Рік Святого Апостола Павла

Дамаск

Герб Єрусалима

Єрусалим

Єрусалимська Святиня

Апостол Павло

Савло в Дамаску

Повернувшись до Дамаска, Савло з новими силами почав знову проповідувати Слово Боже. Між юдеями швидко розійшлася вістка, що Савло в їхньому місті. Минуло три роки, як Савло з Тарсу, який їхав в Дамаск, щоб переслідувати християн, перемінився, став не переслідувачем визнавців Ісуса з Назарета, а їх прихильником, сам почав проповідувати Його науку. Мабуть, жидівська діаспора в Дамаску вислала своїх посланців, щоб доповіли Синедріону про все, що відбувалося із Савлом, і очікувала відповіді. За цей час в самому Єрусалимі відбулися також певні зміни, Синедріону вже не до релігійних суперечок. На свята прибув легат Вітелій і замість Каяфи призначив первосвящеником Йонатана, а невдовзі відсторонив і його, замінивши Теофілом. Час спливає, ізраїльська колонія в Дамаску розгублена. Савло проповідує, навчає, сперечається, відбуваються дебати, дискусії – так далі бути не може. Юдейські старійшини, не маючи жодної відповіді з Єрусалима від Синедріону, беруть відповідальність на себе і вирішують самі позбутися Савла.

Дамаск – місто, де проживало багато народностей і кожен перебував у своїй спільноті, але попри те одні про одних все знали, і часто бувало так, що те, про що говорили дві чи три особи, ставало загальновідомим для всіх мешканців. Також і про змову юдеїв, які хотіли вбити Савла, стало відомо християнській спільноті. Християни вельми стривожилися, отримавши таку сумну вістку, вони дуже переживали за Савла і хотіли врятувати йому життя.

На цей час Дамаском управляв етнарх – обласний правитель, який представляв царя Арету IV. На підставі договору з римською владою він мав повноваження захищати і карати членів арабської спільноти. Римляни не могли б видати йому чоловіка без достатньо поважних звинувачень, тому етнарх не міг арештувати Савла в самому місті за вчинок, який він зробив поза межами Римської імперії. В цей час відбувався особливий контроль міста Дамаска, арабські вояки патрулювали на всіх виходах з міських брам з зовнішньої сторони мурів, щоб за наказом царя затримувати кожного, хто входить і виходить з міста, і якщо є якась підозра, перевіряти таку особу і доносити до управителя. Юдеї не могли собі дати ради з Савлом, тому шукали виходу: як би знову в підступний спосіб позбутися Савла, але щоб бути осторонь цієї справи. Вони як завжди мали свій план і свою тактику, а саме – підкуп. Отримавши від юдеїв хабара, етнарх віддав розпорядження затримати Савла, якщо б він покидав Дамаск, вивести його далеко за місто і перерізати горло. Про цей факт свідчить Слово Боже: “Савло дедалі дужчав і бентежив юдеїв, які мешкали в Дамаску, доводячи, що цей (Ісус) – Христос. Як минуло доволі часу, юдеї змовилися, щоб його вбити, але Савло довідався про їхню змову. День і ніч чатували вони при воротях, щоби його вбити. Та учні взяли його вночі й по мурі спустили в коші” (Ді. 9, 22-25).

Християнська спільнота в Дамаску була свідома того, в якій великій небезпеці перебуває Савло. З одного боку – юдейська старійшина, з іншого – вартові, які стояли при брамах містах. Вночі учні привели Савла в будинок своїх друзів, які мешкали на самій міській стіні. Вікна таких невеликих кам’яних будинків виступали на зовнішню сторону і висота їх від землі мала 3-5 метрів. Друзі Савла принесли великий кошик, який використовували для ловитви риби, і мішок, в який загорнули тіло Савла, так що ніхто з вартових у нічній темряві не міг би догадатися, що то опускають людину. Так опустили Савла кошиком на другу сторону міста.

