Світлій пам’яті Марії Забігайло
(19. 05. 1938 – 31. 12. 2025)
Як ми вже згадували, невдовзі після закінчення технікуму легкої промисловості сестри Олександра і Марія Свинарі вступили до Львівського поліграфічного інституту на загально-технічний факультет. (У №2 нашого часопису за цей рік помилково повідомлялося про їхній вступ до Львівського політехнічного інституту. Перепрошуємо за недогляд. – Ред.). Після трьох років навчання Марію перевели до Київського інституту легкої промисловості, де вона навчалася за спеціальністю «інженер-технолог швейного виробництва» і здобула вищу фахову освіту. Навчалася заочно, водночас працюючи на швейній фабриці №3 (з 1955 року), яка згодом розрослася і стала фірмою «Весна», до котрої ввійшли новоутворені швейні ательє в окремих райцентрах Львівщини. Пані Марія розпочала свою робітничу діяльність як майстер цеху. На початку трудової діяльності вона зустрілася з неабиякими труднощами: в її обов’язки входило створення технологічної схеми розподілу праці між робітниками з урахуванням обсягу праці й оплати за виконану операцію для кожного з них. Молодій майстрині непросто було впоратися з оформленням зведеного обсягу робіт по кожній моделі одягу. Будучи щирою й відкритою людиною, вона звернулася до майстра паралельної бригади Мішеньової Раїси за порадою, однак та зверхньо відповіла: «Закінчила технікум –маєш знати!» Марія не впала у відчай: після закінчення робочого дня сіла за стіл і ретельно та уважно стала розглядати й вивчати аналогічні схеми розподілу праці. Адже саме майстер цеху здійснює розподіл праці, тобто визначає обсяг робіт кожної працівниці й оплату за виконану операцію та кількість пошитих виробів. Кожна працівниця має свій обсяг робіт згідно з технологічною схемою розподілу праці – від цього залежить розмір грошової винагороди працівника. В такий спосіб Марія дала сама собі раду, знайшовши вихід зі складної ситуації. Тут бачимо наполегливість її характеру: вона не вміла і не бажала розчаровуватися, але покладаючись на власні сили, намагалася вирішити складні професійні проблеми. Так було в її житті завжди.
Пані Олександрі пригадався випадок, як одна робітниця попросила майстра цеху показати їй певну операцію шиття, бо, мовляв, вона цього не знає. Марія, не вагаючись, спокійно сіла за швейну машину й почала показувати, як виконується ця функція. В цей час до цеху ввійшла директорка фабрики Олександра Сєрая. Вона насварила Марію, сказавши, що її місце не за швейною машиною. Вона є начальником і не має такого робити. Однак у серці схвалила такий вчинок Марії. Їй це дуже сподобалося. Як бачимо, ще з молоду Марія вміла і бажала всім допомагати, старалася бути потрібною. Тож не дивно, що через кілька років як справжній фахівець своєї справи вона стала головним інженером, а Мішеньова так і залишилася майстром цеху. Цей життєвий приклад виразно побудований на науці Слова Божого: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою. Будьте, натомість, добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф. 4, 31–32). А ще тут ми бачимо, як Господь винагороджує тих, які чинять добро, допомагають один одному, є доброзичливими до інших. Від людей же, які живуть ненавистю і заздрістю, Господь відвертається.
Отже, в 1965 році Марія отримала посаду головного інженера фірми «Весна». На той час заробітні плати були не дуже високими (в сім’ї не вистачало грошей) , але оскільки вона любила свою справу і зналася на ній, тож вирішила взятися за викладання спеціальності «Швейна справа» (дисципліна «Трудове навчання») в середній школі на вулиці Личаківській. Це відбувалося тричі на тиждень. У нинішній час це називається підробітком. Окрім того, з задоволенням бралася за рецензування дипломних робіт студентів у рідному технікумі легкої промисловості, де також неодноразово очолювала державну комісію із захисту дипломних робіт його випускників. З цього випливає, що Марія не сиділа, склавши руки, не нарікала на життя та різні труднощі – вона як людина-трудоголік бралася за будь-яку працю, щоб допомогти своїй сім’ї. Цей приклад дуже повчальний: як не раз українська жінка в різних важких життєвих ситуаціях старалася давати собі раду, переживаючи за свою сім’ю, задля якої була готова на найбільшу жертву і посвяту.
