Неділя - день святий

Хто нехтує і зневажає день Святий, того Господь Бог карає. На сторінках Старого Завіту є багато прикладів, як Бог карає людей за порушення Святого Господнього дня. Даючи Закон Мойсеєві, Господь Бог щодо святкування суботи так навчає: "Пильнуйте, отже, суботи: вона бо має бути свята для вас; хто осквернить її, нехай буде скараний смертю. І кожен, хто в ній робитиме якубудь роботу, той буде викорінений з-поміж свого народу. Шість днів для роботи, але сьомий день на цілковитий спочинок, присвячений Господеві; кожен, хто робитиме якусь роботу в день суботній, буде скараний смертю. Тож нехай сини Ізраїля пильнують суботи, та святкують її з роду в рід, як союз віковічний. Вона — знак віковічний між мною та синами Ізраїля; бо шість днів творив Господь небо й землю, а сьомого дня спочив і відітхнув" (Вих 31, 14–17). Цю справу можна залишити без коментарів, бо тут чітко і виразно сказано, як мають святкувати ізраїльські сини день суботній і для чого вони мають святкувати його. За порушення цієї Заповіді Господь суворо карав тих людей, які злегковажили Його наказом і приписами. У Книзі Чисел описана ось така подія: "Раз  якось, коли сини Ізраїля були в пустині, знайшли вони чоловіка, що збирав суботнього дня дрова. І взяли його ті, що знайшли, як він збирав дрова, та й привели до Мойсея та до Арона й усієї громади, і віддали його під сторожу, бо ще не знати було, що треба з ним вчинити. І Господь сказав Мойсеєві: "Той чоловік мусить умерти; нехай поб'є його камінням уся громада за табором". І вивела його вся громада за табір та й побила камінням на смерть, як заповідав Господь Мойсеєві" (Чис 15, 32–36).

 Пророк Єремія остерігає Святе місто Єрусалим, його мешканців і
царів такими словами: "Іди й стань у воротях синів народу, що ними входять і виходять царі юдейські, та й на всіх брамах єрусалимських, і промов до них: Слухайте слово Господнє, царі юдейські, і ви, всі юдеї, та всі мешканці єрусалимські, що входите цими брамами! Так говорить Господь: Бережіться, йдеться про ваші душі! Не носіте суботнього дня жадних тягарів і не вносьте їх єрусалимськими брамами. Та й не виносьте суботнього дня жадних тягарів з домів ваших і не робіть ніякого діла, а святкуйте день суботній так, як це Я вам заповідав батькам вашим, хоч вони й не слухали й не прихиляли вуха свого, а виявили себе тугошиїми, щоб не слухати й не приймати науки" (Єр 17, 19–23). Господь знову хоче нагадати ізраїльському народові: якщо будете вірні моєму закону, то і я вас не залишу, а за вашу вірність на вас, на народ і на ваше місто зішлю особливі ласки і благословення: "Коли ж ви справді послухаєте мене, — слово Господнє, — і не вноситимете дня суботнього ніякого тягару брамами цього міста та святкуватимете суботній день і не робитимете за нього ніякого діла, то брамами цього міста входитимуть царі й князі, що сидять на Давидовому престолі, що їздять колісницями й кіньми, вони й князі їхні, мужі юдейські та мешканці єрусалимські. Місто це буде заселене повіки. І приходитимуть з міст юдейських і з околиць єрусалимських, і з землі Веніяминової, і з рівнини, і з гір, і з півдня, та й приноситимуть усепалення й жертви, й офіри, й кадило, і приноситимуть подячні жертви у дім Господній" (Єр 17, 24–26). Якщо народ не послухає голосу Божого, то стягне на себе велику кару: " ..Я запалю вогонь у його брамах, і він пожере палаци єрусалимські й не погасне" (Єр 17, 27).

Коли Ізраїль відходив від свого Бога, зневажав Його святий закон, тоді він ставав невільником поганських народів. Так було і за часів панування царя Антіоха IV Епіфана, який заповзявся винародовити юдеїв і зробити з них поган-греків. Але перш ніж дійшло до цієї великої руїни і боротьби, провинилися самі ізраїльтяни. То серед ізраїльського народу постають нечестиві люди, які бажали вступити в союз із поганським народами, а навіть і прийняти їхні звичаї, а Заповідями Господніми злегковажити. Знайшлися люди серед вибраного народу, які пішли до поганського царя, "що й дав їм повноту влади прийняти поганські звичаї" (І Мак 1, 13). Так почалося духовне падіння юдеїв, коли "...збудували вони в Єрусалимі гімназію за поганським звичаєм, затерли собі знаки обрізання, відступили від святого союзу, збраталися з поганами та запродались їм, щоб зло творити" (І Мак 1, 14–15). Позбавили себе ізраїльтяни Божої опіки і захисту, зневаживши Божий союз, приписи Закону і Заповіді Господні. За цю наругу над Божим Законом вони мали відповісти.

