Листи від молоді

 

Моє літо з Ісусом і Марією

Зрозуміти себе у мовчанні

У неділю, як завжди, я перебував у Рясному – 1 на Службі Божій. Але цього разу не пішов, як зазвичай, до захристії, щоб поприслуговувати отцеві, який буде провадити відправу, а зайняв чергу до сповіді в о. Тараса Митлевича. Після розрішення отець запитав мене, чи не бажав би я взяти участь у закритих реколекціях Святого Ігнатія Лойоли, що відбудуться в Традиційній Семінарії Непорочного Серця Матері Божої Фатімської у Львові. Якщо бажаю, то потрібно записатися в захристії. Я відповів отцеві, що мушу подумати. В роздумах і поїхав додому. Інтерес отця до моєї особи змусив мене думати про те, що він хоче бачити мене на тих реколекціх. Подальші роздуми привели мене до усвідомлення, що саме я і саме в цей час повинен бути саме в цьому місці. Але, як це притаманно молодим людям, відкладав своє остаточне рішення на потім, займаючись тим, що видавалося мені важливішим. Це відкладання привело до того, що вже аж у переддень реколекцій я зрозумів, що так і не записався в захристії. Крім того, раз у раз закрадалися думки, що нікуди я не поїду, що ці реколекції будуть затяжкими для мене і т. д. До того ж, ніхто з моїх товаришів не висловлював твердого переконання в тому, що відвідає ці реколекції. Так у ваганнях спливав час. Мої домашні наполягали, щоб я взяв участь у цих духовних науках. Я взяв до рук журнал “Дзвін з Фатіми”, де були надруковані умови відбування реколекцій. Мене вразило: “Зберігати повну мовчанку упродовж усього часу реколекцій”. “Ого!” – подумав я. Єдиним моїм шансом потрапити на них залишився о. Тарас. Бо до цього я здійснив кілька телефонних дзвінків, але чіткої відповіді на те, чи є ще місця, не отримав. Отож, зважився нарешті зателефонувати до о. Тараса. З його відповіді зрозумів, що можу приїхати до семінарії.

У семінарії кожного з учасників ознайомили з розкладом на кожен день реколекцій. Розклад був дуже чітким, щільним і насиченим по максимуму. Я зрозумів: це для того, щоб ми ні на хвильку не відвертали своєї уваги на якісь інші справи, окрім самих тільки духовних наук. Метою цих реколекцій було – вилучити людину хоч на короткий період з цього світу, щоб наново відкрити їй духовні очі, які під впливом буденного життя стають брудними, і з кожним днем ми бачимо через це все менше і менше.

Можливо, когось вразить той факт, що реколекції тривали 6 днів (мовляв, задовго…). Але якщо застановитися добре, то можна побачити, що молоді люди сьогодні витрачають значно більше часу на справи, з яких нікому немає користі взагалі. Взяти, наприклад, тільки час, проведений біля телевізора чи за комп’ютером. Якщо ти змусив себе дотримуватися розкладу – то вже пройшов половину реколекцій, а інша половина лежала на отцях, які провадили науки. Ще одним моментом, який може декого “відлякувати” від цих реколекцій, – це вимога до всіх учасників дотримуватися повної мовчанки весь час. Не можна було користуватися і мобільними телефонами. Особисто мені ці дві умови дуже допомогли в правильному і зосередженому відбутті реколекцій. Адже всі питання, які мене хвилювали, не зміг би ніхто вирішити так, як це зробила Божа Мати, якій і присвятили свої переживання всі учасники Ігнатіанських реколекцій.

З кожним днем я все з більшим і більшим бажанням та інтересом відбував їх. Дуже сподобалося те, як о. Тарас Митлевич і о. Андрій Коваль провадили науки – щоденно приблизно по 5 разів. Навіть коли ми мовчали, вони розуміли, що і як сказати, пояснити, довести до відома. Вони ніби читали наші думки, випереджали наші просьби, пояснюючи те, що було нам незрозумілим. Особисто мене вразило те, що отці немовби знали, що саме і коли я хочу від них почути.

