«Шануй батька свого і матір свою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі» (Одна з головних Заповідей Божих)
Четверта заповідь Божа має бути закарбована великими літерами в нашому серці, і треба так жити, щоб протягом нашого життя жодна літера з неї не затерлася. Знаю, що не кожен буде згідний зі мною, бо є сім’ї, де стосунки батьків і дітей є «натягнутими» або ніякими. Але це ніколи не пізно виправити, тут дуже проста арифметика: лише простягнути руки один одному, адже у тебе їх дві – одна для мами, друга для тата. Біля батьків ми в будь-якому віці почуваємося захищеними, любленими, бажаними. Нам з ними перебувати комфортно і спокійно. Коли нам важко, коли нас гнітять різні тягарі, хвороби, більшу половину цих болів несуть наші батьки. Хоч ми цього не бачимо, але відчуваємо. Батькам те треба про це говорити, бо вони без слів розуміють, що нас турбує. Не одну вервицю, не одну недоспану ніч, не одну Службу Божу жертвують за нас, а ми думаємо, що це ми робимо «подвиги», долаючи наші проблеми. Батьківська молитва дає нам сили вистояти в цьому житті, бо вона має велику силу і ціну в очах Божих.
Молодість багато речей не зауважує і не розуміє. У нас маса справ, ми заклопотані кухнею, поглинуті Інтернетом, який краде наш час. Як завжди – брак часу на Господа Бога, на живе спілкування з батьками… Десь-колись перемовимося кількома словами мимохідь, а то й зопалу можемо наговорити зайвого, бо нас відірвали від Інтернету. А наслідки нашої розмови залишаються у зранених серцях наших батьків. Але ми не усвідомлюємо, що словом можна не лише ранити, а й морально прибити. Нашим батькам так мало треба. Нам бракує відваги приголубити їх і сказати: «Мамо, тату, я Вас дуже люблю!», «Я дякую Господу Богові, що Ви в мене є», «Пробачте, що я Вас образив і був до Вас неуважним». Важливо, щоб батьки ніколи не почувалися самотніми, нікому не потрібними чи зайвими. Не забуваймо, що ми також прийдемо у свій час на їхнє місце...
Поки живі – любіть своїх батьків,
Щоби колись ніхто з нас не жалів.
Любіть батьків, радійте разом з ними
Вони ж для нас повік незамінимі!
В житті кожного неминуче настає така хвилина в житті, коли до вічності відходять наші найрідніші – наші батьки. Ти усвідомлюєш, що вже ніколи не скажеш «Мамо, тату…» Нема вже до кого прихилити свою голову й міцно обняти найдорожчих тобі людей. Ти різко стаєш дорослим. З часом зауважуєш, що діти тебе мовби не чують, чоловік не розуміє, ніхто немає часу для тебе. Аж тоді ти чітко усвідомлюєш, що втратив…
Тому ті, хто ще не відвідав своїх батьків, обов’язково відвідайте, хто не встиг зателефонувати – зателефонуйте, бо може бути таке, що захочеться це зробити, а не зможеш, бо не буде кому.
Любіть батьків, про них не забувайте,
Поки батьки живі – ви, діти, пам’ятайте!
