Суплікація
«О Ісусе, о Ісусе, о Ісусе, Сине Бога вишняго (живаго), умилосердися над нами!»
Вшанування імени Ісуса має свою Богослужбову традицію як у Західній, так і в Східній Церкві. Культ Пресвятого імені Ісуса сягає своїм корінням Святого Письма. Ми вже згадували, що Святий Апостол Петро іменем «Ісус» оздоровив хворого (ще від лона матері кривого чоловіка), якого приносили й клали щодня біля дверей храму, що звалися Красними, він просив милостині в тих, що йшли від храму. Там святий Петро оздоровив його: «Срібла й золота нема у мене; що ж маю, те тобі даю: В ім’я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи!» І схопивши його за правицю, підвів його, і тієї хвилі окріпли його ноги з суглобами. Встав той, зірвавшись, і почав ходити й увійшов з ними у храм, ходячи, підскакуючи і хвалячи Бога. Увесь народ бачив, як він ходив і хвалив Бога» (Ді. 3, 6–9).
Святий Апостол Павло з великою любов’ю і пошаною згадує також ім’я Ісуса в своїх листах: там ми зустрінемо його 254 рази. Наведемо деякі з них. Вважаю, що найбільш згадувана цитата з послання Святого Апостола Павла про ім’я «Ісус» є ось ця: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому і Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Флп. 2, 5–11). Отже, для Сина Божого стати людиною було вже смиренням. А прийняти характер слуги було ще більшим смиренням. Але Спаситель пішов у покорі ще далі. Він прийняв одну з найганебніших смертей – смерть на хресті, бо не було на землі більш огиднішого завершення земної подорожі, як смерть на хресному дереві. Господь поставив Себе нарівні зі злочинцями. Після Його смирення, приниження й послуху ОтцютНебесному Бог-Отець підніс Його й поставив на законне місце, яке належало Йому.
Тому й Апостол Павло стверджує, що кожна жива істота, як на небі, так і на землі, буде вшановувати Христа Ісуса. Небесні сили й динамічні сили, люди, які відкидають Христа і Його Святу Церкву – всі будуть схилятися перед іменем Ісуса. Так, як про це пророкував пророк Ісая: «Оберніться до мене і спасетеся, всі кінці світу, бо я Бог, і іншого немає! Клянуся сам собою, із уст моїх виходить правда, слово незмінне: Передо мною зігнеться кожне коліно, мною кожен язик буде присягатись. Лиш у Господі, – казатимуть про мене, – справедливість і сила.» До нього прийдуть, застиджені, всі ті, що кипіли гнівом проти нього. У Господі буде виправдане та прославлене все потомство Ізраїля» (Іс. 45, 22–25).
Ісус має найвище і найсвятіше від усякого іншого імені, яке колись було, є і буде на землі, тому що Ісус Христос – Господь! Це ім’я, дане Йому Отцем, і воно стверджує Його святість, велич, а найважливіше – Його божественність і верховну владу, яка Йому дана Отцем Небесним. Кожен язик визнає Ісуса тим, ким Він є – Суверенним Господом Всесвіту.
Святий Єфрем Сирін (306–373), богобоязливий і святий чоловік, мав таку велику набожність до Пресвятого імені Ісуса, що в усіх текстах Святих книг, які читав, цілував його. У нашому народі християнське привітання «Слава Ісусу Христу!» також є прославою Найсвятішого імені нашого Спасителя. В XV ст. в Західній Церкві поширюється Літанія до Пресвятого імені Ісуса Христа. Папа Римський Климентій ХІІ (+1534) затвердив спеціальне Богослужіння на честь імені Ісуса. Папа Інокентій ХІІІ затвердив це свято як загальноцерковне (1721), Папа Пій Х призначив його на неділю після Нового Року. Свято залишалося в церковному календарі до літургійної реформи 1968 р. (у реформованому календарі Папи Павла VI після ІІ Ватиканського Собору урочистість Пресвятого імені Ісус вже не святкується, однак є довільне святкування на день 3 січня).
Східна Церква 8 дня після Різдва Божого Дитятка святкує Обрізання Господнє, як описано в Євангелії від Святого Луки: «Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він зачався в лоні» (Лк. 2, 21). До літургічного Богослужіння свято входить від IV століття.
Також у чудовий поетичній формі ім’я Ісуса прославлене і возвеличене в Акафісті:
Ісусе, Боже предвічний;
Ісусе, Царю пресильний;
Ісусе, Владико довготерпеливий;
Ісусе, Спасе премилостивий;
Ісусе, Хоронителю мій предобрий;
Ісусе, очисти мене з гріхів;
Ісусе, прости мені злочини мої;
Ісусе, даруй мені провини мої;
Ісусе, Надіє моя, не опусти мене;
Ісусе, Помоче моя, не відкинь мене;
Ісусе, Творче мій, не забудь мене;
Ісусе, Пастирю мій, не дай заблукати мені.
Ісусе, Сину Божий, помилуй мене!
(Акафіст до Господа нашого Ісуса Христа, ікос 2).
Акафіст – церковний гімн, у якому прославляється Богородиця, Ісус Христос, Ангели або святі.
Під час співання акафісту вірні в церкві зобов’язані стояти. Найдавнішим акафістом
вважається складений у VІ–VІІ ст. Великий акафіст, що містить звернення до Богородиці.