На самому початку кожному з нас видали по три книжечки, які мали допомогти нам належно і правильно відбути ці реколекції: “Умови відбування реколекцій”, “Наслідування Христа” Св. Ігнатія і “Святе Письмо”. Також нам були запропоновані умови, яких потрібно обов’язково дотримуватися, а це: 1) повага до Господа Бога; 2) старання, яке включало в себе: а) послух та б) дух боротьби; 3) мовчання як зовнішнє, так і внутрішнє. Під час кожних наук о. Тарас і о. Андрій нагадували нам про два основних гасла цих реколекцій: “Роби, що робиш” – для того, щоб ми виконували свої обов’язки з повною віддачею, бо лише так можна отримати бажаний результат; а також: «Роби проти» - для того, щоб ми ні в якому разі не піддавалися на спокуси диявола, який буде змушувати нас опустити якесь розважання чи якусь науку, щоб ми давали моментальну відсіч його нападам.

Виклад отцями самої науки не був чимось дуже новим, не чуваним досі. Вони викладали науку Христа, яку ми не раз чули на проповідях під час Служби Божої. але подавали це в особливий спосіб. Почали від сотворення світу, а закінчили Воскресінням Ісуса Христа. О. Тарас і о. Андрій наново відкривали мої духовні очі на ті речі, які я чув, бачив, читав не один десяток разів. Вони заповнювали прогалини у моїй вірі, які були причиною мого нерозуміння тієї чи іншої події чи факту. Я переконався, що навіть коли людина має якесь уявлення про віру, щось знає про неї, то все ж не завжди правильно її застосовує чи керується нею. Саме о. Тарас і о. Андрій стали тими керівниками, які спрямовували і коригували наші знання у правильному напрямку. Однією з цілей Ігнатіанських реколекцій було глибше і досконаліше розуміння науки, вчинків і дій Ісуса Христа. Ми мали усвідомити, що Ісус не просто так народився, жив, навчав, віддався на страшні муки,вмер і воскрес. У кожному чинку, слові і ділі Ісуса закладена велика ціль – навчити людей, як потрібно прожити своє життя, щоб осягнути те єдине, для чого ми живемо, тобто Небо. Отці також навчали нас, що все в цьому світі – від Бога, для Бога і в Бозі. Отже на Ньому маємо будувати своє життя.

Окрім викладів про науку Христа, були ще заняття з апологетики. Апологетика – наука, яка має на меті утвердити розуміння, що Католицька Віра є єдино правдива, і те, що інші релігії є відсторонені від правдивого Бога. На цих заняттях о. Тарас і о. Андрій, використовуючи чисто природний розум, історичні факти, приклади різного роду чудес, доводили нам правдивість Католицької Віри, яку передав нам Бог. Крім того, вони ознайомили нас з різними хибними протестантськими і неправдивими течіями та вченнями. Отці намагалися надати нам глибші знання про особливості нашої Церкви, а саме те, що Вона є Апостольською, Вселенською, Святою, єдиною та непомильною. Вони також утверджували нас у розумінні джерел нашої віри: Святого Письма і Традиції Святих Отців.

Хтось може подумати, що в нас не було зовсім вільного часу, але це не так. Кожного дня у розкладі був відведений час на відпочинок чи на залагодження своїх потреб (звичайно, в межах семінарії). А ще був спеціально визначений час для розмов зі священиком, тобто кожен мав можливість поспілкуватися сам на сам, окремо від усіх з одним з отців на тему, яка його найбільше хвилювала в плані духовного життя чи в плані виконання своїх обов’язків під час реколекцій.

І звичайно, ніхто з нас не був обділений увагою за обідом чи вечерею, які для нас день у день смачно готували сестри-монахині. Дуже їм за це дякуємо! За столом кожного разу ми чули з уст наших священиків різні історії з життя святих, наприклад про відважного отця Даміана де Вьостера, який посвятив себе служінню Богові серед людей, хворих на проказу.

Про ці реколекції можна розказувати багато, але, щоб повністю відчути ту обстановку, сповнитися їх духом, почути і зрозуміти глибше науку Христа, треба самому їх відвідати. Закликаю всіх моїх ровесників випробувати себе у таких реколекціях, які для мене, маю надію, не будуть останніми.

