Суплікація
О Маріє, о Маріє, о Маріє, Діво й Мати Божая – причинися за нами! (2)
У цьому благальному молитовному зверненні до Пресвятої Богородиці ми, взиваючи її ім’я, просимо про заступництво для нас.
В давніших молитовниках знаходимо сталу форму «О Маріє, о Маріє, о Маріє!», а вже пізніші звернення дещо відрізняються: «О Маріє, о Маріє, о Маріє, Мати Сина Бога вишняго, причинися за нами!» (Молитовник «Покорм душі». – Перемишль, 1913). У молитовнику ж «Гостинець для католицької руської молодіжи» (Жовква, 1905) текст такий, як ми співаємо сьогодні.
Під впливом протестантів, котрі стверджують, що вони визнають Марію настільки, наскільки про неї говорить Святе Письмо, у декого часто можуть виникнути сумніви: чи не забагато уваги ми приділяємо Богородиці? Можливо, хтось, почувши молитовне благання до Марії в Суплікації, може висловити заперечення: мовляв, у Святому Писанні є звернення до Ісуса, коли каліки, прокажені, сліпі взивали Його ім’я і просили о змилування, допомогу, зцілення з своєї хвороби, але такого звернення ми не знаходимо в Слові Божому відносно Діви Марії. Так, немає точного звернення до Богородиці яке ми маємо в сьогоднішньому тексті Суплікації, але фундамент (ґрунт), на якому виросли різні молитви, гімни, пісні, акафісти і молебні до Богородиці, маємо в Святому Письмі.
Що нам говорить Слово Боже про Діву Марію? В канонічних Євангеліях найбільше згадує ім’я Діви Марії святий Євангеліст Лука (12 разів). Всі ці згадування пов’язані з Воплоченням Божого Сина (свято Благовіщення), народженням Ісуса Христа і Його дитинством.
Святий Євангеліст Матей ім’я Марії згадує 6 разів, 5 з яких пов’язані з народженням і дитинством Ісуса Христа. Також в іншому місці згадується: «Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили:«Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія…» (Мт. 13, 54–55). Це коли Христос прибув у Назарет, і мешканці вельми здивувалися і запитували один одного: звідкіля в Нього така мудрість і чудодійна сила, адже Він виростав з нами, ми знаємо його сім’ю, нічого особливо в цій родині не було, звідки в Нього всі ці дари… До 30 років Ісус провадив укритий спосіб життя, і тому для багатьох людей Він був тільки сином Йосифа теслі і Марії. Звичайно, до цього ще додається людська заздрість і гординя, тому Ісус відповідає на це їхнє питання: «І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: «Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома». І не зробив там багато чуд з-за їхньої невіри» (Мт. 13, 57–58).
Святий Євангеліст Марко згадує про Матір Ісуса, не називаючи Її імені: «Приходять мати його та брати його і, стоявши надворі, посилають по Нього, щоб Його прикликати. Народ же сидів круг Нього. Ті Йому й кажуть: «Ось твоя мати і брати твої надворі Тебе шукають». А Він у відповідь їм: «Хто моя мати та брати мої?» І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола Нього, каже: «Ось моя мати та мої брати. Бо хто чинить волю Божу, той – Мені брат, сестра і мати» (Мр. 3, 31–35). Лише в одному місці святий Марко згадує ім’я Марії: «І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за Ним пішли й його учні. Якже настала субота, Він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: «Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками? Хіба ж він не тесля, син Марії…» (Мр. 6, 1–3).
Святий Євангеліст Йоан згадує про Матір Божу під час весілля в Кані Галилейській, не називаючи Її імені: «Третього ж дня весілля відбувалося в Кані Галилейській, і була там мати Ісусова. Отож запрошено на те весілля й Ісуса та його учнів. Коли ж не вистачило вина, мати Ісусова й каже до Нього: «Вина в них нема.» Відрік їй Ісус: «Що мені, жінко, – а й тобі? Таж не прийшла година моя!» Але мати його мовила до слуг: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йо. 2, 1–5). Вдруге згадує святий Йоан Богослов про Матір Божу, не називаючи Її імені, коли Вона стояла на Кальварійській горі, у стіп хреста Свого Сина: «А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, – а його ж любив Він, – мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя». І від тієї хвилі учень узяв Її до себе» (Йо. 19, 25–27).
