Боже, послухай благання

Боже, послухай благання,
Нищить недоля наш край.
В єдності сила народу,
Боже, нам єдність подай.

Боже, здійми з нас кайдани,
Не дай загинуть в ярмі,
Волю зішли Україні,
Щастя і долю дай їй.

О, святий наш, Йосафате
Враз з нами Бога моли,
Щоб волю дав Україні,
Щоб завитав день свободи.

Празник Найсвятішого Серця Христового

Набожність до Найсвятішого Серця Христового пов’язана з дванадцятьма обітницями, які дав Христос-Спаситель святій Марії Маргариті Алякок. Ісус Христос так нас запевнив: “Не думайте, що Я прийшов усунути Закон чи пророків: Я прийшов їх не усунути, а доповнити. Істинно бо кажу вам: Доки перейде небо й земля, ні одна йота, ні одна риска з Закону не перейде, поки все не здійсниться” (Мт. 5, 17-18). Спаситель є вірним у своїх словах, які промовляв до людей.

Впродовж історії Господь Бог не покидає людства, але “співпрацює” з людиною на підставі союзів, договорів, Завітів. Бог є вірним Завітам і союзам, які укладає з людиною. Знаємо, що такі союзи Господь Бог уклав з патріархами і пророками Старого Завіту, з ізраїльським народом. Коли національні і духовні провідники народу були вірними укладеному Закону чи союзу, Господь щедро благословляв їх. Для прикладу візьмемо Завіт Господа Бога з Ноєм.

У слові Божому читаємо про праведного Ноя, якого Господь Бог зберіг із його родиною від потопу. Господь Бог пам’ятав про Ноя, ні на хвилинку не забував про нього, а також діяв у його інтересах. Після п’яти місяців потопу ковчег зупинився на горі Арарат. Ной з родиною перебував у ковчезі рік і десять днів. Хоча Господь не спілкувався з Ноєм у цей час, але патріарх зберігав вірність і довіру до Господа Бога. Щоб довідатися, чи вже є життя на землі, Ной випускає з ковчега крука і голубку. Крук не повернувся до ковчега, мабуть, живився падлом, що плавало по воді. Голубка, чистіша й делікатніша пташка, яка символізує чистоту, любов і Святого Духа, повернулася до ковчега. Після семи днів Ной знову випускає з ковчега голубку, і вечірнього часу вона приносить йому в дзьобі оливковий листок. Знову через сім днів випускає Ной голубку, і вона більше не повертається до нього – це означало, що на землі вже є життя, і Ной знімає дах з ковчега і бачить, що поверхня землі вже висохла.

Ной і його родина навіть тоді, коли побачили суху землю, не покидають ковчега, але очікують вказівок і розпоряджень від Господа Бога. Цей приклад свідчить, наскільки Ной довіряв Всемогутньому і без Його волі нічого не робив. Тільки тоді коли Господь промовив до Ноя, щоб він покинув ковчег і вивів з нього тварин, Ной досконало виконав розпорядження Божі.

Нога Ноя і його родини ступила на землю, перед ними виднівся весь широкий світ. Велика праця очікувала Ноя і його родину. Треба було будувати житло, обробляти землю, щоб прогодувати сім’ю, все приводити до порядку. Однак Ной не береться до земної праці. Він будує жертовник, бере по штуці з кожної чистої худоби, з кожної чистої тварини та з кожного чистого птаства і приносить їх як велику, подячну жертву Господеві Богу за врятоване життя і Божу опіку над ним і його родиною. Такий вчинок Ноя вельми подобався Господу Богу, і Творець промовив сам до себе: “Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то Я вчинив був” (Бут. 8, 21).

Справою великої ваги є союз, який уклав Господь Бог з Ноєм: “Оце Я установляю Мій союз з вами і з вашим потомством після вас, та з кожними живим створінням, що з вами: з птаством, із скотом, з кожним звіром земним і з усіма тваринами, які вийшли з ковчега. Я встановляю мій союз із вами: ніяке тіло не буде більше знищене водами потопу, ні потопу вже не буде, щоб пустошити землю” (Бут. 9, 8-11). На пам’ятку цього союзу між Творцем і сотворінням Бог вказав, що кожного разу, як тільки веселка з’явиться на небі, це буде видимим знаком Божої обітниці. Веселка на небі нагадує всім поколінням, що Господь не бажає, аби хтось із людей загинув, але щоб усі навернулися й покаялися. Бог прагне дати нам нові можливості й нагоду кожній людині пізнати свій гріх і навернутися на дорогу покаяння. Господь і надалі залишається Богом ласки, милосердя і любові.

