Моїм батькам присвячується…
З самого ранку в хаті все було приведено до ладу: помили підлогу, повитрушували на снігу доріжки, викинули сміття. Мама приготувала смачні страви і по всіх кімнатах, у повітрі, стояв надзвичайний запах. Татусь нарубав дров і в каміні яскраво палав вогонь. Дрючки весело потріскували, поширюючи тепло та пахощі лісу. Ялинку вирішили прикрасити надворі. На думку всіх, зрубати таку красуню було б великим кощунством.
До початку свята залишалося декілька годин, і він сів біля вікна, щоб подивитися на красу, яку принесла в цьому році зима. Дерева, кущі, невеличкий паркан, приміщення, де була худоба, та все навколо покрив сніг. З даху звисали величезні бурульки. Мороз захопив річку у крижаний полон і, судячи по всьому, звільняти полонянку до весни не збирався. Зимовий краєвид був справді чудовим. Складалося враження, що якась чаклунка скористалася своїм чарівним скіпетром, і вся країна, одягнувшись у білу красу, перетворилася на казкове королівство.
Скло на вікнах заморозило, і на деяких їхніх частинах з’явилися чарівні візерунки. Кожен з них був справжнім шедевром зимового мистецтва. Людина з гарною фантазією мала можливість побачити в морозному вернісажі різноманітні рослини, тих, що існують в реальному житті і казкових тварин, та багато інших цікавих малюнків. І не було серед них такого, який не був би вартий уваги.
Але більше за все йому сподобалась невеличка зірочка. Він дуже довго дивився на народжену морозом красуню і крізь неї бачив зорі небесні. Він бачив, що зірка на склі вельми схожа на своїх сестер, сяючих у просторах Всесвіту. У світлі небесних зірниць крижані промені малюнка сяяли всіма барвами веселки. Це було по-справжньому фантастичне дійство.
В певну мить у нього склалося враження, що кольорова містерія приховала в собі якусь таємницю. І він не помилився: раптом зірка почала збільшуватися у розмірах та наближатись. Хоча можливо, це була лише омана, й насправді це він став маленьким і летів назустріч зоряним вогникам. Але в будь-якому разі ця подорож була надзвичайною. Далеко не всім мешканцям Землі пощастило летіти тунелями крізь атоми світоладу, не звертаючи уваги на час та простір.
Він подивився вниз: там, як на долоні, можна було спостерігати всю чарівність земної кулі. І він бачив Гімалайські гори та Тибет, нескінченний азіатський степ, простір океанів, який тягнувся до самого обрію, жовті африканські пустелі та зелені джунглі, Великі Озера і каньйони, крижані моря Півночі та сніжну маківку Півдня…
Роздивитися більше він не встиг, тому що швидкість його руху зросла, й рідна планета залишилась далеко позаду. Це був уже неземний шлях. Та мандрівка продовжувалась все далі й далі. І там, у незвіданих просторах, він побачив інший світ. У тому світі перебували люди, які під час різних епох мешкали на Землі. Все там було надзвичайно цікавим та дивовижним. Але ніхто, у кого є розум, не придумав ще слів, щоб описати це. І там, у неземному світі, йому пощастило побачити своїх дідусів та бабусь. Вони посміхались йому та махали руками. А попереду його вже чекав Чумацький шлях. Жодна людина з козацького роду не мандрувала раніше так далеко. Та не було на тому небі знайомих з дитинства сузір’їв.
Несподівано по всьому Всесвіту пролунав звук, який нагадував великий дзвін. Три найясніші зорі почали зближуватися. Він став свідком найбільшого з’єднання в історії Галактики. І там, де це сталося, з’явилась нова зоря. Вона була втіленням самої чистоти, але така яскрава, що ніхто не мав сил, щоб дивитися на неї. Він відчував, що це дійство несло в собі таємницю, не підвладну людській уяві. А вже наступної миті зоряний промінь залишив свою вогняну домівку і, пронизуючи Всесвіт, миттєво долетів до Землі. Місце, якого торкнувся Божий посланець, стало Святим. Але з усіх темних кутів уже збиралася Чорна Орда. І йшла вона війною проти Світла. Багато в тій Орді було демонів, христопродавців та іншої чортівні. Ім’я їм було Легіон. Метою армії темряви служило лише одне: не дати здійснитися тому, що було написано у Пророцтвах. Та вже мчала на них небесна кіннота. Білі вершники летіли на крилах зоряного вітру, і в їхніх руках, неначе полум’я, блискали срібні мечі. І був день, і була ніч. Та довго, дуже довго билось небесне військо проти легіонів темряви. І вершники з білими крилами здобули перемогу над загонами Сатани.
І коли він зоряними шляхами повернувся на Землю, то побачив, що в тому місці, якого торкнувся промінь, з’явилося немовля. Подивившись у далеко недитячі очі малюка, йому стало зрозуміло, що те, чого чекали протягом багатьох століть, сталося. І всі, хто існував у цьому світі, і хто перейшов до іншого, почули велику звістку: Син Божий народився!
Він прокинувся й побачив себе біля підвіконня. Невже це був лише сон? Ні! Там далеко, за морозним склом, у просторах Всесвіту, сяяла нова зоря. І це означало те, що надії не були марні, що мрії здійснилися й що віднині все буде по-іншому…
До дванадцяти залишалось п’ять хвилин, коли двері відчинилися і щастя завітало до їхньої оселі. А інакше і не могло бути. Бо вони його дуже довго чекали…