Що відчував Апостол, якого почали переслідувати свої земляки і в минулому однодумці за віру Христову? Важко нам сказати, зрозуміти і відчути біль його душі… А може, навпаки – він відчував радість і душевний спокій? Про цю подію Апостол не забув, він тримав її глибоко в своєму серці і душі. Описуючи корінтянам про свою працю, про опіку Божого Провидіння над ними, він не забуває про своє перше серйозне випробування, яке зустріло його в Дамаску: “Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. Бог і Отець Господа Ісуса, – благословен вовіки! – знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити; та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук” (2 Кр. 11, 30-33).

Звичайно, як і кожна людина, Савло відчував страх і розчарування. Він ішов через городи і фруктові сади, туди, де б його не могла зауважити сторожа. Великий похід, до якого він так готувався, знову закінчився нічим: вибраний месник перетворився на втікача. Думки завжди супроводжують нас. Так було із Савлом. Сподівався одного, вірячи в силу своєї проповіді, дискусій, шукав зрозуміння в своїх земляків юдеїв, а тут треба все покинути і втікати. Поволі Савло почав усвідомлювати собі, що він не один. Йому були обіцяні переслідування і невдачі – вони почалися. Дух відваги вступив у серце Савла, і він з іншими думками почав свою подорож…

Савло в Єрусалимі

Куди йти? Думки змінювали одна одну. Він міг би повернутися на батьківщину до Тарсу, але спершу, мабуть, треба перемогти себе, відвідати те місто, де він залишив по собі найстрашніші, найжахливіші спомини як про людину, яка гонила і переслідувала Церкву Христову. Потрібно було мати сильну волю, щоб прийти до того міста вже іншою людиною, яка преобразилася і дивиться на світ іншими очима. Савло знав: скоріше чи пізніше він має зустрітися з тими, яким завдав багато болю і страждань. Живі ще батьки синів і дочок, яких він зі своїми товаришами мордував, живі діти, чиї батьки загинули від рук Савла чи його товаришів. Жива ще жінка, яка втратила свого мужа, брат, сестра, чоловік, сусіди – вони все це пам’ятають, він має подивитися їм в очі… Чи зрозуміють вони його? Чи повірять йому? Ці думки не покидали Савла, супроводжуючи його до самого Єрусалима. Інша причина, чому Савло хотів відвідати Єрусалим: зустрітися з Апостолами, більше взнати про Ісуса, порозмовляти з тими, які ходили з Ним, спілкувалися, чули Його науку – це так потрібно і важливо для Савла: з перших вуст почути про Месію.

В Єрусалимі він провів найкращі дні своєї юності і духовної формації. Савло покинув Єрусалим зарозумілим і гордим чоловіком, а повертається до нього покірним і лагідним. Самовпевнений рабин, шовіністично настроєний фарисей, він в одній хвилі залишає всю свою національну гординю, свої переконання, амбіції – щоб взамін отримати блаженство несправедливого переслідування і стати подорожуючим проповідником віри, яку переслідують і гонять.

Якою буде його зустріч з Теофілом? Напевне листи, отримані від нього, той уже знищив? Як він зустрінеться на вулицях Єрусалима з членами Синедріону, в серцях яких розпалив таку ненависть до своєї особи? Його наукою гордилася школа Гамалиїла. Якою буде зустріч з учителями, з товаришами, з якими стільки років навчався і мав спільні ідеї щодо майбутнього? Піти на такий крок не було легко для Савла, він мусив пережити ще раз духовне відродження, мав відкинути людські амбіції, страх, тривогу віддати себе в руки Господа – і хай Він провадить і опікується ним.

