Набоженство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа. Як підручник для священиків

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Про відпусти

ГЛАВА І

Про відпусти взагалі

ДОДАТОК ІІІ

Про ювілейний відпуст

Ювілейний відпуст бере свою назву від гебрайського слова “Йобель”, тобто “ріг”, яким замість труби старозавітні священики оголошували 50-ий рік як ювілейний, тобто рік, у якому наставало багато полегшень. З цим словом “Йобель” спів­звучне також латинське слово: iubilum. Ювілей, таким чином, означає “радість”. Проте якщо старозавітний ювілей стосувався земних справ, то християнський ювілей стосується надприродного життя душі. Тому ювілей у християнському значенні цього слова означає час благодаті, на який Папа оголошує повний відпуст, осягнення якого залежить від виконання певних умов; а щоб усі могли доступити цей відпуст, то всі сповідники отримують тоді особливі повноваження з метою розрішення не тільки від гріхів і цензур, але також заміни обітів, – отримують такі повноваження, які властиві лише Єпископам або навіть лише Папі. Справді це є час радості, бо відпущення.

Є два види ювілею: звичайний і надзвичайний. Перший триває цілий рік і припадає, згідно з теперішнім звичаєм, на кожні 25 літ. Другий ого­лошується при надзвичайних нагодах і триває довший або коротший час.

Звичайний ювілей спочатку відбувався лише у Римі, а відвідання апостольських гробів (святих Петра і Павла) було обов’язковою умовою осягнення відпусту. З часом цей відпуст поширено і поза Рим, а саме після збігу цього цілорічного ювілею він продовжувався і поза Римом у наступному році, однак зазвичай лише шість місяців, котрі мусять настати безпосередньо після цього ювілейного року і без перерви один після другого.

Звичайний ювілейний рік у Римі триває цілий рік від навечір’я Різдва Христового одного року до навечір’я того ж торжества другого року. Цей ювілей розпочинається урочистою церемонією, під час якої Папа відкриває так звану святу, або ювілейну браму в церкві св. Петра в навечір’я Різдва Христового, а закінчується цей рік тим, що Папа в навечір’я Різдва Христового наступного року цю браму замикає.

Звичайний ювілейний рік відзначається в основному в Римі тому, щоб ушанувати пам’ять святих Апостолів Петра і Павла, мощі яких спочивають у Римі і яким Римська Церква-Мати завдячує своє заснування. Через такі паломництва вірних у певному визначеному часі до гробів цих святих Апостолів Рим має зазначитися як спільна вітчизна всіх християн і як вибрана Столиця Намісника Христового Св. Апостола Петра і всіх його Наслідників. Тут вірні мають осягнути повне примирення з Богом, а разом з тим мають визнати авторитет Апостольської Римської Столиці, з якої світло науки і Апостольська повнота влади спливає на всіх вірних, немов з голови на всі члени одного Містичного Тіла.

Умови осягнення ювілейного відпусту завжди подаються в буллі, якою цей відпуст оголошується. Згідно з рішенням Конгрегації відпустів від дня 15/3 1852, норми, визначені Папою Венедиктом ХІV для ювілею, мають своє значення і надалі при всіх ювілейних відпустах чи то звичайних, чи над­звичайних, оскільки в даному разі ювілейна булла їм не суперечить.

При звичайних ювілеях, як правило, приписані: сповідь, Св. Причастіє і відвідання церкви; при надзвичайних ювілеях зазвичай ще додаються: піст і милостиня. Взагалі мусять бути виконані всі умови відповідно до терміну, місця і способу, як це визначить Папа чи за його дорученням дієцезіальний Єпископ.

