Під знаком Фатіми

Чому Пречиста Діва Марія за місце Своїх об'явлень вибрала саме Португалію? На це запитання неспроможна дати цілковито правильну відповідь жодна людина в світі, бо таким був задум Божий. Провидіння Боже так зарядило, що місцем об'явлення Пресвятої Богородиці Господь вибирає Європейський континент і не знану до того часу місцевість Фатіму. Так само було і з діяльністю Христа Спасителя: Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли. Він вибрав за Батьківщину Святу Землю, де народився, провів дитинство, розпочав свою месіанську діяльність, на цій землі віддав своє життя і пролив кров за відкуплення людського роду. Із цієї землі розійшлися по світу Апостоли, щоб всьому сотворінню голосити Євангеліє — Добру Новину, а колискою християнства все ж став чомусь Рим і Європейський континент. Подібно є і з об'явленням Пресвятої Богородиці: щоб оголосити світові про жахливий стан, в якому перебуває людство, Мати Божа вибирає незнану місцевість — Фатіму, а апостолами цих пересторог стають троє убогих дітей — Францішко, Якинта і Луція.

Історичні джерела свідчать, що корінними жителями Португалії вважаються іберійці. Приблизно в V столітті до нашої ери на теперішній території цієї країни оселилися кельтські племена. Стародавній Рим завойовує Португалію 136 року до нашої ери. За часів римського панування цей регіон був знаний як Лузітанія. У гирлі річки Дору римляни заснували поселення Портус Кале, тож саме від нього походить назва країни — Португалія. 1095 року було утворене графство зі столицею в м. Порту, а король Кастилії Альфонсо І надає своєму зятеві Генріху Бургундському титул графа португальського. 1143 року королем Португалії під ім'ям Афонсу І був коронований Афонс Енрикеш. Столицею королівства стало місто Коїмбра. У 1179 році Папа Римський визнає незалежність Португалії. До розбудови Португальської заморської імперії відчутних зусиль доклала династія Авіш (13851580). В цей період Португалія сприяє і бере активну участь у географічних відкриттях. В історії людства назавжди залишилися прізвища великих португальських першовідкривачів — Б. Діаша, В. да Ґама, П.Кабрала. 1418 року португальські мореплавці відкрили острів Мадейру, а 1427 — Азорські острови. У середині XVI століття Португалія була вже великою імперією, до якої належали Марокко, Бразилія, деякі частини Східної Африки та нинішньої Індії, наприкінці XIX століття Португалія заволоділа колоніями Анголою та Мозамбіком.

Історія цієї країни славна і велична, але разом з тим і трагічна. 18 липня 1580 року іспанський король Філіпп II силоміць захопив португальський престол. Під пануванням Іспанії Португалія перебувала до 1640 року. Іспанців прогнали з країни 1640 року, а 15 грудня королем Португалії стає Жуан IV із місцевої династії Браганса. 1807 року на Португалію нападає Франція, королівська сім'я втікає до Бразилії, а на Піренейському півострові вибухає війна... Після відновлення миру і настання стабільності король повертається на Батьківщину. Історія Португалії трагічна не тільки тим, що ця країна часто втрачала свою незалежність і мусила коритися неприятелеві. Господь Бог у різний спосіб випробував цей народ. Таким особливим уроком випробування був зокрема день 1 листопада 1755 року.

1 листопада для всіх католиків — це урочисте свято Всіх Святих. З самого ранку лунав передзвін дзвонів, які скликали мешканців Лісабона на Святу Літургію. Після Богослужіння вірні готувалися до урочистої процесії. Того дня близько 9 години ранку, коли в храмах відправлялися Святі Літургії, — раптом усе місто несподівано здригнулося від підземного поштовху. Здавалося, що земля стала живою — вона буквально захиталася під ногами, а високі шпилі храмів почали гойдатися, немов колоски на вітрі. Наступний поштовх був ще сильнішим і відчутнішим. Дзвіниці і вежі храмів повалилися на дахи святинь, стіни будинків захиталися і попадали, накривши людей, які повибігали на вулицю, бажаючи врятувати своє життя. Лісабон накрила величезна свинцево-сіра хмара. Третій удар довершив руйнування міста, яке враз розсипалося, немовби було побудоване з піску. Сотні мешканців, які на цей час були в храмах на Богослужінні, загинули під уламками святинь. Сімнадцятиметрові хвилі цунамі вмить затопили нижнє місто. Завантажені судна, наче іграшки, були підняті хвилями і закинуті в місто на декілька кілометрів. Столиця Португалії, одна з найбагатших і найкрасивіших столиць у світі, за лічені хвилини перетворилася на суцільну велику руїну. Німецький поет Гете так написав про цю подію: "Лісабонський землетрус наповнив безмежним жахом світ, який звик до тиші й спокою. Земля коливається і тремтить, море кипить, зіштовхуються кораблі, руйнуються будинки, на них падають вежі й церкви, частину королівського палацу поглинуло море..Здається, що розколота земля вивергає полум'я, тому що вогонь і дим вириваються із руїн. Шістдесят тисяч осіб, ще мить перед тим спокійні й безтурботні, гинуть миттєво".