У Діяннях Апостольських, де йдеться про Вознесіння Господнє, а відтак повернення з Оливної гори до Єрусалиму, також згадується ім’я Богородиці Марії: «І як вони дивилися пильно на небо, коли Він відходив, два мужі стали коло них у білій одежі і сказали: «Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо». Тоді вони повернулися в Єрусалим з гори, що зветься Оливною, що близько Єрусалиму – день ходи в суботу. Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір'ю Ісуса, та з його братами» (Ді. 1, 10–14).
Однак варто згадати ще одне місце зі Св. Письма, а саме: «І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок. І мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження. Видно було й інше знамення на небі, от великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів, і на головах його – сім діядем; хвіст його зволік третину зірок із неба і поверг їх на землю. І дракон стоїть перед жінкою, яка має родити, щоб, коли народить, дитя її пожерти. І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним; і вознесено дитя її до Бога та престола його. А жінка втекла в пустелю, де має там місце, приготоване від Бога, щоб там кормили її тисячу двісті шістдесят днів» (Од. 12, 1–6). Хоча богослови і екзегети не мають одностайності щодо трактування цих слів, цей зворот вважається одним із найвеличніших і найзагадковіших у Біблії. Існує три найпопулярніших і озвучених думок щодо цих слів:
1. Сонце, місяць та зорі нагадують сон сина Якова Йосифа: «Снився йому ще й другий сон; він і його розповів братам: «Снився мені, каже, ще один сон, що от сонце, місяць і одинадцять зір уклонилися мені» (Бут. 37, 9). Образ жінки в цьому місці – це старозавітний народ Ізраїлю, з якого походить Месія. Дванадцять зірок – це дванадцять колін Ізраїлю.
2. Пресвята Богородиця (Діва Марія): Поширена думка в християнській традиції, що цією жінкою є Діва Марія; одяг, в який облечена невіста, підкреслює Її велич, чистоту, царицю неба і землі. Це Богородиця, Вона має народити Сина, Який має «пасти всі народи» (Ісуса Христа).
3. Церква Христова (Новозавітний Ізраїль): Символ християнської спільноти, яка сяє Божою славою (сонце), стоїть вище земних, мінливих речей (місяць) і керується апостольським вченням. Також слова про жінку, яка втекла в пустелю – це про Церкву Христову, яку буде переслідувати диявол.
Окрім канонічних книг, в яких ідеться про Діву Марію в християнській традиції, є ще книги, які ми називаємо апокрифами. Слово «апокриф» зазнало певних змін. Походить воно з грецької мови й первісно означало приховані чи таємні писання, які дозволялися читати окремим християнам. Тобто не всі вірні мали доступ до тих книг і не всі мали право їх читати, лише вибрані. Слово утворене з поєднання двох слів апо(геть) та критеїн (приховати). Отже, на початку воно означало текст у старовинних книгах, який є занадто святий і таємничий, щоб могли читати пересічні християни. В нинішній час слово «апокриф» означає назву творів, які мають невідоме авторство, або сумнівне походження, а їхній зміст не відповідає цілковитій правді з канонічної точки зору.
Одним із найважливіших апокрифів є «Протоєвангеліє Якова». В ньому знаходимо докладний життєпис праведних Йоакима і Анни, зачаття Богородиці, Введення до Єрусалимського храму трирічної Марії, заручини зі святим Йосифом та обставини народження Ісуса в печері.
Другою книгою, в якій розповідається про життя Богородиці, є «Євангеліє дитинства від Псевдо-Матфея» (V ст.) В ній згадується про життя дівчинки Марії в Єрусалимському храмі і її спілкування з ангелами, а також знаходимо окремі епізоди втечі Святої Родини до Єгипту.
Близько Х ст. набуває серед християн Сходу візантійський апокриф «Ходіння Богородиці по муках». В ньому описується, як Мати Божа просить архангела Михаїла показати Їй пекло. Богородиця бачить великі страждання грішників і випрошує в Бога полегшення їхніх мук у певні дні (від Великого четверга до П’ятниці).
