Звернення до священиків і вірних
Дійшли до мене різні думки вірних із приводу душпастирської праці священиків, особливо на тих парафіях, де є одна Свята Божественна Літургія. Кожен священик має свою священичу харизму, але попри те він мусить бути дуже розсудливим і розважливим у своїй душпастирській праці. Кожен має також свій характер: хтось швидкий в своїй праці, хтось, навпаки, повільний. Будьмо щирі і відверті – є така негативна риса в народі, як непунктуальність і схильність до запізнення. Доходять до мене нарікання вірних: людина розраховує на певну годину, коли приїжджає її автобус чи маршрутка, а священик на півгодини пізніше розпочав Службу Божу або затягнув проповідь, і вона деколи не може вислухати Святу Літургію до кінця, або навіть прийняти Святе Причастя, бо поспішає на автобус. Звичайно, такі речі неприпустимі. Священики мають старатися призначати Службу Божу на таку годину, щоб вірні мали можливість приступити до Святої Сповіді і своєчасно приступити до Святої Літургії.
Мусимо щиро визнати, що провина лежить не тільки на самих священиках, але й також на вірних. Не можна прийти за 5 хвилин до Богослужіння і сподіватися, що священик має відразу тебе висповідати. Треба старатися завчасно приходити до храму, щоб помолитися й приготувати свою душу до Святого Таїнства. Звичайно, завжди бувають винятки. Це стосується людей, залежних від державного транспорту – автобус приїжджає о визначеній годині, і вони не можуть швидше приїхати. До таких вірних потрібно теж виявляти розуміння і милосердя. Незважаючи на різні перешкоди, Службу Божу потрібно старатися розпочинати вчасно. Вірних, які пов’язані з транспортом, маємо пропустити без черги. Якщо священик бачить, що є ще люди до Святої Сповіді, а вже вибила година ставати на Св. Літургію, то він стає на Службу Божу – вірних може висповідати після Богослужіння.
У чому провина вірних? Часто спостерігаю, як у Рясному відбуваються Святі Сповіді на адорації. Деколи зауважую, що Святе Таїнство не подібне на сповідь – воно виглядає на люб’язне і приємне спілкування. Це не можна вважати нормальним явищем, бо особа, яка часто приступає до Святого Покаяння, не буде розповідати священикові невідомо що чи просто спілкуватися. Це є Святе Таїнство, а не просто духовна розмова. Свята Сповідь має п’ять умов, яких маємо дотримуватися і їх виконати. Священик може зробити виняток, коли особа рідко сповідається, чи не вміє сповідатися, чи давно сповідалася. Він має їй допомогти, а не перетворювати Святе Таїнство на пусті балачки про хвороби, бізнес, з’ясування стосунків у родині чи на робочому місці тощо. Такі вірні затримують священика, і він не може виконати своєчасно свого обов’язку щодо Святої Сповіді інших вірних. Ти «гарно висповідалася», бо виговорила що хотіла, а інші хай залишаються без сповіді? Хіба це правильно? Пригадуються слова о. Євстахія, який часто таких людей запитує: «На скільки часу ви приватизували сповідальницю?» Важливість Святої Сповіді залежить не від часу, проведеного в сповідальниці, а від того, чи ти виконав п’ять умов Святої Сповіді: визнав усі гріхи, збудив у серці жаль за них, нічого не затаїв і не перекрутив на свою користь. Якщо тобі потрібна якась порада або ти перебуваєш у якійсь невизначеній ситуації, для цього є духовна розмова зі священиком, а не забирання в нього часу в Святій Сповіді.