Розгромивши у 143 р. до нашої ери Єгипет, цар Антіох із великим військом пішов на Ізраїль і Єрусалим. Почалася страшна руїна для Єрусалима. Жертвою царя Антіоха стала Єрусалимська святиня — духовне серце народу. З погордою увійшов до святині цар Антіох й забрав золотий жертовник і ліхтар з усім приналежним до нього посудом, чаші, кубки, всю золоту прикрасу і все, що мало якусь цінність. Крім цього, він учинив велику різню, в якій загинуло багато людей. Заридав весь Ізраїль: "...начальники й старші застогнали, дівчата і хлопці повмлівали, жіноча врода занапастилася. Кожний новоженець заплакав, одружена, сидівши у світлиці, засмутилась. Земля здригнулась із-за своїх мешканців. Кожен дім Якова був соромом вкритий" (І Мак 1, 26–28). Але це був тільки початок великого горя, який мав пережити Ізраїль, його сини і дочки.

Через два роки цар висилає головного збирача податків, який обійшов міста Юдеї, а відтак напав на місто Єрусалим і "...побив його страшно, вигубивши силу народу з Ізраїля. Він ограбував місто, спалив його й розбив доми та мури навколо. Жінок з дітьми забрали у полон і зайняли їхню худобу" (І Мак 1, 31–32). Та найстрашніше, шо сталося — святиня народу була осквернена: "Вони пролили кров невинну навкруги святині й осквернили святе місце" (І Мак 1, 37). Земля, яку Господь Бог дав Ізраїлю, стала для них чужою, святе місто, яке вони любили, яке було гордістю і духовною колискою нації, стало для них пусткою — така страшна руїна і такі жахливі наслідки гріхів, які учинили сини і дочки вибраного народу. Побачивши таку наругу над святим містом і їхньою святинею, "...повтікали мешканці Єрусалиму, і став він осідком чужинців. Він став чужим для тих, що в ньому народились, його лишали власні його діти. Його святиня опустіла, мов пустиня, празники його обернулись на смуток, його субота на наругу, а честь його зійшла на нінащо. Такою, як колись була його слава, стала його безчесть, величність його обернулась на жалобу" (І Мак 1, 38–40).

Та це був тільки початок того великого горя і скорботи, що їх судилося перенести Ізраїлеві. Цар Антіох IV Епіфан поставив перед собою ще одну, страшнішу мету: з усіх завойованих народів зробити один народ  у своєму царстві, а це означало, що всі підкорені народи мали зректися своїх релігійних та національних звичаїв і традицій; ту спадщину, яку передали їм їхні батьки, вони мусили викорінити зі свого серця і душі і прийняти все чуже, поганське. В Єрусалим та інші міста Юди були вислані гінці з наказом — "...припинити всепалення, жертви та возливання в храмі, осквернити суботи й свята, опоганити храм та святих, будувати жертовники, капища та божища, приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин, лишати своїх синів необрізаними, плюгавити свої душі всякою нечистотою та мерзотою, так щоб забути закон та перемінити всі установи. А хто, мовляв, не чинитиме за царським наказом, той буде скараний на смерть" (І Мак 1, 45–50). Настали страшні часи для всього народу. Частина ізраїльтян прийняла цю царську волю, ставши таким чином послушною людським наказам і переступивши Божий Закон і наказ. А ті, що залишилися вірними Божим наказам, мусили давати свідоцтво своєї віри. Матерів, які жертвували своїх дітей Господу Богу і давали своїх синів на обрізання, а також тих, які здійснювали обряд обрізання, жорстоко карали на смерть разом з немовлятами. Видовище було жахливе: дитину прив'язували до шиї матері і так вели її і тих, які дотримувалися Закону Мойсея, на страту. Страта була привселюдною — на пострах іншим. Поганські наглядачі вкрадалися в ізраїльські родини, шукали за книгами Закону і Союзу, рвали їх і палили на вогнищі. Багато синів дому Ізраїля приймали царські накази, покидали віру своїх батьків, зневажали Закон Божий, і тому "Вельми великий гнів завис над Ізраїлем„ (I Мак 1, 64).

