Як то було зі сповідю І. Франка

Лист до редакції "Нова Зоря, опублікований 4 серпня 1932 року

(Із книжки Ярослава Гнатіва "Віра батьків": Рим — Люблин, 1990)

Високоповажний Пане Редакторе!

Запитуєте мене, як то було зі сповідю доктора Івана Франка. Радо відповідаю на се тим більше, що в пресі представлено ту болючу справу досить неточно і з покликанням на моє ім'я. Тому подаю цілий перебіг так, як нині пам'ятаю.

Головно в "Ділі" з 26-го червня 1932 року число 139 в дописі пані Олени Грозикової згадується між іншим про мою ролю в тій справі. Для того вважаю за відповідне подати до загального відома, яка була моя участь і як відбулися мої відвідини у тяжко хорого Франка.

До 1916 року доктора Франка бачив я лише два рази й оба рази принагідно й дуже коротко. Перший раз було се в Перемишлі. Коли я був учеником 6-ої кляси гімназійної. Не пригадую собі, що се була за нагода, але одного дня рознеслася між нами, гімназистами, вістка, щоб зійтися в означенім місци поза містом, бо буде Франко й буде з нами говорити. Розуміється, для нас учеників була се неабияка сенсація. В нашій уяві Франко був якимсь недосяжним ідеалом науки, письменства і пр. І дійсно, доктор Франко прийшов до нашого гуртка. Говорив про літературу, про читання книжок, може ще про інші справи, та нині вже не можу собі точно пригадати.

Другий раз в два роки пізніше бачив я доктора Франка підчас прогульки в гори, в Буркуті. І ся стріча була принагідна і коротка. Поза тим знав я Франка лише з його творів.

Коли в часі світової війни 1915 року повернув я з Риму до Галичини й осів у Львові, довідався я від других, що Франко тяжко хорий. І тоді мені навіть на думку не приходило відвідувати хорого й при тій нагоді пробувати спонукати його до святої сповіди. Се в першій мірі належало до пароха, надто я вважав себе занадто недосвідченим і молодим, щоб міг самовільно брати на себе таку важну й тяжку справу. Тим паче, що тоді у Львові були поважніші священики, знані з громадянського життя. І я був певний, що декотрий з них буває у Франка і старається поєднати його з Богом.

Та одного дня весною 1916 року завізвав мене отець Ігумен і сказав, що приходила якась пані просити, чи котрий з монахів не відвідав би тяжко хорого Франка і при тій нагоді може вдалося б спонукати його до сповіді; отець Ігумен поручив мені се зробити. Я предкладав отцеві Ігуменови всі мої трудности і просив вислати старшого й досвіднішого, та мої представлення не помогли; треба було піднятися тої тяжкої справи.

Зараз таки того дня я відвідав хорого Франка. Застав я його дуже ослабленого і страшно терплячого. Його біль був нераз такий сильний, що хорий майже відходив від змислів. Виглядав зовсім опущений і то всіми крім одної старшої, побожної служниці, яка обслуговувала хорого й молилася за його навернення. Мої відвідини досить здивували Франка. Та я пригадав йому нашу давнішу стрічу, хоч він не міг пригадати собі мене. Притім сказав я йому, що довідавшися про його тяжку недугу, прийшов я його посітити. Наша розмова з початку не клеїлась. Франко був досить здержливий. Відай догадувався про ціль моїх відвідин. Та по якімсь часі ми розговорилися на добре. Франко оповідав мені про свою недугу, про свої твори та про війну і можливий її вислід.

В тій розмові я час до часу звертав бесіду на релігійні теми, бажаючи в той спосіб перейти на справу його душі.

Та Франко за кождий раз нарочно оминав релігійні теми, або збував загальниками. Я спостеріг, що справа з його наверненням буде дуже тяжка, але надії не тратив. Вкінці вдалося порушити правду існування Бога й Божого провидіння. Іван Франко висував знані закиди матеріалістів проти існування духової розумної Істоти і при тім час до часу повторяв: Коли існує Бог, то чому він (Франко) так страшно терпить. Я пояснював причини і значіння терпіння в людському життю, та се не вдоволяло Франка. Та наша ромова тревала майже дві годині. Я завважив, що він мучиться і на разі нема надії на серіозне навернення, тому попращався з Франком і спитав чи позволить, щоб я його частіше відвідував. Він досить радо на се пристав, що було для мене досить добрим знаком.

По кількох днях я знова відвідав Франка. Його стан здоровля дуже погіршився. По привитанню та кількох питаннях я вже просто звернув бесіду на справу душі і формально предложив йому сповідь, кажучи: "Пане Докторе, вже час, щоб Ви поєднались з Богом". На сей мій висказ Франко з початку зачав іронізувати більше менше такими словами: „Коли ходить про поєднання, то мусів би тут прийти сам Бог і поставити условини поєднання". На се я відповів; „Господь Бог може післати свого заступника й условини вже давно подані".

Тоді Франко з певного рода огірченням оповів мені, що хтось прислав йому православного священика, який також предкладав йому сповідь, та він його не приняв. Відтак звернувся до мене і спитав: „Або вже зі мною так зле ?". Тоді я ясно представив йому безвихідний стан його недуги. Франко задумався; знова зачав підносити закиди проти віри і вкінці таки не хотів висповідатися. Було се в 12-тій годині в полуднє.

Я попрощався і висказав йому свій жаль, що він відкинув сповідь. Коли я був вже у другій кімнаті, Франко прикликав мене до себе і сказав: "Прийдіть ще раз до мене, бо я люблю з вами говорити". Знова вступила в мене надія й я сказав: "Добре, прийду, може й завтра".

Слідуючого дня був похорон покійної Левинської. Я був на похороні й по полудни хотів піти до Франка. Тимчасом на похороні довідуюсь, що Франко вночи помер. Так було зі сповідю доктора Франка.

Коли потому Високопреосвященний Ординаріат офіціально зажадав від мене справоздання, бо наші інтелігенти дуже напирали урядити помершому християнський похорон, тоді я представив справу, як вона дійсно була.

Коли ходить тепер про так званий "культ" Франка, моя особиста думка така: Навіть як Франко був би висповідався і відкликав всі свої блуди та по можности направив велике згіршення, яке він викликав серед мас своїми писаннями, то й тоді непожадливо було би ширити його "культ" як "національного пророка" чи "героя".

Сам талант, хоч і який великий та всесторонний, се не заслуга чоловіка, се виключно Божий дар. Лиш той, хто цю Божу іскру вжиє на добро загалу, особливо на помноження духових цінностей людства, — заслуговує на пошану суспільности; хто однако надужиє Божого дару на шкоду загалу, з тим можна співжаліти, навіть найти одну-другу влекшуючу обставину, але так званий "національний культ" йому не належиться.

Ніхто не перечить, що Франко се дійсно талановитий письменник та що його твори в історії нашої літератури будуть мати визначне місце. Одначе отруя подана хоч би в найгарніший і найдорожчій посудині все остає отруєю. Отеє моя думка про Франка.

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________