Набоженство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа. Як підручник для священиків

РОЗДІЛ IV

 

ПРО НАБОЖЕНСТВО ДО НАЙСВЯТІШОГО СЕРЦЯ ХРИСТОВОГО В УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДІ*

Що гірше, "ми стали сліпі і нечулі на все лихо, яке почало серед нас боротьбу. Уся народна праця позначена духом, ворожим Св. Вірі і Церкві, а в останніх часах перетворилася подекуди у явну безбожність. Христа ми почали усувати, а натомість кланятися, немов божкам, всякими діячам і народним поетам. Народні урочистості стали набирати в нас більшого значення, ніж релігійні свята. Немов грибів після дощу, намножилося повно всяких патріотів та агітаторів, котрі чи то хитрим підступом і лестощами, чи то криком і залякуванням почали баламутити і зводити народ. Вірні, під'юджені й отруєні цими відчайдухами, почали оголошувати непослух Христові і Його Церкві. Дійшло до того, що перший-ліпший душогубець, якому, як то кажуть, бракує третьої клепки в голові, може організувати кадри, аби поборювати Церкву, псувати молодь і агітувати проти Святої Тайни Подружжя, і то без жодного спротиву з-посеред народу, а патріотичні кола, у свою чергу, навіть з ним рахуються, як із діячем. Книжки й газети почали щораз рішучіше виступати проти віри та звичаїв. Стан ангельської чистоти і святого дівоцтва, який навіть у поган має повагу, а також деякі інші християнські чесноти — у нас або висміяні і зогиджені, або незрозумілі. Всі напрями, які походять із віри, всі християнські змагання поборюються у нас із найбільшим завзяттям або навіть брутальною силою... Зате все, що нездорове для душі і згубне для віри, приймається легко і скоро. Створилися у нас такі нещасливі обставини, що вся праця і все життя у християнському дусі стали майже неможливими, а кожен, хто стоїть на засадах віри і боронить віру, — виставлений на різні підлості, приниження і очорнення, а навіть на брутальні напади журналістів. Як важке і отруєне повітря забиває дихання у грудях і вбиває життя, так отруєне і тяжке положення у нашому народі стало гамувати і нищити весь прояв християнсько-католицького життя. У цьому жахливому стані кожен, хто не втратив віри і почуття справедливости, мусив відчувати ту задушливу і гнітючу атмосферу, і мимоволі спадала йому думка, що так далі не може бути, що тут мусить втрутитися всемогутня Справедливість Божа, і то тим більше, що в нас діялися такі злочини, які почали доповнювати міру гніву Божого".1/ Бо чи не піднісся був голос, щоб усунути в нас зі шкіл науку релігії, а повернутися до поганських часів? Чи не впало тяжке богохульство проти Христа Спасителя і Пречистої Діви Марії? Чи не відкинуто з нагоди однієї народної урочистості Найсвятішу Безкровну Жертву, і саме в день, призначений на честь Серця Христового?!2/

І доповнилася міра гріхів наших. Вичерпалося Милосердя Боже, а настав суд справедливості Божої над народом серед світової війни. Суд цей позначився над усіма народами землі, але найтяжче заважив над нашим народом. Справді, розум мутиться в голові, а серце в грудях роздирається, коли роздумуєш над цими страшними ударами, які впали на нас.

Війна, "немов громова туча обняла весь нарід, несучи з собою смерть, вогонь і знищення. Всі кінці краю, а навіть найдальші закутини гір спіткала нещасна доля. Ворожі війська невдовзі, немов саранча, залили весь край, в якому розігралася справжня війна. Жах розпуки огорнув серця. Понад селами і містами піднеслися хмари диму й полум'я вогнів. У деяких місцях краю села і містечка пощезали з лиця землі. Багато людей загинуло від кулі або меча, інші згоріли у вогні, а деякі з великого жаху зійшли з розуму. Справді, настав судний день. Як вихор, який вириває дерева з корінням, усе хапає і розкидає, так ця війна всіх вирвала зі спокійного життя і порозкидала в усі боки.

Одні загинули, а інші мусили рятуватися втечею, поневірятися по чужих краях і здатися на ласку і неласку чужих людей. Одних кинуто до в'язниці, а інші потрапили в полон, а хто живий лишився вдома, той був приречений на голод, різні терпіння і загибель. Багато дітей, розлучених з батьком та матір'ю, блукали і згинули нещасною смертю. Брат від брата, чоловік від жінки, кревні і члени родини роз'єднані розбрелися по світу. Нажите добро спалене або знищене. У багатьох парафіях не стало священиків, жертовники опущені, церкви спалені або зневажені".3/

