Про відпусти

XVIII. Знайшлися люди, котрі, виходячи з викривленого уявлення про відпусти, заперечували їх користь і спасенний вплив на морально-релігійне вдосконалення вірних. На чолі тих людей стоїть Лютер, який у 71 своїй тезі сам визнає, що прагне пояснення щодо відпусту, бо нічого про нього не розуміє. Тому нічого дивного, що Лютер, не розуміючи відпустів, мав про них і про їх користь абсолютно хибне уявлення. [...]

За Лютером сліпо повторюють хибні думки про відпусти та їх користь усі його прихильники. Вони запитують: чи будуть люди ревнішими в доброму, якщо їм сказати, що їм зараховуються щедрі заслуги інших, що їм не потрібне покаяння, якщо вони відвідають лиш ту чи іншу церкву, відмовлять певні молитви чи дадуть милостиню? Якщо я знаю, що якийсь добрий приятель кожного разу сплачує за мене борги, якщо я лише лагідно до нього заговорю — чи не буду я грішити, знаючи про його доброту і щедрість? І це саме діється з відпустами, каже багато хто. Вони (відпусти) є вигідною річчю для тих, хто не хоче сам каятися і перемагати свої пожадання. Тому відпусти у нинішньому їх вигляді не дають жодної користі для духа покаяння. У часи раннього християнства, коли каянники мусили відбувати тривале і суворе покаяння, відпусти були добрі хоча б тим, що потішали слабкодухих, підносили їх на дусі і приходили їм на допомогу в їх немочах. Проте нині, коли так легко і так багато можна отримати відпустів, не може відпуст бути корисним, він може навіть бути шкідливим. Особливо прості люди, які стараються найбільше користати з відпустів, приписують відпустам силу, якої ті не мають. Люди вірять, що доступивши відпусту, вже не треба зовсім каятися, направляти заподіяну шкоду, бо ж від цього кожного увільняє відпуст. Народ вірить, що через відпуст легше ніж звичайно відпускаються нам гріхи, і то найбільші гріхи. Таким чином відпусти присипляють сумління, виробляють у людині легковажність і певну механічність, а тому відпусти не лише не приносять ніякої користі, а навпаки — наносять шкоду.

Так каже багато хто, а між ними й такі, що не є ворогами Церкви. Тому нашою справою тепер буде піднести практичний бік відпусту, показати його вплив як на життя окремої людини, так і на всю суспільність. На цей пункт ми вже звернули увагу деяку, розповідаючи коротко про історію відпустів. Тепер хочемо відповісти на такі два питання: яку користь приносили відпусти раніше? яку користь приносять вони тепер?

Раніше відпуст полегшував або й зовсім відпускав духовну кару, яка грішникові, згідно зі старою покаянною дисципліною, була накладена або мала бути накладеною. З цього каянник дізнавався, що крім справедливості, існує ще й милосердя. Покаянна кара вказувала йому на тяжкість його гріхів і на суворість Божої справедливості, яка незважаючи на те, що Спаситель приніс за нас найщедріше надолуження, бажала ще від каянника певного надолуження. Відпуст же давав каянникові ту потіху, що кара може і повинна бути затримана, оскільки її мета, поправа, внутрішня зміна стали в явний спосіб осягнені. Якщо численні каянники відповідно до суворої церковної дисципліни могли лише на ложі смерті повністю з Церквою і з Богом примиритися, то якою радістю мала їх серце наповняти віра, що відпуст може прискорити їм це примирення ще в часі їх здоров'я! Тому вони подвоювали свою ревність у покаянні, щоб чимскоріше осягнути скорочення покаянного часу. Їх надихала у тій ревності надія, що незабаром засяє для них та жадана хвилина, коли вони зможуть знову разом з вірними бути присутніми на Богослужінні і брати участь у всіх благословеннях і благодатних церковних дарах. Був то день радості, день розрішення і примирення з Церквою, день, у якому блудний син повернувся до дому свого батька і був ним з любов'ю прийнятий. Таким чином, відпусти були в давнину щедрим джерелом потіхи і підбадьорення для окремих каянників. Вони спонукали їх на майбутнє до щирої вдячності, показуючи, як у владі Церкви "зв'язувати і відпускати", якою її наділив Христос, в усій повноті проявляється Боже Милосердя, яке їм відпускає не лише вічні гріхи і кари вічні, але й кари дочасні. Це Милосердя зараховує їм надолуження Христа і Святих і хоче їх приймати так, ніби це самі каянники особисто їх надолужили. Поєднувати лагідність із розумною суворістю — це було головною засадою Церкви при надаванні відпустів, а тому вони мали діяти як засіб, що надихає, зміцнює і підбадьорює. Як свого часу св. Павло уділив корінтянину відпуст, щоб той не впав у великий смуток, так і Церква уділяла свої відпусти з тієї самої, а отже найблагороднішої причини, тобто з лагідності і любові, зважаючи ласкаво на неміч людську у своїх вірних.