Вміймо шанувати час один одного! На великі свята завжди більше вірних до Святої Сповіді. Не всі вміють шанувати час іншої особи. Наводжу приклад з Рясного, тому що тут більше перебуваю на парафії і бачу, що відбувається. Наприклад, цього року Перше Святе Причастя дітей відбувалося в суботу, і їх сповідали семеро священиків. У неділю приїхали хресні батьки, вірні з інших парафій, які бажають приступити до Святої Сповіді, і тут у черзі бачу місцевих людей або тих, котрі часто сповідаються. Хіба це християнський вчинок? Священиків мало, всі роз’їхалися по інших парафіях, а можливо, хтось серед тих людей роками не сповідався, і їм треба присвятити більше уваги. Священик не може цього зробити, бо бачить велику чергу. Ось так ми не шануємо один одного і часу один одного. Таке можна також спостерігати під час реколекцій, коли більше священиків сповідає у храмі. Йдіть до Святої Сповіді, але не у Вербну неділю! Тоді приїжджають люди з заробітків чи ті, які довго десь працювали, а серед них стоїть бабця, яка мала не одну можливість приступити до Святої Сповіді протягом реколекцій, але їй просто не хотілося. Чи такі речі є християнськими і нормальними? Звичайно, що ні. Тому просив би всіх, як священиків, так і вірних, особливо на тих парафіях, де є тільки одна Служба Божа, про розважливість. Думай не тільки про себе і про те, що хочеш висповідатися! Поглянь, що за тобою ще є вірні, які також хочуть приступити до Тайни Покаяння. Дай їм також можливість очиститися з їхніх гріхів.
Святі Сповіді під час Божественної Літургії також заслуговують окремого обговорення. Священики сповідають вірних під час Служби Божої. Не маю на увазі тих, які рідко приходять до Святої Сповіді, а тих, які сповідаються часто. Деколи половину Служби Божої хтось сповідається, а опісля ще відмовляє покуту. Тоді як вони слухали Службу Божу і духовну науку? У цій справі також треба бути уважним і священикові, і вірним. Не перетворюймо Святі Таїнства на легковажні і буденні справи. Не вирішуймо в сповіді своїх проблем, не повторюймо в кожній Святій Сповіді, що вже минуло давно. Добре готуймося до Тайни Покаяння і побожно відбуваймо її!
Священики і вірні мають керуватися засадами загального добра, а духовна особа ще й має виявляти душпастирську второпність. Не можна казати, що сьогодні ти не поспішаєш і можеш відправляти довше в храмі. Ти не спішиш, але вірні прийшли на певну годину і певний час, бо мають свої обов’язки. Священик не має права ламати їх день, бо йому так хочеться. Хтось залишив дитину з чоловіком, а він може сидіти тільки до 1 години, бо потім йде на роботу. В когось хвора дитина, хтось має діабет і приймає в певній годині ліки. Треба навчитися шанувати свій час і час людей. Хтось іде на нічну адорацію і внутрішньо готовий, що в храмі має бути цілу ніч. Хто йде на реколекції, той знає, що наука має тривати 45-60 хвилин. Є вірні, які люблять Різдвяне Богослужіння опівночі та пастирку, яка триває 5 годин. Вони йдуть, їхня душа прагне тієї нічної молитви. Інші вважають, що для них важко вночі, тому йдуть на Богослужіння вдень. Ми внутрішньо налаштовуємо себе. Тобто існують вироблені певні духовні засади, принципи, яких ламати не можна. Деколи старші люди цього не розуміють. Ви маєте багато часу, ви на пенсії, нікуди не поспішаєте, хочете побалакати собі зі священиком, а він не хоче вас до кінця вислухати. Але ж ви в храмі не одні, є ще молоді особи, в яких день розписаний по годинах, тому не ламайте розпорядку їхнього дня, вмійте з пошаною ставитися одне до одного!
У неділю і зобов’язуючі свята священик має проповідувати. Він не може опустити недільну чи святкову проповідь, бо вона є його прямим обов’язком. Священик має цілий тиждень, щоб підготуватися до недільної проповіді, тому грішать ті душпастирі, які не готуються або тільки переказують те, що вірні почули з прочитаного Євангелія. Недільна проповідь не може тривати менше 10 хвилин і більше 20 хвилин. Слід навчитися керуватися часом. Проповідь має бути одна, а не дві чи три. Тому священик має завжди мати годинник на руці. Якщо не має, то прошу вірних придбати його йому, щоб він час від часу дивився, чи не перевищив свого «ліміту». Це не жарти, а поважні справи. До мене дійшла така прикра звістка, що на деяких парафіях вірні, знаючи, що цієї неділі має бути той чи інший священник, який говорить дві чи три проповіді або не може закінчити Богослужіння, слухають Службу Божу через Інтернет і не йдуть до храму. Отож, прошу священиків і вірних до взаємного порозуміння.