Всетаки Савло, мабуть, надіявся, ідучи до Єрусалима, що знайде зрозуміння в християнській спільноті. Він знайшов підтримку в Дамаску, брати його не покинули, а навпаки – огорнули любов’ю своїх сердець, а в небезпечній ситуації допомогли уникнути рук неприятелів. Ця довіра до християнської спільноти напевне керувала розумом Савла. Хто переможе в його духовній боротьбі і сумнівах? Хто візьме гору? З одного боку він розуміє, що своїми діями і вчинками в Єрусалимі супроти визнавців Ісуса з Назарета він не заслуговує на їхню любов і прихильність, а з другого – він пізнав у тих людях інший світ, духовний світ, відкрите серце і душу навіть для тих, які їх переслідують і гонять. Але Савло не забував, що вони також люди, які мають право сумніватися і до кінця після його учинків не довіряти йому. В своїх ваганнях, сумнівах Савло шукав поради в Господа Бога, молитва була єдиним джерелом, з якого він черпав розради і просвітлення в своєму невизначеному стані.

Савло зробив остаточний вибір: він має погасити свою духовну спрагу. Він знову повертається дорогою, якою вже ходив багато разів: через Сирію, Галілею, Юдею, тоді має вийти на гору Скопус, щоб побачити внизу Єрусалим. Чим стає ближчою дорога до Єрусалима, тим сильніше б’ється серце Савла…

Савло не помилявся, його передчуття і переживання не було безпідставними: “Прибувши ж у Єрусалим, він пробував пристати до учнів, та всі його боялися, не віривши, що він учень (Христа)” (Ді. 9, 26). Серця багатьох братів були закриті перед Савлом. Його уникали, з ним не хотіли спілкуватися, християни зустрічали його холодним, недовірливим поглядом, вони пам’ятали, ще того, старого Савла. Савла, який брав участь у каменуванні архідиякона Святого Стефана, який кидав християн до в’язниць, Савла, який ревно виконував закон фарисеїв і у всьому їм був послушний. Новий Савло перед християнською спільнотою в Єрусалимі був ще закритий. Повернувшись у Єрусалим, Савло втратив всіх своїх старих друзів, і в його серці зародилося відчуття, що він не знайде для себе нових товаришів. Вони чули про те, що сталося з Савлом три роки тому в Дамаску, але чи можуть вони мати довіру до людини, яка стільки горя завдала християнській спільноті в минулому.

Перед Савлом постає питання: а що далі? Як він має залишатися в місті Єрусалимі, коли від нього всі відвертаються, ніхто не бажає з ним спілкуватися, він усіма в цьому місті відкинутий і погорджений. Мабуть, єдиною розрадою для Савла була молитва і палке звернення до Спасителя, щоб Він покерував його життям. Того, хто уповає на Господа Бога, Всевишній ніколи не опускає. Так і було з Савлом в Єрусалимі. Господь його не покинув, Святий Дух посилає до Савла Варнаву.

Хто такий Варнава? Першу згадку про Апостола Варнаву нам подають Діяння Апостольські: “А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру, мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ніг апостолів” (Ді. 4, 36-37). Варнава походив з Кіпру, його батьки були багаті люди, мали маєтки на Кіпрі і в Єрусалимі, його звали Йосія, або Йосиф, походив з ізраїльського роду левітів. Християнське передання говорить, що Варнава ще з дитинства знався з Савлом, вони разом навчалися і навіть були близькими товаришами. Варнаву в Єрусалимі любили і поважали християни, він мав привабливу зовнішність, а також благородні манери. Він був дуже добрим порадником і розрадником, чудовим проповідником, мав чуття на людей і вмів розпізнавати наскільки особа є щирою і відвертою. Недаремно Апостоли дали йому арамейське прізвище “Варнава” – “Син потіхи”.

Савло вже був готовий покинути Єрусалим, не знайшовши в цьому так колись любому святому місті для себе пристановища. Як подають діяння Апостольські: “Тоді Варнава взяв його, привів до Апостолів і розповів їм, як він у дорозі бачив Господа, і що говорив до нього, і як він проповідував відважно в Дамаску ім’я Ісуса. І він був з ними, виходячи і входячи до Єрусалиму та проповідуючи сміливо ім’я Господнє; а й розмовляв і змагався з гелленістами, однак вони намагались його вбити. Брати ж, довідавшись про те, відвели його в Кесарію і вислали в Тарс” (Ді. 9, 27-30). Мабуть, тієї днини, коли Савло намірився покидати Єрусалим, Дух Святий послав Апостола Варнаву на зустріч з Савлом. Ця зустріч Савла з Варнавою змінила хід подальших подій. Напевне, страшно було признатися Савлові, що він не знаходить себе в цьому святому місці; врешті, добре розумів, що не може ні скаржитися, ні нарікати на християнську спільноту в Єрусалимі, бо вона його знає таким, яким він був до навернення; по-людськи мислячи, він заслужив на таке прийняття.