У часах, коли Церква прийняла до своєї спільноти багато нових стихій і коли вся Європа через її подвиги мала змінити своє лице, відпуст був таким самим важливим, як і покаянна суворість. В той час, коли ця суворість, що мала глибоке моральне підґрунтя, своїм авторитетом імпонувала цим диким стихіям, наповнюючи їх спасенною боязню, то лагідність, у свою чергу, яку Церква застосовувала при відпустах, підбадьорювала, піднімаючи дух і зігріваючи серце до взаємної любови. Це спостерігаємо і пізніше, коли були дозволені заміни покаянних кар або їх викупи за високі квоти.

Проте більшого, а навіть усесвітнього значення набули відпусти у часи хрестових походів. Відпущення гріхів і вічних кар міг отримати християнин в усьому католицькому світі, де лиш був священик. Але відпущення довголітніх, не раз пожиттєвих тяжких церковних кар, які грішник мав відбути перед Богом, перед світом і своєю совістю, а саме повний відпуст цих кар міг він отримати лише через участь у хрестовому поході. Цей повний відпуст, досі майже не чуваний, став для тисяч вірних особливим заохоченням до участі у хрестових походах. Щоправда, найблагороднішою і найпершою спонукою до цього були утиски братів-християн у Святій землі, болючий жаль, що святі місця, з якими пов'язані найдорожчі спогади, перебувають в руках невірних, і святе прагнення вирвати ті місця з їхніх рук. Проте хрестові походи були разом з тим подорожами і покаянними походами, а хрестоносець був водночас і каянником, і мандрівником, і воїном. Тисячі християн, прикрасившись святим хрестом, з найбільшою готовністю і з радістю сприймали всі невигоди, труди і небезпеки такого походу, бо їх надихала надія, що вони, прийнявши достойно Св. Тайни, участю в такому благородному поході надолужать усе церковне покаяння і що в разі героїчної смерті негайно ввійдуть у небесну радість. Тому відпустові проповіді св. Вернарда у Франції та Німеччині, в яких він посилався на наданий повний відпуст Папою Євгеном III, зробили надзвичайно велике враження. Різні грішники прагнули стати учасниками того добродійства, як про це розповідає сам св. Вернард. І пізніше, коли вже припинилися хрестові походи, а повні відпусти надавалися на легших умовах, ще й тоді досить часто відпусти свідчили про своє спасенне значення.

