Дорогі брати і сестри! Сьогодні хотілося б поговорити з вами про свободу. Як ми розуміємо це слово? Що таке свобода? Одинадцятитомний академічний словник української мови подає кілька її визначень, найголовнішими з яких є відомі всім: 1. Відсутність політичного й економічного гноблення, утиску й обмежень у суспільно-політичному житті… 2. Перебування не під арештом, не ув’язненим, не в неволі і т. ін. 3. Життя, існування і т. ін. без залежності від кого-небудь, можливість поводитися на свій розсуд.
Проте найсуттєвішою в цьому словнику є, на мою думку, філософська категорія визначення свободи, а саме: можливість вияву суб’єктом своєї волі в умовах усвідомлення законів розвитку природи і суспільства. Розумієте, що тут головне? – «Усвідомлення законів!» Далі пояснюється, що таке свобода волі: це здатність приймати рішення із знанням справи. Чуєте? – «Із знанням справи»! Тлумачаться також і такі поняття, як свобода і необхідність: це філософські категорії, що виражають діалектичну суперечність між діяльністю людини як розумної істоти й об’єктивними законами природи та суспільства.
У нинішній час усі ми з вами є мимовільними свідками того, як багато різних суперечностей виникає раз у раз навколо і як усе більшає людей, яким хочеться зневажати й порушувати ті об’єктивні закони природи та суспільства. Попри те всі вони як громадяни, безумовно, бажають собі добра і спокою, тобто нормального, заможного, красивого життя. Невже ми, ось такі розумні й сучасні, самі собі суперечимо й заважаємо? Виходить, людство все ще й досі не усвідомило, що ж воно таке – ота свобода? В ЗМІ та Інтернеті можна натрапити на багато чого як розумного, так і абсурдного. Наприклад, читаю: «Одержимий бодіартом (мистецтвом прикрашання тіла) чоловік відрізав собі пальці, щоб стати «чорним інопланетянином» (додається фото, якого б і сатана злякався!). Або ще: «Молода мама знімала відео, як нюхає наркотики з немовлям на руках…» і т. д. Можна наводити безліч таких прикладів. Огидних і страшних. Навіть тваринного рівня. Запитую себе: невже така «свобода» робить людину щасливою? Ні, догоджання своїй волі, своїм смакам призводить до деградації особистості, деградації сутності Божої дитини, породжує хаос у душі, в суспільстві. Свобода від Божих законів – це однозначно беззаперечний гріх. Пам’ятаймо: «Все мені можна, та не все мені корисне… » Ти вбиваєш свою душу!
Один відомий радянський журналіст-дисидент, емігрувавши до США на межі 1980-х років, вражений тамтешньою демократією, дійшов висновку: «У світі немає ідеології. Свобода рівною мірою сприяє доброму і злому. Свобода – це як місяць, що з байдужістю освітлює дорогу хижакові і жертві…» Все ж таки похвально, що він не назвав свободу сонцем. Але, чесно кажучи, не хочеться бути ні хижаком, ні жертвою. Тому підкорімо свою свободу сумлінню і гідності, щоб не впасти в свободу безчестя і гріха. Нинішні масштаби свавілля загнали бідну людину (точніше, мабуть – вона сама себе загнала) в найглухіший кут. Через те сучасний гомо сапієнс став таким собі механізмом насолоди власними діями, спрямованими на саморуйнування і самовбивство.
Свобода полягає не в тому, щоб дозволити собі вважати себе божеством. Любити Бога, чути Його голос у собі, йти за Ним попри всі незгоди й перепони – ось істинна свобода і щастя, про що мало хто сьогодні думає і навіть здогадується. Нині все більше людей розуміє свободу як… переїдання гріхом. Проте свобода – це коли справді можна все, але якщо воно не руйнує здоров’я твоєї гідності, яка полягає в слідуванні Божим заповідям. Коли ж хтось дозволить собі розуміти гідність як вседозволеність, то це не свобода, а прагнення до хронічного насолоджування рабською гріхозалежністю. Призначення свободи полягає в тому, щоб через випробування провадити людину до досконалості, тобто до Бога, а не спонукати її до прагнення вдосконалюватися в різних гріхах. Для людей, які понад усе цінують свою гідність, свобода – це незалежність від примх цього світу і його звичок. І якщо хтось прагне, наприклад, поставити хама на місце, це жодним чином не може вважатися посяганням на людську свободу чи замахом на гідність. Свобода – зовсім не моральний хаос, в якому з головою купається нинішній світ, а мобілізація духу, яка дозволяє поважати в собі і в інших людське заради любові до Бога, нашого Творця і Спасителя. Покликання свободи – формувати в нас гідність дітей Божих, а не дурні нахили, через які ми скочуємося в болото небуття. Свобода і гідність – це як сестри: вони завжди поруч. А якщо вони не поруч – то такими їх назвати не можна.
