Історія парафії Свв. Верх. Апп. Петра і Павла

Храм Свв. Верх. Апп. Петра і Павла, 1895 р. Б.

Сучасний вигляд храму Свв. Верх. Апп. Петра і Павла після реконструкції і розбудови (фото 2009 р. Б.)

Продовжуємо наші урочистості, які ми розпочали тому 10 днів урочистою дев’ятницею до Божого Провидіння.

Я дякую за ту численність вірних, молоді, які збиралися на ту урочисту дев’ятницю, де біля 200 осіб приступало до Св. Причастя, де ми співали і прославляли Господа Бога за цей великий дар – дар Святої Віри.

Наша парафія має глибоку історію. Рясна Польська була заснована у 1433 р. Щоб відрізнити її від вже існуючого села Рясна Руська, де жили українці, її назвали Рясна Польська, де жили поляки. Село Рясна Польська розташувалося неподалік Львова - 8 кілометрів від історичного центру у напрямку Яворова.

Не маємо докладних відомостей про нашу парафію, 1614 роком датується згадка про парафію, яка вже була в Рясній Польській. У 1641 році згадується про діючу в Рясній парафіяльну школу. Яка була споруда, святиня, до якої ходили люди, – також невідомо.

Перша святиня була зруйнована татарами, але у 1672 році її відбудовують. Це був дерев’яний невеличкий костел, який мав три вівтарі. На головному престолі був образ Пресвятої Тройці, на престолі зліва – образ Св. Малґожати, а справа – образ Матері Божої.

Костел був дерев’яний, тому певного часу місцевий священик звертався до Архієпископства, щоби дозволили і дали кошти на побудову нової святині, тому що та святиня може завалитися. Але були трудні часи, і не було можливості будувати нову святиню. На мою думку, там, де є сьогодні церковний сад і хрест у ньому, там, мабуть, був вівтар старої святині, бо завжди, коли розбирали стару святиню, на тому місці, де був престіл і відправлялася Св. Літургія, встановлювали хрест. Тож у саду перед нашою церквою, там, де є цей кам’яний хрест, там стояла стара святиня.

У 1891 р. почали зводити нову святиню, будівництво якої було завершене 1895 року. Це та церква, в якій ми молимося сьогодні. Отже, нашій церкві, тій старій основній будівлі, 1995 р. виповнилося 100 років. Тепер нашій церкві 115 літ. У церкві на головному престолі були чудові образи в позолочених рамках Свв. Верх. Апп. Петра і Павла. Наскільки знаю, хоч це ще не до кінця досліджено, на тому місці була також чудотворна ікона Матері Божої. Розповідають таку історію: один пан із Брюхович віз образ Матері Божої до Львова – чи то до катедри, чи до якогось монастиря. Коли він перевозив образ волами, то воли зупинилися і впали, вклякли на коліна навпроти тої святині. І як той господар не старався підняти тих волів і бив їх, вони не хотіли вставати. Тоді господар зрозумів, що Марія бажає, би цей образ був у цій святині. Коли поляки виїхали, вони забрали образ Свв. Верх. Апп. Петра і Павла, що був за престолом, і цей образ, до якого люди молилися і отримували ласки від Матері Божої – можна так сказати Рясненської, яка прославилася на цьому місці.

Копія того образу знаходиться тепер властиво в цьому місцевому новозбудованому костелі, але початок був у нашій нинішній церкві.

Як склалася доля парафії пізніше? Знаємо, що поляків вивезли на терени Польщі, а тут поселили українців, виселених насильно з етнічних наших прадідівських земель: Любачівщини і Рави-Руської, також на нашій парафії є лемки з Лемківщини, надсянці з-під Перемишля.

Отже, почалося нове життя. Історію того нового життя розпочинає світла постать: перший парох нашої парафії – Блаженний священномученик отець Зарицький. Якщо брати по черзі, то 8 парохів було у нас від 1946 р. Першим парохом був отець Блаженний Олексій Зарицький. Він обслуговував парафії на Кам’янці, Рясній Польській і Рясній Руській. Відтак, після того як заарештували о. Зарицького, на парафію приходить о. Яків Мостюк. Нелегкі то були початки. Люди були переселені з різних околиць, мали свої звичаї, традиції, навіть, як знаю від старожилів, виникали суперечки щодо того, як має називатися ця святиня. Більшість були щеп’ятинці, вони справляли празник на Зелені свята, переселенці з Любачева хотіли, щоб празник був на Св. Отця Миколая. І навіть були такі трохи тертя серед парафіян, але прийшли до цієї істини, що все-таки, якщо святиня була під патронатом Свв. Верх. Апп. Петра і Павла і такою проіснувала 100 років, то нехай празник залишиться Свв. Верх. Апп. Петра і Павла. І так залишилася назва, яка була тут від початків святині. Перша Свята Божественна Літургія греко-католицька у часи незалежності відправилася 10 грудня 1989 р. – і від того бере початок наша нинішня урочистість.

