Від патріархату до автокефалії

(Часопис Бучацької Єпархії УГКЦ "Христова скеля", № 6 (31), червень 2006 р.Б.)

Безперечно, Церква, хоч і об'єднує вірних, покликаних Христом до свободи (пор. Гал. 5, 13), все ж таки більш-менш виразно межі цієї свободи визначає. Якщо за словами св. Августина, сферою застосування свободи є таки "другорядне", то в "головному" очікується, що християни демонструватимуть не так плюралізм, як єдність (хоч очевидно, що і справжня єдність, і справжня свобода не можлива без любови).

Проблема релігійного часопису "Патріярхат", творці якого вочевидь намагаються справити враження приналежности до Греко-Католицької Церкви, як і проблема того ідеологічного табору, який цей журнал представляє, якраз і полягає у тому, що, зловживаючи свободою слова, він намагається провадити дискусії у площині, в якій жодні дискусії є просто недоречними і нічого, крім шкоди, принести не можуть.

Не будучи особливо популярним і навіть зменшивши останнім часом кількість випусків, "Патріярхат" однак заслуговує на увагу, бодай з огляду нате, що наступного року відзначить своє 40-річчя, як його автори систематично налаштовують вірних Католицької Церкви проти проводу... своєї ж Церкви. З роками неприязнь журналу до церковного уряду посилюється, і останні числа "Патріярхату" доводять, що, втрачаючи читачів, його редакція не втрачає бойового запалу. Антиримська тематика в журналі є домінуючою, а іноді навіть набирає рис непристойности. Важко сказати, звідки у людей, які вважають себе греко-католиками (якщо вважають), стільки антипатії до Риму, адже саме Римська Церква є підвалиною нашого еклезіологічного буття, бо тільки підпорядкування Риму (а не просто "союз" чи "духовне сопричастя", як зараз модно говорити) робить нашу Церкву греко-католицькою!

Втім, власне цю підвалину "патріярхатівці" і намагаються вилучити. Все, що робиться без згоди або проти волі Риму, заслуговує на підтримку і овації; все, що віддаляє нас від Риму — викликає "дике захоплення". З радісною майже істерикою оповідає Р. Гайда про цьогорічну інсталяцію Владики П. Хомницького. Чим же викликане таке захоплення? Якими надзвичайними духовними успіхами греко-католицької громади Стемфорду? А тим, що "замість слів "Властю і повелінням Святого Апостольського Престола Римського поставляю тебе епархом Стемфордським...", Патріярх (sic!) покликався на авторитет Верховного Архиєпископа і Синоду УГКЦ, а також на Кодекс Канонів Східних Церков і ввів Владику Павла Хомницького на престіл Стемфордської єпархії. Це був особливий момент, якого вже давно хотілося бачити, але щойно тепер він став можливим" ("На марґінесі хіротоній та інсталяцій владик УГКЦ" ("Патріярхат", ч. 3, 2006). Не маючи найменшого бажання сумніватися у канонічній обгрунтованості дій Блаженнішого, не можемо зрозуміти позиції авторки. Якщо "особливий момент", якого їй "вже давно хотілося бачити" полягає, власне, в тому, що під час інсталіяції було цілковито проігноровано особу Христового Намісника, то, можливо, вона свого часу просто помилилася дверима храму? Принагідно повідомляємо п. Рому Гайду, що якщо вона систематично відвідуватиме молитовні зібрання якоїсь із православних деномінацій, то почуватиметься остаточно щасливою, бо там Святішого Отця хіба ніколи не згадують.

Якщо ентузіазм мирянки ще можна якось пояснити, то затятість митрофорного протоієрея Михайла Димида (колишній канцлер Львівської архієпархії) направду може шокувати — але лише тих, хто не знав його раніше. Аналізуючи можливі причини відмови Святішого Отця від титулу Патріярха Заходу, свящ. М. Димид ("Титул "Патріярх Заходу" вже не належить Папі Римському" (ч. 3, 2006) у властивому йому фантастичному стилі прогнозує можливі наслідки цього кроку, які відображають його власні мрії: по-перше, "функції законодавства та адміністрації Вселенської Церкви будуть звужені на користь регіональних інстанцій". Українське вухо повинно безпомилково уловити слово "регіональних". І сьогодні є наївні громадяни, які думають, що регіональне роздріблення України (а'lа Янукович) може дати велику користь і їм самим, і Україні. Таких самих "наївних" шукає і М. Димид серед віруючих. Звісно, децентралізація Церкви — найпростіший шлях до катастрофи, але навіщо вона М. Димиду? Потім "настане остаточне усвідомлення, що адміністративне керування папи Римського не потрібне для збереження єдности православно-католицької віри всіх патріярших Церков", ніби Димид & Co цього ще "остаточно" не усвідомили; втім, термін "православно-католицька віра" підказує, що у його автора є якісь труднощі — принаймні, з мовою. А далі, на думку того ж свящ. М. Димида, "будуть зняті так звані зовнішні ознаки католицизму, а це допоможе Східним Католицьким Церквам об'єднатися із православними". Що таке "так звані зовнішні ознаки католицизму" зможе пояснити хіба сам М. Димид (а може, і не зможе), а те, що його метою є об'єднатися з православними, вже давно всі знають. Ну, і об'єднувався б собі на здоров'ячко! Навіщо ж інших баламутити? Для справедливости відзначимо, що в тому ж числі "Патріярхату" поміщена чудова стаття того ж свящ. М. Димида "Християнське значення пасхального кошика" (чому християнське, а не православне?). Здається, що в яйцях, шинці та хроні автор розбирається краще, ніж у богослов'ї. Але у М. Димида є однодумці, які навіть дозволяють собі відвертіші заяви. М. Крокош, "д-р богослов'я і каноніст", у дописі "Чи можливий патріярхат?.." ("Патріярхат", ч. 2, 2006) недвозначно визнає, що "УГКЦ для того, щоб стати справжньою Східною Церквою, не потрібен якийсь маргінальний псевдо-патріярхат. Їй потрібна автокефалія — тобто повернення до еклезіологічних реалій часів перед великим розколом між Сходом і Заходом, реалій, які й тепер існують у Православ'ї". Отже, слово "автокефалія" пролунало, і редакція "Патріярхату" скільки завгодно може ховатися за рубрикою "Точка зору" чи за ремаркою про "позицію авторів", ті, хто ще сумніваються у справжній меті патріярхістського руху, мали б своїх сумнівів позбутися.

Подібних сенсаційних заяв у кожному числі "Патріярхату" — безмежне море; перераховувати всі їх немає потреби. Але безсумнівним переможцем на конкурсі нісенітниць став студент з Ґрацу М. Філевич, який у тому ж 2 числі договорився до того, що "...наша Церква є не менш православною, ніж усі інші українські православні Церкви. І кров новомучеників XX ст. є найпереконливішим доказом правдивости нашої віри". Ну, про "нашу православну Церкву" сперечатися не будемо, і не таке вже доводилося чути, тим більше, що зовсім неясно, яку саме православну Церкву М. Філевич вважає "нашою", а от від згадки в цьому контексті про св. новомучеників стає моторошно. Хочеться, звісно, думати, що це просто від браку знань і плутанини в мізках (і чого їх там в Австрії навчають?!), бо свідоме блюзнірство було б, безперечно, тяжчим гріхом. Людям, які віддали своє життя, щоб не бути православними, навряд чи сподобався б такий "найпереконливіший доказ".

о. Олександр БОНДАРЕНКО

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________