Після цього мій світогляд певним чином змінився. Я багато в чому суттєво поглибив своє розуміння віри і свої знання, а в дечому переконався і зрозумів, що роблю правильно. Після цього дуже хотілося якнайскоріше побачити своїх близьких, друзів. Але вже з першої зустрічі відчув, що не до кінця їх розумію, а з їхнього боку почав помічати, що вони мене якось не сприймають чи не чують. У мене склалося враження, що вони мовби закутані в якісь кокони, які не пропускають до них те, що я говорю. Це справді моторошно, адже такі люди є навколо кожного з нас, а для того, щоб їх ставало все менше, необхідно більше таких реколекцій.

Дуже вдячний Божому Провидінню, яке запровадило мене на ці реколекції, з яких я почерпнув для себе так багато. Надзвичайної подяки заслуговують всі організатори таких духовних наук, а особливо наш настоятель отець Василь, без ініціативи якого я не зміг би осягнути стільки ласк. Щиро дякую отцям-реколектантам Тарасові й Андрієві, які доносили Слово Боже до наших сердець.

Василь Баранецький, 18 років
с. Ралівка Самбірського району на Львівщині

Побороти себе для Бога

Реколекції святого Ігнатія Лойоли – це був ще один крок вперед назустріч Ісусові у моєму духовному житті, і не тільки моєму. Почуття, які ворушили моєю душею під час тих реколекцій, ще довго будуть щеміти в серці тихим приємним тремтінням і солодким спогадом. Блаженні почуття спокою, тиші і самотності були сприятливими для розважань, осмислення стану своєї душі і розуміння мізерності людини супроти свого Творця. Атмосфера, яка панувала під час розважань навіювала незабутні почуття: “У світі лише нас двоє: Бог і я”. Спокій і мир, які повністю панували над нами, є початком очищення душі. Тоді язик звільняється від розмов про людські справи, очі не звертають увагу на красу оточення, а слух не є послаблений приємними тілові мелодіями і розмовами з людьми.

Перший день реколекцій був для мене боротьбою зі своїм “я”: “Чи витримаю? Для чого мені все це? Для чого втеча від світу?” Але це все були лише спокуси і підступи диявола, який намагався посіяти в душу страх і неспокій. Були моменти, коли я повністю усвідомлювала, що всі проблеми, турботи життя залишені мною там, у світі, хоча, на перший погляд, це здавалося неможливим. Як справді приємно розуміти, що з дрібної мурахи, яка все життя за чимось бігає, гризеться з іншими за місце під сонцем, я перетворилася на людину, яка має безсмертну душу. За тих п’ять днів ми мали можливість заглибитися в сутність багатьох речей і чинників, дрібних в очах світської людини, але надзвичайно важливих в очах християнина.

Твердинею в духовній боротьбі є мовчання, і воно дає певну надію на перемогу. І це було фундаментом, це було підтримкою у нашій духовній боротьбі вже не з своїм “я”, а з дияволом.

На очі наверталися сльози, в душу проникав жаль, неспокій, а навіть і страх, коли усвідомлювали, що час, відведений на духовні науки і вправи, невпинно спливає. Адже, так не хотілося вертатись до світу, тієї однорідної і буденної маси, яка живе гріхом, лежить в тому болоті, але відчуває не огиду, а приємність, нажаль.

Найважче було востаннє перетнути поріг семінарії і знову йти в той світ. Тоді ми найкраще зрозуміли сутність і важність тих наук, які, чомусь, так швидко пройшли.

Але це був добрий фундамент для майбутнього, для боротьби з тим світом, своїм “я” і дияволом. Це був фундамент, який не впаде не тільки від подуву вітру, але і сильної бурі, чи шторму в бурхливому морі життя і його ілюзій. Ми зрозуміли, що є апостолами останніх часів, Христовими воїнами, адже, як не я, то хто? Чи не так?

Марія ЧЕРНЯК,
20 років, парафіянка

“Де твій скарб, там і твоє серце буде!”

