Чому важливо ділитися

(«Не можна» за Василем Сухомлинським)

     9. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого. Тільки моральний невіглас уподібнюється до тварини, що вгамовує свою жадобу сама й боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі. Людська трапеза – це не вгамовування голоду, не фізіологічний акт у ланцюгу обміну речовин. Люди придумали стіл не тільки для того, щоб ставити під нього ноги, а на нього спиратися.За столом відбувається цікаве духовне спілкування людей. Якщо ти запросив старшого розділити з тобою трапезу, ти зробив йому велику приємність.

   Великий педагог Василь Сухомлинський жив у часи воюючого атеїзму. Він не міг відкрито пропагувати християнські цінності й засади християнської моралі, але його наука та окремі тези є дуже близькими та рідними християнству. Чому так важливо виховувати в дітях повагу до старшого покоління, особливо коли йдеться про трапезу? Стіл у родині виконує не тільки функції для їжі, а також для спілкування. Якщо перша функція є зрозумілою, то друга – не завжди. Звичайно, педагог Сухомлинський не міг написати, що трапезу розпочинаємо з молитви, бо він жив в інший час. Саме молитва перед споживанням їжі є початком спілкування родини. Тому сам Христос навчав: «Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм Моїм Отцем Небесним; бо де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них» (Мт. 18, 19–20). Христос своїм благословенням родинного столу єднає сім’ю. Спільне споживання їжі для християнської родини – це Боже благословення. Бог  благословляє в дивний спосіб, не завжди ми можемо перебачити плани Його Божого Милосердя. Пригадаймо собі, що відбулося в домі фарисея Симона, який запросив Ісуса на обід. Коли гості під час обіду смакували різні страви, в дім без запрошення приходить жінка, знана в цій околиці як явна грішниця: «І ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми Йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами» (Лк. 7, 38). Фарисей подумки осудив Ісуса: «Якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що торкається Його: це ж грішниця!» (Лк. 7,39). Саме ця грішниця в домі Симона отримала ласку Божого прощення і милосердя: «Прощаються тобі гріхи… віра твоя спасла тебе; іди в мирі» (Лк. 7, 48–50). Спільний обід Ісуса Христа в домі Симона послужив для такої великої благодаті – прощення гріхів блудниці. За столом у горниці відбулася перша Служба Божа, яку відправив сам Спаситель. Не нехтуймо нашою спільною трапезою в родинному гроні, бо часто під час спільної трапези ми дізнаємося більше про наших дітей і онуків, про наші сімейні успіхи й невдачі, про проблеми наших рідних. Христос перебуває між нами, коли ми розпочинаємо нашу трапезу з молитви. Навіть якщо ми не знаємо, як розпочати розмову на наболілу тему невирішеної сімейної проблеми, Він нам допоможе у цьому. Сьогодні як ніколи в християнських родинах панує великий «дефіцит» живого спілкування, уваги одне до одного, взаєморозуміння. Рідні люди стають чужими й далекими, навіть мешкаючи під одним дахом. Спільна трапеза може зробити велику духовну революцію в кожній родині, змінити вашу сім’ю. Під сяйвом Божої благодаті розтане льодовик, який «заморозив» наші серця. За спільною трапезою вам легше пізнати характер, чесноти й недоліки ваших дітей: як вони ставляться до старших членів сім’ї, чи вміють послужити іншим, чи лише очікують, що їм мають служити. Під час спілкування ви відкриєте багато того, чого не знали про свою дитину. Тому радив би всім християнським родинам звернути увагу на те, як відбувається ваша сімейна трапеза. Звичайно, не завжди є можливість зібрати всіх членів родини за одним столом: хтось на роботі, інший в школі, батько на заробітках. Коли є така можливість, старайтеся не змарнувати її – добру християнську традицію.

   Хочу звернути увагу на те, що не тільки трапеза є важливою, але також атмосфера, в якій вона відбувається. Можна разом зібратися, але зіпсувати настрій, зневажити іншу особу, пересваритися з усіма.Такий спільний стіл не будує, а руйнує і завдає шкоди родині. Важливим елементом спільної трапези є взаємна гостинність. У цій чесноті потрібно виховувати молоде покоління. Справжня сердечна гостинність – ознака правдивого християнства. Ми шукаємо в цьому світі найкращого місця: в автобусі, поїзді, літаку, за столом в ресторані чи їдальні, в школі за партою, бо нам подобається проводити час комфортно, затишно. Ми бажаємо для себе й своїх дітей знайти завжди тепле і затишне місце. Це не погано, що ми опікуємося родиною, дбаємо про неї, але чи ми готові при потребі поділитися затишним місцем з друзями, знайомими? Це вже подвиг, коли людина піде на такий шляхетний вчинок у своєму

житті. Щоб нам легко було творити такі подвиги в майбутньому, треба з дитинства прищеплювати дітям такі чесноти: любов до доброзичливості, пошана до старших, милосердя і співчуття. Ми не тільки повинні орієнтуватися на етикет, а насамперед на виконання заповіді любові до Бога і ближнього.

   У цьому житті усе повторюється. Дітям потрібна опіка батьків, особливо коли вони маленькі. Діти виростають, стають дорослими, батьки стають старшими та немічними – їм потрібний догляд їхніх дітей та онуків. Ваш особистий приклад будує або руйнує повагу до старшого покоління. Якщо в твоїй родині ніколи не сиділи за столом старенькі батьки, бабуся чи дідусь, то таке ж місце у своїй старості ти готуєш для себе. Твої діти скажуть колись тобі, що ваші старенькі бабця і дідусь не сиділи разом з вами за столом, тому й ви, дорогі батьки, сидіть у своїй кімнатій чекайте, коли вам принесуть їсти. Тому так важливо постійно давати приклад поваги й пошани старшого покоління нашим дітям.