Із двадцяти тисяч будинків вціліли лише три тисячі. В центрі міста збереглася лише частина королівського палацу та опери. Багато мешканців, які залишилися у своїх помешканнях, бажаючи в такий спосіб перебути землетрус і зберегти своє життя, згоріли живцем. Близько сімдесяти тисяч осіб знайшли свою смерть під уламками будівель.

Один віруючий так згадував про цю страшну подію: "Боже, помилуй нещасну країну, вирятуй від лиха, яке ми заслужили за гріхи свої і якими ти нас караєш! Великі прекрасні храми, величніше яких немає у самому Римі, зруйновані. Знищено всі монастирі, а з двадцяти тисяч духовних осіб живими залишилася лише половина".

Деякі сейсмологи вважають, що це був найсильніший землетрус того часу. Адже постраждав не тільки Лісабон — одна третя Європи відчула ці поштовхи. За півтори тисячі кілометрів від Лісабона хиталися шпилі церков, рівень води, наприклад у Швейцарському озері, несподівано піднявся на один метр. У Люксембурзі обвалилася військова казарма, під уламками якої загинуло п'ятнадцять солдат. У Північній Африці також не обійшлося без жертв — близько десяти тисяч осіб були поховані під руїнами.

Після катастрофи над Лісабоном ще довго звивалися чорні дими від пожеж. Скрізь плавали трупи людей і тварин, вирвані з корінням дерева. Батьки шукали своїх дітей, діти оплакували смерть батьків, чоловіки – смерть дружин, а дружини — смерть чоловіків. Коріння багатьох родин перестало взагалі існувати.

Чимало країн Європи були "заражені" тоді різного роду антицерковними настроями, вільнодумством і просвітницьким абсолютизмом. Не оминув цей рух також і Португалію. Представником таких настроїв у португальському суспільстві був Севастян Хосе Карвальо маркіз де Помбал, який з 1750 року займав пост міністра закордонних справ, а відтак першого міністра за короля Жозефа Еммануїла І. На той час у Португалії процвітав орден отців-єзуїтів, який провадив школи, друкарство і просвітництво в усій країні. Для політики Помбала був характерний антиклерикальний напрямок. Він домагається того, що 1759 року з країни проганяють орден єзуїтів, а відтак усе майно, яке посідав цей орден, конфіскують. Та Помбал на цьому не заспокоївся. По всій країні він скорочує число монастирів і монахів, закриває багато церковних навчальних закладів, а започатковує світські. За його урядування було відкрито близько 800 початкових і середніх шкіл. Проте Помбал зіткнувся з сильною опозицією з боку аристократії та духовенства. Опираючись на передові кола дворянства, і особливо антиклерикальні сили того часу, які набирали в суспільстві все сильнішого впливу, він безжально розправлявся навіть із найбільш відомими і знатними родами Португалії. Тих, які виступали в обороні Церкви і старих порядків, тобто противилися реформам, він карав в'язницями, вигнанням, засланням, конфіскацією майна, смертною карою.