Ісус Христос також дає Велику Обітницю для тих, які почитають Його Найсвятіше Серце. Спаситель уділяє для всіх людей своє Боже благословення, а особливо для тих, які працюють духовно над своїм наверненням, покаянням, стараються глибше пізнати Божу науку, черпають для себе і ближніх з джерела Серця Христового ласки, потрібні в різних обставинах життя. Серце Христове вірне своїм обітницям, які дало світові через святу Марію Маргариту Алякок. Знаю дуже багато випадків, коли вірні отримали обильні ласки і щедроти щодо душі і тіла, відбувши Велику Обітницю до Ісусового Серця. Тому заохочую всіх на прикладі праведного Ноя бути вірними Господеві Богу, докладно, без найменшого порушення дотримуватися приписів Божого Закону, і Всемогутній обдарує нас незчисленними своїми дарами. За вірність Господь Бог винагороджує стократно.

Багато людей відбувають Велику Обітницю, але не завжди розуміють зміст і значення цієї духовної практики. Деякі навіть зловживають нею, інші вживають її у своєму житті як відповідний амулет. Мусимо виразно знати і розуміти, як маємо правильно використовувати ці Божі добродійства, які об’явив для нас Ісус Христос. Тому даємо відповідні роз’яснення, як правильно потрібно відбути Велику Обітницю, щоб вона вийшла на більшу Божу славу, а також, щоб ми отримали Боже благословення для себе чи своїх родин.

В першій частині Великої Обітниці подані обов’язкові умови, які мають виконати вірні, щоб отримати благословення. Перша умова Великої Обітниці: кожної першої п’ятниці місяця впродовж дев’яти місяців приступати до Святого Причастя. Господь Бог вимагає від людини, щоб вона приймала Святі Тайни гідно, достойно і побожно. Маємо приступати до Святого Причастя відповідно до рубрик Божественної Святої Літургії “Со страхом Божим вірою і любовію приступіте”. Людина мусить бути свідома, що її душа єднається з Господом Богом, має пережити цю урочисту хвилину, про яку говорить Святий Апостол Павло: “Не я живу, а Христос живе у мені”. А це означає, що маємо не механічно приступати до Пресвятої Євхаристії, але через добру сповідь підготувати свою душу, очистити її з гріхів і запросити Ісуса, щоб Він прийшов і замешкав у нашому серці й душі.

Загально можна спостерігати таке явище по наших святинях, що більшість із вірних механічно приступає до Святих Тайн. Більшість, крім молитви перед Святим Причастям “Вірую, Господи, і ісповідую”, нічого не відмовляє, не має молитовників, з яких би відчитувала молитви перед і після Святого Причастя. Можливо, хтось заперечить і скаже: мовляв, ми в своєму серці розважаємо про Ісуса, який має прийти до нас у Пресвятій Євхаристії. Навіть якщо є такі вірні, то їх дуже малий відсоток від загальної кількості людей, які приступають до Святих Тайн. Більшість навіть не знає, не свідома того, що потрібно збудити в серці акт віри, надії і любові до Господа Бога, щоб достойно і гідно прийняти Святі Тайни. Так само і з благодаренням. Дуже мало вірних виконує акт благодарення, дякує Євхаристійному Ісусові, що прийшов до їхньої душі. В молитовнику подані молитви, які відмовляли Святі Божі угодники, приступаючи до Святих Тайн.

З власних спостережень як священика за вірними, які відмовляють Велику Обітницю, бачу, що багато людей не розуміє і до кінця не обізнана з тим, як потрібно приступати до Святих Тайн. Приступаючи до Святого Причастя, маємо прийняти Найсвятіше Тіло і Найдорожчу Кров Божого Сина гідно, достойно і побожно. Чи всі виконують цю першу умову Великої Обітниці? Не надуживаймо скарбами Божої доброти і милосердя, не робімо собі із святих речей амулетів, вони не вийдуть нам на користь, хіба на осудження.

