Випробування пам’яттю

Гарний, погідний і лагідний день подарував нам Господь 14 жовтня – на свято Покрову Пресвятої Богородиці. Мабуть, це був останній такий сонячний день цієї осені. А для нас це ще й священна дата – утворення Української Повстанської армії і вшанування памяті всіх, хто в різні часи нашої історії загинув за волю Україну.

Упродовж усього дня на нашій парафії відправлялися панахида, поминальна Служба Божа за померлих і загиблих, Служби Божі за здоров’я. Цілий день вірні парафії разом зі своїми отцями молилися за наш край, наш народ, за душі тих, хто боровся і віддав своє життя за Україну, за нашу рідну землю, яку ще князь Ярослав Мудрий віддав під опіку Матері Божої в 1037 році. З образом Матері Божої воїни Київської Русі під проводом Ярослава Мудрого йшли у битви проти чужинців-поневолювачів. І Мати Божа оберігала, благословляла і допомагала перемагати. Як нам потрібно сьогодні опіки Матері Божої у цій нашій нібито незалежній Україні! Як потрібно тих перемог! Служби Божі відправлялися і в церкві і біля фігури Пресвятої Богородиці в Рясному-1. Біля повстанської могили була відправлена панахида і відбувся духовно-патріотичний концерт. Традиційні священики, вчителі і учні обох загальноосвітніх шкіл №№92 і 94 спільно молилися на відправі. На свято вшанування пам'яті героїв УПА зібралося близько тисячі людей.

Як добре, що отець Василь підтримує і продовжує традицію Католицької Церкви, послідовно, постійно і багато співпрацює зі школою і вчителями. Пам’ятаємо, що ще з часів заснування “Просвіти” в Х!Х столітті у нас в Галичині багато її осередків очолили саме греко-католицькі священики. Вони невтомно виховували людей, молодь і дітей – і багатших, і бідних. Тому в той страшний час, коли наша земля палала в полум’ї Другої світової війни, завдяки тій праці “Просвіти”, вчителів, Церкви, священиків утворилася УПА – Армія без держави, така чисельна, така жертовна, така високопатріотична і національно свідома. Молоді люди, виховані Церквою, “Просвітою”, взяли до рук зброю і боролися за Україну до останньої краплі крові. Матері благословляли своїх дітей іти в ліс, люди підтримували свою воістину народну армію, допомагали усім, наражаючи себе на вивезення цілими родинами до Сибіру або на вірну смерть.

За всіх молився отець Василь біля фігури Матері Божої, про всіх згадав у своїй проповіді. І про Ярослава Мудрого і про УПА. І про матерів, які жертвували своїх дітей, і про молоденьких дівчат-зв’язкових, і про хлопців-підлітків, які брали до рук зброю, і про тих, хто навіки залишився у сибірській мерзлоті, чиїх могил і сліду нема… Розповідав отець і про провід УПА, зокрема про генерала Шухевича (Чупринку), який не хотів рятувати себе і свою родину, не виїхав за кордон, бо на рідній землі ще гинули його побратими, тож він залишився з ними, явно приреченими, хоч допомагав іншим перебратися за кордон заради порятунку. Так було і з моїм батьком, який говорив мамі, що не має права рятувати себе, поки інші проливають свою кров. Згадав отець і про вірних дружин повстанців, які під своїм серцем носили в той час дітей, а їхні чоловіки гинули, часом так і не побачивши новонароджених, лишали їх сиротами, а молоденьких дружин – вдовами.

Все-все охопив отець Василь у своїй проповіді про ті страшні і трагічні роки. А рефреном її були слова: “Але хто сьогодні про то читає?! Хто про то хоче знати?!” Отак постійно наш парох заохочує і спонукає нас до читання.

А як наша церква молиться за Господнє благословення для вчителів, котрі повинні сіяти зерна знання і патріотизму в душах дітей! Скільки разів на рік на Службі Божій ми молимося за вчителів – і на початку начального року, і до дня знань, і в кінці року. А скільки прощ за школу і вчителів відбувається на наших традиційних парафіях! А як тільки розпочинаються канікули і до самої осені, отець закликає нас молитися за щасливий і безпечний відпочинок дітей і дорослих.