Згадаймо 90-ті роки минулого століття: тоді не одна українська мама, жінка, дочка, сестра рятували свої родини. В Україні настав період економічної кризи, коли паперові гроші через шалену інфляцію втрачали цінність щодня, а в держави та підприємств елементарно не було «живої» готівки, тому країна наступила на рейси бартерної економіки. Отриманий товар потрібно було якось перетворити на хліб, ліки чи оплату комунальних послуг. Відкрилися кордони. І хоча непросто було виїхати з країни, однак люди різними способами старалися знайти вихід, часто стаючи жертвами різних шахрайських туристичних агентств, а молоді жінки і дівчата за кордоном – жертвами сексуального насилля. Та все ж українська жінка не втомлювалася шукати виходу з важкої ситуації, не боялася важкої праці. Жінки з вищою освітою виконували найтяжчу фізичну працю деколи й за мізерну винагороду, щоб тільки допомогти своїй сім’ї.
Ставлення Марії до своєї сім’ї, до рідних братів і сестер завжди було щирим і відповідальним: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі! Немов на голові найліпше миро, що на бороду стікає, бороду Арона, на комір його шат стікає. Немов роса хермонська, що спадає на сіонські гори: бо там Господь зсилає благословення, життя повіки» (Пс. 132, 1–3).
Марія ніколи не забувала про свою сім’ю впродовж усього свого життя. Її брати і сестри стали дорослими, кожен вибрав свій життєвий шлях, свою дорогу, але сімейні зв’язки в них завжди були на першому місці. Святе Писання дає нам багато прикладів родин, в яких панує повага один до одного, взаємні щирі переживання, а також і таких, де переважають зрада, ненависть, злоба, а навіть вбивства (старший син Адама і Єви вбиває свого молодшого брата праведного Авеля). Одним із таких повчальних прикладів Старого Завіту є приклад із Мойсеєм, який отримав від Господа особливу місію – очолити вихід Ізраїля з Єгипту, з дому неволі. А його народження і дитинство, роль сестри Марії є особливо повчальними: «Один чоловік із дому Леві пішов і взяв собі за жінку дочку одного левія. Завагітніла жінка і вродила сина; бачивши ж, який він гарненький, таїлась із ним три місяці. А що не могла вже більше з ним таїтись, то взяла для нього кошичок з очерету, обмазала його маззю та смолою, поклала в нього хлоп’ятко і сховала його в комишах узберіг річки. Сестра ж його засіла здалека, бажала бо знати, що з ним станеться. Аж ось зійшла фараонова дочка скупатися в річці, слугині ж її ходили собі край берега річки; вгледіла вона кошичок в комишах і послала рабиню, щоб узяла його. Відчинила вона його, побачила дитинку, а ось воно хлоп’ятко плаче. Змилосердилася вона над ним і каже: «Це єврейська дитинка». Каже тоді його сестра дочці фараоновій: «Хочеш, побіжу й покличу тобі мамку з єврейок, щоб вигодувала тобі дитятко?» І відповіла їй фараонова дочка: «Побіжи!» Побігла дівчина й покликала матір дитинки. І каже їй фараонова дочка: «Візьми оце дитятко та вигодуй його мені, а я дам тобі за це заплату». Взяла жінка дитятко й вигодувала його. А як дитятко виросло, привела його до фараонової дочки, і він став їй за сина. І надала йому ім’я Мойсей, кажучи, з води, мовляв, витягла я його» (Вих. 2, 1–10).
