Со святими упокой
ЗАКОХАНА В ТЕРПЕЛИВІСТЬ І ТЕРПІННЯ
Світлій пам’яті Даниїли Кульчицької
(26. 06. 1944 – 28. 03. 2025)
«Вервичка була її найближчою колєжанкою…» (о. Василь Ковпак під час прощання)
Слова заголовку – не мої слова. Вони з цьогорічної великопосної реколекційної науки одного з наших традиційних священників, якими він закликав вірних до обов’язку терпеливості в дотримуванні християнських цінностей. Але ці слова – точно про нашу новопреставлену…
Терпіння й терпеливість – дещо різні речі, однак не протилежні. В її особі все це дивовижно поєднувалося. Даниїла Кульчицька (не тільки на моє переконання, а й, мабуть, на переконання всіх, хто її знав), була, безперечно, рідкісною особистістю глибокої традиційної духовності. І це, мабуть, найголовніша риса й найточніша характеристика цієї людини. Адже, скільки її пам’ятаю (а це понад 20 років), моральне й духовне обличчя покійної, фундамент її душі і серця твердо й непохитно базувалися на духовній літературі та на набоженствах Католицької Традиції, які вона послідовно, свідомо й невтомно практикувала, поширювала й пропагувала, де тільки могла і як тільки могла. І якій була вірною упродовж усього свого життя. Це справді була дуже сильна й рішуча особистість. Незламна і невтомна.
…1 жовтня 1999 року після довготривалої тяжкої хвороби відійшов у засвіти мій чоловік, лемко за походженням. Дитиною зазнав депортації з рідних земель, у вісімнадцятилітньому віці був запроторений до сталінського концтабору в Казахстані, пізніше (майже до часів нашої Незалежності) пережив чимало політичних переслідувань. Саме він привів мене, східнячку, до греко-католицької віри, своєю поведінкою і способом життя переконавши, що греко-католики – це люди, на першому місці в яких Бог і Україна. Він щодня всіляко намагався вкорінити мене в розуміння нашої віри. Коли його не стало – весь світ для мене мовби перемінився: став якимось холодним і чужим. Неймовірно позимнішало і в серці, і навкруги, і навіть чомусь у тих церквах, які ми постійно відвідували з ним разом…
І ось саме тоді Милосердний Бог покерував так, що ми з моєю приятелькою Марією Бабій (нині також покійною), яка овдовіла ще раніше за мене, несподівано надибали на «спасенний духовний острівець» у центрі Львова: крамницю «Медкнига» навпроти Ратуші. Проходили мимо, побачили у вікні книжку «Переслідувана Традиція» і зайшли: Бог підказав нам, що треба лікуватися… Спочатку було дивно: як це у спеціальній медичній книгарні раптом релігійні книги? Але коли познайомилися з її завідувачкою пані Даною та з Ганею Кіщак, яка також там працювала, то все зрозуміли. Після щирого спілкування з ними ми одразу попрямували на Рясне, до храму Свв. Апп. Петра й Павла…
Відтоді моя релігійна бібліотека почала поповнюватися й збагачуватися рідкісними виданнями. Першими з них були ідеально відксерені «Ілюстровані життя святих» з долученням 525 катехизмових наук та з додатком словника церковнослов’янської мови (видання Ставропігійського Інституту, Львів, 1907); «Святочні образи Греко-Католицької Церкви. Діло нашого спасіння» (Львів-Липськ, 1908); «Католицький народний катехизм» о. Франца Шпіраго у трьох томах (Жовква, видання ОО. Василіян, 1913-1914)… З тих пір і донині моїм найулюбленішим молитовником є «Молитовник християнської родини», який уклав о. Іриней Назарко, ЧСВВ (Канада, Мондер, Алберта, 1949).
Майже кожної з цих книг торкнулися руки покійної Дани – це вона їх рекомендувала мені, простягала, розкривала, гортала сторінки, підказуючи, на що в першу чергу слід звернути увагу, у що заглибитися, над чим застановитися... Ще з часів підпілля мала знайомих надійних людей і приятелів, котрі постачали їй дорогоцінну рідкісну духовну літературу, яку вона реалізовувала: діаспорні молитовники, колядники, пісенники, катехизмові підручники… Крім того, в книгарні раз у раз з’являлися касети з записаними Хресними Дорогами, старовинними церковними піснями на різні релігійні свята, катехизмовими науками… Пані Дана особисто дбала про це невтомно, вона цим жила. Коли місцева влада постановила відібрати приміщення «Медкниги» для інших «важливіших» цілей, наша традиціоналістка не впала духом і не здалася. Книгарня традиційних духовних скарбів вижила, переселилася в інше приміщення й досі функціонує на вул. Лесі Українки.
На побутові розмови у неї майже ніколи не було часу: де б вона не перебувала – розмовляла з вервичкою. Очі опущені (не бігають на всі боки, як у нас), зосереджена на молитві. Хоч деколи в певних поважних чи принципових ситуаціях могла дозволити собі гостре зауваження… Не з гордості чи зарозумілості, а тому що їй боліло. Покійний Володимир Пелещак, організатор і провідник нашого «Щиту Святої Унії», дуже цінував це в ній.
Про внесок покійної Даниїли Кульчицької у розвиток і утвердження Святої Унійної Традиції у наш непростий час, гадаю, найбільше може розповісти о. Василь. Та й усі, хто бажає – «не кремпуймося». Ця постать заслужила на світлу пам’ять про себе, а спогади наші можуть скласти солідну книгу про неї. Бо вона жила Традицією, багато для неї зробила й не одного до неї привела. Хоч, на жаль, на сьогодні все менше і менше тих, хто знав цю людину…
…Хрест, як випробування на цій долині сліз, не омине нікого. Але чи кожен із нас приймає його належно, як слід, по-християнськи? Адже хтось проклинає, нарікає чи боїться його, і рідко хто приймає його, як крила до неба. Дякую Тобі, Господи, що подарував мені в житті цю людину! Вічна їй пам’ять!