У тих страшних часах переслідування за правдиве поклоніння і службу правдивому Богу, за вірність праотцям Аврааму, Ісааку і Якову народ мусив платити своїм життям. Одні спокійно приймали царські розпорядження, а інші були готові на смерть, щоб тільки зберегти вірність Господу Богу і своєму народові. Так, у першій книзі Макавеїв у другому розділі поданий героїчний приклад священика Маттатія і його п'ятьох синів: Іоана, Симона, Юди, Єлеазара, Йонатана, які поселилися в місті Модіні і вели богобоязливий спосіб життя, прагнучи зберегти вірність Господу Богу. Прийшовши до Модіни, царські службовці мали переконатися, чи тут дотримуються царських розпоряджень. Якщо цих приписів не дотримуються, то необхідно змусити, щоб мешканці цього міста принесли жертву поганським божкам. Зібравши мешканців міста, вони звернулися до священика Маттатії з такими словами: "Ти у цім місті славний ватажок і сильний, із синами та братами навкруги себе. Тож приступи першим та виконай царський наказ, як то зробили всі народи, мужі юдейські й ті, що зосталися в Єрусалимі, то й станете, сам ти й твої сини, царськими друзями" (І Мак 2, 17–18). Царські посіпаки на закінчення своєї промови обіцяють Маттатії і його синам матеріальну винагороду, земні блага: "Ти й твої сини будете обсипані сріблом і золотом та силою дарунків" (І Мак 2, 18). Хто ж не купиться на приятелювання з самим царем Антіохом? Хто ж не спокуситься на золото, срібло та інші земні блага? Той, хто любить Бога більше за себе самого і своє життя. І тому священик Маттатія так відповідає царським служителям: "Навіть якби всі народи в державі царській послухалися царя й усі до одного відступили від своєї батьківської віри і прийняли його накази, я з моїми синами й братами буду пильнувати Союз батьків наших. Хай Бог боронить, щоб ми покинули Закон і установи! Слів царських ми слухати не будем, щоб відступити від нашої віри, чи то направо, чи наліво" (І Мак 2, 19–22). Більшість ізраїльтян відійшла від своєї віри і покинула дороги Господні, але невелика громада на чолі зі священиком Маттатієм готова навіть на жертву, тільки щоб не зрадити віри своїх батьків. Яку розумну пораду він дає своїм землякам і дітям: навіть якби всі народи відступили від батьківської віри і послухали царя Антіоха, ми не можемо цього вчинити! І коли один юдей приніс жертву поганським богам, він вбиває його і царського службовця, а сам звертається до своїх земляків: "Хто ревнує за Закон і зберігає Союз, нехай іде за мною!" І втік, сам він і його сини, у гори, покинувши все, що мали вони в місті" (I Мак 2, 27–28).

Отож, народ постав перед дуже конкретним вибором: зберегти вірність вірі батьків або підкоритися царському закону. Якщо пристати на царський закон, тоді ти і твоя родина будете поважаними і матимете у державі всі права і привілеї; протистоянням цьому закону ти наразиш себе на втрату життя, зазнаєш різних цькувань і переслідувань з боку царських чиновників. Люди стояли між життям і смертю, вірністю і зрадою. Тяжкий це був вибір. І тому "...багато тих, що плекали справедливість та правду, повтікали у пустелю, щоб там оселитись, самі вони й їхні діти та їхні жінки й худоба, бо налягло на них лихо" (I Мак 2, 29–30). Довідавшись про втечу юдеїв у гори і пустелю, царські чиновники вирушили з військом, щоб їх наздогнати і примусити прийняти царський закон або винищити. Сирійці знали, що для юдеїв, вірних Божому Закону, день суботній є днем Господнім і святим, тому вони й напали на них у суботу. Ми звикли в нашому житті дивитися на когось, що роблять інші у світі цьому: на вчинки, дії, мораль, моду, побут. А ця більшість не раз негативна, аморальна, зіпсута, здеморалізована, але вона має таку велику притягальну силу, що ми не можемо їй протистояти і йдемо за її течією.

