Діти – мій скарб і моя радість

Щаслива традиційна сім'я в Христовому човні

Щаслива традиційна сім'я в Христовому човні

(Роздуми з нагоди 10-ї річниці подружнього життя)

Слава Ісусу Христу!

Так часто в теперішніх часах звучать нерозумні слова відносно багатодітних сімей, особливо бідних, які живуть у нестатках. Майже всі вважають себе розумними, культурними, освіченими сучасними людьми, при цьому не знаючи і не розуміючи елементарних речей – Божих правд. Хоча сьогодні немає голоду, війни, та попри те майже всі чомусь почуваються нещасними, роздратованими. Ніби все є, але все одно постійно чогось бракує для повного і правдивого щастя. Своєю гордістю сучасні люди перевершили, напевно, всі покоління від сотворення світу.

Перечитуючи духовну літературу, не раз зустрічаємося з випадками, коли народ відвертався від Бога, але як тільки на людей спадала Господня кара, вони, відчуваючи свою вину, спільно молилися і перепрошували за свої гріхи та помилки.

А сьогодні замість покаяння чути одні нарікання або: хтось щось “поробив”. Ми самі собі “поробляємо” своїми вчинками, накликаючи на себе і свій рід або Боже благословення, або прокляття.

Колись багатство людини вимірювалося дітьми і родиною, а сьогодні світ перевернувся: поменше дітей і побільше грошей та спокою для себе. Забули майже всі тепер, що діти – це дар Божий, не всім бо сім’ям дано мати дітей. Бог найкраще знає, кому, коли і скільки дати дітей. У народі правду говорять: якщо Бог дає дитину, то дасть і на дитину. Тільки бракує нам віри, бракує відваги, терпеливості і самопожертви.

…Сьомого жовтня виповнилося 10 років нашого спільного щасливого подружнього життя з моїм чоловіком Андрієм. Три роки ми зустрічалися з ним до весілля, і три роки після весілля у нас не було дітей. А тепер, дякувати Богу, маємо чотирьох донечок. У тому, що Бог постійно дбає про нас, я неодноразово переконувалася: добрі люди допомагають нам з Його ласки – одягом, взуттям, усім, що необхідне. Допомагають з усіх сторін, і свої, і зовсім не знайомі.

Я вдячна Богові за те, що знаю церкву в Рясному і можу сюди приїжджати на Службу Божу. Стараюся жити, як Бог приказує, хоч не завжди так виходить, проте прошу в Бога допомоги, підтримки, щоб додавав сили, розуму, прошу о ласку терпеливості. Коли мені дуже важко, тоді я особливо перепрошую Бога за свої провини, провини своєї родини, парафії.

Чомусь було дуже важко, коли я ходила четвертою дитиною. Третя дитина в цей час часто хворіла і постійно кричала. Майже всі стали осторонь, ніби чекали, що буде далі. Потім лікарі сказали мені, що плід “неправильно повернутий”. Я переживала і молилася, а за 10 днів перед родами ми приїхали на Рясне, і я підійшла до отця Василя. Отримавши благословення, заспокоїлася. Роди пройшли щасливо, Бог допоміг уникнути кесаревого розтину.

Я не можу сказати, скільки б мені хотілося мати дітей – скільки Бог дасть, стільки і буде. Відчуваю, що майже всі навколо ніби жаліють мене, кажуть, що я ще така молода, а вже маю четверо дітей (мені 29 років, а чоловікові – 32). А мені шкода їх за їхнє неправильне розуміння Божої ласки.

В сусідстві зі мною живе молода сім’я: жінці 25 років, а чоловікові – 27. У шлюбі вони перебувають 7 років, і народилося в них уже п’ятеро дітей. Надія зізналася мені недавно, що знову вагітна. Про це знає тільки її чоловік, а більше нікому вона не хоче про це казати. Я її розумію: родина “дзьобає”, особливо мама – вже не раз радила поставити спіраль. По неділях Надія з чоловіком читають Біблію, розмовляють про Бога. Діти їхні – чистенькі, доглянуті. Я в захопленні від тої сім’ї.

Нещодавно Надія пішла в нашу сільську амбулаторію здавати аналізи, то лаборантка так насварилася на неї! Мовляв, що вона буде з тою малечею робити. А в Бродах у жіночій консультації одна лікарка просто обматюкала її і насварила, цілком “щиро” намагаючись “опам’ятати”.

У сусідньому селі двадцятип’ятирічна жінка померла під час аборту (не проснулась після наркозу), залишивши сиротами четверо дітей. Поховали нещасну без священика.

Дівчиною я багато молилася, щоб Бог дав мені доброго чоловіка, а мій чоловік також молився, щоб Бог дав йому тільки одну жінку на все життя. Ми далеко не ідеальна сімя, але живемо в загальному добре. В житті, як у погоді, бувають і сонячні дні, і похмурі, а інколи й дощик падає…

Мій девіз: “Боюся більше гріха, аніж виносити, народити і годувати дитину”. Справді, нелегко, особливо виховувати їх, наставляти на правильну дорогу.