Участь в урочистій процесії при відкритті ювілею не є обов’язковою для окремих вірних з метою осягнення відпусту. Для осягнення відпусту потрібно мати намірення отримати відпуст. Однак досить, якщо це намірення збудити з самого початку , а відтак його не відкликати. Вчинку, до якого хтось зобов’язаний з іншої статті, не досить для отримання ювілейного відпусту, хіба би Папа виразно на це дозволив. Диспензувати від приписаних вчинків не може ніхто, окрім Папи. Однак сповідники отри­мують владу з поважних причин ці вчинки замінити на інші або владу продовжити час, у якому ці вчинки мають бути виконані. – Шість місяців, які вста­новлюються для про­довження звичайного відпусту поза Римом, мусять безпосередньо і без перерви йти один за одним, хіба би поважні причини вимагали якоїсь перерви.

Сповіді і Св. Причастія великодніх не досить для осягнення ювілейного відпусту. Для небезпечно хворих прийнятих Св. Тайн досить для осягнення ювілейного відпусту (Пенітенціярія від 28/3 1900). До ювілейної сповіді зобов’язаний кожен, хто хоче осягнути відпуст, навіть якби він і не почувався до важкого гріха. Для осягнення цього відпусту досить, якщо бодай останній вчинок був виконаний у стані освячуючої ласки. Як останній вчинок – досить Св. Причастія. Генеральна сповідь не є обов’язковою, але бажаною. Сповідник має накладати покуту навіть у ювілейній сповіді, а той, хто сповідається, має виконати накладену покуту.

Щодо відвідання церков, то в Римі приписане зазвичай відвідання церкви св. Петра (під час звичайного ювілею також церкви св. Павла), св. Івана в Латерані і Maria Maggiore. В інших дієцезіях церкви, які слід відвідати, визначає Єпископ. До таких святинь завжди належать церква в Єпископській столиці і парафіяльна церква. Через брак пара­фіяльних церков Єпископ може призначити також прилюдну кап-лицю, але це мусить бути така каплиця, в якій правляться Богослуження і Св. Літургія. Особи законного стану мають відвідати церкви, призначені Єпископом, а ті, які з якихось причин цього зробити не зможуть, повинні отримати від сповідника переміну. Церкву слід відвідати стільки разів, скільки приписано. Якщо зазначено відвідання більше церков в один день, то час цього дня можна брати від півночі до півночі за цивільним календарем або від полудня одного дня до півночі наступного дня за новим церковним календарем.

Молитви, які потрібно відмовити в наміренні Св. Отця, точно не визначені, і тому залишаються в силі звичайні норми.

Для осягнення надзвичайного ювілею потрібно також дотримуватися посту, який наклав Папа, відповідно Єпископ. Цей обов’язок стосується всіх, навіть тих, котрі диспензовані від посту або вільні від посту, хоча б хтось із важливих причин отримав переміну. Крім посту, при надзвичайному ювілеї приписана милостиня в грошах або в датках, рівнозначних грошам. Милостиню не конче слід виконати особисто, це може зробити хтось інший, наприклад батьки за дітей, господар за своїх слуг, настоятель дому законного за підлеглих, але і перший, і другий, і третій має про це повідомити. Щодо величини милостині немає точно визначеної суми. Якщо сказано “милостиня за можливостями”, то багатші мають дати більшу милостиню.

Щодо сповідників, то Св. Отець уділяє їм як при звичайному, так і при надзвичайному ювілеї особливу владу, котру вони однак мають застосувати лише для тих, котрі хочуть доступити ювілейного відпусту і виконають приписані вчинки. Отже, перша влада: змінювати приписані вчинки на інші. Що ж стосується обов’язку відправлення сповіді, при­йняття Св. Причастія чи відмовлення молитов, котрі можна викона-ти окремо від відвідання церкви, то сповідник не може на інші замінити. Взагалі тут слід дотримуватися норми, що подана у відповідній ювілейній буллі. При цьому слід зауважити, що сповідник не може самовільно змінювати приписані вчинки ні частково, ні в цілому, а лише тоді, коли для цього існує поважна причина.

Друга влада полягає у тому, що сповідник може розрішати навіть від найважчих гріхів і від цензур, хоча б і одні і другі належали до влади Єпископа або Папи чи взагалі, чи “speciali modo”, відтак чи то “ipso facto”, чи “sententiae latae”, чи то таємні, чи прилюдні і врешті скоєні перед оголошенням або після оголошення ювілею, навіть з тією думкою, щоб тим легше можна отримати розрішення. Винятками є: attentata absolution complicis і falsa accusation sollicitationis.