Дорогі мої! Нам усім сьогодні дивовижно бракує часу. Часу на все: особливо на добре слово, на добрі справи, на наші прямі обов’язки, на увагу і співчуття до ближнього. Бо всього так багато! Час біжить, утікає, і його не наздогнати. Ми ось, скажімо, не встигаємо з нашим журналом. Тому доводиться працювати ночами. Але виникають проблеми, яких не можна оминути: вони нас випереджають, вони вже ось, на порозі, й чекають нашої реакції…
Тому хай не дивує вас, дорогі брати і сестри, що журнал цей за вересень-жовтень, а пишемо в ньому також і про листопадові події, які ввірвалися в наші плани й дещо, так би мовити, переформатували їх. Отже, 17 листопада на сайті «Католицький оглядач» серед інших численних новин з’явилося звернення Pro-Life організацій Католицької Церкви в Україні до представника Святого Престолу, Апостольського Нунція, Архієпископа Вісвалдаса Кулбокаса з проханням роз’яснити певні події в житті Церкви та підтвердити католицьке вчення в цих сферах і дати відповіді на поставлені запитання. Автори відкритого листа (їх п’ятеро: Геня Самборська, Всеукраїнський благодійний фонд «За гідність людини», Артур Погоріленко, ГО «За життя та гідність людини», Валентина Павсюкова, «Міжнародний благодійний фонд «Чаша Милосердя», Мирослав Возняк, ГО «Християнський рух за життя», Святослав Погляд, рух «Гладіатори життя») наводять факти зустрічей Святішого Отця Франциска з політиками, які «виразно й публічно декларують свою підтримку щодо права на аборт, максимально поширюють це право, сприяють абортивній індустрії і в той же час декларують себе практикуючими католиками». У своєму зверненні названі громадські діячі підкреслюють, що йдеться про політиків, які, будучи членами Католицької Церкви, пропагують політику, незгідну з її доктриною, а також із природним правом людини на життя. Автори стверджують, що наведені факти посіяли сум’яття в серцях багатьох католиків та християн інших віровизнань. Визнаючи, що Святіший Отець як
Голова Держави-Міста Ватикан представляє об’єкт міжнародного права і має зустрічатися з різними політиками, вони не беруться оцінювати його намірів, а тому просять Представника Святого Престолу і Святішого Отця в нашій країні «дати відповіді на питання і підтвердити католицьке вчення у згаданій справі». «Наш лист, – наголошується у зверненні, – пишемо напередодні трагічної роковини – 18 листопада, 101-ої річниці легалізації і жахливого злочину вбивства ненароджених дітей в СРСР – першій державі, яка легалізувала це беззаконня».
Що на це можна сказати? Хіба те, що це болюча правда. Призначення й покликання родини – бути бастіоном Божого Царства на землі. Як цей бастіон упаде – хто запанує на ній? Нині людство перебуває у виснажливому поході самознищення. І це, якщо простежити в історичному аспекті – шлях най-най-найрозвиненіших цивілізацій, які (кожна у свій час) щось там нібито велике будували, але… без Бога. Тому, дорогі мої брати і сестри, на порозі Різдвяного посту, по закінченні якого Пречиста Діва Марія подарує світові Спасителя Господа Ісуса Христа, закликаю вас до щоденної усильної, ревної молитви в наміреннях:
1. Перепрошення за вбивство ненароджених дітей, за гріхи аборції в нашому народі і в цілому світі.
2. За збереження життя діточок, зачатих в утробах матерів.
3. За всіх хворих дітей, дітей-калік, дітей-сиріт, щоб Пречиста Діва Марія, Матінка Божа, допомогла їм
одужати і стати на ноги.
4. За Боже благословення для подругів, які не мають дітей, а прагнуть їх мати.
Практикувати й жертвувати в цих наміреннях можна різні молитви на ваш вибір: загальну вервичку (хоч десяток), вервички до Дитятка-Ісуса, до Матері Божої Неустанної Помочі та ін. Гріх дітовбивства – один з найтяжчих, найпоширеніших і найчастіших гріхів у світі, тому ми не маємо права втомлюватися молитовно й жертвенно працювати для його викорінення. Так, людина має право вибирати свободу, але не гріх під маскою свободи! Благослови і кріпи нас, Боже, в усіх наших духовних трудах!
