Про відпусти

XVII. Найбільше було підірвано авторитет відпустів у той сумний період, коли Церква перебувала під керівництвом кількох Голів, котрі замість Нею керувати радше використовували її. Саме тоді поставали Папи і Антипапи, один оголошував проти другого і його прибічників хресні походи, так ніби йшлося про підкорення турків, причому кожен з них усім учасникам таких походів надавав повні відпусти. Ця сумна схизма в самій Церкві, розкішне життя і занепад моральності як серед монахів, так і серед світських священиків, велика кількість відпустів (особливо в часи Папи Йоана XXIII) — все це мусило спричинитися до ослаблення поваги до відпустів. Але і це ще не все. З часом виникло одне з найбільших надуживань, яке, саме як надуживання, було здатне повністю підірвати авторитет відпустів. Цим надуживанням була мерзенна лихва, яку практиковано за посередництвом відпустів. Як зауважено вище, уже за часів хресних походів ввійшло у звичку, що відпусти надавалися вірним за грошові датки на користь хресних походів, на будову Божих храмів, шпиталів, мостів тощо, але завжди з умовою, аби всі бажаючі отримати відпусти відбули належну сповідь і гідно прийняли Св. Причастя. У цьому, безперечно, ніхто не може закинути Церкві чогось протизаконного. Згадані грошові датки були милостинею на певні благородні і благодійні цілі. Крім того, вони були все ж другорядною умовою отримання відпустів, бо головною умовою завжди були обов'язкова належна сповідь і покаяння. Та і в новіших часах — у час ювілейних відпустів вірні жертвували щедрі відпустові датки на потреби хворих на холеру, на потреби Святішого Отця, для убогих і т. ін., і звичайно, що ніхто розважливий не згіршився такими датками, адже кожен знає, що без відпусту ці датки ніколи б не надійшли у такій великій кількості. Так само виглядали справи з відпустовими грішми і в середні віки. Гроші, які йшли до Риму, не марнувалися легковажно, але були використані на добрі цілі. За ці гроші побудовано шпиталі і готелі, якими Рим може пишатися і в яких тисячі паломників знаходили і знаходять гостинний притулок. За ці гроші здійснено чимало величавого у царині науки і мистецтва. Надзвичайно доброю справою був також і відпуст, який оголосили Папа Юлій II, а потім Папа Лев X, щоб збудувати храм св. Петра у Римі, храм для честі усього християнства. Доброю справою були і датки, які ці Папи поставили за умову досягнення відпустів. Проте обставини, серед яких ці відпусти були оголошені, збирання відпустових грошей, а також шкідливий вплив двох минулих століть на авторитет відпустів, давали привід до слушного побоювання, що оголошений відпуст зустрінеться з великими труднощами і перепонами і що тут не обійдеться без якихось недобрих наслідків. Адже вже майже двісті років лунали скарги на безсоромність тих, що займаються збиранням відпустових грошей. Церква, надаючи відпусти, мала найліпші наміри, хоча, можливо, деякі Папи були занадто щедрими при їх уділенні. Не Церкву слід обвинувачувати, що нібито Вона застосовувала відпусти лиш на те, аби мати з них матеріальний зиск, нібито вона таким чином спекулювала формально на кишеню, так би мовити, християнства. Вона приймала грошові датки, щоб обернути їх на добрі цілі, але з бажанням, щоб жертводавці могли стати водночас учасниками духовного добродійства. Але ті, котрі збирали ці відпустові гроші — частково духовні люди, частково світські, — саме вони провинилися проти наміру Церкви, вихваляючи надані відпусти в найбезсоромніший спосіб, як ярмаркові крикуни, обіцяючи прощення гріхів на все майбутнє життя, прирікаючи звільнення бідних душ із чистилища, аби лиш щедро сипалися відпустові гроші. Одне слово, ці безсовісні люди викривляли відпусти у всеможливий відразливий спосіб, аби свій "товар" чимскоріше і в якнайбільшій мірі продати і розбагатіти. Не раз ці брехливі люди навіть насмілювалися вигадувати якісь відпусти і під їх претекстом лише виманювали грошові датки, які ніколи не потрапляли до рук церковних настоятелів, подібно як пізніше маєтки ліквідованих монастирів до рук держави. Мерзенна поведінка згаданих безсовісних людей була такою поширеною і явною, що в Німеччині виникла навіть глумлива приказка: "Як тільки задзвенить у кишені — душа одразу очиститься".