Також не є нормальним те, що священик недільну Святу Літургію з проповіддю відправив за годину. Звичайно, можуть бути винятки, якщо якийсь
священик захворів і його треба підмінити. Такі речі також мають бути зрозумілими, але ці винятки відбуваються раз на півроку, а не щонеділі. Одного свята, коли я не їхав до Янова на Богослужіння і був у Рясному, бо мав похорон, мене вразило, що святкова Свята Літургія тривала годину та п’ятнадцять хвилин, хоча після Божественної Літургії не було жодної іншої справи. Храм був вільним, і священик після Богослужіння нікуди не поспішав. Все відбувалося якось дуже поспішно. Я б навіть сказав, що без належної пошани до Святих речей. У цих справах маємо бути також дуже обережними, щоб ми не перетворили Святі Таїнства на звичайні ритуали. Ви були в храмі, але чи молилися – то вже інша справа. Служба тривалістю годину може бути в меншій парафії, де немає багато людей до Святого Причастя, де в хористів інший темп співу. На більших парафіях це занадто швидко.
Немає потреби після Святої Літургії відправляти набоженства, які будуть затягуватися на 40-50 хвилин. У таких випадках також потрібно проявляти певну душпастирську второпність. Не слід занедбувати тих набоженств, які увійшли в життя Греко-Католицької Церкви. Щоправда, не завжди священик має можливість приїхати на вечірнє Богослужіння, і не завжди можна зібрати вірних на ці набоженства: Хресну Дорогу, маївку, молебень до Серця Христового, Святого Йосифа, Йосафата, вервицю. Можна їх призначити перед Святою Літургією. Якщо є люди до Святої Сповіді – священик сповідає, а вірні моляться на вервиці чи провадять Хресну Дорогу, адже в кожній парафії є члени Апостольства Молитви, Параманного Братства, міністранти, дівчата, які тримають фани. Дяк також провадить ту чи іншу молитву. Звичайно, все це робиться за благословенням священика. Потрібно старатися в молитвах дотримуватися загального ритму в храмі, не варто вискакувати, спішити або навпаки читати по складах, як дитина в першому класі, «Єдиним серцем і устами», як співаємо в пісні, «хваліте Господа зачнім».
Отже, священик має проявляти велику душпастирську розсудливість. Час від часу слід виставити Святі Тайни перед Службою Божою, призначити тиху адорацію, розказати людям, чому виставляємо Пресвяту Євхаристію, що таке адорація; щоб не тільки на свято Божого Тіла були виставлені Святі Тайни, але впродовж усього року. Не всі вірні бувають на Святій Годині чи в першу п’ятницю місяця, коли виставляємо Святі Тайни в монстранції, тому буде добре, якщо священик призначить годину чи 30 хвилин тихої адорації. Коли священик виголошує проповідь, а Святі Тайни виставлені на престолі, то Євхаристію треба накривати спеціальним покрівцем. У першу неділю місяця або в першу п’ятницю, якщо на парафії є Богослужіння, де присутні члени Апостольства Молитви, потрібно зробити зібрання і пояснити місячне намірення. Не опускаймо і не забуваймо таких важливих речей у своїй душпастирській праці.
Якщо треба відправити якесь Богослужіння після Божественної Літургії, священик має оголосити про таку відправу, і хто має можливість може залишитися, хто має якісь обов’язки – ідіть з Богом. Цей момент є також важливим. Особа вислухала Службу Божу, вона поспішає, а священик далі відправляє, і їй якось незручно покинути храм, бо всі її знають і можуть щось подумати про неї. Вона стоїть і нервується, думки її не при молитві, а думає лише про те, коли вже закінчиться це Богослужіння. Наприклад, у Великий Страсний Четвер, коли відправили Страсті, є година адорації Ісуса в темниці. Заохочуємо вірних, щоб залишилися на адорації, але хто не може, той, вислухавши Страсті, повертається додому. Коли священик оголосить, що можна йти, то вірні якось по-іншому це сприймають. Священики, проявляйте душпастирську розсудливість і второпність! А ви, вірні, будьте терпеливі і богомільні, не втрачайте духа молитви і посвяти!
