Світло в моєму серці

Всечесний отче-настоятелю,

Всечесні отці,

Отці-диякони,

Брати-семінаристи,

Сестри-монахині Провінції Божого Милосердя і вся святочна поважна громадо.

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у цей урочистий і знаменний день, коли наша Святиня Свв. Верх. пп. Петра і Павла відзначає 20- річчя свого повернення в лоно своєї Матері- мучениці – Української Греко-Католицької Церкви, в лоно Святої Католицької Церкви, мені випала велика честь на особистому прикладі висвітлити один із аспектів свого духовного життя на цій парафії.

Історія мого духовного життя непоодинока, вона перегукується з долями багатьох греко-католиків з різних куточків Львова, області і всієї України, для яких церква Свв. Верх. Апп. Петра і Павла стала, як і для мене, Церквою-Матір’ю.

Рік 1999 ввірвався у моє духовне життя і приніс, особисто для мене, бурхливі зміни. Дякую Господу Богу, що не опустив мене в цей важкий період життя, коли я блукала в пошуках “правдивої віри”. Це був той час, коли нам, вірним Св. Традиції, не враховуючи наших духовних потреб, нав’язували модерні зміни у всьому, чого дотримувалася і так ревно практикувала наша Греко-Католицька Церква-мучениця до 1946 року.

Серед нас, парафіян, були такі вірні, що зовсім не сприймали жодних нововведень, які так “щедро” накидав нам напівмертвий Захід. Ці, та інші події мали місце в греко-католицькій церкві св. Андрія, до якої я ходила упродовж 9-ти років. Мені вистарчало лише 5 хв., аби прийти до неї. Було дивно. Самі зміни не оголошувалися, не озвучувалися, не обговорювалися, а нас, парафіян, ніхто не запитував: чи хочемо ми тих змін. Складалося враження, що нас приспали, все було, як кажуть, без кольору і запаху – одне слово, в підступний спосіб. Добре пам’ятаю (бо була завжди на сторожі) Св. Літургію, яку відслужив о. Теодозій Янків, котра, як мені здавалося, не була закінчена. Було багато скорочень і перекручень.

Мене якоюсь мірою це обурювало. Я абсолютно не сприймала модерну течію змін. Тому моя душа бунтувалася і мучилась. Бо для мене Служба Божа – це Свята Жертва і найбільший скарб, який залишив Ісус Христос людям. В той же час я розуміла і чітко усвідомлювала, що так далі продовжуватися не могло, бо все більше ставала байдужою і холодною. Я без вагань готова була відійти, але ставила питання: куди? Від багатьох вірних чула, що модернізм заполонив майже всі греко-католицькі церкви м. Львова. Але Господь Бог бачив мої страждання і не покинув мене – так, як ніколи не залишав без опіки тих що, шукають правду.

Пам’ятаю, це було 21 березня 1999 року Божого, коли я дізналася, що в Рясному, в греко-католицькій церкві (назви не знала) розпочинаються реколекційні науки.

В такий спосіб я знайшла дорогу до храму Свв. Верх. Апп. Петра і Павла, до якого вже приїжджаю 11 років.

Згодом мала дві зустрічі з отцями церкви Св. Андрія, які переконували мене повернутися.

Я слухала їх і думала: “Ні, дороги назад немає. Супроти свого сумління я більше не можу йти”.

Звичайно, не було все так легко і просто. Часто навідувалися до мене якісь душевні сумніви, і чисто по-людськи – це нормально.

Моїм душевним переживанням настав кінець, коли до моїх рук потрапила книга о. Савойки “Науки на неділі” (1913 р.). Я відкрила книгу і в кінці побачила написане про Св. Василія Великого. Мене це дуже зацікавило. Там розповідалося, що цісарський намісник Модест за наказом цісаря схиляв Св. Василія до змін у Св. Вірі. Його відповідь зачитую: “Що церков велить, то вона дістала від Бога. Я вірю кріпко в тоту науку і буду її боронити моїм життям. Не лишень одного слова, але навіть одної букви не дам нікому змінити. Як вірний Божий слуга, буду стояти при тій науці, а хоч би прийшлося за те віддати життя – то не виречуся віри.

Утверджували мене у Св. Вірі і книги про мучеників за Св. Віру. Я подивляла їхній героїзм, витривалість, вірність. Також кожного року, коли ми йшли на прощу в с. Ліс, обов’язково відвідували могилу Блаженного Олексія Зарицкого, де завжди наш Настоятель о. Василь наголошував нам на останніх словах Блаженного Отця: “Не зрадьте віри наших батьків”.