(Проща Рясне-1 – с. Ліс 12-14.08 2010 р. Б.)

Життя прожити –
Не поле перейти,
Щоб квітів не стоптати
І щоб любов знайти.

Добігла кінця 12-та традиційна піша проща в с. Ліс на відпуст Свв. Макавйських мучеників. Цьогоріч цей 50-кілометровий маршрут ми долали під гаслом: “Де твій скарб, там і твоє серце буде!” (Мт. 6, 21).

О 9 год. ранку 12 серпня прочани вирушили в дорогу. Кожна душа складала свої намірення, свої жертви. Сонце волі-поволі зійшло високо на небеса, і чи то радіючи тими піснями і молитвами, що возносились на славу Божу і на честь Пречистої Діви Марії, чи то з якоїсь іншої причини, огорнуло нас своїм надзвичайно теплим поглядом…

Перша наша зупинка була біля могили бл. о. Олексія Зарицького у Рясній Руській. Опісля, перед фігурою Матері Божої, віддавши під опіку Діви Марії нашу прощу, ми вирушили далі своєю дорогою. Не за горою показався наш обідній відпочинок …

Серпневе сонце аж надміру огортало прочан своїм спекотним теплом; здавалось, що кожному з нас воно подарувало по одному промінчику, котрий ні на мить не бажав перепочити, а все крок за кроком прямував слідом, зігріваючи не лише тіло, але й серце душу… До небес від щирого серця линули пісні та молитви, а Бог, як люблячий Батько, благословив нас Своєю опікунською рукою. Ми у метушні життя дуже часто забуваємо про Бога, приходимо до Нього лише при потребі. Бог стукає у двері нашого серця, а ми часто з неохотою відкриваємо їх для Нього. Бог повсякчас зсилає на кожного з нас свої ласки: як те сонце обдаровує нас теплим промінням, так і Господь благословить нас Своєю безмежною любов’ю. Наше тіло і душа приймають те Боже благословення так, як уста наші приймають воду під час спраги, хоча дуже часто ми забуваємо, що Небесний Батько чекає хоча б на краплину нашої щирої, сердечної дитячої подяки…

Ступаючи поволі вперед, прочани прибули на Страдецьку гору, де перед хрестом відмовили вервицю до Божого Милосердя. Опісля отці-диякони голосили науку про Христових мучеників бл. Володимира Прийму та о. Миколу Конрада, а також, заглибившись трішки в історію, розповідали про виникнення печер. Коли ми спускалися з гори, сонце благословило землю уже по-вечірньому ніжними, лагідними променями. Люди вирушили до кінцевої зупинки першого дня прощі – у смт Янів. Там була відслужена Св. Літургія. На землю вже спадали перші вечірні серпанки, а прочани розпочинали Хресну дорогу янівським лісом: ішли від стації до стації, долаючи перешкоди, ішли з молитвами та піснями на устах і з розважаннями про Страсті Христові у серці. Земля вже була огорнена глибокими вечірніми сутінками, коли ми стояли перед останньою стацією Хресної дороги. Люб’язні янівчани запрошували всіх на вечерю, а опісля – на відпочинок. Ніч швидко окутала світ темнотою, лише з високих висот на землю кидав блідий свій погляд місяць…

Другого дня прощі, 13 серпня, у церкві в Янові була відслужена Служба Божа і Молебень до Матері Божої Фатімської, а після гостинного сніданку прочани знову вирушили в дорогу. Всі були сповнені нових сил, з піднесеним настроєм і душевним спокоєм. До небес на хвалу Божу возносились найкращі пісні, молитви, вервиці. Сонце знову огортало нас своєю полум’яною любов’ю, а ми все прямували вперед, ступали крок за кроком розпеченим асфальтом, ішли, скріплені Божою опікою і Батьківським Господнім благословенням.

