск, який повільно збільшувався, аж поки не розбив хмари. І сріблясте сонце, окутане тією самою перламутрового кольору вуаллю, оберталося і блукало посеред хмар. Люди кричали в один голос – тисячі Божих створінь, яких віра піднесла до Небес, впали на коліна просто у болото.

Ніби сяючи через вітраж великого храму, світло перетворилось на рідкісний голубий колір і поширилось на гігантську наву… Голубе світло поступово згасло і проникало через жовтий вітраж. Тепер жовте світло спадало на білі хустини і темні вовняні убогі спідниці жінок.

Такі самі світлові пучки бачили над низенькими гостролистими дубками, скелями та горбками. Усі люди гірко плакали і молилися з непокритими головами під вагою наближення великого дива. То були секунди, миті, що здавалися годинами, – так яскраво вони були прожиті».

Інша лісабонська газета висвітлювала ці неймовірні події більш детально: «З висоти дороги, де люди позалишали свої екіпажі і де сотні людей стояли, боячись вступити у багнюку, ми побачили величезний натовп, звернений очима до сонця у зеніті, у безхмарне небо. Сонце нагадувало срібну тарілку. Воно не обпалювало і не сліпило. На нього можна було спокійно дивитися. Здавалося, починається затемнення сонця. Раптом вигуки: «Чудеса! Неймовірно! Яке диво!»

На очах вражених людей, чия поведінка ніби повертала нас аж у біблійні часи і які, побілівши від жаху, з непокритими головами вдивлялися у блакитне небо, сонце тремтіло і робило різні різкі рухи поза усіма космічними законами. Сонце танцювало типовий селянський танець».

Ще один свідок, доктор Альмейда Гарретт, професор Університету Коімбри, найбільш вичерпно доповнює розповіді інших: «Умиротворено очікуючи об’явлення у визначеному місці, я майже не сподівався стати свідком події, бо час тягнувся дуже повільно, аж раптом почув шум голосів… Я бачив людей на полях, які дивилися на Небо.

Це був полудень, сонячний час. Сонце радісно пробилось через густий шар хмар за декілька хвилин до об’явлення. Воно світило ясно і потужно. Я повернувся до того магніту, який притягнув до себе усі погляди. Мені воно видавалося схожим на променистий і виблискуючий диск, з яскравими, чітко окресленими краями. Сонце не сліпило очі. Порівняння, яке я чув, будучи у Фатімі, з дрібним диском тьмяного срібла мені не сподобалось. Колір був яскравіший, активніший, багатший від так званого тьмяного срібла.

І не подібне на місяць у місячну ніч. Усі бачили і відчували, що це було живе тіло. Воно не було сферичним, як місяць, і не мало рівного кольору, а виглядало як маленька, яскрава відполірована перлина. Його не можна було сплутати з сонцем, навіть з тим, що сховалося за туманом. Не було туману в той час. Дощ припинився, а туман зник. Сонце не було затемненим, завуальованим чи зниклим. Воно світило, жарило і було чітко окреслене гарною каймою. На небі були подекуди хмаринки тут і там, просвічувалася голубизна.

Інколи виднілося лише сонце у безхмарному голубому небі. Хмари скупчувалися від заходу до сходу, не затуляючи сонця. Було враження, що хмари пливуть за сонцем. Ті, що пливли перед сонцем, набували відтінків рожевого та блідо-голубого.

Дивно, як увесь цей час ми могли дивитися на сонце, джерело світла і палючої жари, без болю в очах чи ураження сітківки. Це явище тривало близько десяти хвилин, за винятком двох перерв, коли сонце кинуло в нас свої більш могутні блискавичні промені і змусило відвести погляд.

Сонце рухалось ексцентрично. Це не було просто світіння небесного тіла у своєму апогеї. Воно оберталося навколо своєї осі з величезною швидкістю. Раптом натовп об’єднався в єдиному безмежному стражданні. Сонце в обертальному стані відірвалося від неба і рушило на землю. Ця величезна шалена вертушка летіла, щоб хляпнутись на нас усією своєю вагою. Це було жахливе відчуття.

Під час цієї небесної феєрії повітря забарвилось у зовсім інші кольори. Дивлячись на сонце, я помітив, що все навкруги потемніло. Я оглянувся навкруги. Усе було аметистового кольору – і небо, і повітря – усе і усі. Маленький дуб поблизу відкидав пурпурові тіні. Боячись ураження сітківки, я кілька разів заплющував і розплющував очі, перевіряючи, чи бачу, і переконався, що з зором усе гаразд.

Це не було схоже на сонячне затемнення. Продовжуючи дивитися на сонце, я помітив, що повітря просвітліло, і почув слова селянина: «Ця жінка – жовта». Справді, все зблизька і здалека змінилося. Люди виглядали так, ніби у всіх жовтяниця. Я усміхнувся до себе, коли побачив, які всі безформні і негарні. Моя рука була такого самого кольору…»

Свідчення цього вченого чоловіка доводить, як важко об’єктивно описувати дивовижні знаки, які з’явилися на небі того дня. 13 жовтня 1917 р. залишилося пам’ятним днем для всіх людей, які стали свідками цих подій.

«Сонце часом починало палити яскраво-червоним полум’ям. Ішим разом – світилося жовтим або пурпуровим ореолом. Воно мало здатність обертатися навколо своєї осі з надзвичайною швидкістю і відриватися від неба, пролітати над землею, приносячи величезну жару, і повертатися на своє стабільне місце на небі».

«Під час дива усе навколо нас відображало усі кольори райдуги. Ми дивилися один на одного: один був голубий, другий – жовтий, третій – червоний і т. д. Це посилювало жах серед людей. Через десять хвилин сонце повернулося на своє місце – бліде і без блиску. Коли всі усвідомили, що небезпека пройшла, то зраділи. Усі поєдналися піснею прославлення Богородиці».

Коли час дива закінчився, люди підвелися з болота, в якому стояли на колінах. Нова несподіванка чекала на них. Ще кілька хвилин тому вони стояли під проливним дощем, промоклі до кісток. А тепер побачили, що їхній одяг сухий. Якою доброю була Богородиця до своїх друзів, які переносили дощ і бруд і прийшли на зустріч з Нею у своєму найкращому одязі!

Єпископ Лейрійський написав у своєму пастирському листі, що свідкам чудес того дня поталанило. Він сказав: «Діти заздалегідь знали день і час об’явлення Богородиці. Новини швидко облетіли всю Португалію. Хоча день був холодний і постійно лив дощ, зібрались тисячі людей… Люди побачили різні прояви поваги Сонця до Цариці Неба і Землі. Це явище, не зафіксоване жодною астрономічною обсерваторією, не було природним. Його бачили люди з різних верств суспільства, церковні діячі і не католики. Його бачили репортери великих газет і люди, що перебували далеко від місця подій».

Так було записано в офіційному звіті єпископа Лейрійського після довгого вивчення записів деталей, які повідомляли свідки об’явлення. Не могло бути помилки чи ілюзії, коли близько ста тисяч людей дають свої свідчення. Бог на небі покликав людей об’єднатися з Небом задля прославлення його Благословенної Матері Марії» (Отець Джон де Марчі. Правдива історія Фатіми: Повний звіт про об’явлення Фатімської Божої Матері. – Львів, 2016. – С. 70–74).

(Далі буде)
Підготував о. Василь КОВПАК, СБССЙ