Як розпочиналося нове життя духовне в українській державі, як воно виглядало - ми це з вами бачили і пережили. Були розчарування, знеохочення, злети, падіння, успіхи, але найважливіше, на чому акцентувалося, – це духовність. Духовність має важливе місце в житті парафії. Найперше я би подякував Матері Божій, неустанно дякую Марії. Зі сну, сплячки парафію розбудила Мати Божа, коли ми Містину Троянду переносили по хатах. Біля Марії травневими і літніми вечорами збиралися діти, молодь. Це була основа майбутнього дитячого хору, який організувався при церкві. . Майбутнє нашої парафії. Організувалося духовне життя. Пам’ятаю (можливо, ви не всі пам’ятаєте, бо хтось почав пізніше ходити до нашої церкви, хтось раніше), є різні великі свята, але урочиста Пастирка, Різдвяні Свята – це було просто фантастично. Певно, ніхто не забуде тої улюбленої коляди нашої парафії. Бо завжди при церкві був урочистий академічний хор, а хор завжди любить, як він співає, а всі слухають, церква мовчить, а тут прийшов священик, який хоче, щоб людей вчити, щоб не тільки хор знав собі колядувати. То є гарно. Але щоб всі колядували, всі прославляли Бога єдиним серцем і устами. І так та коляда, яка так зворушила і просто линула… Думаю, що не було жодної Служби Божої, де б не було цієї коляди – “Спи, Ісусе, спи”. То була улюблена коляда нашої прафії. Опісля інші колядки, життя ставало жвавішим. Вперше після довгих років священик починає ходити з Йорданською водою, відвідувати своїх парафіян. Треба було ходити багато – бо була ще Кам’янка, були білі будинки, була вся Рясна, і то треба було ходити зранку до вечора. І не раз така втома, йти не хотілося, але хотілося знати, що то за люди. І я взнав. Я вважаю, що свій обов’язок тим я виконав, що принаймні, більш-менш я знаю, хто з якого регіону. Вивчив добре життя нашої парафії.

Настав Великий піст. Пам’ятаю, як до вже тепер небіжчика Кіцака, кажу: “Що то буде за піст, нема Хресної дороги”. – “А де її взяти, отче?”. Я кажу: “Мусимо робити”. – “Так кажете?” – “Так, пане Володимире, мусимо робити Хресну дорогу, бо я собі не уявляю піст без Хресної дороги”. Небіжчик Кіцак – столяр, тож погоджується одразу: “Давайте образи, отче, будемо робити”. Маленькі були ті образки Хресної дороги. Але я собі згадую сьогодні, закрию очі і навіть бачу тих людей. Перша Хресна дорога… Люди плакали. Бо тут ніколи вона не відправлялася. По деяких православних парафіях відправляли священики, але тут ніколи не відправляли. І люди, те старше покоління, згадало, як то воно виглядало там, колись, звідки вони виїхали. Великий піст і молитва, ті співи… Пам’ятаю, також були невдачі. Я відспівав поклони по тій новій книжці, виходжу і дивлюся, а люди ідуть і так кажуть: “Отче, ви так скоро відспівали поклони!”. А я думаю: що вони вже від мене хочуть? Вже вчепилися, що скоро поклони відспівав. А вони далі своєї: “Та колись співали три, чотири години, а ви за півтори чи за дві години нас відпускаєте”. А я не знав попросту, що в тих модерних книжках – тільки третя частина поклонів. Беру стару книжку і дивлюся – дійсно, мої парафіяни мали рацію. Їх не можна обманути. І тоді кажу: “Має бути так, як було”.

Перша Страсна П’ятниця… А було тертя, велике тертя. Не було все так гладко. Були люди, які повірили, просто пішли за священиком і казали: “Так, ми є греко-католики”. Але то була війна, духовна війна. Православні казали, що то є польська віра, то не є наша…Люди деякі вагалися. І пам’ятаю перший гріб, Божий гріб. Бо гробу не було, тільки плащаницю виставляли… І люди були задоволені. Більшість людей казало: “Це є гарно”. Також ішли до плащаниці стоячи. І тут я перший йду на колінах. Хтось іде, хтось нарікає, бунтується, незадоволений… Противники кажуть: “Почекайте, він вам дасть. Ви ще того року маєте плащаницю. На другий рік він гріб Божий поставить і плащаниці вже не буде виносити…”. Це друга сторона. Але все це ми пережили.