Друга умова, щоб отримати Боже благословення зі скарбниці Великої Обітниці, також пов’язана з Пресвятою Євхаристією. Святе Причастя має бути винагороджуючим. Хоча в набожності Великої Обітниці немає виразної вказівки про винагородження, але вся суть набожності до Пресвятого Серця Спасителя, як і саме свято, має на меті, щоб винагородити Господу Богу за Його непошанування і всі зневаги, якими людство неустанно зневажає Маєстат Всемогутнього і Вічного Бога, а також за всі зневаги, які Ісус зазнає від людей у Пресвятій Тайні Євхаристії, в Тайні Божої любові і милосердя. Тож і кожна перша п’ятниця місяця має такий винагороджуючий характер. Як правильно розуміти суть винагородження? Кожен із нас такий байдужий і легковажний щодо Ісуса і Його любові, яку Він має в Пресвятій Євхаристії. Так мало приходимо до Нього, адоруємо Його в цій Тайні любові, не віддаємо Йому належної пошани, поклоніння, на які Він заслуговує. Так чинять наші батьки, діти, знайомі, приятелі друзі, так чинить наша парафія, країна і весь світ. Ми повинні винагородити, перепросити, задоситьучинити Ісусові в Пресвятій Тайні любові за себе, а також за інших людей.

Третя умова: дев’ять винагороджуючих Святих Причасть не можна переносити на інші дні. Велика Обітниця належать до приватних об’явлень, а не до спільної скарбниці Божих благословень, отож Церква не може ними розпоряджатися на власний розсуд, як це робить в інших випадках. Коли хтось захворів, був у відрядженні, де не було католицького храму, чи з іншої причини мусив перервати черговість перших п’ятниць, то треба розпочинати цю набожність спочатку. Хто не може відмовити її у такий спосіб, той не грішить, тому що Господь ніколи не вимагає від людини неможливого. Також потрібно бути обачними, бо диявол завжди буде вишукувати для нас пусті і неважливі причини, щоб тільки ми пропустили першу п’ятницю.

У другій частині Великої Обітниці є запевнення ласки доброї смерті. Найважливішим періодом життя людини є її відхід з долини сліз у вічність. Для модерного світу цей період, коли людське життя погасає, є найменш вартісним. Для світу така людина є вже реалізована, вичерпана, світ з такої людини не має жодної користі, світові така людина вже не потрібна. В очах Божих такий період є найважливішим. В якому стані людина залишить цей світ, як завершить свою земну мандрівку, з якими скарбами земними чи небесними прийде до свого земного фінішу, таку отримає й нагороду: щасливу вічність у домі Отця в Царстві Небесному або піде в місце, де буде плач і скрегіт зубів. Спаситель приготував місце в Царстві Небесному для кожного з нас, але від нас, від нашого життя на цій долині сліз залежить, чи займу я це місце в домі Отця, чи моє місце буде пустим. Тому Найсвятіше Серце Христове обіцяє особам, які відбули Велику Обітницю, запевнення ласки доброї смерті. Людина, яка відбула Велику Обітницю, навіть якщо в певний період свого життя відійшла від Бога, то Спаситель не хоче, щоб ця душа втратила право осягнути небо, і бажає, щоб через щире навернення перед смертю такі люди віднайшли даровану їм ласку, тому обіцяє: “Грішники не помруть у стані неласки”. Навіть у випадку, коли людина, яка відбула Велику Обітницю, але помирає без сповіді і Святого Причастія, не потрібно зневірятися: це означає, що її душа перебувала в стані ласки Божої, і вона не потребувала очищення.

Третя частина Великої Обітниці подібна до другої, а, можна сказати, радше є її продовженням. Багато вірних впродовж усієї своєї земної мандрівки просять у Господа Бога про ласку не вмерти без Святих Тайн. Такі душі бажають, щоб в останніх днях, годинах свого життя не вмерти без Святого Причастя. Година смерті для кожної людини різна. Хтось переносить великі душевні чи тілесні терпіння, в інших є великий страх, тривога, неспокій, ще іншим людям диявол старається посіяти сумніви щодо прощення їхніх гріхів, відібрати надію на Боже милосердя і прощення. Ніхто з людей не знає, якою буде його кончина. Не знаємо року, місяця, тижня і дня. Хоча окремим святим душам Господь відкривав день їхнього переходу з землі до неба, але це окремі святі душі. Чим більше людина пізнає Господа Бога, тим більше бачить свою неміч і злиденність. Тому для багатьох душ так важливо і вони дуже переживають, щоб не вмерти без останнього Святого Причастя в годині смерті. Можу навести дуже багато прикладів, свідком яких був, а також про які знаю зі свідчень священиків і вірних про чудо Великої Обітниці для осіб, які її відбули в своєму житті.