Таким чином, ми бачимо, як поступово "князь тьми" здобуває собі прихильників у тій чи іншій європейській країні, а відтак і в цілому світі. Він підриває авторитет Церкви Христової, монархії, ліквідовує церковні школи, монастирі, духовні семінарії, а в простого народу розпалює ненависть і бажання бунту проти шляхти, аристократії. Європа, натхнена ідеями Просвітництва, через постаті окремих провідних представників аристократії, шляхти та зародкової інтелігенції підхоплює нові ідеї, які провадили до секуляризації освітньої та адміністративної системи, голосили релігійну толерантність та "покращення життя" селян. До цього доклали своїх рук масони. Масонство було каналом і організаційною формою для поширення цих ідей, особливо в університетах та інших вищих навчальних закладах. Активно популяризується французька політична думка. Французьких "філософів" читають у багатьох університетах Європи. Так кукіль починає проростати серед доброго зерна. Настане час, і криваві плоди цього побачать усі...

Зруйнуємо старий світ з його монархією, Церквою, порядком, дисципліною, родинним життям, а на його руїнах побудуємо нове життя — так стверджували Декарт, Локк, Дідро, Руссо, Д'аламбер та багато інших. В центрі нового світу має бути людина. Феномен людини, її інтелект спроможний підкорити природу, побудувати "справедливе" суспільство. Спроба побудувати таке суспільство мала місце у Франції 1789 року. Розпочиналася Велика французька революція дуже "красиво": 14 липня 1789 року тисячі людей у єдиному стихійному пориві зруйнували "найстрашнішу" в'язницю Франції Бастилію (побудовану в 1370 році) — символ, як згодом будуть писати багато ліберальних і масонських істориків, "середньовіччя і жорстокого насильства" монархії і Церкви. На вулицях Парижа, а відтак і в інших місцевостях Франції будуть лунати гарні гасла: "Свобода! Рівність! Братерство!" Ці гасла стануть не тільки символом Великої Французької революції, але й інших революцій, які будуть нести насильство, терор, голодомори,геноциди, етноциди...

Натовп, здобувши Бастилію, "збуджений несподіваною перемогою", накинувся на того, кого вважав винуватцем усіх своїх бід і нещасть. Губернатора Бастилії де Лоне вивели на вулицю святого Антуана, а тоді йому стали виривати волосся, прокололи його шпагами, кинули у багнюку, а потім відрубали голову. Голову настромили на вила, і "процесія" рушила через Пале Рояль на Новий міст, де натовп підніс свої жертви до монумента Генріха IV. Це був тільки  початок  свободи, визволення народу з-під влади монархії і Церкви.

Очевидець тих страшних подій, якого не можна назвати симпатиком монархії чи Церкви, Бабеф про ці жахливі події так писав своїй дружині: "Я бачив голови тестя і зятя, які ніс тисячний натовп озброєних людей; ця процесія займала всю вулицю Сан-Мартинського передмістя, вона проходила повз 200000-ний натовп глядачів, які весело сміялися й обмінювалися жартами з військом під звуки барабанів. Яке страждання спричинив мені цей веселий настрій народу! Я почувся одночасно задоволеним і невдоволеним: я розумію, що народ вчинив акт правосуддя, але як я можу схвалювати таке правосуддя, якщо йому досить простого покарання винних. Вважатимемо, що важко у такі хвилини не бути жорстоким. Страти, четвертування, катування, вогнища, шибениці по всій країні — все це не могло сприяти пом'якшенню цієї натури. Вчителі, замість того, щоб навчити нас, зробили нас дикунами, тому що вони самі дикі люди. Тепер вони споживають плоди своєї праці, тому все, що відбувається, повір, моя бідна дружинонько, закінчиться жахливо; ми ще тільки починаємо".

Цей натовп, який чинив "правосуддя" над "злочинцями" складався, не лише виключно з покидьків та голоти; навпаки — більшу його частину становили заможні і пристойні буржуа, філософи, просвітителі народу, торговці і рантьє. В більшості жертвами ставали ні в чому не повинні люди. Такою неповинною жертвою став король Людовік XVI — людина глибоковіруюча, доброго серця і душі, співчутлива, яка навіть у годині смерті, наслідуючи Христа Спасителя і мучеників, виявила любов до своїх неприятелів. "Я помираю, — сказав король Людовік XVI в останню хвилину свого життя, — але прощаю всім тим, що спричинили мою смерть, і молю Бога, щоб кров, яку ви проливаєте, ніколи не впала на Францію".