Апостол Варнава вельми зрадів, побачивши Савла в Єрусалимі, його радість була щира і відверта. Варнава, як людина глибокої віри і дивовижної чутливості, який вмів “читати” думки людського серця, відчув біль і смуток Савла. Він спромігся розгадати його, для Варнави віра завжди посідала перше місце, він збагнув, яким великим скарбом і надбанням буде Савло в майбутньому для усієї Церкви Христової. Він практично силоміць затримує Савла, щоб той не покидав Єрусалима.

Про цю подію згадує Апостол такими словами: “По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п’ятнадцять день. А іншого з Апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю” (Гл. 1,18-20). Уперше два майбутні стовпи християнства опинилися віч-на-віч. Рибалка з Капернаума і вчений рабин. Корінний ізраїльтянин і людина, вихована в грецькому світі, яка з дитинства виросла у фарисейській заквасці. Такі різні між собою за походженням, культурою, ментальністю, освітою. Але Христос їх поєднав…

Немає певності, чи Варнава відразу повів Савла до Апостола Петра, чи, можливо, пізніше. Мабуть, Варнава спочатку вислухав Савла, який розповів усе, що пережив у своєму недавньому минулому. Савлові потрібний був душевний спокій, Варнава своєю лагідністю і любов’ю вмів заволодіти людським серцем, щоб до втомленого і розбитого Савла знову повернувся душевний спокій. Сам Варнава складав план, як добре організувати зустріч, щоб з неї була духовна користь як для Савла, так і для християн в Єрусалимі і усієї Церкви Христової. У Варнави з цим не було проблем, він був дядьком або двоюрідним братом молодого Йоана Марка, якого пов’язували особливі стосунки з Апостолом Петром: Марко був духовним сином і помічником Симона Петра. Перебуваючи в Єрусалимі, Петро, бідний рибалка, не міг мати свого будинку в святому місті, тому мусив у когось зупинятися. Таким прибіжищем і зупинкою для Петра був дім Марка і його матері Марії. Читаємо в Слові Божому, коли Апостол Петро перебував у в’язниці за царя Ірода, а на руках у нього були кайдани, Ангел Господній з’явився вночі Петрові і вивів його з тюрми. Тоді Апостол Петро: “Опритомнівши зовсім, він пішов у дім Марії, матері Йоана, що звався Марком, де багато зібралось і молилося” (Ді. 12, 12). З цього виходить, що Петро йшов до дому Марії, як до свого помешкання. Так що через свої родині відносини Варнава міг скоро полагодити усю справу, і звичайно, що Дух Господній провадив Савла до цієї зустрічі з Апостолом Петром. Яким би великодушним не був Апостол Петро, але чи готовий він був відразу прийняти Савла, який ще недавно ставив собі за мету знищити Церкву Христову? Звичайно, що були сумніви, підозри, але свідчення Варнави розвіяли всю недовіру до Савла.

Святий Апостол Петро пам’ятав слова Ісуса Христа, сказані йому на Тайній Вечері: “Симоне, Симоне! Ось сатана хотів просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла, і ти, коли навернешся, утверджуй твоїх братів. Сказав Петро до Нього: Господи, з Тобою я готовий піти і в тюрму, і на смерть. Ісус мовив: Кажу тобі, Петре, не запіє нині півень, як ти тричі відречешся, що Мене не знаєш” (Лк. 22, 31-34). Хто ж, як не Апостол Петро, міг краще зрозуміти душевний стан Савла? Він через усе життя проніс у своєму серці жахливу подію, яка мала місце у його житті: “І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття, і, приглянувшись до нього пильно, каже: І цей з Ним був! Він відрікся, кажучи: Не знаю Його, жінко! Та трохи згодом другий, побачивши Його, каже: І ти з них. Але Петро відповів: Ні, чоловіче! По якійсь годині хтось інший почав настоювати, кажучи: Справді, і цей з ним був! Таж він із Галилеї! Петро озвався: Не знаю, чоловіче, що кажеш.