Ми воістину зрозуміли, що таке проща, що таке жертва: уста ледь не репались від спраги, крапля води була дорожчою, аніж будь-які багатства світу, а сонце за Божою волею продовжувало далі (здавалось уже немилосердно) зігрівати людей. Та Господь нас не залишив: додаючи нам сил крок за кроком, з його безмежної доброти ми прийшли до м. Новояворівськ. Коли сонце трохи злагіднішало, прочани рушили до смт Шкло, де й зупинились на ночівлю.

14 серпня рано-вранці вірні вирушили в с. Ліс, де повинна була відправитись відпустова Свята Літургія. Люди йшли запорошеною польовою дорогою, обабіч якої з обох сторін в перлах густої роси буяли високі трави. В небо здіймались пташки, які своїми дзвінкими голосочками вітали прочан і одночасно разом із ними возносили хвалу Господу Богу.

Вже здалеку людське вухо вловлювало бій дзвонів: це парафія Свв. Мучеників Макавейських урочисто вітала прихід прощі. Не в одного з-під повіки зринула крапля сльози радості: перед нами стояла та святиня, та ціль-мета, до якої ми крок за кроком прямували від далекого Рясного. Це той скарб, за яким ми йшли, скарб, якого прагнуть наше серце і душа. Ми його знайшли у молитві, у вервиці, у прославі Ісуса Христа та Матері Божої і прагнемо, щоб наше серце тут, на землі, завжди було звернене до Бога, у Ньому шукло захисту, опори, допомоги, щоб у всіх своїх потребах взивало до Марії, а по смерті душа наша щоб була прийнята до Небесного Царства. Коліна приклонились перед престолом, а уста складали подяку, щиру подяку Господу Богу за Його незліченні ласки і щедроти. Кожен прийшов сюди із потребою свого серця і своєї душі, і благання кожного з нас Ісус вислуховував, як люблячий Батько свою дитину.

На відпустовому місці було відправлено Водосвяття і Хресну дорогу, а опісля – о. Степан Курило, о Мирон Гнип і о.-диякон Віталій Купецький відслужили Св. Літургію. Глибоку проповідь, звернену до кожного серця, виголосив о. Мар’ян Білокур. Сотні людей приступили у цей день до Святої Тайни Покаяння і Пресвятої Євхаристії…

Віід щирого серця складаємо подяку Господу Богу за те, що Своїм Провидінням неустанно чував над нами, обсипав нас безліччю Своїх ласк, скріпляв на силах і подарував у дні прощі таку чудну сонячну погоду, що вкотре засвідчило палку любов Ісуса до свого народу.

Сердечно дякуємо усім отцям, котрі впродовж усього часу старанно і невтомно засівали у наших серцях зерна Господньої науки, вислуховували сповідь щиро розкаяних наших сердець. І наостанок висловлюємо щиру вдячність о. Василеві Ковпаку, батьківське слово якого прилинуло до нас із-за тисячі кілометрів і стало напутнім при поверненні назад у “цивілізований” світ сірих буднів.

Марта Ухатюк, 16 років
с. Ралівка Самбірського р-ну на Львівщині

Прочанином бути добре

… Був жаркий ранок. Прочани збиралися біля церкви Свв. Верховних Апп. Петра і Павла. Серед них був і я зі своєю ріднею. Минав час, людей ставало все більше і більше. І ось годинник показав 9:00. Це означало, що час рушати. Всі прочани на чолі з отцями Священичого Братства Святого Священномученика Йосафата клякнули до молитви. Молилися за щасливу дорогу. В цей час я зауважив, що чомусь немає отця Василя. Але тут же мене осяйнула думка: “Де б не був наш настоятель, подумки він завжди з нами”.

Отже, час вирушати. Попереду – хрест, і ми за ним. Дорогою до Янова ми зробили дві зупинки – першу біля могили Блаженного Олексія Зарицького, другу – на території готелю “Оріон”, де й поснідали.

Цілу дорогу ми молилися, співали. Хочу зараз зокрема подякувати братам-семінаристам, які своїми чудовими голосами прославляли в піснях Діву Марію. Десь біля 17:00 ми прибули до Страдча. Але всі мої надії побувати в печері були марними: вона була зачинена.

