Після темної ночі приходить світанок

Слава Ісусу Христу! У нинішній непростій ситуації в світі все частіше можна почути: «У нас відбирають свято! У нас крадуть Різдво!» Застановляючись над подібними обурливими висловлюваннями-наріканнями, мимоволі запитуєш себе: «Хіба можна в християнина відібрати Різдво?» Ніколи. Звичайно, сьогодні зустрінемо чимало людей, яким здається, що вони святкують Різдво Дитятка-Ісуса, але насправді вони дуже далекі від християнського розуміння і відзначення цього свята.

1. Що розуміє сьогоднішній християнин під святкуванням Різдва? Ялинка, прикрашання свого помешкання різними прикрасами, світилками і гірляндами, застілля, зустрічі з рідними, знайомими.

2. Взаємні подарунки.

3. Для багатьох це час подорожей, лижі, гори, гарячі путівки в Єгипет, Туреччину чи інші курортні місця. Пригадую, як одного разу хвалилася мені одна «християнська сім’я», як вони дешево й гарно відпочили в Єгипті. А те, що не мали святкових Богослужінь – це нічого.

4. Відвідування Різдвяних ярмарок.

І так можна перераховувати багато чого...

Період пандемії – це особливий час. Час для застанови, для молитви, для діл милосердя, для хворих, їхніх сімей, лікарів, волонтерів. Візьмімо в руки Святе Євангеліє, розважаймо над прочитаним Словом Божим про Різдво Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа. Бо дуже часто в нашому житті різдвяну атрибутику ми ставимо на перше місце, а віру на останнє. А це зовсім неправильно, таке святкування не принесе нам жодних духовних скарбів. На першому місці має бути віра в народження Спасителя людства. Нехай не заслоняє нам нашу віру в Різдво і Воскресіння Христове ні ялинка, ні кутя, паска чи ковбаска і свячене яйце – це всього лиш гарні народні звичаї і традиції. Я також їх поважаю, плекаю, шаную, дотримуюся і люблю. В апостольські часи люди всього цього не мали, ці звичаї виникли набагато пізніше. Але згадаймо: яка віра була в них, у перших християн! Для християнина важливо відкрити двері свого серця і душі для Пресвятої Родини. Коли наше серце й душа стануть Вифлеємською шопкою для новонародженого Ісуса, тоді дійсно наше святкування було недаремним. «Різдво для Марії та Йосифа не було встелене трояндами», – нагадав християнам під час останньої загальної аудієнції у Ватикані, що збіглася з початком Дев’ятниці до Різдва Христового, Папа Римський Франциск. Так, вони зазнали багато труднощів і турбот. Однак, підкреслив Понтифік, «віра, надія і любов провадили їх і підтримували». І побажав: «Нехай же так буде й для нас!» Це означає: переживати Різдво не в споживацький спосіб, а власне в духовний.

Різдва від християнина ніхто не може відібрати ані скасувати, окрім наших гріхів – це вони закривають двері нашого серця перед Ісусом. Пригадаймо, як мужньо повівся Святий Василій Великий, коли аріяни погрожували йому: «Якщо ти не приймеш нашого вчення, ми позбавимо тебе катедри». На це святий відповів: «Ісус Христос умирав на хресті, не посідаючи жодної катедри». Аріяни почали погрожувати йому в інший спосіб: «Ми вивеземо тебе на безлюдний острів!» Святий відказав: «А хіба там немає Бога? Я й там буду прославляти свого Творця».

Тоді аріяни розлютилися: «Ми ув’язнимо і вб’ємо тебе!» Святий на ці нападки відповів: «Цим ви лише пришвидшите хвилину, коли я буду оглядати ясність Божого лиця». Тоді вони залишили його у спокої.

Так само й цар Ірод, а відтак його послідовники (Нерон, Робесп’єр, Сталін та інші) хотіли знищити релігію, Бога, але їм це не вдалося. Тому що попри всі переслідування й безбожні революції Христос народжувався і воскресав у людських серцях. Навіть тоді, коли святині було зруйновано, а монастирі й семінарії перетворено на клуби. Навіть тоді, коли не можна було носити на грудях хрестика чи уділяти Святі Тайни.

Престолом для Ісуса було, є і буде людське серце і людська душа.

Сьогодні, в цей складний час пандемії, благаймо Новонароджене Дитятко-Ісуса – хто в храмі, хто на робочому місці, хто в лікарні (неважливо), хто в рідному краї чи на чужині, а ті, хто вдома, біля домашнього вертепу, слухаючи Богослужіння онлайн, просімо, щоб закінчилася темна ніч коронавірусної зарази й люди повернулися до звичного ритму життя.

Пригадаймо слова Христа-Спасителя, звернені до самарянки: «Повір мені, жінко, – час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться: у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець Бог-Дух. Ті, що Йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися» (Йо. 4, 21–24).

Все, як знаємо і віримо, в руках Божих: «Коли Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, – як разом із Ним не подарує нам усього?     Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог – той, що оправдує; хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, – Він заступається за нас.

Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Як написано: «За Тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз».

Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Ісусі Христі, Господі нашім» (Рм. 8, 31–39). На цьому й стоїмо. Бог приходить до нас із любові і для любові. В любові до Нього – наше спасіння.

о. Василь КОВПАК,

Генеральний настоятель Священичого Братства

Святого Священномученика Йосафата