І зараз же, як він говорив ще, запіяв півень. І тут Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро слово, яке Господь йому сказав був: “Петре, перше ніж запіє півень, ти нині Мене відречешся тричі”. І, вийшовши звідти, заплакав гірко” (Лк. 22, 55-62).

Боже Провидіння провадило Савла до Апостола Петра, який мав утверджувати братів у вірі. Апостол Петро, який тричі зрікся Ісуса, на собі пережив той жахливий, страшний душевний стан зречення. Християнське передання гласить, що усе своє життя Святий Петро буде пам’ятати про зраду свого Учителя і кожного ранку, коли запіє півень, на його очах будуть появлятися сльози жалю. Тому першим, хто мав прийняти Савла, вислухати його, дати відповідні настанови, зрозуміти стан його душі, зрештою, повірити йому, – мав бути, звичайно, голова видимої християнської спільноти, якого Ісус залишив після себе і до якого промовив після Воскресіння з мертвих: “Симоне Йонин! Чи любиш ти Мене більш, ніж оці? Той Йому відповів: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Каже йому: Паси Мої ягнята! І знову, вдруге каже до нього: Симоне Йонин! Чи любиш Мене? Відповідає Йому: Так, Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе. І мовить йому: Паси Мої вівці! Тоді Він утретє йому каже: Симоне Йонин! Чи любиш Мене? Засмутився Петро, що втретє його питає: чи любиш Мене? – і каже Йому: Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що я люблю Тебе. Каже йому Ісус: Паси мої вівці!” (Йо. 21, 15-17). Дух Святий провадив Савла до Апостола Петра – пастиря Христового стада, якому Христос Спаситель поручив пасти ягнят і овець.

Воскреслий Христос Спаситель преобразив двох Апостолів. Савло боровся з Христом, пере-слідував Його учеників, а Петро тричі відрікся від Христа. Петро вже страждав за віру Христову, був підданий побиттю, а Савло вже втікав від своїх неприятелів. Їх з’єднує Христос, який бажає, щоб двоє працювали і ширили Царство Боже на землі. Як Савло, так і Петро чекають цієї зустрічі.

Апостол Варнава мав особливу місію – зробити все можливе, щоб ця зустріч принесла обильні плоди. Він розказав Апостолові Петру про Савла, про його душевний стан і переживання. Від їхньої першої зустрічі залежать їхні подальші стосунки, спілкування і праця. Можемо не сумніватися, що Апостол Петро, як і вся християнська спільнота в Єрусалимі, поважав і прислухався до порад Варнави, тож вчинив так, як просив Варнава. Про те, що зустріч мала позитивний характер, свідчить обставина, що Савло разом з Апостолом Петром перебували в домі Марії два тижні.

Фарисей Савло відчув щирість, любов, гостинність і сердечність з боку Кифи. Апостол Петро побачив щирість, відвертість і відкрите серце Савла. Тому дуже швидко вони знайшли спільну мову і порозуміння. Якби цього не було між ними, то, по-людськи кажучи, не могли б вони бути разом два тижні. Нецікавого співрозмовника не можна знести і пару годин, а може навіть і хвилин, а бути стільки часу разом – це означає, що в їхній розмові була гармонія поєднання.