З Божою поміччю дійшли ми, вже трохи стомлені, до Янова. Там була Свята Літургія і Хресна дорога. На Хресній дорозі нас несподівано застала ніч. Мене вразило те, як люди з Янова охоче брали змучених цілоденною ходою прочан до себе на нічліг. Не залишилося жодної людини, яка б не мала де переночувати. Мене з моїми рідними також взяла одна дуже добра пані Євгенія. Не знаю, як хто, але я заснув швидко.

Настав ранок… Починався другий день нашої прощі. Я зі своїми близькими вирушили до церкви Господнього Вознесіння, де була Свята Літургія і молитви до Матері Божої Фатімської. А після цього прямо на церковному подвір’ї нас пригощали сніданком. Про цей янівський сніданок можна складати цілу книгу. Я не знаю таких слів, щоб описати, як було смачно! Від усіх прочан дякую тим людям, які цю “смакоту” готували.

З Янова з піснями ми вирушили далі – до Новояворівська. Почало сильно пекти сонце. Але ніхто не нарікав, адже люди знали, що проща без жертвування – не проща, отож ішли покірно. Спека ставала все сильнішою, тому ми змушені були зупинитися і відпочити. Година відпочинку збігла швидко, і треба було продовжувати путь. Хоч зовні було помітно по людях, що вони втомлені, але все ж у душі кожен знав, що Бог їх не покине, що за допомогою Богородиці та Ісуса Христа наш шлях стане легшим. Всі почали молитися на вервиці, співати і навіть не зчулися, як прибули до місця призначення. У Новояворівську нас чекав смачний обід, який ні в чому не поступався сніданкові у Янові, тож далі ми вирушили з новими силами, ситі і відпочилі. Дорога до Шкла була легкою і не довгою. Прибувши туди, ми відмовили Молебень до Матері Божої.

Я ще не встиг відійти від обіду в Новояворівську, як нам подали вечерю у Шклі. Були різного виду компоти, борщ і навіть грибна юшка, якої я, на жаль, не встиг попробувати, бо її миттю розібрали.

Після вечері люди зі Шкла почали розбирати всіх на нічліг. Мені як завжди щастить! Мене взяла дуже добра і щира пані Оля. Спалося також добре, поки в кімнаті не з’явилися ще одні “квартиранти”. Це були комарі! Я відбивався від них, як міг, та згодом заснув.

Настав третій, останній день нашої прощі. Всі прочани зібралися ранесенько біля церкви Св. Параскевії і Св. Назарія. Треба було поспішати до мети нашої прощі – до села Ліс. Ішли ми три години. Майже всі встигли за ці дні висповідатися в отців. Людей огортала радість – душевна радість, адже ми прибули до чудотворного місця. Ми йшли три дні у спеку, змучені, але Бог милосердний, Він допоміг нам.

У затінку старезних дерев навколо старовинної церкви Свв. Макавейських Мучеників отці відправили Хресну дорогу, і розпочалася відпустова Свята Літургія. Була чудова проповідь отця Мар’яна – кожне його слово било “в ціль”. Я побачив, що всі прочани клякнули до Святого Причастя.

Наприкінці о. Степан Курило став дякувати всім, аж раптом його перервав голос отця Василя. Люди, приголомшені, почали здивовано роззиратися навкруги, бо не знали, звідки лунає цей голос. Аж пізніше виявилося, що наш настоятель зв’язався з нами по мобільному телефону за тисячі кілометрів. Він також висловив подяку всім прочанам.

На цьому і закінчилася наша проща. Я дуже радий, що взяв у ній участь, адже за ласками, які я отримав, варто було пройти такий шлях. Вірмо в Бога, любімо Марію, слухаймо Ісуса – і осягнемо вічне життя.

Остап Федицький, 14 років
с. Ралівка Самбірського району на Львівщині

Наш кожен крок – до Бога

У нашому краї щороку відбуваються різні прощі до багатох відпустових місць. Тисячі людей берутьу них участь і жертвують у своїх наміреннях.

