Чи в церковних Службах належить поклонятися на спомин таїнства Воплочення?

Здавалося б, що не треба кланятися на згадку таїнства Воплочення в церковних Службах греко-католицького обряду, бо деякі обрядовці (очевидно, борці за «чистоту обряду», яких чимало і в Греко-Католицькій Церкви нашого часу) виступають проти цього, вважаючи це наслідуванням латинського Заходу. Зокрема, праця «Изложеніє цареградськой літургій» («Виклад царгородської Літургії») твердить на стор. 51: «Наслідуючи Захід, у нас було додано до цієї пісні лише поклоніння таїнству воплочення Сина Божого при словах: воплотитися від Святої Богородиці (будь-хто із простих людей внаслідок цього думає, що воплотитися означає те саме, що й поклонитися).

I. Св. Євангеліст Матей пише (2, 1–11): «Ісус народився... ці увійшли до хати... і, впавши ниць, поклонилися йому». Дух Святий об’явив мудрецям Воплочення Божого Сина, Дух Святий провадив їх за зорею і той же Дух Святий надихнув їх поклонитися воплоченому Синові Божому.

Пастирі, навчені Ангелами, також віддали поклін воплоченому Ісусові. Отже, саме Небо навчило людей поклонятися таїнству воплочення Божого Сина.

Більше того! Те, чого небо навчило нас, людей, не відкидав і сам воплочений Божий Син, хоча Він Сам – досконала покора, але, приймаючи належний Йому поклін, Він підтвердив, що це належна пошана Йому. Це бачимо в числених ситуаціях. Коли Ісус, йдучи по воді, порятував потопаючого Петра, ввійшов із ним у човен, тоді ті, що були в човні, «вклонинися Йому до ніг, кажучи : «Ти істинно – Син Божий!» (Мт. 14, 33). Іншого разу хананейська жінка терпеливо ішла за Ісусом, сином Давида, благаючи помилувати її. Коли Ісус не відзивався до неї, вона приступила до Нього і поклонилася Йому, кажучи : «Господи, допоможи мені!» (Мт. 15, 25). А яку велику честь виявляє Ісусові сестра Лазаря!

Вона, «сівши в ногах Господа, слухала Його слова» (Лк. 10, 39). Та сама Марія після смерті Лазаря, побачивши Ісуса, «впала Йому до ніг» (Йо. 9, 38).

Не можемо обминути мовчанкою й св. ап. Павла. Цей великий ревнитель і шанувальник Ісуса, сповнений того самого Духа, що й мудреці й згадані вище особи, у своїй любові до Ісуса підійшов і ще далі, бо прагне (Фл. 2, 7–11), щоб уже на саме ім’я Ісуса кожне коліно приклонилося. Він каже: за те, що Він «прийняв вид раба» (тобто воплотився), дане Йому ім’я понад усяке ім’я, щоб на ім’я Ісуса кланялося кожне коліно. Коли на саме ім’я Ісуса належить кланятися, то не менш важливим є те, що ми поклоняємося на згадку Воплочення, через яке Він, Син Божий, став Ісусом!

Католицька Церква і на Сході, і на Заході була завжди пройнята цим духом. Відміність лише в тому, що на Заході дух Католицької Церкви проявляється переважно в західному обряді, а на Сході – в східному обряді. Тому й на східному обряді мусила проявитися та найвища честь для таїнства Воплочення. Загляньмо в церковне передання.

II. І дійсно східний обряд, особливо грецький, у своїх Службах виявляє належне пошанування таїнства Воплочення ; згідно зі своєю формою, бо вказує на обов’язок поклонятися йому. Відкриймо Мінею і прочитаймо Царські Часи перед Різдвом Христовим. Наславник тропарів Шостого Часу говорить: Прийдіте христоноснії людіє, і побачите чудо, для всякого розуму жахаюче і стримуюче: і побожно оспівуючи поклонімся: днесь до Вифлеєму Діва приходить родити Господа.