В нашій парафії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла (Львів-Рясне) в 1990 році було засноване братство Найсвятішого Ісусового Серця “Апостольство Молитви”. До нього ввійшли особи, які колись були вписані до братства, а також були прийняті нові члени. До братства була вписана світлої пам’яті Катерина Салдак, яка стала ревнителькою одного з гуртків. Покійна походила зі Щеп’ятина – села, жителі якого були в 1946 році виселені поляками з етнічних українських земель до Радянського Союзу. Катерина, ще бувши дівчиною, вступила в Апостольство Молитви в рід-ному селі. В Рясному, куди були переселені родини зі Щеп’ятина, духовну опіку над вірними провадив Блаженний отець Зарицький. Коли отця арештували більшовики і вивезли на заслання, тоді вірні шукали духовної опіки в підпільних священиків або їздили на богослужіння до римо-католицької катедри. Бувши юнаком, я бачив рясненців, які їздили до катедри на богослужіння, серед них і Катерину Салдак. Коли парафія в Рясному перейшла в лоно Греко-Католицької Церкви, покійна постійно не тільки в неділі і свята, а також і в будні дні брала участь у богослужіннях. Була надзвичайно побожною і богобоязливою людиною. Ідучи до церкви на Святу Літургію, дорогою завжди молилася на вервиці. В останні два роки життя, вже не могла відвідувати храм Божий, тож я в першу суботу місяця приходив її сповідати і причащати.

Майже кожного разу вона мені повторювала: “Отче я вже думала, що не дочекаю цієї суботи, так боюся вмерти без Святих Тайн, так прошу Господа Бога, щоб не забув про мене, як буду вмирати, хоч би я могла прийняти останнє Святе Причастя, молюся за щасливу смерть і щоб не вмерти без Святих Тайн”. В час Великого посту ходжу сповідати багато людей, серед яких є також старші особи: вони висповідаються перед Різдвом і Великодніми святами, і є спокійні, більше не потребують Святих Тайн. Тут особа сповідається щомісяця, і як тільки щось не так зі здоров’ям, то вже переживає, щоб не вмерти без сповіді і Святого Причастя. Це все залежить від духовного виховання і розуміння вічності. Одні сприймають поверхнево, інші сприймають серцем і душею.

Покійна мала велику любов і набожність до Євхаристійного Ісуса і Матері Божої. Розуміла як правдива християнка-католичка, що таке Свята Євхаристія, як треба любити Євхаристійного Ісуса і які ласки можна отримати через почитання Пресвятого Серця Ісусового і Євхаристійну Адорацію. Бо в нашому народі дуже низький рівень знань про культ Євхаристії. Люди не мають правдивого розуміння і знання про цей культу. Покійна Катерина в своєму покої мала духовний куток, престіл, біля якого молилася. Також були молитовники і різні книжечки, з яких практикувала різні набоженства. Коли могла ходити до церкви, ніколи не опускала адорації в першу п’ятницю і першу неділю місяця. В понеділок, 2 листопада 2009 року, я збирався на Святу Літургію, мене повідомили, що Салдачиха важко хвора і дуже просить священика о Святу Сповідь і Святе Причастя. Деколи, пам’ятаю, потрібно було йти сповідати серед місяця, тому що особа думала, що життя добігає кінця і вона не дочекає першої суботи. Я подумав: піду після Святої Літургії. Але на серці було неспокійно, якось тривожно, і я повідомив о. Мар’яна Білокура, щоб висповідав Катерину Салдак. Отець Мар’ян, взявши Святі Тайни, приготував в дорогу до вічності рабу Божу Катерину, вділивши їй відпуст повний в годині смерті, вона прийняла останнє Святе Причастя, і до години часу душа покинула тіло і відійшла у вічні обителі. Так спокійно, без тривоги і смутку, відходять у вічність душі, які відбули Велику Обітницю і почитали Євхаристійного Ісуса.

Ще один приклад з життя ревнительки гуртка Апостольства Молитви в Янові раби Божої Ярослави Федак. Покійна була прийнята до братства в Новояворівську ще в часи підпілля. Коли Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля, вона однією з перших у Янові, як корінна жителька селища з прадіда, почала провадити духовну працю про повернення святині Господнього Вознесіння в лоно Греко-Католицької Церкви. На Заліссі був поставлений хрест, біля якого почалися богослужіння і гуртувалися вірні не тільки з Янова, а також із навколишніх сіл, а навіть приїжджали з Яворова і Новояворівська. З місяця травня 1990 року до середини грудня відправляли богослужіння під хрестом на Заліссі. Перша Свята Літургія була відправлена в храмі греко-католицькими священиками 16 грудня 1990 року Божого.