Цю другу владу можна застосувати до каянника лише раз, хоч би й відпусту ювілейного можна було доступти кілька разів, а відтак лише в сповідальниці in foro conscientiae.

Третя влада (функція), надана сповідникам, полягає у тому, що вони можуть окремі обіти і обіти паломництва, що належать до влади Папи, замінити на інші побожні вчинки. Вилученими і такими, що належать до влади Папи, крім законних шлюбів, є такі функції: а) обіт довічної чистоти; б) обіт вступу до Чину, затвердженого Церквою; в) обіт, складений на користь третьої особи і нею прийнятий; г) Vota poenalia, складені з метою захоронення від гріха. Щодо останніх (під “г”), то їх сповідник може змінити на такі вчинки, котрі, на думку священика, можуть каянника так само охоронити від гріха, як і відповідний карний обіт. Щодо неклю­чимостей, irregularitates, то влада сповідників обмежена лише до неключимости, що походить ex violatione censurae. Тут слід все ж також дотриму­ватися змісту відповідної ювілейної булли. Ця третя влада може також лише раз бути застосована і то також in foro conscientiae, тобто в сповідальниці.

У час звичайного ювілею Папи звикли відміняти всякі інші функції поза Римом десь колись надані. Однак під час продовження ювілею і під час надзвичайного ювілею таке скасування не має місця. Втім, ювілейна булла є тут авторитетною.

Так само під час ювілейного року в Римі Папи зазвичай відміняють всі інші відпусти совершенні і несовершенні, уділені для живих, з тією метою, аби спонукати вірних відвідати Апостольські гроби в Римі. Ця відміна, котра поширюється як на Рим, так і поза ним, триває лише на час звичайного ювілею у Римі, тобто від навечір’я Різдва Христового одного року до навечір’я того ж самого торжества наступного року. Проте це скасування не має місця у продовженні цього відпусту поза Римом по дієцезіях у наступному році ані в часі надзвичайного ювілею.

Відпусти ж за усопших взагалі, а також відпусти за усопших, прив’язані до упривілейованих вівтарів, а врешті відпусти, уділені виключно для усопших, не скасовуються. Крім того, всі відпусти для живих, відмінені в часі ювілею, можна жертвувати за усопших, хоча би їх до того не можна було застосовувати для цієї мети.

Повноваження благословити медалики, вервиці тощо і надавати відпусти на відміняються. Однак отримані відпусти цього роду вірні можуть у часі ювілею жертвувати лише за усопших і лише після закінчення ювілею – за себе.

В часі навіть звичайного ювілею ніколи не підлягають скасуванню такі відпусти: 1) відпуст у годині смерті; 2) відпусти за відмовлення “Ангел Господень”; 3) відпуст у часі сорокагодинного набоженства; 4) відпуст за супроводження Найсвя­тішої Євхаристії зі свічками до хворого; 5) відпуст “Portiuncula”; 6) відпусти, які уділяють Нунції Легати a Latere і Єпископи in usu Pontificalium або при уділенні благословення, або в інший спосіб ними уділювані.

Сам ювілейний відпуст не може бути жертву­ваний за душі усопших, хіба би був виразний дозвіл на це у ювілейній буллі. У такому разі (дозвіл жертвувати за усопших) вірні можуть відпусти жертвувати за усопших, а самі користають лише з привілеїв, уділених у часі ювілейного відпусту. Якщо ж немає виразного дозволу, то цей відпуст вони можуть отримати лише для себе, а за усопших жертвувати можуть лише ті, які мають загальний привілей жертвувати за усопших відпусти навіть такі, які не примінюються за усопших.

Ювілейний відпуст можна отримати більше разів, одне слово, стільки разів, скільки разів виконають приписані вчинки, хіба би відповідна ювілейна булла зазначала інакше.

(Далі буде)

*Продовження. Початок див.: № 5 (10), 2003

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________