На Дев’ятому Часі перший тропар закінчується так: ...Тому вірнії зійдімся побожно, поклонімся Христовому Рождеству. Наславник на тому ж Часі закінчується потрійним поклоном: Поклоняємся Рождеству Твоєму Христе...

Св. Софроній, Патріярх Єрусалимський (+644), творець чину цих великих Часів на Христове Рождество, ототожнює в цьому контексті Рождество і Воплочення; бачимо це в наславнику тропарів Третього Часу, де він співає: ... що увірували, що Бога породити повинна Марія, на поклоніння йому зі сходу прийшли. Господи, що задля нас воплотився, слава Тобі.

Не лише з приводу Христового Різдва, але і в інших випадках, де згадується Воплочення, Церква висловлює своє переконання щодо належного поклоніння таїнству Воплочення і взиває нас сповняти його.

У Службі Преподобного отця нашого й ісповідника Харитона, 28 вересня, котру уклав св. Йоан Дамаскин (+780), так співаємо в другім сідални на Утрені: ...Харитоне блаженний, ти вправлявся в тяжких терпіннях, з побожністю поклонявся Божественому Воплоченню. Із цих слів бачимо, що св. Йоан Дамаскин, котрий жив у III столітті, кланявсяя таїнству Воплочення.

І на кінець ще один приклад. На Різдво Пресвятої Богородиці, 8 вересня, співаємо наславник на стиховній Великої Вечірні такого змісту: Прийдіте всі вірнії, до Діви прийдімо: це народжується... царський палац (чертог), в ньому невимовне преславне поєднання єстеств (сутностей), що об’єдналися в Христі,

сповнімо досконале таїнство, поклоняючись йому, прославиму всенепорочне Рождество Діви. Автором цієї стихири є Сергій святогорець, єрусалимський монах, котрий жив і писав за панування цісаря Теофіла (829–842).

Як бачимо, автори перелічених вище пісень жили і писали на Сході, переважно в Єрусалимі, в часі між VII і IX століттям. Вони належать до числа основоположників грецького обряду. Отже, без сумніву, вони не були західниками, ані не під впливом таїнства Воплочення. Це був радше дух католицької Церкви, а вони були його знаряддям. Тож сам Дух Святий навчив їх покланятися таїнству Воплочення, а через них навчив і нас. (А що злого в тому, навіть якщо від західної побожності східні католики запозичатимуть? Кому це на заваді?).

* * *

Свята Церква, спираючись на цю первісну практику і на столітню традицію, подає нам сталі (незмінні) вказівки або через постанови соборів, або через принагідні розпорядження, які увійшли до церковних книг під назвою рубрик. У них Св. Католицька Церква поручає нам, серед іншого, щоб ми не лише серцем відчували потребу пошани для таїнства Воплочення, не лише самими устами висловлювали цю пошану, але теж вияляли її дієво, певною постановою нашого тіла, бодай схиливши голову. Тому, власне, й схиляємо в низькому поклоні наші голови тепер, коли в церковних Службах згадуємо про Воплочення Божого Сина чи то у молитві «Вірую» на слова: «і воплотившагося», чи то в співі «Єдинородний Сине» на словах: «воплотитися от святия Богородици», чи в часі читання Євангелія на «Слово плоть бисть», чи в Парастасі на «Слово воплощенно» в Ірмосі дев’ятої пісні чи взагалі на кожну згадку імені Ісуса і Марії, особливо при читанні Євангелія. До речі, це виглядає урочисто, коли всі присутні на Богослужінні прославляють Воплочення, чи Рождество, чи Пресвяту Євхаристію і в той же час смиренно схиляють свої голови перед таїнственним воплоченим Христом Господом. Тоді вони напевно не вважають, що «воплотитися» означає те саме, що поклонитися.

Так, отже, є достойно і праведно покланятися в церковних Службах греко-католицького обряду на згадку таїнства Воплочення Божого Сина. На це вказує Святе Письмо і церковне передання. Це природний вияв духа грецького обряду. Це наказ Святої Католицької Церкви, а не копіювання Заходу.

о. І. ЛУЦИК

Часопис «Добрий Пастир»

1931, Число 3