12 – 14 серпня відбулася проща у село Ліс Яворівського району до храму Семи Братів Макавейських та їх Матері Соломії. Починалася наша проща з Рясного. Тут у церкві ми отримали благословення від наших традиційних священиків і вирушили в дорогу із своїми намірами і проханнями. Кожен ніс із собою радість і образи серця, печалі і болі, знаючи, що Богові ми можемо довіритися цілковито і повністю.

Дорогою до відпустового місця ми молилися, співали пісні на прославу Ісуса і Марії. Прочани відвідали могили Блаженного Олексія Зарицького, Миколи Конрада та Володимира Прийми. Після молитви біля їхніх могил о. Тарас і о.-диякон Павло розповідали нам про геройське життя цих подвижників нашої Церкви, сповнене безкорисливої праці на благо рідного народу. Ці Блаженні вчать нас, як потрібно любити і вміти жертвувати, вони довели, що ми є лише гостями на цій землі і усі матеріальні речі – минаючі. Ми не можемо нічого взяти з собою у вічність.

Дорогою до Янова ми тричі зупинялися для відпочинку. У Страдчі відвідали Страдецку гору. Тут отець-диякон Віталій розповів історію цього місця. Опісля ми пішли до Янова, де на Заліссі відбулася Служба Божа і Хресна дорога. Ближче до ночі мешканці Янова запросили нас на нічліг.

З початком нового дня розпочався другий день прощі. Зранку ми зібралися у церкві Вознесіння Господнього. Тут відбулася Свята Божественна Літургія з виставленням Найсвятіших Тайн, кожен охочий міг висповідатися і приступити до Тайни Євхаристії. Після закінчення Служби Божої і благословення Найсвятішими Тайнами вірні Янова приготували нам сніданок. Через деякий час ми попрямували далі.

Дорогою до Шкла ми відвідали храм Св. Юрія-Побідоносця, що в Новояворівську. Тут о. Михайло провів науку, а парафіяни накрили стіл. ми трохи відпочили, а потім продовжили свій путь до Шкла. Назустріч нам вийшло Братство парафії Св. Преподобної Матері Параскевії та Св. Назарія. Під радісний передзвін дзвонів прочан провели до церкви. Тут отці відправили Молебень до Божої Матері. О. Андрій Британ виголосив науку, а парафіяни пригощали людей вечерею та розбирали їх по домівках на нічліг.

О 7 год. ми знову зібралися на церковному подвір’ ї, аби продовжити нашу прощу. У Лісі нас урочисто зустріли парафіяни церкви Семи Братів Макавейських та їхньої Матері Соломії, отець Володими Рудь та церковне братство.

Перед урочистою відпустовою Службою Божою була відправлена Хресна дорога. яку провели о. Тарас Митлевич і о. Михайло Процик. Потім відбулося перенесення Найсвятіших Тайн з церкви на престіл, споруджений на подвір’ї. О 12-ій год. розпочалася Служба Божа. Отець Мар’ян Білокур виголосив проповідь, яка полонила моє серце щирістю. Слова отця змусили мене задуматися над моїми вадами і породили прагнення змінити своє життя, свій характер і поведінку на краще.

Звичайно, про нас не міг забути наш вчитель і наставник о. Василь Ковпак, який цього дня перебував далеко від нас. У пригоді стали новітні технології – стільниковий зв’язок, завдяки чому ми почули справжню батьківську науку отця Василя. Ми зрозуміли, що він любить і дбає про нас. Навіть якщо його немає фізично, то дух його завжди витає між нами.

Дуже багато людей приступили до Тайни Покаяння і Святої Євхаристії, отримавши повний відпуст і Боже благословення.

Насамкінець отець відчитав молитву на посвячення маку та інших дарів природи. Після закінчення відправи парафіяни Лісу запросили усіх до столу.

Повертаючись додому, ми були щасливі, бо наше серце наповнилося духовними скарбами.

Уляна Мурин, 16 років
смт Шкло Яворівського району на Львівщині

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

21 листопада

Св. Архістратига Михаїла - Відпуст в Мужиловичах

25 листопада

Св. Свящмч. Йосафата - Відпуст в Семінарії НСМБФ

8 грудня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

15 грудня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

29 грудня 

Свята Літургія для родин

___________