Достойний і світлий приклад своєї непохитності у Св. Вірі і жертві за неї подали нам до наслідування мученики-ісповідники Христової Церкви – Блаженний Григорій Хомишин, Йосафат Коциловський, Павло Гойдич, котрі радше прийняли смерть, аніж зраду. Крім того, я бачила цілковиту самопопосвяту церкві, вірі, народу, нашого настоятеля храму Свв. Верх. Апп. Петра і Павла о. Василія, його ревність і мертвенність. Порівнювала Його життя із життям модерних священиків. Мала змогу спілкуватися з деякими душпастирями, які надають перевагу матеріальному, і чути різного роду вислови та коментарі на адресу тих священиків і вірних, які дотримуються Св. Традиції, дотримуються своєї прадідівської віри…

Все це давало мені підставу думати, що я на правдивій дорозі.

Разом з тим, я ніколи не відчувала себе тут, у цьому храмі, чужою. Церква стала для мене Матір’ю-Церквою. Вона зігрівала моє серце та душу, наповнювала їх усіма відновленими духовними практиками УГКЦ.

Тільки тут я вперше пізнала, що основне для священика – спасіння людських душ, тільки тут побачила (наяву), яка велика увага приділяється катехитизації дітей і молоді, як терпеливо опікуються ними, залучаючи їх до активної участі в житті церкви.

І нарешті, в цьому храмі Свв. Верх. Апп. Петра і Павла я відчула особливий молитовний дух, красу Літургійних відправ і правдиву та глибоку Божу науку. Тут вступила в Параманне Братство, а згодом стала членом ІІІ Чину.

Великим святом завжди були для мене реколекційні науки, що провадилися на високому рівні і духовно збагачували нас Св. Божою наукою.

Практикувала дев’ятниці, нічні адорації, набоженства, прощі.

Мене завжди приємно подивляла чистота храму, прикрашення Літургічних Престолів, особливо невимовна краса (щорічно) виставлених чотирьох Євхаристійних Престолів, оформлення Різдвяних шопок та інше.

20 років життя нашої ГК парафії для історії – це не так багато, а для нас, вірних, – це і не так мало. Бо за цей час у нашій церкві була відновлена і оживлена Св. Традиція, яка засяяла блиском Божих скарбів, набутих упродовж століть. За ці роки Ви, о. Василію, настоятелю нашого храму, побачивши занепад Св. Віри, свідомо прирекли себе на осуд, на звинувачення і покарання, зазнавши багато неймовірних терпінь та переслідувань, і стали на захист Святої Унії – прадідівської духовної спадщини.

Ви заснували Священиче Братство Святого Священномученика Йосафата, створили Традиційну Духовну семінарію, у якій майбутні священики отримують Традиційну духовну формацію. Дякувати Богу, вже нині день вони віддають немало сил для поширення і плекання духовних практик Св. Католицької Церкви, допомагають упорядковувати духовні набоженства, подають ілюстрації до церковних видань, провадять катехизації і т.д.

Водночас з великою приємністю хочу відзначити багатогранну душпастирську працю Братства Св. Священомученика Йосафата, Генеральним Настоятелем якого є о. Василь Ковпак. Він разом із членами Братства, не шкодуючи ні сил, ні здоров’я ні часу з любов’ю і ревністю охоплює своєю працею усі напрями розвитку Св. Традиції у нашій Церкві. Разом з молоддю ставлять різдвяні вертепи, відтворюють щорічно (у Великодній піст) живу Хресну дорогу, відзначають Шевченківські дні, День Матері, День незалежності України, свято св. Миколая та ін.

Також о. Василь є опікуном сестер-монахинь Провінції Божого Милосердя, котрі з молитовної праці і добрих діл приносять духовні плоди на Божу Славу, на добро церкві і її вірним.

Тож дякую Вам, отче, за Вашу титанічну працю у винограднику Христовому, де до підніжжя Божого Маєстату Ви складаєте багато молитов, жертв, покути за Св. Церкву, за народ, за Україну і неустанно навчаєте нас, що є тільки одна Правда і Один Бог.

Дякую Божому Провидінню, що такими складними стежками провадило мене на цю парафію. Дякую Божій ласці за опіку над нашою ГКЦ, що в часі випробувань не дала пропасти духовним цінностям, скропленим кров’ю мучеників за Св. Віру.

Тепер ми, вірні Св. Традиції, відчуваємо духовну підтримку Святого Престолу, який на чолі з Папою, повертається до надбань Христової Церкви – Літургічної мови, Тридентійської Служби Божої та культу Традиційних християнських цінностей – жертвенності, безкорисливості і винагородження.

Дякую усім священикам, отцям-дияконам, Священичому Братству Святого Священномученика Йосафата, братам-семінаристам, сестрам законним за те, що взяли на свої плечі цю нелегку святу ношу і достойно та гідно несете її. Тож прошу Тебе, Ласкавий Боже, зішли о. Василію і всій духовний спільноті нашої церкви багаті-пребагаті ласки і щедроти, сповий їх своєю опікою, милосердям та Божою Мудрістю і наділи високою святістю, щоб ми вистояли у Св. Вірі, жили у Божій любові і осягнули Небо.

Слава Ісусу Христу!

Даниїла Кульчицька
парафіянка церкви Св. Верх. Апп. Петра і Павла

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________