Втікши в пустелю і там оселившись, народ усім серцем прагнув зберегти вірність Господові і Його Закону. Він був готовий на терпіння, холод і голод, лише б зберегти вірність Богові, але й у пустелі йому не було спокою: "Царським мужам у війську, що було в Єрусалимі, у Давидгороді, було оповіщено, що люди, які порушили царський наказ, відступили в тайні печери в пустині. Чимало кинулося за ними й догнало їх і, розташувавшись до битви проти них, розпочали з ними війну в суботу" (І Мак 2, 31– 32). І знову народ, який хотів зберегти вірність Господові і Його Закону, стоїть перед вибором, знову чує обіцянки царських урядовців: "Годі вже! Вийдіть та зробіть згідно з царським словом, то й будете жити!" (І Мак 2, 33). Як тут вчинити: або ціною зради і порушенням закону Господнього зберегти своє життя, життя своїх дітей, своєї родини, або зберегти вірність Богові, принісши своє життя в жертві. Царські службовці кинулися до бою, але юдеї навіть не взяли до рук каміння, щоб захистити себе і свої родини, і печер не загородили. Юдеї ішли на смерть свідомо і в такий спосіб давали свідоцтво своєї віри і любові до Господа Бога: "Помремо всі в нашій невинності! Свідком нам небо й земля, що ви нас убиваєте несправедливо" (І Мак 2, 37). Так того дня загинуло близько 1000 душ. Ці ні в чому не повинні люди принесли своє життя на вівтар Господові, щоб їхня жертва і героїчний духовний подвиг підняли з колін рабства багатьох юдеїв.

Довідавшись про цей героїчний подвиг своїх одноплемінників, Маттатія та його друзі почали оплакувати тих людей, які стали жертвою сирійців. Вони подивляли мужність своїх братів по крові і почали радитися, що їм робити, як мають жити далі: "Якщо всі ми чинитимемо, як учинили брати наші, і як не будемо воювати проти поган за наші душі та за наші установи, то вони нас незабаром із землі зітруть" (І Мак 2, 40). Того ж самого дня старші Ізраїлю ухвалили, що "Кожен, хто піде війною на нас удень суботній, — проти такого будемо воювати, щоб нам не вмерти всім, як умерли брати наші в печерах" (I Мак 2, 41).

Героїчна смерть ізраїльтян кликала їх одноплемінників до боротьби, до вірності Богу і Його Закону. Добрий, відважний приклад будує інших, запалює серця до подвигу, до боротьби. Пролита кров і мученицька смерть тисячі осіб не була марною — вона підняла з колін тих, які сумнівалися і боялися, вона додала їм сили і духа: "тоді до них пристала група Асидеїв, найвідважніших в Ізраїлі, — кожен відданий Законові, та й ті всі, що від біди та лиха втікали, і собі до них пристали та їх скріпили. І тим робом збилось військо. І розбили вони грішників у своїм гніві й беззаконних у своїй люті… Маттатія та його друзі ходили скрізь і руйнували вівтарі, насильно обрізували необрізаних дітей, яких знаходили в ізраїльських границях, переслідували гордих, і справа в їхніх руках ішла добре. Отак вони обороняли Закон від поган та царів і не давали грішникові зноситися вгору" (І Мак 2, 42–48). Добрий приклад будує інших, слабкодухим додає Духа мужності і відваги, тих, які сумніваються, утверджує у переконаннях та у вірі, в байдужих серцях пробуджує почуття відповідальності, боягузів кличе до стійкості і витривалості.

Подібно відбувається і сьогодні в нашому суспільстві, в якому ми з вами живемо. Нерідко ми самі і наші діти озираємося на інших: що вони роблять, якою дорогою йдуть, який храм відвідують, до якої конфесії себе зараховують — шукаємо попросту для себе земного авторитету, який хочемо наслідувати і з нього робити собі ідола. Модерний світ з усіма своїми хибами і вадами, своєю пустотою і чванливістю настільки негативно впливає на наше родинне і суспільне життя, що ми стаємо живими роботами, приймаючи все, що нам пропонують, починаючи від побуту — їжі, правил поведінки, стосунків у сім'ї... Ми нерідко робимо експеримент над своїми дітьми, відкидаючи християнські засади і спосіб виховання. І в таких часах загальної руїни життя духовного, родинного, суспільного, національного —хай прикладом і дороговказом для нас буде Божий Закон, моральні засади віри і традиції минулих поколінь. На цих засадах будуймо своє сьогодення і майбутнє, збережімо святість української сім'ї, стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, старшим і молодшим поколінням. Плекаймо любов до духовних і національних надбань нашого народу.

