Весна - біль нашого життя

Спогади

Наше село Лубно простягалося на 7-8 км і лежало поблизу містечка Динів Сяніцького повіту. На відстані 1 км від села протікав Сян. Посередині села поруч із гостинцем текла річка Луб'янка, оточена лозами. Мешканці проживали по обидва береги річки. В селі була церква покровителя Св. Онуфрія, дзвіниця, попівство (де жив священик із сім'єю), дві школи, два будинки культури і кілька магазинів. На Провідну неділю в будинку культури селяни святкували Святе Яйце. Церкву і дзвіницю поляки зруйнували. Дуже мені запам'яталося 6 липня. Перед Іваном Купалом палили вогонь (субітку). Дівчата, хлопці співали різні пісні, скакали через вогонь і обливалися водою. Було дуже весело, цілу ніч ніхто й не думав спати — як молоді, так і старші люди. Заздалегідь до цієї події дітвора приготовляла і сушила ялівець.

Аж раптом усе обірвалося. 10 листопада 1944 р. перший раз напали поляки-бандити на наше село, гналися за моїм двоюрідним братом Бурдашем Василем, але йому вдалося від них втекти. Він прибіг до нашої хати, яка стояла на горбочку, з якого було видно все навколо.

У 1945 р. напад польських бандитів на село був більш організований: йшли верхом і низом села, хто їм попадався у руки, нікого не щадили, вбивали і грабували майно.

Наша сім'я складалася з шести осіб: тато — Пудлик Онуфрій, мама — Пудлик Параскевія (з дому Ярема), четверо дітей — найстарша я, Февронія (13 років), брат Євген (12 років), сестра Неля (9 років) і брат Омелян (7 років). Поряд з нами жив рідний брат тата. Їхня сім'я також складалася з шести осіб: Пудлик Іван, Пудлик Юстина ( з дому Левкович) і четверо дітей: Анна, Марія, Анатолій, Григорій.

Коли поляки нападали, ми ховалися, де могли — у погребі, в лісі, а ми діти, навіть залазили під перину до нашої сусідки Софії, яка лежала при смерті. Поляки-бандити глянули на неї, що вмирає, і вийшли з хати. Вона була полька, а чоловік її — українець Пудлик Олекса.

Одного разу під вечір поляки прямували до наших будинків. Мама зі страхом крикнули: "Діти, втікаймо до потоку! " (тобто в ліс). Через сніг разом із сім'єю стрийка ледь добралися до потоку, а там вже було багато людей (жінки, діти і старші). З цього лісочка було видно, як бандити виносили з наших хат усе: зерно, горшки, миски, ложки… В подушку мама зашили свої шлюбні золоті обручки — все пропало. Зі стайні вивели корову, свиню, овечку, курей і кролів побили, а коня врятував наш сусід Василь Пудлик, син Олекси (втік з ним далеко в поле). Мама з розпачу не витримали: взяли на руки брата Омеляна, сестру Нелю і сказали, що йдемо додому, нехай і нас вбивають, нічого не маємо, голі стіни залишились. На подвір'ї застали поляка з нашою коровою. Сестра Неля взяла корову за ланцюг, тягнула її до себе і плакала. Поляк так і волочив дівчинку по снігу, а вона не відпускала ланцюга. На щастя, прийшов поляк з нашого села і став просити бандита: „Най пан те крове оставі...Штеро малих дзєці". За Божою волею ми залишилися живі, ще й корову зберегли. На господарці зберігся також кінь, корова і маленька овечка. Які б не були тяжкі дні, а діти є діти — пішли ми до дітей стрийка бавитися, а стрийко в той час лежав хворий у ліжку. Надійшли поляки, хотіли його вбити. Один наставив револьвер і каже: "Жегнайся, стшелям". Стрийко Іван хреститься і плаче, а ми, діти, заховалися за двері, наробили крику. Поляк змилосердився над нами і стрийком, опустив руку з револьвером. Бачимо: пішли прямо до нашої хати. Мама були самі вдома, пекли хліб. Маму збили ланцюгами, відібрали здоров'я. Поранили стрийка Пудлика Йосифа, як втікав у поле. Старша людина з родини на плечах принесла його до хати, до його сестри Катерини, стікав кров'ю, був при смерті. Селяни повідомили мого батька, що його брат Йосиф лежить при смерті в сестри Катерини. Крадькома добрався до їхньої хати, щоб попрощатися з братом. В той час поляки прибігли, як звірі, хотіли добити стрийка Йосифа. Сестра Катерина вблагала їх залишити його в спокої. Мого батька вони не бачили, бо він стояв за дверима. Стрийко Йосиф залишив четверо малих дітей: Анатолія, Петра, Василя, Володю і вагітну п'ятою дитиною жінку (Йосиф народився в дорозі, як нас переселяли в Україну).