Почалося нове парафіяльне життя відродженої греко-католицької спільноти. Належавши до братства Апостольства Молитви, покійна раба Божа Ярослава на Заліссі збирала жінок на спільні молитви. На мою думку, ці спільні молитви відіграли вирішальну роль у поверненні храму в лоно Греко-Католицької Церкви. Покійна старалася, щоб при храмі також було організовано братство Апостольства Молитви. Жінка була наполеглива, витривала і стійка в своїх переконаннях. Роздавала людям різні молитви, набожності, заохочувала інших, щоб практикували Велику Обітницю. На той час, хоч Церква отримала свободу, але ще не було досить духовної літератури, щоб вірні могли духовно користати з неї. Греко-католицьких священиків було дуже мало, тому вірні, які були духовно просвічені, провадили відповідну науку, а головне – самі старалися жити духовним життям і дотримувалися тих чи інших релігійних вправ, вони багато допомагали священикам у їхній праці.

Світлої пам’яті раба Божа Ярослава використовувала найменшу можливість, щоб навчати людей молитви. Коли хтось помер, то збиралися ввечері біля небіжчика, молилися на вервиці чи інші молитви. Так прищеплювали іншим вірним любов до молитви за душі усопших. Перед великими святами відправляли дев’ятниці приватно або збиралися на Заліссі в капличці. Мала велику набожність до Пресвятої Євхаристії. На свято Божого Тіла збирала пелюстки з троянд і приносила дітям до церкви, щоб сипали зілля перед Святими Тайнами в Євхаристійній процесії. Старалася на своєму рівні докладати всіх зусиль, щоб відновилися всі духовні практики, які були в Греко-Католицькій Церкві до 1946 року. Останні 20 років свого життя практично жили церквою і для церкви. За її стараннями, молитвами постало при парафії братство Апостольство Молитви, а також був придбаний штандарт на честь Серця Христового.

Останні роки свого життя покійна несла хрест фізичних страждань. В першу п’ятницю місяця священики приносили їй Святі Тайни до помешкання. Будучи немічною, а хвороба досить їй докучала, вона ніколи не забувала про свій духовний обов’язок. На стільчику біля неї була духовна література, різні набожності, вервиця, читала журнал, релігійні часописи. Цікавилася релігійним життям в Україні і в світі. Коли відбувалися суди, трибунали, вона збирала біля каплички людей, з якими молилася, щоб справа вирішилася на користь Традиції. Молилася за Церкву, за священиків, за парафію, а також просила в Господа Бога о ласку щасливої години смерті. Дуже любила квіти, її город був дуже гарно оброблений, а квіти часто носила до каплички, поставленої на місці, де відправляли греко-католицькі священики, коли ще перед нами церковні двері були закриті. Часто можна було побачити квіти на престолі в кімнаті, в якій молилася.

В кінці листопада мій приятель запросив мене відвідати Рим: хотів зробити мені “презент”, оскільки 3 грудня мало сповнитися 20 років моїх ієрейських свячень. Третього грудня я повернувся з Рима і відразу пішов до церкви в Рясному, щоб відслужити подячну Святу Літургію за дар священства, того дня була також нічна Адорація. Дорога була досить виснажливою, і після богослужіння, десь після півночі я пішов додому, щоб годинку відпочити. Не знаю, чи придрімав хоч з 15 хвилин – мене розбудив телефон. Дзвонила родина Федак з Янова, що в дуже важкому стані п. Ярослава. Взяв Святі Тайни і поїхав до Янова. Була перша п’ятниця місяця і свято – Введеніє в храм Пресвятої Богородиці. Покійна мала великі болі, але була ще при повній пам’яті. Не боялася смерті, розуміла, що її земна мандрівка добігає кінця, спокійно сприймала Божу волю, якою Бог її веде на цій долині сліз. Висповідалася, прийняла останнє Святе Причастя, отримала відпуст повний в годині смерті. Так Найсвятіше Серце Ісуса допустило, що до Святої Сповіді мала світлу пам’ять. Після того, як примирилася з Господом Богом, почала втрачати пам’ять. В першу суботу місяця відійшла у вічність. Покійна також належала до Параманого Братства, і Мати Божа в першу суботу місяця прийняла її душу.

Таких життєвих прикладів про ласки Великої Обітниці можна навести дуже багато. Тому заохочую всіх вірних, щоб практикували в своєму житті набожність до Найсвятішого Серця Христа-Спасителя, а особливо, щоб відбули Велику Обітницю. Своє благословення і ласки Серце Христове зіллє на тебе, твою родину і в твоєму наміренні, в якому будеш молитися. Бог вірний у своїх обітницях.

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________