Жертвами ставали жінки і діти. Страшна подія відбулася в жіночій лікарні Сальпетрієр. Почалося з того, що вбили шістьох старших жінок, не маючи для цього жодної причини, окрім їхньої старості. Тоді накинулися на молодих арештанток і замордували їх близько тридцяти, одночасно ґвалтуючи як живих, так і мертвих. І цим справа не закінчилася: революціонери проникли до спалень сиротинського відділу, вчинили наругу над силою-силенною маленьких дівчат, а деяких навіть забрали з собою на дальший глум і знущання. В окремих випадках для перевірки, чи є та чи інша особа за революцію, гвардійці брали склянку людської крові (а то була кров "ворога народу" — духовенства чи монархіста) і давали пити "за здоров'я нації".

Революціонери хотіли "змінити світ", змінити задуми самого Бога-Творця. Замість свободи, яку вони пропагували, прийшла тиранія, насильство над людським сумлінням, смерть під гільйотиною, загальне спустошення. Замість християнської релігії введено нову релігію — універсальний природний культ. Замість церковного, введено республіканський календар, знесено неділі й свята, рік поділено на місяці по ЗО днів, а 5 днів призначено на свято республіки, місяці поділено на декади (десятий день — відпочинок). Назви місяців і днів змінено, при хрещенні заборонено давати імена святих. У листопаді 1793 року введено культ природи, свободи й розуму, а в січні 1794 року Робесп'єр ввів культ найвищого єства. Так темні сили світу цього працювали проти Христа і Його Обручниці – Святої Католицької Церкви. Велика французька революція, яку так возвеличують усі "прогресивні і демократичні" ідеології, була нічим іншим, як тільки початком великого зла, вона розсіяла свої фальшиві гасла на всі сторони Вселенної. В усіх країнах, які брали за приклад та ідеал Велику французьку революцію, вона залишила кроваві сліди, насильство, і терор. Ніколи права людини не можуть бути вищими за права Бога. Бо де дотримане право Боже, там завжди буде дотримане і право Божих дітей.

Упродовж XIX столітті в Португалії точиться велике протистояння монархістів, республіканців, анархістів та анархо-синдикалістів. У 1908 році масони замордували португальського короля Карла І і його сина Луї-Філіппа. Після смерті короля, 5 жовтня 1910 року, Португалія стала республікою. Новостворений уряд переконував загал у тому, що всі соціальні негаразди є наслідком правління монархії та Церкви. В суспільстві формувалася думка, вже знана нам з усіх масонських революцій, які відбувалися в Європі, починаючи з Французької революції, а також у Латинській Америці і більшовицькій Росії. її суть полягала в ідеях братерства, рівності, свободи, демократії, прав людини. Ці події призвели до того, що в Португалії в 1911 році найважливіші пости в країні зайняли люди, в той чи інший спосіб пов'язані з масонами. Підтвердженням цього є те, що від 31 серпня 1911 до 28 травня 1926 року в Португалії 34 рази мінявся уряд, було 8 президентів та 18 пронунсіаменто (військових диктатур). Анархія, політичні і економічні негаразди були результатом боротьби між Церквою і монархією, з одного боку, та новоствореним республіканським урядом, з іншого. Однак найважливішою метою, що її хотіли досягти масони, було захоплення багатств заморських територій, які належали Португальській короні. І тому масонам було вигідно, щоб у країні запанував безлад та братовбивча боротьба і анархія.

Церква була основою і фундаментом формування держави. Масони, розуміючи це, в першу чергу в різний спосіб руйнували церковну структуру. Церква за часів республіки переживала великі випробування: на всю Португалію залишилося всього три духовні семінарії, священикам було заборонено появлятися у приватних місцях у священичій одежі. Святий Папа Пій X у 1911 році засудив антикатолицькі устави і закони в Португалії, у зв'язку з чим уряд розірвав стосунки з Ватиканом, посиливши переслідування Церкви. Було заборонене викладання релігії, монастирі і храми закривали, монахів і світське духовенство виганяли з країни, багато духовних осіб було ув'язнено і замордовано. Тільки в одному 1917 році було сплюндровано 69 храмів та каплиць, з яких 42 в самій столиці Лісабоні.

Все це відбувалося з дозволу місцевих чиновників. Ці форми боротьби з Церквою не були чимось новим у країні, оскільки аналогічні події відбувалися раніше у Франції та в деяких інших європейських державах. Саме на цей скрутний для Церкви час і припадають перші об'явлення Пресвятої Богородиці.

(Далі буде)

*Продовження. Початок див. № 5 (28), 2006

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________