Бурдаш Микола в стодолі молотив збіжжя. Поляки побили його ціпами і забрали з собою, щоб втопити в р. Сян, але передумали — ніби відпустили додому. Як відійшов кілька кроків від них, вони вистрелили в нього. Його сина Олексу вивели з хати на дорогу і забили. Я чула, як він просився: "Пане, не стшеляй, даруй мі жицє".

Сім'ю Воловників (шестеро осіб) замордували в хаті, аж кров по стінах текла.

Коздрінь Василь був забитий з двома синами, одного з них прив'язали до саней і тягли так селом. Коні шалено летіли, він головою вдарявся по замерзлих грудах, каменях і так скінчив своє життя.

Дві жінки (Вовчак і Пудлик) пішли в село Казимирівку за своїми коровами, там їх і замордували.

Коздринь Пилип з двома синами Нестором і Іваном замордовані у селі Ріках.

Бурдаш Степан — як вертався з Німечини, його забив Кіндзерський з Динова.

Троян Степан і Пудлик Андрій верталися з Німеччини і були розстріляні в м. Ряшеві.

Левкович Василь і Пудлик Петро були вбиті поляками на полі (їм відрубали голови).

Бурдаш Стефан — вернувся з Німеччини, поляк попросив його допомогти на будові своєї хати. Після закінчення будови замість віддяки замордували. Стефан був моїм двоюрідним братом.

Шевчук Нестор служив в українській поліції, був на варті в м. Ярославі, сторожив міст, і там поляки вбили його. Тіло привезли в наше село, похоронили вище церкви. Поляки на могилу кинули гранату, і все злетіло в повітря ...

Левковича Нестора поляки вбили в с. Казимирівка.

Бурдаш Іван був забитий за вказівкою своєї братової, польки.

На початку нашого села був ліс Журавець. Коли верталися наші дівчата і хлопці з Німеччини, поляки мордували їх у цьому лісі. Жителі поблизьких сіл чули плач, крик тих людей. Їхні імена невідомі. Селом ходили чутки, що недобитих людей і дітей поляки мали потопити в Сяні. В той час син нашого священика Петро і зять Кос Михайло вночі накинули на себе білі плахти і пішли до м. Сянік в руський гарнізон. Повернувшись разом із військовими, вони повідомили всіх, щоб через дві години були готові виїхати з села.

То був страх і плач. Перед моїми очима досі стоїть ця картина. На одному возі їхало три сім'ї, можна було взяти хіба буханець хліба. Найменші діти з батьками їхали на фірі, а ми, старші, йшли пішки до села Чертіж біля Сянока.

Мама взяли два образи Матінки Божої, занесли до каплички, яку побудував наш дідо Ярема Яків, а два образи взяли з собою. Ми, діти — я, брат Євген і сестра Неля — йшли пішки з коровою і маленькою овечкою, разом з дітьми стрийка Івана і односельцями. Наша маленька овечка так замучилася, що впала на дорозі. Ми з братом Євгеном по черзі несли її на руках, а потім і ми замучились. На щастя, за Божим Провидінням, над'їхав Григорій Троян, вуйко мого тата, підібрав на свій віз брата Євгена з овечкою. До Чертіжа прийшли ввечері, ніг не чули. Корові треба було дати їсти, напоїти і видоїти. Наші родичі приїхали до Чертіжа на другий день, бо їх у дорозі затримали поляки, але, Богу дякувати, не вбили. Господиня, до якої ми попали, розмістила нас у стодолі, накормила нас і худобу.