Однак "нічого не діється без допусту Божого. Найбільша злоба людська, навіть сам диявол, не може мати влади і сили, якщо не дозволить Божа Всемогучість. Всі ті нещастя, від когось нам заподіяні, всі ті вороги і противники наші є тільки знаряддям у руках Божих, є тільки бичем, котрим Всевишній Господь нас шмагає і карає. А карає нас Господь не без оправданої причини і не без слушної мети, бо Він є найсправедливіший і найсвятіший.4/ А видно, що важка духовна темрява вкрила наш народ, видно, що тяжкі рани утворилися в його серці, якщо навіть у часі цього суду Божого на землі не видно було протверезіння і опам'ятання. Бо в час війни у нас віддавали честь померлим, які за життя поширювали радикалізм і безбожництво. Народ, мов навіжений, щораз більше загрузав у гріхах. А що найсумніше, загал духовенства не опам 'ятався як слід і не зрозумів свого завдання і становища в час цих страшних допустів Божих. Серед багатьох із духовенства витворилося себелюбство і матеріалізм. Інтелігенція оголосила боротьбу проти Церкви.5/

19 жовтня 1918 р. український народ проголосив свою державну самостійність на руїні австрійської держави, що розпадалася. Слідом за цим прийшла українсько-польська війна. Відтак проголошено злуку Галицької України з Наддніпрянською Україною. Народ, проголосивши свою українську державу, замість думати і старатися цю державу збудувати на основах правди і справедливості, не мав нічого іншого до роботи, як першим ділом збурювати і нищити Царство Боже в себе. Різні згубні заклики і деструктивні напрями, які перед тим були стримувані бодай якимсь правом і людською думкою, тепер безсоромно виступили явно. Різні темні духи вийшли зі своїх криївок і розпочали свою погану роботу. Відокремлення Церкви від держави, усунення науки релігії зі школи, знесення Св. Тайни Подружжя, утворення віроісповідних громад або, іншими словами, віддання громадам влади призначати парохів по парафіях, конфіскація церковних дібр — одне слово, усунення Христа, релігії і взагалі позитивної чесноти — ось були головні пункти в програмі всієї цієї згубної роботи. Налаштування проти духовенства стало чужим і ворожим. Громадська старшина почала вдиратися в уряд церков, диктувати свої права парохам, а в деяких місцевостях виганяти священиків. Крім цього, відверте себелюбство взяло гору в усьому народі. Повсюдне марнування загального добра, дбання лише про власну кишеню, жадоба наживи, уникання всякої праці, а натомість різні фрази, красиві промови і зверхні паради — ось це були загальні риси патріотизму. А який великий настав занепад моральности, видно з того, що в урядовому органі6/ українського уряду з'явилися безсоромні статті про вільну любов, або, кажучи іншими словами, про статеву розпусту. А коли Єпископ відважився з повною повагою звернути увагу на лихо, яке діялося,7/ тоді його зогиджено прилюдно в часописі8/ і недвозначно висловлено думку, що його варто заарештувати.

І прийшла страшна кара, страшніша від усіх попередніх.

……………………………………………………………………………….

... І сповнилися слова Єпископа, який застерігав і упоминав, "щоб не дай Боже, не прийшлося колись гірко плакати і стогнати ".8

……………………………………………………………………………….

О, якби народ хотів зрозуміти цю кару і ці допусти, призначені для його вилікування! О, якби народ у засоромленні і розкаянні припав до Серця Христового, в якого всякий лік, поміч, порятунок і потіха! Проте народ не звернеться до цього джерела милосердя і благодати, доки не звернуться сюди ті, що є посередниками між Богом і народом, тобто священики, котрі повинні не лише своїм становищем, але й духом стати найближче до Серця Христового. Тому ми, священики, першими повинні відчути наше занедбання і наші провини, бо ми поставлені правом Божим і людським як провідники народу. Ми, священики, передусім дали Його на поталу душогубцям і непокликаним агітаторам. Ми, священики, повинні зрозуміти, що тут головним чином ми завинили, бо в тій війні кого-кого, а передусім нас, священиків, найтяжче торкнулася рука Божа, вказуючи цим на нас, священиків, як на перших винуватців.

Духовенство допустилося б просто тяжкого злочину на собі і на народі, якщо б бодай тепер і само не припало до Серця Христового і народу до нього не потягнуло. Було б непростимим гріхом духовенства, якщо б воно не подало народові з того найсолодшого Серця Спасителя цілющого ліку на всі болі і рани, якщо б не відкрило народові того Серця, "в якому сховані всі скарби мудрості і знання" (Кл. 2,3).

Тому ми, священики, перші переймімося наскрізь духом набожества до Серця Христового. Ми, священики, перші запалаймо любов'ю до цього найсвятішого і найлюбішого Серця і принесімо Йому експіяцію, а відтак приведімо народ до престолів Серця Христового. Будьмо певні, що Серце Христове нас не відкине, ані народу нашого не дасть на поталу. Коли Серце Христове буде між нами, можемо справді терпіти випробування, але ніколи не будемо опущені, а народ зможе з повним усвідомленням і довір'ям сказати слідом за святим Прокопом: "Та Господь Бог мені допомагає, тому я не осоромлюся. Тому й тримаю моє обличчя, мов кремінь: я знаю, що не застидаюся" (Іс. 50,7).

* * *

Наведені попередньо обставини, які спричинили опір або незрозуміння набоженства до Серця Христового в українському народі, незважаючи на прихильність до нього простого люду, є лише ще одним доказом, що історія Серця Христового завжди терниста. Цю його долю поділяли також у більшій або меншій мірі, почавши від святої Марґарети, першої апостолки цього набоженства, аж по нинішній день також всі ті, що поширювали це набоженство.