Можливо, хтось запитає: чи знала Церква про ці надуживання? А якщо знала, то чому не усунула їх? Історія свідчить, що Церква знала дуже добре про ці надуживання і не спостерігала байдуже за ними. Як Папи, так і Собори видавали проти них свої рішення. Помилковою і такою, що суперечить історії, є думка, нібито аж т.зв. реформація звернула увагу Церкви на надуживання відпустами і змусила її до їх усунення. Вже Папа Інокентій III визнав за необхідне обмежити право надавання відпустів, а про причину цього довідуємося з канону 62 IV Лятеранського Собору. А оскільки вже за часів цього Папи збирачі відпустових грошей допускалися різних надуживань, то він видав розпорядження, аби люди, що займаються збиранням таких грошей, були на це уповажнені папським і єпископським листом і аби вони виконували свої обов'язки завжди чесно і відповідально (Mansi. T. XXII. p. 1049. Harduin. Т. VII. р. 65). А коли в кінці XIV ст. збирачі відпустових датків, незважаючи на всі церковні закони, ставали все більш зухвалими і безсовісними, ведучи по суті торгівлю відпустами, то Папа Боніфатій IX виступив якнайрішучіше проти цих надуживань, називаючи їх великою зневагою Божої величі, підривом Апостольського авторитету, великою небезпекою для душ, насмішкою над вірними, зменшенням побожності і спокусою (Пор. Mansi. T. XXVI. p. 1085). Чи можна було ще сильніше протестувати проти цих надуживань? Тож чи має хтось право підозрювати Пап у тому, що нібито вони самі причетні до торгівлі відпустами?

Про те, як печалилася Церква справою усування різних надуживань відпустами, довідуємося з давнішої історії першої половини XIV ст. Собор, який відбувся за Папи Климента V у Вієнні (Франція) 1311 р.Б., рішуче висловлюється у цій справі: "Довідалися ми, що багато збирачів доходять у своєму зухвальстві до того, що зводять і гублять душі, позволяючи собі самовільно надавати людям відпусти, розрішати на сповіді від порушення клятви, вбивства та інших гріхів, за певну квоту заспокоювати тих, що несправедливо посідають чуже добро, відпускати третю і четверту частину покаяння, похвалятися жахливою брехнею, що вони родичів і приятелів усіх жертводавців звільняють із чистилища, переносячи їх до радощів раю, що вони добродіям тих місць, для яких збирають гроші, надають повне відпущення всіх їхніх гріхів і розрішають, як вони кажуть, від вини і кари. Тому ми хочемо, щоб усі надуживання, які принижують духовні карні суди, були усунені, і забороняємо їх якнайсуворіше, щоб на майбутнє ніхто не відважувався допускатися подібних злочинів" (Mansi. T. XXV. p. 367; Harduin, T. VII. p. 1321). Ось так Церква сама побивалася над надуживаннями ще за двісті років перед т.зв. реформацією. Не Церква винна в тому, що надуживання відпустами, незважаючи на такі заборони і рішення Пап і Соборів, не зменшувалися, а навпаки посилювалися і надзвичайно поширювалися аж до початку XVI ст., коли Папи Юлій і Лев V надавали численні і великі відпусти, прив'язуючи до них як побічну умову жертвування грошових датків на будівництво храму св. Петра у Римі. Щоправда, обидва ці Папи були занадто щедрими у надаванні відпустів, проте їх намір був добрим — побудувати Святиню, яка б прославила християнство. Обидва ці Папи не забували вказувати у своїх відпустових буллах на необхідність щирої сповіді і поправи життя як на головну умову отримання відпусту. Тож і домініканець Тецель, котрого неслушно звинувачують у позиції, що суперечить науці Церкви у справі відпустів, у своїй "instruction summaria" від 31 жовтня 1517 р. так поручає парохам: "Хто сповідався і переживає глибоко з причини своїх гріхів (confessus et contritus), той, якщо дасть милостиню (eleemosynan, тобто відпустовий гріш), може отримати відпущення дочасних і канонічних церковних кар ". А молитву розрішення, якою тоді послуговувалися, навіть лютеранин Секендорф наводить у своїй "Історії лютеранства".

