Спогади очевидиці голодомору

Ольга Орел — парафіянка храму Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. Їй 84 роки. Ніколи не вчилася у школі. З рідної Житомирщини, де пережила страшні роки голоду, переїхала в Західну Україну 1945року. Має 42 роки стажу, важко працювала на залізниці. У Львові вийшла заміж, з чоловіком прожила 59 років. З 2004року живе в Рясному-1.

СТРАШНИЙ ГОЛОД 1932-33 РОКІВ

Я зі села Тупольці Новоград-Волинського району Житомирської області. Нас голод застав, коли мені було шість чи сім років. У нас позабирали все. Такі були довгі грубі залізні прути з крючками, якими шукали все, що можна було їсти: на городі, в хаті, під піччю. Страшні це були варвари, але то був наш народ— ті, хто вислужувався перед владою.

Мало в селі людей лишилося після голоду. Та то не тільки у наших Тупольцях, то у всіх селах така біда прийшла. Батьки померли, тато навіть не вдома помер. Взяв якісь речі і пішов, каже, "Може, щось виміняю"... І так на дорозі помер, мама в хаті померла. Дідусь, бабуся померли, ми дуже хотіли їх спасти, але не спасли. Народ падав, як мухи.

В мене ноги попухли. Не було де ступити — так люди падали від голоду ... Але тоді не можна було цього казати, бо нас наказували.

Ходили ми, збирати бульбу, гнилу і морожену. Коли весна настала, лободу збирали, листячко. То не до обговорення, то страшне діло.

Я в сім років пішла по наймах, то війна, окопи. В війну старша сестра була в колгоспі. В кого була корова, то в плужки запрягали корову. А в кого не було, то ми їх самі тягли. І все було для фронту. Ми окопи копали...

У мене на очах померла мама і бабуся, і багато народу лежало, а ми не мали де дітись, де переступити.

Голод дуже страшний був, бо ми все бачили на свої очі.

І війна була страшна. До війни я працювала у дитячому садку прачкою, білизну прала. Погрузили нас у машину і повезли до Києва, хотіли нас вивезти. Приїхали до Києва, а там бомбардування страшне. На тому Дніпрі не видно було води, одна кров. Стільки крові було у воді! Так бомбила німецька авіація. Народу було море. Нас у ліси завезли, там ми рили окопи. Стали бомбить, як рили ми окопи. І нас прикидало колодами, у мене з того часу ямка на голові залишилася. Ввечері нас витягали вже з того окопу, і я жива залишилася, і крім мене, витягнули ще трьох живих. Восьмеро чи дев'ятеро пішли на той світ.

Але люди все пережили. У пам'яті все залишилося. Нічого не можна забути. Все перед очима стоїть, як воно було.

ВІРА, ЩО НЕ ЗГАСАЄ І ДОПОМАГАЄ ЖИТИ

Була в нашому селі церква. Пам'ятаю, як нас батьки ставили на коліна і вчили молитися. Ми з дитинства молилися Богові. В церкву ходили. Тепер Бог наказує нас, от ішли дощі, і все пропало, повені... Люди дуже грішні, не хочуть нічого розуміти, не хочуть вернутися до Господа Бога...

Мені допомагає отець Василь. То людина від Бога, то золота людина. Одного разу внук прочитав мені газету, як на нього нападають. Що тим людям треба? Зараз така несправедливість у житті. Ту людину, яка справедлива, з'їдають, чи не так?..

Одного разу, як я вже пасла корови, біля мене пас корову один старенький дідусь. Я йому все завертала його корівку. Він сидів на пеньочку і каже: "Дитино моя, ти багато горя зазнаєш за своє життя. Але послухай мене, старого: хто б до тебе не йшов з каменем, йди до нього завжди з хлібом. Тобі все буде виходити на добре". Я ціле життя перейшла із цими словами. І мене Бог завжди спасав.

Я і від німців втікала, коли по нас стріляли, двічі потрапляла під поїзд, бо все життя каторжно пропрацювала на залізниці, але якось жива залишилась, з руками і з ногами. Тому я дуже в Бога вірю. Бережіть Господа Бога в серці, а Він завжди вас збереже. Не йдіть на ніякі провокації, великі заробітки, бо все проходить мимо. А людська душа, чесна, добра, чуйна, залишається назавжди.

Прошу вас, шануйте батьків. Батьки — це ваша опора. Без батьків людина нічого не варта. Батьки — це найголовніше в житті. Я так хотіла батьків мати... Дуже трудно жити без батьків. Може мама десь-колись і посварить, але все одно вона вас зрозуміє, пожаліє і зробить за вас усе.

Дай Боже, щоб ніхто не пережив того, що я пережила. Щоб всі жили в добрі та злагоді, йшли тільки чесною дорогою. Слава Господу Богові. Треба терпіти все. Бог за нас все терпів і ми мусимо терпіти.

Записала Марія КОСТИК
студентка V-го курсу факультету журналістики, ЛНУ ім. Івана Франка

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

  

12-13 вересня

Святкування в Рокитному з нагоди п'ятого об'явлення Матері Божої Фатімської

15 вересня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Верещиця

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Відпуст в с. Молошковичі

21 серпня

Різдво Пресвятої Богородиці - Богослужіння на честь Дитятка-Марії

22 вересня 

Свята Літургія для родин

27 вересня

Воздвиження Чесного Хреста - 19-та річниця заснування Священичого Братсва Святого Йосафата

29 вересня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________