..Коли надійшов день смерті Маттатії, він скликав своїх синів і дав їм останній тестамент: "Тепер горує гордість і насильство, це час руїни і лихого гніву. Тепер, о сини, за Закон стійте ревно й дайте ваші душі за Союз батьківський" (І Мак 2, 49–50). Маттатія у своїй останній науці нагадує своїм синам про славні і героїчні подвиги ізраїльського народу, як Господь Бог завжди спішить із допомогою до тих, що Його люблять і є вірними Божому Закону: "Згадайте діла ваших батьків, які вони вчинили своєї пори, то й здобудете велику славу й вічне ім'я. Чи Авраам у спокусі не був вірний і не було це йому зараховано за справедливість? Йосиф зберіг Закон, як був у скруті, і став господарем Єгипту. Фінеес, наш пращур, за свою велику ревність отримав завіт вічного священства. Ісус, за те, що виконав Боже слово, став в Ізраїлі суддею. Калев, за те, що правду свідчив у громаді, взяв пай землі у спадщину. Давид за своє милосердя одержав у спадщину царський престол повіки. Ілля за свою велику ревність до Закону був узятий на небо. Ананія, Азарія та Мисаїл, зате, що мали віру, були врятовані від полум'я. Даниїл у своїй безвинності був урятований від пащі левів. Отож, коли розважите від роду й до роду, побачите, що всі ті, хто на Бога вповають, не гинуть. Не бійтеся погроз нечестивця, бо його слава зійде у гніві на черви. Нині він піде вгору, а взавтра зникне, бо зійде на порох, і його задуми зійдуть нінащо. Будьте мужні, сини, і кріпіться в Законі сильно, бо в ньому ваша слава" (І Мак 2, 51–64).

Дорогі батьки! Якщо ви уважно перечитали тестамент і останню науку Маттатії своїм синам — чи ви зробили для себе висновок? А може, треба перечитати ще кілька разів, щоб збагнути глибше сенс цієї науки, яку подає батько своїм синам?

 Прошу зауважити, що Маттатія не тільки в останні години життя дає своїм синам цей тестамент. Він упродовж усього свого життєвого шляху виховував їх у любові до Бога і Закону Господнього. Він, як батько, не тільки навчав дітей словами, але й своїм праведним життям дав приклад, як треба любити Бога і зберігати Закон Божий не лише тоді, коли всі його зберігають, а й тоді, коли йому загрожує небезпека знищення. Непростимо і неприпустимо зректися віри своїх батьків, забути своє коріння, традиції, релігійні і народні звичаї, мусимо засвідчити вірність Богові в терпіннях і переслідуваннях. Батьки, вчителі, вихователі, старше покоління — як ви даєте свідоцтво своєї віри і вірності Закону Господньому в світі, в якому ми з вами живемо? Який ваш особистий приклад у сім'ї, на робочому місці, серед ровесників, сусідів, знайомих, приятелів, приклад любові до Бога, Церкви і свого народу? Маттатія пригадує своїм синам славну історію Ізраїльського народу, пригадує найстарших з Ізраїльського роду, їхні героїчні вчинки. Вони жили у важких обставинах і переслідуваннях, проте зберегли вірність Богові і Його Закону. А чи ми з вами знаємо історію своєї Матері-Церкви і свого народу? Що ми можемо розказати своїм дітям із героїчного життя наших предків, героїв на духовній і національній ниві? Чи знаємо ми своїх героїв і як їх почитаємо? Сьогодні, в часах духовного занепаду і моральної руїни — як ми, відповідальні духовні і світські особи, рятуємо спадщину і славну історію своєї Церкви і свого народу, наскільки самі живемо духом Божим і як Закон Божий є захований у нашому середовищі? Який тестамент залишимо майбутнім поколінням? Що вони будуть думати і говорити про нас? Що таку велику спадщину, зрошену кров'ю мільйонів мучеників і ісповідників, ми не передали своїм синам, дочкам і онукам? Не навчили їх шанувати і любити Бога і Його святий Закон. Не брали їх на недільні і святочні Святі Літургії, не прищепили їм любові до ранішньої і вечірньої молитви, посту, умертвлення, любові до ближнього, пошанування інших...

(Далі буде)

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________