В руках Марії – доля й воля наша

 До Матері Божої Потіхи, чудотворний образ якої понад добрих триста років царював у нашому храмі Свв. Верховних Апп. Петра й Павла до самої Другої світової війни, а опісля був вивезений до Польщі, молюся постійно й давно. Точніше відтоді, як довідалася про Неї, а копія цього образа завдяки неймовірним старанням о. Василя Ковпака була урочисто повернена до нашої святині на свято Благовіщення Пречистої Діви Марії (2012 рік). Намірення моєї молитви одразу уклалися якось самі собою: «Матінко Божа Потіхи! Під Твій Материнський покров, Твоєму Непорочному Серцю поручаю сьогодні нашу парафію Свв. Апп. Петра й Павла, Священиче Братство Святого Священномученика Йосафата і його Генерального настоятеля отця Василія-Венедикта, Традиційну Духовну Семінарію Непорочного Серця Матері Божої Фатімської, Традиційних сестер-монахинь Чину Святого Василія Великого Провінції Божого Милосердя і всіх вірних Святої Унійної Традиції. Поручаю Тобі також, Матінко Божа Потіхи, будівництво санктуарію на Твою честь, де буде виставлений Твій чудотворний образ. Вчини, Матінко Божа, щоб перед цим чудотворним образом до кінця віків мільйонами уст і сердець були навіки прославлені Твої незліченні, незбагненні ласки, чесноти і добродійства, Твоя роль Співвідкупительки людського роду». Цю молитву я щодня завершувала вервичкою до Матері Божої Потіхи.
   Згодом, як уже тривав Майдан, а потім розпочалася війна з Росією й виникли гострі політичні протистояння всередині нашої країни, які тривають донині, природно додалися нові прохання: «Матінко Божа! Твоєму Материнському Серцю, під Твій Материнський покров поручаю сьогодні мою Батьківщину Україну, її правління і воїнство. Прошу Тебе за єдність українського народу, єдність українського політикуму, цілісність Української держави, навернення українського народу, за припинення війни, а також за зцілення українського народу від недуги пияцтва, наркоманії, розпусти, корупції, злодійства, за навернення членів моєї родини, які живуть зараз і які будуть жити після мене». Одне слово, «навантажила» я Матінку Божу Потіхи своїми проханнями далі нікуди… Так триває до нинішнього дня.
   Аж ось від деякого часу з’явилися в мене серйозні проблеми з очима. Лікарський «вирок» був суворий: операції не уникнути. Чотири роки тому прооперували одне око, а на червень цього року призначили операцію на другому. Зволікати було не можна: діагноз складніший від попереднього. Насувалася загроза глаукоми. Поле зору дуже сильно звузилося. Мені здавалося, що я весь час пересуваюся вузьким темним коридором. Хотілося постійно звичайно, страх сліпоти. Це вже згодом Матінка наша Небесна Пречиста Діва Марія допомогла мені зрозуміти, що втратити зір для людини, мабуть, не так уже й страшно, як зламатися духовно чи збайдужіти душею. До всього цього додалися ще й матеріальні проблеми… Втім – у кого їх нема (особливо у дуже важливі моменти життя)? Журилася, радилася… Дякувати Богові, кошти на операцію зібрали мені наші добрі щирі парафіяни. Це певною мірою підбадьорило мене, додало впевненості, а ще – відчуття непокинутості. Розпочалися обстеження, оформлення скерування, біганина, метушня… Знаю, що отець Василь, отець Мар’ян, отець Андрій, інші отці, друзі й знайомі молилися в моєму наміренні. А я сама? Не знаю, не пам’ятаю. Весь той час перебувала мовби в якомусь заціпенінні. Жила наче в якомусь тумані. Та, зрештою, в призначений день і на призначену годину зібралася в офтальмологічний центр. Досі не розумію, як так вийшло, але припхалася я туди… майже на дві години раніше! Замість 14:20 на 12:40! Справді, як це сталося – не втямлю і досі. В голові в мене все переплуталося. На коридорі повно пацієнтів – притулитися ніде, не те що присісти. На вулиці тридцятиградусна спека. Гаразд, що до дому недалеко. Думала-думала й вирішила повернутися до хати. Сказала собі: «Хоч водички вип’ю». Переступаю рідний поріг, а на мене зі стіни дивиться… Матінка Божа Потіхи. Отой старий-старий образ: очі злегка примружені, погляд такий лагідний-лагідний і трохи наче аж докірливий. Я спочатку розгубилася, а потім питаю: «Матінко
Божа Потіхи, Ти підеш зі мною на операцію?» Здалося, що Вона ледь помітно всміхнулася, мовби хотіла сказати: «Ну й чого ти, дитино моя, заметушилася? Все буде добре». Я впала на коліна, помолилася, заспокоїлася. Випила свяченої води й скоренько вирушила вдруге назад в офтальмологічний центр, щоб на цей раз уже, борони Боже, не запізнитися…
   Операція й реабілітація пройшли успішно. На сьогодні поки що обходжуся без окулярів. Прогнози, можна сказати, навіть досить утішливі. Дуже-дуже дякую всім-всім-всім! А найперше – звичайно, Матінці Божій Потіхи, до якої в біді і в радості завжди буду звертатися й повертатися, як до рідної мами. Моя рука – в Її Руці. Моя доля – в Її Руках. У Ній – моя найбільша довіра!
   Слава Ісусу Христу!

Любов ГОРБЕНКО,
парафіянка храму Свв. Верховних
Апп. Петра й Павла
(м. Львів, Рясне-1)