Існувало старе передання, що у Римі кожні сто літ можна отримати повний відпуст, тому з кінцем кожного століття тисячі християн мандрували до Риму. Такий наплив людей у вічному місті спостерігався також у 1299 році: з усіх сторін світу зібралася там величезна кількість людей перед Різдвом Христовим, щоб, як знаємо це від своїх предків, отримати при кінці кожного століття відпуст. Тоді Папа Боніфатій VIII надав тому давньому звичаєві правову санкцію, запровадивши столітній ювілейний відпуст. З того часу у християнстві спостерігається надзвичайна ревність до подорожей до Риму. Навіть понадстолітній старець велів своєму синові нести себе до Риму, щоб могти удруге отримати відпуст, якого він, як сам запевняв, уже одного разу сто літ тому отримав. Пізніше такі ювілеї святкували кожні 50 років. Лише Папа Павло III у 1480 р. узаконив святкування ювілею кожні 25 років, додаючи, що ювілейний відпуст можна отримати не лише у самому Римі, але всюди в усьому християнському світі. Причиною такого полегшення було те, що королі нерадо дивилися на те, що мандрівники виносили так багато грошей з країни до Риму. "О, справді, гроші пливли до Риму — оце і вся користь відпустів. Папи добре вміли приваблювати людей ювілейними відпустами! Певно, то був чудовий час, благодатний для кишень римлян і для папського скарбника!" Так говорив і говорить багато хто. Але це розумування є всього лиш поверховим. Так розумувати може лише той, хто бачить тільки матеріальний бік справи і не хоче підвести вище своїх очей. А що б сказали на те, якби в наш час хтось смів стверджувати, що промислові виставки мають виключно ту користь, що приваблюють тисячі людей, аби мешканці великих міст мали великі прибутки від прибульців, котрі з'їжджаються з усіх кінців світу? Без сумніву, про це сказали б, що така думка є нерозумна, що так думати може хіба лиш людина примітивна і неосвічена. А ця думка є цілком слушною. В тих індустріальних палацах має торжествувати перемога людського духу над великим матеріалізмом. Така мета цих виставок. А що при цьому подорожні видадуть гроші на проживання і що мешканці міст, де влаштовуються такі виставки, будуть мати матеріальну вигоду з цього від величезного напливу чужих гостей — це річ зовсім маловажна, другорядна. Якщо ж промисловим та іншим виставкам надають такого великого значення, вважаючи за смішне звертати увагу на понесені при цьому збитки і одержані прибутки, то чому ж відмовляють у вищому значенні суто церковним зібранням? Чому саме таким релігійним прощам роблять закид, що вони забирають у людей робочий час, наносять їм матеріальну і навіть моральну шкоду? Чому ці прощі є предметом лише грошових спекуляцій? Чому мали б власне подорожі до Риму забирати гроші з країни, аби збагачувати папську скарбницю і наповняти кишені італійців, а саме мешканців Риму? З усією рішучістю, а навіть обуренням ми маємо заперечити ці підлі і низькі думки щодо мирних подорожей до Риму з метою отримання ювілейного відпусту. Те, чого католицьке християнство шукало у своїх подорожах до Риму, того воно не знайде ніде у світі. Жодне місто не має такої слави, такої кров'ю мучеників политої землі, де кожна жменька попелу є святою, жодне місто у світі не мало такого на всі часи величезного світового значення, як Рим, це вічне престольне місто Намісника Ісуса Христа на землі. Як за природним законом кожна річ стремить до осередка землі, так християнство відчуває у собі магнетичну тягу до Риму як до свого осередку. Новітні часи стремлять хоч у матеріальній царині до такої єдності народів, оскільки нам, на нещастя, бракує вищої єдності у вірі. Погляньмо духом на ті подорожі католицького світу до Риму з метою отримання ювілейного відпусту, зважмо без упередженості ті походи, а тоді будемо змушені визнати, що ці прощі і їх учасники мали зовсім інший образ, так само як і всі нинішні величні світові виставки.

Великий ювілей у Римі розпочинався у навечер'я Різдва Христового і тривав упродовж цілого року. Ледве рознісся звук святої труби з висот Ватикану, а вже долинули слова спільного Отця християнства, повторювані устами єпископів і архієпископів з краю до краю, від одного кінця світу до другого. Серця всіх билися радісно, зворушені таким дорогим тоді звуком святої релігії. Як колись діти Ізраїлю, тішилися тоді діти Церкви тією вісткою, що незабаром мають піти до дому Господа, до вічного Риму, де перебуває Намісник Ісуса Христа. Вірні одягалися в одяг мандрівника і з успадкованою палицею у руці вирушали в путь. Численні подорожні в усіх краях залишали свою вітчизну, своїх батьків і родину, своїх приятелів і вирушали пішки в далеку і тяжку подорож.

Було то численне посольство, яке католицький світ висилав кожні сто, а потім кожні 50 літ до Намісника Христового, щоб йому поклонитися, засвідчити йому свою віру і найглибшу відданість, щоб отримати благословення і передати його всім своїм країнам. Нічого не могло бути більш величнішим, як проща тих незліченних прочан. З молитвою і піснею до Господа і Його Святих вирушали вони в дорогу дуже рано, увечері затримувалися біля монастирських брам, просячи про притулок, бо ж великих готелів тоді ще не було. Мешканці монастирів бачили в нових гостях своїх братів, яких до цього не бачили ніколи, але з якими їх пов'язувала одна і та сама релігія. Тож завдяки найніжнішій і найсумліннішій опіці монахів прочани знаходили відпочинок після важких трудів подорожі. Монахи заміняли їм у цей час родину, яка залишилася далеко вдома. У мандрівці їх зігрівала віра, а любов була винагородою за всі невигоди.

(Далі буде)

Передрук з адаптацією до норм сучасної української літературної мови за виданням: Рускій Сіон. Письмо Архієпархіальне. Річник XII. - Львів, 1884.

Держіться своїх духовних отців! Слухайте і любіть їх! Ніколи не дaйme себе звести людям, які хотіли б вас від Святої Церкви відірвати! Пам’ятайте, що Бог не є Отцем тієї людини, матір’ю якої не є Свята Церква. Тому будьте вірними дітьми Святої Католицької Церкви! (митр. Андрей Шептщький, Найбільша Заповідь, 1901).

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________