«От повітря, глада, огня і войни ізбави нас, Господи!»
Друге благання: «…от глада (тобто від голоду) сохрани нас, Господи!» У постмодерної, сучасної людини може виникнути питання: а яке відношення Бог має до їжі, чим Він може допомогти чи захистити людство від голоду? Мусимо переглянути сторінки Старого й Нового Завіту, аби переконати тих, які сумніваються, що в руках Усевишнього перебуває людське життя, а також від Його благословення та опіки залежить той хліб щоденний, тобто їжа, що її споживає людина.
У своїй Премудрості Господь Бог сотворив людину такою, що для її існування необхідною є їжа. Щоб автомобіль міг їхати, для цього потрібне пальне, для роботи електричних приладів потрібен струм, а для людини, тварин, птахів і риб потрібна їжа. Цей акт Бог проголосив при сотворенні: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. І благословив їх Бог і сказав їм: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі». По тому сказав Бог: «Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має й собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав». І так сталося» (Бут. 1, 27–30).
Можна сказати, що їжа пройшла також певну еволюцію в житті людства. В раю людина також працювала, але ця праця для неї не була жодним тягарем, так само як і саме життя її не мало жодних випробувань і труднощів. Після гріхопадіння все змінилося: «Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою». Адамові ж сказав: «За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3, 16–19). Тому по сьогоднішній день у багатьох народів поширений вислів «райське життя», тобто безтурботне, спокійне, приємне життя. Таким, наприклад, може бути дитинство, відпустка, подорожі, але вони короткотривалі, й після їхнього завершення ми кажемо: «Закінчилося райське життя» і стаємо знову до праці, до виконання своїх обов’язків. Після вигнання людини з Едему землю почали називати «долиною сліз і печалі». До потопу людина не споживала м’яса тварин. Після потопу вона знову отримує від Всевишнього благословення з таким розпорядженням: «Бог поблагословив Ноя і його синів та сказав їм: «Будьте плідні, розмножуйтесь і наповнюйте землю. Страх і ляк супроти вас нехай буде на кожній земній тварині, на кожній піднебесній птиці, на всім, що повзає по землі, й на всіх морських рибах: вам на вжиток дані вони. Все, що рухається й живе, буде вам на їжу: так, як дав Я вам усі зелені рослини. Тільки м’яса, що в ньому ще життя, себто кров, не їстимете» (Бут. 9, 1–4). Така еволюція споживання їжі в житті людства – від рослинного до тваринного світу.
Біблія подає дуже повчальний приклад про Йосифа, сина патріарха Якова, якого брати продали в єгипетську неволю. Єгипетському фараонові наснилися сни, і ніхто не міг пояснити йому їхнього змісту. Йосиф саме тоді сидів у в’язниці. Коли фараон розказав йому свої сни, він дав таке пояснення: «Сон фараона єдиний. Бог дав знати фараонові, що буде чинити. Сім тучних корів – це сім років, і сім колосків добрих – це також сім років. Це один сон. А сім корів худих та поганих, що вийшли за ними, – це сім років, так само й сім колосків порожніх, спалених східнім вітром; настане сім років голодних. Воно й є те, що я сказав фараонові: Бог показав фараонові, що буде Він чинити. Ось приходить сім років великого достатку в цілій Єгипетській країні, але після них настане сім років голодних, і забудеться тучність Єгипетської країни: голод виснажить увесь край. Ніхто не знатиме достатку в країні через той голод, що настане потім, тяжкий бо буде вельми. А сон фараонові приснився аж двічі тому, що вирішено це від Бога, і Бог скоро виконає це» (Бут. 41, 25–32). Тридцятилітнього Йосифа фараон ставить правителем Єгипту: «Гляди ж, настановляю тебе над усією країною Єгипетською». І знявши фараон з руки своєї перстень із печаткою, настромив його Йосифові на руку, вдягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг йому на шию і повелів йому їхати в другій після своєї колісниці, а перед ним вигукувано: «Аврех!» Отож поставив його над усім краєм Єгипту. Тоді промовив ще фараон до Йосифа: «Я – фараон, але без тебе ніхто не підведе ні руки, ні ноги в усій країні Єгипетській» (Бут. 41, 41–44). В такий предивний спосіб Боже Провидіння вибирає Йосифа, який має пройти через певні випробування, страждання, а відтак стане другим чоловіком після фараона в Єгипетському краю і спасе не тільки Єгипет, а також своїх братів і батька від голодної смерті. Цей біблійний приклад показує нам, що не все залежить від нас, а від Того, який над нами. Господь має владу, силу, знання і знає способи, як врятувати свій народ і допомогти йому в час випробування.
Упродовж віків тривала війна між різними племенами за землю. Родючі землі давали гарний урожай, на інших землях треба було важко працювати, і урожай був надзвичайно мізерний. Ця війна не закінчилася, вона триває понині, лише набрала інших форм: сьогоднішня війна точиться за ринки збуту, а також за території, багаті на поклади нафти, газу.
Також існує суттєва різниця між підходом до праці в ізраїльському народі і в постмодерному суспільстві. Ізраїльський народ у псалмах просив Господа Бога за прощення гріхів, за благословення на добрий урожай і складав хвалу Творцеві за всі отримані ласки. Про ці всі добродійства співається у псалмі 65:
«Тобі належить хвала, Боже, на Сіоні, і будуть виконані тобі обіти. До тебе, що вислухуєш молитву, кожний смертний прийде із-за гріхів. На нас тяжіють провини наші, Ти їх прощаєш. Блажен, кого Ти вибереш і приймеш; він буде жити у твоїх дворищах. Коли б то ми наситились добром дому твого, святощами храму твого! Предивно, ласкаво нас вислуховуєш, Спасителю наш, Боже, надіє усіх кінців землі і моря далекого. Ти, що твоєю силою утвердив єси гори, потугою підперезавшись. Ти, що приборкуєш ревіння моря, рев його бурунів, і народів галас. Перед твоїми чудесами ті, що живуть на землі краях, наповнюються страхом; сповняєш радістю країни Сходу й Заходу. Відвідуєш землю і її зрошуєш; збагачуєш її понад міру. Божий потік води повен, Ти їм хліб готуєш. Отак її зготовляєш. Ти борозни її зрошуєш, рівняєш її скиби, зм’якшуєш її рясними дощами, благословиш її зело. Ти увінчав рік твоєю добротою, сліди твої точать сить. І пасовиська у пустині зрошені водою, і оперізуються радістю пагорби. Луки вкривають отари, долини поростають збіжжям; усе весело вигукує й співає» (Пс. 65, 1–14).
В іншому місці цар Давид оспівує риси (чи характер) Божого Провидіння, що Господь не тільки створив Вселенну, але також і дбайливо, як люблячий Батько, піклується найменшим своїм створінням: «Царство твоє – всіх віків царство, і влада твоя – по всі роди й роди. Вірний Господь у всіх своїх глаголах, святий у всіх своїх творіннях. Господь підтримує всіх тих, що падають, і всіх зігнутих підводить. Очі всіх на Тебе уповають, Ти їм своєчасно даєш поживу. Ти розтуляєш твою руку і насичуєш усе живе якнайкраще. Справедливий Господь у всіх своїх дорогах і милостивий у всіх своїх ділах. Близько Господь до всіх, які до Нього взивають, до всіх тих, що до Нього взивають по правді» (Пс. 145, 13–19).
