Християнство і модернізм

Модернізм у моральному сенсі є пристосуванством: це шлях безперервного компромісу між християнством, яке зберігається у Переданні Церкви, і духом, звичаями світу з його язичницькими уявленнями, світу, який поставив людство на місце Бога.

Екзегети (богослови, тлумачі біблійних текстів) вважають символом світу апокаліптичне море — нестійку, постійно мінливу стихію. Модерністи, проголошуючи обнову Церкви, хочуть, щоб Церква змінювалася за подобою світу, а не світ за подобою Церкви.

Церква — це не синтез філософських систем і не взаємодія культур, а Боже Одкровення. Маємо дві форми Одкровення: Святе Письмо і Святе Передання, основу якого відображає літургіка. Як Старий Завіт розкривається у Новому Завіті, так старозавітна літургіка розкрилася і втілилася у Богослужінні новозавітної Церкви. У "П'ятикнижжі" Мойсея розповідається про те, що образ старозавітного храму — скинії — був відкритий Мойсеєві на Синаї. Предмети скинії, богослужбові обряди і устав також були показані йому у синайській теофанії.

За церковним переданням, християнська літургія бере свій початок від Самого Спасителя. Цього вищого священнодійства Він навчив апостола Якова, єпископа Єрусалимського, явившись йому після Свого Воскресіння з мертвих.

Модерністи, вимагаючи зміни обрядів, або бачать у них не божественну установу, а людську творчість, або ж (що також притаманне реформаторам) вважають себе носіями благодаті Святого Духа і пророчого натхнення, здатними вдосконалювати і уточнювати те, що здійснили Апостоли і Святі Отці.

Релігія належить до сфери духа, людська культура — до сфери душі. Творчість, зорієнтована на культура і смаки сучасників, неминуче здійснює фальсифікацію — підміну духовного душевним. Модернізм — це міні-революція.

 В основному, модерністи вимагають реформи мови, календаря, іконопису і церковного співу. Найбільш крайні з них вважають, що слід переглянути християнську догматику і християнську мораль з метою їх лібералізації.

Модерністи стверджують, що церковнослов'янська мова малозрозуміла для сучасної людини, тобто вони зводять мову до її семантики (словесного, буквального значення), ігноруючи значення духовне та емоційне. Але Св. Літургія — це таємниця, жодна мова не зможе зробити її зрозумілою на розумовому рівні; вона відкривається душі в міру того, як душа внутрішньо очищається. Жодне словесне пояснення обряду не може вичерпати його внутрішнього смислу. Обряд і молитви — це не стільки засіб інформації, скільки комунікації (спілкування), тобто зануреності людини в духовну реальність.

У Біблії написано, що обов'язок ієрея полягає у відокремленні священного від не священного. Церква повинна мати свою особливу священну мову, відмінну, тобто яка відрізняється від побутової мови вулиці чи базару, а також від мови філософських абстракцій і ліричних переживань. Сама мова Нового Завіту є не простонародною і не літературною грецькою мовою, а ідіомою, яка не має аналогії з творами того періоду (Ідіома — грецьке слово, означає "особливість ", "самобутній зворот". Це стійкий, властивий певній мові, самостійний вираз, що незалежно від значення слів у мові передає єдине поняття й дослівно іншими мовами не перекладається).

Богослужбова мова таких народів, як грузини, слов'яни, сирійці, являє собою не мову певної епохи, а неповторну ідіому мови. Так, наприклад, ідіома богослужбової грузинської мови була опрацьована в монастирях Тао-Кларджеті, а доведена до досконалості — отцями Афонського Іверського монастиря, також вихідцями із Тао-Кларджеті.

Святі Кирило і Методій на основі македонського наріччя болгарської мови створили мовну ідіому, яка стала священною мовою слов'янських Церков. Святий Єронім відкинув класичну мову Цицерона і Вергілія, яку знав досконало, і в основу свого перекладу Біблії (який досі залишається неперевершеним у романських народів) поклав ідіому латинської мови.

Після реформації ми спостерігаємо на Заході інший процес — десакралізацію церковної і біблійної мов.

Стародавня мова цінна для нас як русло Традиції, в якому ми перебуваємо, як мова, якою розмовляли святі, як мова найтонших духовних вібрацій. Стародавня мова за своєю динамікою і багатством дієслівних форм краще відображає молитовні переживання і почуття людини; її кореневі основи більш онтологічні (Онтологія — грецьке слово, означає вчення про першооснову буття, основи всього сущого, поняття про які осягаються за допомогою надчуттєвої і надраціональної інтуїції), ніж у сучасних мов, слово об'ємніше і багатогранніше. Стародавня мова відповідає типу релігійного мислення-споглядання, нова мова — науковим описам і розумовим судженням. Стародавня мова проникає у суть предметів і речей (ноуменів), нові мови пристосовані до опису якостей і явищ (атрибутів і феноменів), що означає матеріалізацію стилю мови. Якщо в стародавній мові домінували дієслівні форми, що в сучасній — прикметники всіх видів, які вказують не надію, а на якість.

Святі Отці навчають про внутрішній логос (духовне первоначало, світовий розум, абсолютну ідею, яким підпорядковане все існуюче), який був притаманний початково всім людям, і про зовнішні мови, що виникли в певний період історії і перебувають у процесі подальшого розділення.

Стародавні мови ближчі до внутрішнього логосу, тому вони мають глибшу дію на людське серце. Нові мови мають центробіжний напрям — від серця до розуму, тому молитва новою мовою, незважаючи на, здається, цілком семантичну прозорість, залишає серце холодним і незадоволеним.

Слова стародавніх мов часто не мають адекватних перекладів на мови, позаяк у їх основі лежить інший погляд, інше бачення речей. Якщо ми будемо намагатися перекласти слово стародавньої мови на нову мову також одним словом, найближчим йому за змістом, то збіднимо зміст, зробимо його вузьким і однобічним, нам знадобиться для перекладу цілий ряд синонімів, а це означає, що ми втратимо ритм мовлення, зробимо його складом імен. Свята Літургія має свій ритм, своє дихання. Розтягнути богослужебний стих — означає перетворити його у коментар, а перекласти на нову мову, зберігши ритм, — це все одно, що багатобарвну картину перемалювати одноколірним олівцем. Зберігаючи стародавню мову, ми зберігаємо особливу духовну красу Святої Літургії, відділяючи священне від побутового і повсякденного, а найголовніше — через збереження мови ми протистоїмо новому стилю матеріалістичного розумового мислення.

Дух модернізму проникає у церковний іконопис. Символіка і умовна мова священних зображень замінюються портретним натуралізмом або абстрактними знаками, які нагадують окультний тайнопис. Суть ікони — духовне Преображення людини — замінюється душевним психологізмом та естетизмом. Така ікона "з вікна у небо" перетворюється у "вікно на вулицю", вона не відкриває перед людиною іншого світу — того, що вище землі. Часом бачимо в наших церквах абстрактні зображення релігійного змісту — вони залишаються проекцією суб'єктивних переживань художників-абстракціоністів, частіше всього — переживань фальшиво-містичного характеру, окультним візіонерством.

Світ проникає також у церковний спів. Світські наспіви можуть викликати захоплення, але не приводять душу до покаяння. Вони не можуть дати душі мир і очищення: викликаючи естетичну насолоду і захват, протистоять духову молитви.

Церковна мова, ікона, архітектура, естетичне облаштування храму, його інтер'єр, літургічні наспіви — все це становить єдине духовне поле Церкви, в якому воскресає і преображається людський дух.

Підготовлено за матеріалами різних видань

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________