Коли за дозволом Провидіння Божого дістанеться і мені, негідному, за моїми немічними силами бодай хоч трохи прислужитися до поширення культу Найлюбішого Серця Спасителя у моєму народі, а передусім у тутешній дієцезії, то і я смію сподіватися різних прикрих несподіванок.

Отож: передчуваю, що піднесуться голоси, що я спричиняюся до латинізації обряду, що впроваджую якісь непотрібні нововведення, що накладаю якісь зайві обов'язки на клир або що у вірних через такого роду набоженства витвориться лицемірна, викривлена побожність, роздори, а навіть надуживання. Хоча ці голоси будуть зовсім непереконливими, а проте дуже образливими, бо хто без упередження прочитає цю книжку, а передусім Частину І, той буде змушений визнати, що подібного роду закиди взяті зі стелі, — все одно це ніяк не завадить короткозорим і поверховим людям видавати такі осуди і принижувати саму справу.

Крім того, хоч я цю книжку уклав як підручник виключно для священиків, і то майже як манускрипт, хоча я й керувався якнайліпшими намірами побільшення слави Божої та освячення клиру і вірних, і хоча я, як Єпископ, за велінням совісті та з уряду був спонуканий вказати на деякі надуживання, промахи і занедбання, не маючи все ж при цьому на увазі всього загалу клиру, а лише частину і окремих або окремі місцевості — все одно, незважаючи на це, виглядає, що мені не уникнути деяких болючих шпильок і натяків, легковажної критики, що походить зазвичай зі злої волі, а в крайньому разі — з ображеної амбіції або упередження. У кого немає доброї волі, хто погано настроєний до набоженства до Серця Христового, той, не маючи нічого закинути по суті справи, буде вишукувати будь-якої іншої зачіпки, аби лишень мати привід до полишення самого набоженства до Серця Христового.

Усі можливі вищезазначені докори проти мене я радо прийму, я прийму всі прикрощі і терпіння, аби лишень Серце Христове захистити від нових болючих ран. Якщо можна малі справи порівняти з великими, то осмілюся навести слова св. Вернарда, котрий, почувши про нарікання проти нього з причини неуспіху хрестових походів, сказав так: «Волію, щоб нарікали проти мене, ніж проти Бога. Добре буде, якщо Він вибере мене за свій щит. Охоче віддаю свою славу, щоб тільки ніхто не порушував слави Божої».8/ Втім, я зовсім не є досконалим, тому й праця моя мусить мати сліди людської немочі, а хто є занадто вибагливий, хай пригадає собі, що і на сонці, хоч яке воно ясне, є плями. Замість нарікати і засуджувати, нехай радше помолиться за мене, нехай радше зітхне до Серця Христового, щоб під Його проводом навіть немочі мої послужили на Його прославу.

Проте з-поміж усіх гірких лих найбільше боюся одного, а саме: знехтування і байдужості з боку клиру до палаючого любов'ю Серця Христового, бо ці прояви — то найболючіший біль для Серця Христового. Свідомо опиратися любові Серця Христового, вперто боротися проти благодатного впливу Богочоловічої любови — це великий гріх, велика невдячність, але нехтувати цю любов, бути байдужим до її діяння, заплющити очі й дрімати, коли лунає поклик з Божого Серця до поширення царства Божого на землі, до порятунку душ, до боротьби з царством пітьми, відтак махнути рукою на все це і йти мимо, полишаючи на боці всі ті високі, святі, далекосяжні і конечні справи — це такий душевний стан, над яким перестає діяти Боже Милосердя, а таких священиків — ні теплих, ні холодних—Христос виплюне з уст своїх (Од. 3,16).

Тому нізащо в світі ми, священики, не сміємо відповідати Серцю Христовому нашою байдужістю, і то саме тоді, коли воно надривається з любові до людських душ. Нізащо в світі не сміємо з байдужим серцем пройти коло зраненого Серця Христового, котре кличе до всіх: «О, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль?!» (Пл. Єр. 1, 12). Цього домагається слава Божа — освячення клиру і вірних, у цьому також полягає порятунок усього народу.

КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ

 

 *Продовження. Початок див. № 5 (10), 2003

1/ Пастирське послання до духовенства і вірних Станиславівської Єпархії: “Про допусти Божі в часі війни”. – 1915. – стор. 5.

2/ Там же, стор. 6.

3/ Українська інтелігенція, яка неустанно вела боротьбу з Єпископом Станиславівським, виповіла також боротьбу Митрополитові Андрею Шептицькому 15 вересня 1918 року. Зрозуміло, що на бік цієї світської інтелігенції стала  переважна частина клиру.

4/ “Республіка”, урядовий орган українськогоуряду.

5/ Пастирське послання до духовенства і вірних Станиславівської Єпархії: “В переломову добу українського народу”, 19 січня 1919 р.

6/ “Народ”, ч. 5 від 23 березня 1919 р.

7/ Згадане Пастирське послання, стор. 10.

8/ Bernard, Conside rat/ 2,1,4

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________