Цього року найдобріший наш Бог допоміг мені здобути вищу освіту за спеціальністю “Туризм”. Захистилася на “відмінно”. Закінчувала з великими перешкодами, але Господь мені допомагав на кожному кроці через певних людей. Я дуже вдячна за молитви і підтримку отцеві Василеві Ковпаку, с. Надії Дорош і всім сестрам-монахиням ЧСВВ Провінції Божого Милосердя, а також п. Ганні Папаш, п. Любі Горбенко, всім рідним і знайомим, які подали мені руку помочі.

Мені дуже подобається організовувати з Божою допомогою поїздки у святі місця, точніше – працювати для Бога.

Я належу до спілки “Щаслива родина” в Бродах. У ній об’єднані сім’ї, які мають четверо і більше дітей. Я знаю жінок, що мають 11, 13, 16 дітей – і нічого: живуть і не вмирають… Моя душа наповнена вдячністю до Бога за всі ласки, які я отримую. Хочеться, щоб було побільше міцних і щасливих сімей. Щоб не було абортів. Коли я більше повірила в Бога і пізнала зло гріха, то тепер краще би вмерла, ніж добровільно зрадила свому чоловікові. Як шкода, що тепер багато людей не розуміють, що за кілька хвилин насолоди треба буде тяжко розплачуватися.

Для себе в молитвах прошу в Бога мудрості, сили, поміркованості, терпеливості і сили поборювати різні спокуси і перешкоди. Часто так буває, що знаю і розумію одне, а зроблю навпаки, ніби голова обернеться, або щось скажу таке, ніби не від моєї волі воно походить. Часто почуваюся незнайкою, багато чого ще не знаю і не розумію, не знаю, як поводитися в тій чи іншій ситуації. І часто дякую Богові за все: є що їсти, у що одягнутися, немає війни, голоду і холоду. Були тяжкі часи і ще будуть, а тепер немає на що нарікати.

Мені здається, я вже дійшла до певного ступеня зрілості хоч тим, що тепер нікому не заздрю, хіба тільки сестрам-монахиням, бо вони удостоїлися в Бога ласки вчасно зрозуміти марноту цього життя. Глибше розумію тепер слова з Біблії: “Добре робить батько, що видає свою дочку заміж, а хто не видає, той робить краще…”.

У Рясне 9 років тому мене завіз мій чоловік – винаймати квартиру в родичів. Спочатку я так не хотіла їхати, казала: “Куди ти мене везеш?” А як зайшла вперше там до церкви, то мені здавалося, що я на небо попала: побачила правдивий дух молитви і дуже полюбила цей храм. Щасливі люди, які живуть у Рясному і близько від Львова, бо мають можливість часто бувати в церкві Свв. Верховних Апп. Петра і Павла. Я живу за 120 кілометрів від цієї прекрасної святині, тому приїхати сюди часто не завжди вдається…

Люблю читати “Життя святих” і розумію, що і в сімейному житті можна досягти святості покорою і терпеливістю. Хоч це дуже важко і не завжди вдається, але треба старатися. Якби сучасні жінки вміли час від часу сказати до себе: “Терпи, тіло, чого хотіло” – менше би було розлучень, розпусти і дітей-напівсиріт при живих батьках…

Інколи через випадки було мені дано зрозуміти, що потрібно більше молитися за своїх дітей. Особливо пригадую один такий випадок. Діти були такі непослушні, без кінця вередували, що я аж плакала. Приходить тоді до мене старша дитина і говорить, що їй приснився чорний великий павук і хотів їх усіх з’їсти. Я посилила занедбані молитви, і діти трохи заспокоїлися.

Не вірю в забобони, і якщо мені хтось щось доказує, то я кажу, що є їм по їхній вірі.

Не можу забути ще такого випадку.

Одного разу вночі на Великдень у нашому селі, вагітна, я йшла в процесії за плащаницею. Якась наша парафіянка зупинила мене і попередила, щоб я не йшла, бо, мовляв, «не можна». В душі я з нею не погодилася, бо вірила, що ні мені, ні моїй дитинці нічого не зашкодить, що я у блаженному стані йду за своїм Богом. Та все-таки з послуху і щоб не дратувати тієї жінки, я вернулася і зайшла до церкви, і двері за мною закрили. Церкву усередині прибирали. Я покликала свого чоловіка, який там прислуговує, і питаю: “А чому не ставите на тетрапод фігурку воскреслого Ісуса?” Чоловік розгублено відповідає: “Священик нічого не казали…” Я вирішила: “Напевне, отець забули сказати…”. Чоловік послухався мене, скоренько виніс фігурку, ми витерли пилюку і поставили її на тетрапод. Аж тоді я зраділа, що з послуху зайшла до церкви. А через кілька місяців та жіночка несподівано захворіла і померла, ніхто навіть такого не сподівався. І я собі подумала, що мене, бідна, застерігала від біди, а за себе нічого не знала, що її чекає найближчим часом…

Вибачайте за помилки. Писала наскоруч. Вірмо в Бога, і тоді наше життя стане набагато кращим і щасливішим. Моя стаття скерована на те, щоб сім’ї більше довіряли Богові і не вбивали своїх ненароджених малесеньких діточок, адже це дар Божий, а за гріх дітовбивства будемо колись на страшному Божому суді тяжко відповідати.

Оксана ВАЛЬКІВ,
с. Суховоля Бродівського району на Львівщині

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________