Як саме відбувалася ця зустріч – важко точно сказати. Можливо, так, як описує сто років пізніше молодий Іриней, майбутній богослов, сидячи біля ніг пристарілого Полікарпа, який особисто знав Апостола Йоана: “Полікарп розказував про свої зустрічі з Йоаном і іншими, які бачили Господа своїми очима, і співставляв їх свідчення. Все, що він чув від тих людей про Господа, о чудах, які Він здійснив, про його навчання, він приймав їх як правдиве свідчення Життя Світу, порівнюючи їх одні з одними відносно з Священним Писанням. Бесіди ці слухав з благоговінням і з допомогою Божою, зберігав пам’ять про них – не записував на папері, йно відкладував їх в своїм серці; і, милостю Божою, постійно роздумував над тим, про що я чув, і в нічому не сумнівався”. Зі слів святого Іринея довідуємося, що в перших віках християнства існували строгі правила передання вчення про життя Ісуса Христа. Всі свідчення мали бути отримані безпосередньо від “свідків Життя Світу” – тобто від тих, хто безпосередньо знав і бачив Христа.

Можливо, Савло також сидів біля ніг Апостола Петра і слухав, як він, очевидець всіх подій з життя Ісуса Христа, розказував йому подію за подією, яка мала місце в житті Учителя. А було про що говорити, розмови їхні тривали до темної ночі. Не виключено, що часто Варнава приходив відвідати Апостолів і брав участь у їхньому спілкуванні, Марко був свідком багатьох цікавих сцен, які мали місце в їхніх розмовах і дискусіях.

Савло з вуст Апостола Петра почув про раннє служіння Церкви Христової, про життя Ісуса Христа і про Його науку. Савлові було цікаво взнати, як кожного з Апостолів Христос покликав до служіння, він цікавився кожним із них: де вони в даний час перебувають і кому проповідують Слово Боже. То Петро, який бачив Христа на горі Тавор, розповідав про велич Преображення Господнього. То вони в якісь дні виходили ранком, і Святий Петро провадив Савла дорогами, якими ступала нога Спасителя. То вони проходили біля Силоамської і Витездської купелі, де багато людей отримувало ласку оздоровлення. Апостол Петро розповідав про численні чудеса, які творив Христос: оздоровлення хворих, очищення прокажених, вигнання злих духів з біснуватих, повернення зору сліпим, воскресіння померлих, втихомирення бурі на морі, численні покаяння грішників і навернення їх на дорогу правди. Вони були також у горниці, де сам Христос-Спаситель відправив першу Святу Літургію і установив Тайну Священства. Апостол Петро повів Савла в Оливний город, де Спаситель світу заливався кривавим потом і просив їх о молитву, а вони, немічні й слабі, спали.

Святий Апостол Петро показав Савлові місце, де він тричі відрікся від Свого Учителя, темницю, де Христос страждав і приймав велику наругу від жидівських вояків. Їх нога ступила на Голгофту, де Христос приніс себе в жертву за відкуплення людського роду.

Савло в свою чергу також показав місця, пов’язані з сумними і прикрими споминами. Місце, на якому каменували Архідиякона Стефана, де він з великою гордістю і завзяттям допомагав фарисеям. Ідучи вулицями святого міста Єрусалима, Савло час від часу зупинявся, а в окремих моментах на його обличчі можна було побачити сльози жалю і скрухи. В цьому домі мешкає багатодітна сім’я, і ми замордували їх батька, тому що він був християнином, розповідав Савло Апостолові Петрові. У цій в’язниці страждало стільки-то християн… Все це стоїть перед Павловими очима, Петро бачить його жаль і біль, тому заспокоює його, і обоє радіють і дякують Господу за великий дар любові і Божого милосердя, за дар прощення і навернення, без якого вони б сьогодні не були, не йшли б цими вулицями, не спілкувалися б між собою, разом не засилали б молитов до Господа Бога. Який добрий і милостивий наш Господь, потішають Апостоли один одного, які величні і дивні є діла Його! Радіють як малі діти, їхні серця палають такою жертвенною дитячою святою любов’ю до Господа Бога, вони вже давно не були такими щасливими, а цією радістю їхні серця наповнив Святий Дух.

(Далі буде)

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________