Урочистість Божого Тіла. Перше Св. Причастя. Перший рік готувала сестра Олімпія, згромадження Св. Йосафата, – тоді було 350 дітей! Була урочиста процесія. Престоли, звичайно, тоді ще стояли біля церкви. Але ми знаємо, у що з часом переросла на нашій парафії ця урочистість Божого Тіла, – у величаве свято, яке всі люблять і якого всі чекають.

1990 року на празник Найсвятішого Ісусового Серця при церкві постає перше Братство Апостольства Молитви, до якого входять ті люди, які були вписані ще в дитинстві. З часом приходять нові люди. І так Апостольство Молитви починає свою працю. Відтак Параманне Братство, а з ним – те духовне відродження: адорації, Святі години, Перша п’ятниця місяця, спільна молитва на вервиці. Відтак зароджуються дев’ятниці до Божого Милосердя. Народжується пісня, яку любимо і співаємо в нашій святині: “Милосердям Своїм, Боже”. Люди починають пізнавати щастя віри, починають не тільки формально належати до парафії, але переосмислюють своє життя.

Маївки… Всі ці набоженства так вкорінилися у життя нашої парафії, що принесли свого часу обильні плоди. Так, дорогі мої. Не хочу затримувати, бо можемо дуже довго говорити про це спільне наше життя, так, але воно було направду Богом благословенне. За тих 20 років ми підготували близько 3700 дітей до Першого Св. Причастя, 1200 пар отримало благословення на родинне життя, Тайну св. Хрещення в нашій святині отримали близько. 2800 дітей. Тих, яких ми відпровадили у вічність, біля 2500 осіб.

Тому 10 років до нашої церкви приходять нинішні сестри-василіянки провінції Божого Милосердя, які стараються оживити життя на парафії, дати нову силу, молитви. І це знову підносить на певний рівень парафію. Молитва, набоженства, свята катехиза. Хтось скаже: “Така велика парафія, ви могли зробити набагато більше, набагато більше побудувати, зробити…” Я згоден. Але є ще один фактор, людський фактор. Ми ніколи не забували про терплячих, про бідних, сиріт, хворих і немічних. Наша парафія багатьом людям допомогла в різних ситуаціях. І це не малі кошти, досить великі кошти. І я не жалію за цим. Бо парафіяльне життя – це насамперед виконання Божої волі: “Я був голодний, ви дали мені їсти, я був спраглий, ви мене напоїли, я був хворий, ви прийшли до мене…”. Вже роками кожної першої суботи місяця – ми йдемо до хворих. Кожна людина, яка бажає прийняти Ісуса, ніколи не є забута чи опущена.

Дякую вам, дорогі брати і сестри, за ваш вклад у розбудову нашої парафії, а найбільше за молитву. На цій парафії я зустрів багато добрих, чесних і молитовних людей, людей живої віри, людей, які не тільки на словах вміють любити, але своєю працею, жертвенністю, посвятою, любов’ю. В останні роки на парафії запроваджено нові культи: набоженства до Дитятка-Ісуса, Дитятка-Марії, дев’ятниця до Успення Матері Божої. Як чудово обходить Успення наша парафія: стільки молитов до Марії, стільки урочистостей… На нашій парафії народилося багато пісень, наших пісень з вами, які складали і сестри, і самі парафіяни: пісні до Божого милосердя, до Божого Провидіння, до Матері Божої, до Блаженного о. Зарицького, страсні пісні, – це все є ваш вклад. Наша співпраця зі школою на нинішній день виглядає так: права і ліва рука. І це є дуже важливо. Це є великий здобуток нашої спільної з вами праці. І я вам дякую нині. Дякую всім за ту співпрацю, за те наше єднання, спільну працю в будуванні нашої святині: це є її дійсно оздоблення храму, це святі апостоли Петро і Павло, які зустрічають всіх людей, які йдуть до нашої святині; це є та капличка в саду, темниця, придорожні хрести… Ми ніколи не забували про національні свята: 50 років УПА, інші свята. Завжди молилися за Боже благословення для нашої Батьківщини, нашого краю. Я це не приписую собі, сохрани, Боже, а Божому Провидінню. Бог керував тим всім. Дякую також Матері Божій. Але дякую і вам, бо без вашої підтримки, без вашої молитви ми б не мали того, що маємо сьогодні. Прошу вас о молитву, о ту вірність Святій Традиції Греко-Католицької Церкви. І хай Боже Благословення перебуває над нами і над нашою парафією!

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________