Подарунок

Хмарилося. Годинник пробив шосту. Десь за вікном ще світило сонце, але вікно було зашторене, і кімната здавалась сірою. На малому стільці посеред кімнати сиділа дівчина. Вона дивилась у ту сіру порожнечу, обіймаючи притиснуті до грудей коліна. Дівча так часто робило, розмірковуючи про майбутнє. їй, мабуть, було років чотирнадцять, а може, шістнадцять чи дванадцять. Сказати складно, адже ріст її був середнім, а очі були такими серйозними і повними суму. Тіло її наче зливалося з кімнатою, сіріло, ставало безжиттєвим.

Тишу прорізав дзвінок у двері. Дівча підхопилось, відкрило двері і вийшло з кімнати. Дзвінок пролунав вдруге. Забряжчали ключі, клацнув замок і почувся суворий чоловічий голос:

— Вам посилка. Розпишіться.

Через хвилину дівчинка повернулася до кімнати з пакунком у руках. Вона дістала з шухляди ножиці і перерізала клейку стрічку, потім розкрила коробку. На хвилину завмерла, зніяковіла, зблідла і відвернулася від побаченого. За хвилину її худі пальці дістали шовкову червону сукню, таку вогняну, що похмура кімната наповнилася теплом і невидимим світлом. Тканина кольору крові і польових маків вражала, приковувала погляд, таїла в собі таємницю чогось високого і прекрасного. Дівчина тримала ту річ, як живе, найдорожче, впивалася поглядом у червону безодню і не сміла відірвати очей. Повільно вона поклала сукню на стілець. Здалося, що чекала якогось дива, сплеску чи спалаху, але тканина покірно опустилась вниз і прикрасила собою дерев'яні дошки, з яких були зроблені меблі. Дівча підійшло до коробки і дістало конверт. Одразу привертала увагу велика кількість марок і акуратно виведені букви латинського алфавіту. "Невже з Америки?" — промайнула думка, і очі дівчини стали ще сумнішими, ще серйознішими. Неквапливо відкрила конверт, дістала аркуш паперу.

"Люба доню! Роки роз'єднали нас, але не стерли тебе з мого життя. Знаю, що покинула тебе ще дитям, але мене вела сама доля, і опиратися було безглуздям. Я щаслива і ніколи не зійду з обраного шляху. Я досягла всього. Мене не обтяжують нісенітниці, і є сенс жити. Ми не побачимося, але я дарую тобі те, що говоритиме без слів. Одягнувши це на Валентина, ти відчуєш те, що варто хоч раз відчути. Люблю. Мама".

— Ненавиджу тебе! — закричала дівчина. Полилися сльози, і вона розірвала листок на клапті. Дівча гірко хлипало, вхопило ножиці і сукню. Шовк, гладенький і легкий, вислизав з однієї руки, побоюючись металевого предмета в іншій. Ножиці були готові знищити полум'яну красу, але рука не міняла свого положення, і сукня залишалась цілою. Внутрішній біль нищив дівчину, але вона мовчала, затаївши крик глибоко в собі. Не витримавши почуттів, жбурнула сукню та ножиці на підлогу і впала на коліна. її трусило, і не було сил вгамувати себе. Вона пробула в такому стані дуже довго.

День добігав кінця. Пробило десяту. Ключ у замку тихо провернувся, вхідні двері вдарилися в стіну, загорілася лампа. Дівча підхопилося і вибігло з кімнати. Біля дверей стояв товстий чоловік з червоним обличчям і великими вухами. Від нього тхнуло алкоголем. Дівчина скривилася. Чоловік ввійшов до кімнати, роззирнувся і, помітивши щось червоне на підлозі, посунув до нього. Дівча зачинило залишені навстіж двері і поглянуло в кімнату. Чоловік крутив у руках шовкову тканину і не міг зрозуміти, що це за ганчірка. Він міг легко розірвати тонке павутиння сукні, і дівча з жахом стежило за його незграбними рухами.

— Копійку в дім несеш, а тут таке...

— Це з Америки. Мати надіслала.

— А гроші? Де гроші? Вона ж мала нам допомогти?

— Нема.

        —Ти заховала? Віддавай!

Дівчина мовчала і дивилась на сукню.

— Тьху!... Забирай цей мотлох. Одягнеш завтра. Хай знають, що в нас все добре, — і чоловік, вдаривши ногою стілець, впав на ліжко.

        —Воно таке дороге.. .Як я в ньому? А якщо щось...

        — Цить! Батько втомився.

Дівчина забрала сукню і вийшла. Кімнату оповив морок.

Ранок зустрів дівчину у роздумах. Вона одягла сукню і дивилася у дзеркало. Червоними хвилями тканина обійняла тонку талію і худі плечі, спадала до колін, прикриваючи їх мармурову білизну. Дівчина не знала, куди подітися, де сховатися. Вона наважилася. Взувши чоботи і одягнувши стареньку чорну куртку, вийшла і зачинила вхідні двері. Занять не мало бути, і вона прямувала на свято. Що ж скажуть? На неї ніхто не звертав уваги, а тепер одяг мав щось змінити.

Вона ввійшла до кабінету, прикрашеного кольоровими стрічками та кульками, зняла куртку і попрямувала в натовп. Очі її горіли надією. Вона несміливо підходила все ближче і ближче до гамірної компанії однолітків. Дівчата та хлопці, сміючись, вели жваву розмову, але при появі дівчини в червоному—замовкли, переглянувшись між собою... і ще голосніше засміялися. Вони впізнали в такому розкішному дорогому вбранні свою однокласницю, на яку зазвичай не звертали увагу. Юрба вважала її дивакуватою; вона завжди була самотньою.

— Диви, яка краля!

— І де ти знайшла такий наряд?

— Задля кого ти так одяглася?

Багато колючих фраз почула дівчина на свою адресу. її надії та сподівання вразити та вирізнитися були марними. Ці слова знищили в ній останню впевненість, вона зціпила зуби, щоб не виказати своїх сліз, і вибігла.

Вікно в коридорі розчинилося, вона подивилася вниз...

А високо в небі світило криваво-червоне сонце...

Яна ДАВИДЕНКО (16 років) м. Миколаїв

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

8 грудня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

15 грудня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

29 грудня 

Свята Літургія для родин

___________