Виїхали через два тижні, як тільки організували ешелон. У вантажних вагонах, разом з худобою нас відправили на Україну. Приїхали в с. Потутори Бережанського району Тернопільської області. Нас висадили під голим небом, день був сонячний. До нас приїхало бережанське начальство, виступило з промовою. Розподілили нас по селах.

З Потутор було видно кам'янисту гору, а моя двоюрідна сестра Марія, дочка стрийка Івана, дуже плакала: "Як ми тут будемо жити, на цій землі нічого не буде родити". Приїхали в с. Шибалин Бережанського району. Нас поселили дві сім'ї в українську хату, а тих людей, що там жили, вивезли на Сибір. Перший рік Великдень святкували в Шибалині. Селяни нам допомогли, щоб мама і стрина Юстина спекли паску. В неділю рано всі пішли до церкви на Службу Божу і освятили паску. Після Служби Божої йдемо додому зі сльозами на очах. Із розпачу не зауважили нашу прибрану хату, дійшли аж до кінця села. Тоді схаменулись, що минули свою хату, вертаємо назад.

У Шибалині ми прожили 2-3 місяці. Пізніше переїхали в село Баранівку того ж району. В той час з цього села виїжджали поляки в Польщу і залишили дві хати, куди ми й переселилися разом із сім'єю стрийка Івана. На полях працювали доти, доки не організували колгосп. Також було плачу, не хотіли вступати в колектив колгоспу. Все, що ми пережили, то було Боже Провидіння і випробування. Ісус Христос сказав: "Хто хоче йти за мною, нехай візьме свій хрест і йде за мною". Зі своїми хрестами йшли і ми з Ісусом і Матінкою Божою, що нас охороняла.

Февронія ПУДЛО
з родини Пудликів

 

УКРАЇНЦІ, ВБИТІ ПОЛЬСЬКИМИ БАНДИТАМИ 1945 р. Б.

(село Лубно, Польща)

1. Андрус Максим

2.Бревко Андрій

3.Бревко Василь

4.Бревко Семен

5.Бревко Степан

6.Бревко Теодор

7.Бурдаш Іван

8.Бурдаш Михайло

9.Бурдаш Микола

10.Бурдаш Олекса

11.Бурдаш Петро

12.Бурдаш Степан

13.Васенко Андрій

14.Васенко Володимир

15.Васенко Єва

16.Васенко Петро

17.Васенко Іван

18.Васенко Павло

19.Вовчак Анна

20.Вовчак Павло

21.ВоловникАнна

22.Воловник Василь

23.Воловник Григорій

24.Воловник Марія

25.Воловник Меланія

26.Воловник Михайло

27.Воловник Онуфрій

28.Воловник Павло

29.Воловник Петро

30.Воловник Федір

31.Воловник Христина

32.ГрандусІван

33.Грандус Нестор

34.Отець Гайдух Іван

35.Дороцький Богдан

36.Коздринь Василь

37.Коздринь Іван

38.Коздринь Нестор

39.Коздринь Орест

40.Коздринь Пилип

41.Коцелко Іван

42.Коцелко Семен

43.Кунь Іван

44.Лазар Володимир

45.Лазар Катерина

46.Лазар Марія

47.Лазар Микита

48.Лазар Микола

49.Лазар Михайло

50.Лазар Нестор

51.Лазар Онуфрій

52.Левкович Василь

53.Левкович Нестор

54.Левкович Павло

55.Левкович Юлія

56.Прокопів Мирон

57.Прокопів Степан

58.Прокопів Юрко

59.Пудлик Андрій

60.Пудлик Анна

61.Пудлик Йосиф

62.Пудлик Петро

63.Пудло Андрій

64.Пудло Михайло

65.Сидор Михайло

66.Сидор Петро

67.Троян Данило

68.Троян Іван

69.Троян Михайло

70.Троян Олекса

71.Троян Павло

72.Троян Петро

73.Троян Степан

74.ТуцькаАнастасія

75.Пашковська Марія

76.Шевчук Нестор

77.Шевчук Степан

78.Янків Микола

Вічная їм пам'ять!

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

10 лютого

Свята Літургія для родин

17 лютого

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

24 лютого

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________