Псалмопівець Давид заохочує братів жити між собою в мирі і злагоді: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі! Немов на голові найліпше миро, що на бороду стікає, бороду Арона, на комір його шат стікає. Немов роса хермонська, що спадає на сіонські гори: бо там Господь зсилає благословення, життя повіки» (Пс. 132, 1–3).
У Новому Завіті зразком любові між сестрами і братом є Марта, Марія і їхній брат Лазар. Пригадаймо, як плакали сестри за своїм братом, котрий у молодому віці відійшов до вічності: «…і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась Йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби Ти був тут, – мій брат не вмер би! А й тепер знаю, що все, що попросиш Ти в Бога, Бог Тобі дасть» (Йо. 11, 19–22). Ісус потішає Марту: «Твій брат воскресне». «Знаю, – каже до Нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього». А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в Мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?» «Так, Господи, – каже Йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей» (Йо. 11, 23–27). Коли Марія прийшла до Ісуса, то «…побачивши Його, впала Йому до ніг і сказала Йому: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не вмер би!» Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть Йому: «Іди, Господи, і поглянь». Заплакав Ісус» (Йо. 11, 32–35). Кульмінація цієї події така: коли відкотили камінь від гробу, в якому вже чотири дні лежав мертвий Лазар, Ісус «…кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить» (Йо. 11, 43–44). На сьогодні, на превеликий жаль, ми втрачаємо ті сильні сімейні зв’язки, які панували колись у наших сім’ях. Нині на похороні люди стидаються сліз (не кажу, щоб завивати чи вчиняти якісь комедії). Ми не бачимо сліз жалю, вдячності, внутрішнього переживання – частіше всього брати і сестри стоять, як чужі, біля свого померлого.
Хоча Марія виховувалася вже в комуністичний час і не вивчала Слова Божого, але багато християнських засад ще були на той час дороговказом для багатьох місцевих галицьких родин.
Коли її брат Михайло навчався на четвертому курсі механічного відділення технікуму легкої промисловості (спеціальність – обслуговування швейного обладнання), Марія взяла його до себе механіком цеху. Михайло був обдарованим і добрим спеціалістом, але вважав, що коли його сестра є головним інженером, то йому можна робити все, що захоче.
Начальник цеху зловживав алкоголем і втягнув у це Михайла. Довідавшись про їхню невідповідну поведінку, Марія попередила їх, але вони не бажали звертати на це уваги. Невдовзі Марія була змушена їх обох звільнити. Можна лише здогадуватися, як непросто було їй таке вчинити, але по-іншому повестися вона не могла. Таке рішення свідчить про її велику відповідальність і сумлінність. Вона вчинила після науки Слова Божого: «А коли брат твій завинить супроти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав брата твого. Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово двох або трьох свідків» (Мт. 18, 15–16). Марія вчинила дуже правильно. Вона не потурала своєму братові у його злій поведінці, вона просила, благала, а в кінцевому результаті звільнила його.
Це є також прикладом для багатьох сімей нашого часу. Скільки рідних прикривають недобрі вчинки своїх дітей, братів чи сестер, своїх близьких, «вибілюють їх» навіть тоді, коли ті чинять злочини! Такі дії рідних і близьких є дуже небезпечними і надзвичайно шкідливими. Коли ми прикриваємо злі дії чи навіть злочини своїх рідних, тоді в них появляється ілюзія «всемогутності, недоторканності», в серці зникає страх перед законом або осудом інших людей, суспільством, а наступний злочин може стати важчим за попередній, тому що він легко зійшов їм із рук. Часто люди, які чинять зло, маніпулюють любов’ю своїх рідних і близьких до них. Марія впродовж усього свого життя не забувала про своїх рідних і близьких і завжди старалася їм допомагати. Чи вони пам’ятають про це, чи вдячні їй за це?
