Святий Андрей був першим серед апостолів, який пізнав Христа-Спасителя і пішов за Ним, тому він називається «Первозванний». Євангеліст Йоан розповідає, що коли Йоан Предтеча охрестив Христа-Спасителя, то своїм учням сказав, що Христос – Син
Божий. «Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. Угледівши ж Ісуса, який надходив, – мовив: «Ось Агнець Божий». Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж Йому: «Равві, – що в перекладі означає: Учителю, – де перебуваєш?» Відрік Він їм: «Ходіть та подивіться». Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього. Було ж близько десятої години. Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за Ним» (Йо. 1, 35–40). «О щасливий день, – вигукує святий Августин, – той день, коли вони перебували у Христа-Спасителя! Хто бо може оповісти те, що вони тоді чули з божественних уст Ісуса!» Андрей, сповнений віри, спішить до Петра й каже йому: «Ми знайшли Месію»... І привів його до Ісуса» (Йо. 1, 41–42). Після цього обидва брати кидають свої сіті і дім у Капернаумі (родом були вони з Витсаїди в Галилеї) й ідуть за Христом-Спасителем. Апостол Андрей є свідком усіх чудес Ісуса, чує кожне Його слово, ділить з Ним нужду та переслідування і йде слідом за Ним.
Після Зішестя Святого Духа, коли всі апостоли розійшлися проповідувати слово Боже, тоді і св. Андрей поніс серед поган світло правдивої науки. Святі Отці Церкви, зокрема Григорій Богослов, Григорій Великий, Йоан Золотоустий, Єронім, погоджуються з тим, що святий Андрей навчав у Греції, в Епирі, він просвітив Ахаю, і, згідно з переданням, він перший голосив слово Боже у місті Византії, згодом названому Константинополем, де поставив єпископом Стахія, якого апостол Павло називає своїм возлюбленим (див. Рм. 16, 9). Найстаріші церковні письменники стверджують, що апостол Андрей проповідував науку Христову в Скитії, тобто на території Руси. Літописець Нестор та інші розповідають на основі передання, що святий Андрей з учнями своїми йшов вгору по Дніпру аж до пагорбів, де згодом постав Київ. Тут святий апостол переночував, а вранці, оглянувши оком той чудний розлогий Божий рай, сказав до учнів: «Бачите ті гори? Знайте, що на них засіяє благодать Божа і постане тут велике місто, і багато в ньому буде церков, і вся земля ця просвітиться святим хрещенням». І, поставивши тут хрест, пішов далі.
Напевно відомо, що святий Андрей прийняв мученицьку смерть у Патрах, в Ахаї. На смерть його засудив намісник Егей (Єгеат), велів прив’язати святого апостола на скісному хресті. «А коли побачив він хрест, на котрім мав умерти, – каже святий Вернард, – то не зблід від його виду і не змінився на лиці, а повний радости молився: «О добрий, святий хресте, за яким я тужу вже так довго! Спокійно і радісно приходжу я до тебе. Ти прийняв мого Божественного Спасителя, прийми і мене, Його учня, щоб через тебе дійшов я до Нього!» Чи є це слова чоловіка, чи радше ангела? Це слова чоловіка, який був готовий так само страждати, як готові нині і ми, та який Бога любив усім серцем, і любов та була сильніша за смерть! О, якщо б ми мали таку любов, то яким солодким був би нам усякий труд, яким легким усяке умертвлення, яким милим усяке страждання! Тому шукаймо такої любови, а якщо її маємо, та зберігаймо її у собі і пам’ятаймо слова Спасителя, що той, хто хоче за Ним іти і бути Його учнем, хай несе свій хрест». Так каже святий Вернард.
Святий апостол Андрей мучився на хресті три дні, а 30 листопада 62 р. його душа полетіла до неба, і «Первозванний» засів на престолі непроминаючої слави. Мощі святого апостола Андрея у 355 р. Було перенесено до Царгорода і складено разом з мощами святого Євангеліста Луки і святого Тимотея у церкві святих Апостолів. Імператор Аркадій на честь святого Андрея побудував у Царгороді величну церкву.
Коли хрестоносці захопили Царгород, то кардинал Петро Капуанський у 1208 р. переніс мощі святого до Італії, до міста Амальфи. У 1418 р. голову святого Андрея перенесли до Риму, до храму святого Петра. На Київській горі, де колись, згідно з переданням, апостол Андрей провістив майбутнє Руси, смоленський князь Мстислав Романович у 1212 р. побудував церкву Воздвижения Чесного Хреста. Через шість років її перебудували й посвятили пам’яті святого Андрея.
Життя святої мучениці Юліянії, що з Никомидії
Свята Юліянія була родом з Никомидії Витинської. Її батько називався Африкан. Вони були поганами і заможними людьми. Уже в дев’ятирічному віці Юліянія була заручена з юнаком Єлевсієм, що походив з багатого і славного роду. Але, за Божою ласкою, вона пізнала Христову віру і прийняла святе хрещення. Коли ж Єлевсій став старостою Никомидії і хотів одружитися з Юліянією, то вона сказала, що є християнкою і лишень тоді зможе вийти за нього заміж, коли він також прийме св. хрещення.
Батько, дізнавшись про це, жорстоко побив її, а потім сам привів дочку на суд до Єлевсія. Той став благати Юліянію, щоб вона принесла жертву богам; казав, що він охоче задля неї прийняв би християнську віру, та натомість утратив би ласку в імператора або й навіть життя. На це свята діва відповіла йому, що вона також не хоче втратити ласки у Царя всіх царів ані життя вічного, яке з певністю утратила б, якщо б зреклася Христової віри.
І тоді почалися страшні муки. Святу Юліянію били різками, а потім повісили за волосся на дереві й шматували гострим залізом. А коли її ледь живу кинули на ніч до в’язниці, то й тут ще вона мусила перенести тяжку боротьбу з дияволом, який спокушав її до відступництва. Та коли свята діва силою молитви поборола душевного ворога, небесна утіха наповнила її серце. Наступного дня святу Юліянію прив’язали до колеса, під яким були гострі ножі, палили вогнем, кидали в окріп і врешті засудили на смерть від меча. Постраждала свята Юліянія 304 р. Б.
Як свідчить передання, під час мученицького подвигу святої Юліянії навернулося п’ятсот чоловіків і сто тридцять жінок – усі вони разом з нею прийняли мученицьку смерть.