Отож, не через сам відпустовий гріш вірні отримували відпущення дочасних кар і скоєних гріхів, а через щирий жаль за гріхи, через поправу життя — одне слово, через належну сповідь. Та позаяк відпустовий гріш додавався до отримання відпустів як побічна умова, то одразу знайшлися несумлінні люди, які вбачали в цій обставині бажану нагоду отримати зиск із відпустів, виманюючи в людей гроші для себе. Захланність виявилася сильнішою від законів. Проти цих надуживань виступив Лютер, і слід йому в цьому визнати слушність, бо робив це зі своєї позиції проповідника, сповідника і вчителя богослов'я. Проте згодом виступив він і проти самих відпустів та проти багатьох інших церковних порядків, викликавши дуже сумну за своїми наслідками схизму у Христовій Церкві. Тоді Церква була змушена виступити з усією рішучістю проти зухвалого "новатора" і його прихильників. На заклик Папи Павла III 13 грудня 1545 р. Б. був скликаний Вселенський Тридентський собор з метою піднесення віри і християнської релігії та з метою викорінення єресей. На 25-ій сесії (3-4 грудня 1563 р.Б.). Собор прийняв ухвали, які могли цілком усунути всі надуживання відпустами. У їх світлі квесторів, які збирали відпустові гроші, вже не призначали. Відпусти на майбутнє мали право оголошувати виключно єпископи, грошові датки скасовано. Їх могли приймати лиш як добровільну данину любові, аби таким чином, як наголошував Собор, усі могли переконатися, що Церква тими своїми скарбами розпоряджається не для зиску, а задля побожності (Sess. 25. de Reform. cap. 9). Таким чином Церква підрубала надуживання під корінь; Вона назавжди позбулася ганебної торгівлі відпустами, яку раніше марно намагалася утримати в правильних рамках. Щодо інших надуживань Собор видав відповідні розпорядження. Наприклад, єпископи були зобов'язані чувати, аби ніде не було найменших надуживань відпустами, а якби вони десь з'явилися, єпископи повинні були на синоді висловити свої зауваження з цього приводу і в порозумінні з іншими єпископами про це негайно доповісти Апостольському Престолові, щоб дар св. відпустів міг бути уділений усім вірним побожно, свято і без облуди (Sess. 25).

У 1669 р. Папа Климент IX утворив окрему Конгрегацію з кардиналів та прелатів, якій від того часу було поручено наглядати за всіма справами, що стосуються відпустів. Церква і пізніше старалася дбати про те, аби згідно з розпорядженням Тридентського Собору упорядкувати справу відпустів і усунути надуживання, які раніше давали привід до слушних скарг. Кожен неупереджений мусить визнати, що зусилля Церкви у цьому напрямку увінчалися бажаним успіхом. Щоправда, ще й нині дехто може відпусти зле розуміти і навіть ними надуживати, бо все в нашому житті, навіть найсвятіші речі, можуть бути предметом ганебних зловживань. Тому обов'язком душпастирів є усілякі можливі упередження, забобони і непорозуміння вірних у цій справі виправляти і вірних від цього застерігати, неустанно повчаючи їх про той догмат, що відпусти є дуже корисні і спасенні. Такими відпусти були в усі часи, такими вони можуть і повинні бути і нині.

(Далі буде)

Передрук з адаптацією до норм сучасної
української літературної мови за виданням:
Рускій Сіон. Письмо Архієпархіальне.
РічникXII. -Львів, 1884.

 

Коли хтось чинить зло під виглядом добра, то він заслуговує на подвійну кару, тому що він не лише чинить зло, а також використовує добо, як спільника до сповнення гріха.

(св. Василій Великий, Лист 53).

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________