   Часто ставимо перед собою запитання: чому маємо давати місце старшим, чому маємо їм служити, для чого маємо бути для них гостинними? На ці питання знайдемо дуже виразну відповідь на сторінках Слова Божого.

   Сьогодні кожна людина та спільнота міцно «тримається» за свою власність, вбачаючи в ній захист, безпеку, спокійну старість. Яким життям жили перші християни? «Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. Щодня вони однодушно перебувалиу храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любов’ю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися» (Ді. 2, 44–47). Щоб зберегти віру Христову й передати її майбутнім поколінням, християнські спільноти, які тільки народжувалися, мусили жити на певних засадах, якими, звичайно, керував Святий Дух. Їм нічого не бракувало, вони задовольнялися всім, що мали, але найважливіше, що «споживали харчі з радістю і в простоті серця». За все вони дякували Богу, не робили культу з їжі, як це стало популярним сьогодні.У них на першому місці була радість із того, що вони знайшли дорогу до Правди, якою є Христос-Спаситель. Ніхто ні перед ким не закривав, не ховав харчів, а все було відкритим перед кожним.

   Коли християнські спільноти ставали більшими, «...зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі. Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: «Не личить нам лишити слово Боже і при столах служити. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; самі ж ми будемо пильно перебувати у молитві і служінні слова» (Ді. 6, 1–4). Християнські вдови не мали відповідної опіки, бо

були опущені.Тоді було вибрано сім дияконів, які були покликані для служіння своїм ближнім, особливо хворим і вдовам.У перших християн треба було виховати розуміння допомоги бідним і потребуючим. Сьогодні ніхто ніким не переймається. Це виключно твоя особиста справа, чи маєш ти на зиму якісь запаси та як собі даєш раду. Занадто задалеко ми відійшли від того правдивого християнства, яке нам залишив по собі Христос-Спаситель та перші християнські спільноти. В дітях треба виховувати не тільки свідомість того, що існує лише твоя власність, а ти з нею поводишся й розпоряджаєшся, як забажаєш. Таке виховання призводить до егоїзму, скупості, захланності, зависті та брехні. Дуже часто люди брешуть, що не мають чогось, хоча мають, але говорять неправду тому, що скупі, і не мають у собі чесноти доброзичливості.

   Апостоли в своїй науці приділяли особливе місце для любові ближнього, яку ми маємо виявляти в різній формі, а також дотримуватися всього закону, а не тільки якоїсь однієї заповіді: «Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (І Як. 2, 14–17). Наша віра завжди має бути підкріплена нашими добрими вчинками і ділами. Особистий приклад завжди будує дитину.

   Пригадайте собі, як нас колись вчили ділитися мандаринами, цукерками чи іншими ласощами з братами, сестрами, бабусею, дідусем. Тим, що були скупішими, пояснювали, що треба завжди поділитися з іншими. На жаль, у багатьох сім’ях сьогодні все навпаки. Якщо це твоя річ, то ти робиш з нею, що забажаєш. Отже, ми самі закриваємо перед дітьми дорогу до Царства Небесного. Слово Боже нас навчає іншого: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває! Будьте гостинні один до одного – без нарікання. Служіть один одному, кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоправителі різноманітної Божої благодаті. Говоріть лише у глузді Божих слів, служіть лише у дусі тієї сили, яку дає Бог, щоб у всьому прославляти Бога через Ісуса Христа, якому слава й сила по вічні віки! Амінь» (І Пт. 4, 8–11). А коли, де саме народжується в серці дитини любов, гостинність? У родинному гнізді, кожного Божого дня. Якщо ви сідаєте за стіл споживати їжу, а за стіною в другій кімнаті бабця чи дідусь самі, то вашим християнським обов’язком є, насамперед, запросити їх до спільної трапези в родинному колі. Так зароджується повага, пошана, любов до старшого покоління. Навіть якщо старша людина має якісь вади в мові, в споживанні їжі, це треба «проковтнути», пересилити себе, щоб тільки не погордити старшою й немічною людиною. Старшому поколінню варто пам’ятати, що треба давати добрий приклад молодшим, пересилюючи інколи свій характер, емоції і амбіції. Часто люди не хочуть сідати за один стіл зі своїм зятем чи невісткою, яких вони не люблять, чи відчувають взаємну образу, або живутьу гніві й неприязні. Такий приклад погано впливає на дітей. В такій сім’ї немає християнської любові, пошани один до одного, немає родини. Переступайте через свої взаємні образи, викидайте зі свого серця всілякий гнів, вмійте вибачити й забути!

   «Навіщо витрачати гроші на когось чи запрошувати на обід людей, які не принесуть мені жодного подарунку, бо самі бідні?Треба запрошувати тих людей, які можуть нам чимось віддячити, які мають вплив у суспільстві та можуть допомогти мені у майбутньому». Саме так думає сьогодні багато людей. Але така думка – нехристиянська й ганебна. Пригадаймо собі євангельського Закхея, який так хотів побачити Ісуса, що виліз на дерево, а Христос виявив бажання зайти до нього в дім. Закхей прийняв його дуже радо. І врешті почув від Господа таке благословення: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло» (Лк. 19, 9–10).Так благословить Господь щедрим своїм благословенням тих, які виконують Його Святу волю.

о. Василь КОВПАК, СБССЙ