Бачимо, як наш настоятель розуміє і високо цінує працю вчителя і вихователя. А чи наша держава оцінить колись її належно, чи зрозуміє?.. Мусить і кожен вчитель своєю чергою усвідомити ту велику місію, що покладена на нього самим Богом. Бо хто знає, скільки ще поколінь пройде, поки та Україна наша збудеться, хто її побачить. Скільки ще режимів поміняється, які будуть нам переписувати нашу історію на свій лад, будуть знищувати нашу національну пам’ять. Кожен педагог має відчувати свою відповідальність за кожну змарновану душу. Бо як писав Василь Симоненко:

Ми перед вами разом винуваті,
Що на планеті бійки і гризня.
Ми винуваті, що міліють ріки
І лисинами світять береги,
Що десь духовні лупляться каліки
І виростають наші вороги.

Пригадується книжка про Марію Склодовську-Кюрі, яку написала її дочка Єва. Марія Склодовська – польська вчена, разом з чоловіком – французом П’єром Кюрі відкрила явище радіоактивності. Двічі лауреат Нобелівської премії з фізики і хімії. Народилася 1867 року в сім’ї професора гімназії, в католицькій родині. Від 1872 року Польща перебувала під пануванням Росії. Поляки піднімаються на боротьбу, але все даремно. Бунтарів страчують, вішають, натовпами вивозять на каторгу, майно конфіскують. Поки бунтарі бредуть у кайданах до Сибіру, сотні русифікаторів прямують до Польщі – чиновництво, вчителі. Їхнє завдання – переслідувати релігію, відучувати від рідної мови, вивчати історію Росії як свою рідну, тобто вбивати душу народу. Інспектори суворо стежать за цим процесом у школі, прискіпливо читають дитячі твори, щоб не було там полонізмів. Але чимало вчителів, наражаючись на звільнення і переслідування, рятують душі своїх учнів, навчають їх правдивої рідної історії.

Якось у класі Марії Склодовської відбувався урок польської історії. І враз пролунав сигнал, що коридором до них іде інспектор. Діти швидко збирають книги, зошити, запихають їх у фартухи найспритніших учениць, які миттєво відносять то все за двері, що ведуть до спальні пансіонерок. Тихо закриваються кришки парт. І на порозі постає безжалісний до польських вчителів інспектор, а з ним вся в тривозі директорка гімназії. Інспектор заглядає під парти, нічого не знаходить. І тоді запитує, які царі правили “Святою Росією” від Катерини ІІ. Вчителька викликає Марію Склодовську. Вона молодша від усіх на два роки, але найкраще розмовляє по-російськи і найкраще вчиться. Дитина “відтарабанила” без зупинки всіх царів, всі їхні титули і “сіятельства”, відповіла на всі запитання інспектора, і він, задоволений, забрався геть. У жодному класі не мав зауважень. А Марійка після такого нервового напруження розплакалася… Ось так збереглася Польща і поляки в ній. Щасливі наші сусіди, що вирвалися з пазурів московського ведмедя! А все завдяки Католицькій Вірі і вчителям-патріотам.

Хто знає, коли буде та Україна? Потрібні справедливі, чесні, патріотичні юристи, фінансисти, міністри, лікарі, журналісти, письменники і не менш потрібні такі ж чесні, патріотичні і працьовиті люди простих професій, кожен на своєму місці. Їх треба вже сьогодні, потрібно буде і в майбутньому. Бо без цього не буде України. А хто їх виховає, як не справжні, самовіддані вчителі, як не наша Католицька Церква? І вірні Христовій Правді і своєму народові традиційні отці.

Досить переглянути “Літопис УПА” чи інші книжки, які так прагнуть знищити нинішні наші можновладці, щоб зрозуміти: здається, немає метра землі в нашому краю, що не був би политий кров’ю його синів – наших героїв.

Один вчитель, переселений з батьками з Польщі аж під Збруч, згадує двох сімнадцятирічних хлопців з УПА з того села, куди їх переселили. Вже все розбито, вже в лісі нікого нема, а ті діти переховуються в криївці і чекають смерті. Тримають останню кулю для себе, щоб не датися живими катам у руки. Їхні хати в рідному селі спалені, родини вивезені в Сибір. В жодній розваленій хаті сховатися не можна, а криївка їхня – то скоріше сира яма з гнилою соломою. Вони дивляться на світло у вікнах переселенців з Польщі і заздрять їм. Бо хоч ті люди все втратили, все залишили в Польщі, але тут вони живуть легально, часом вся родина зібрана разом, а ці сімнадцятирічні хлопці чекають останньої кулі. І чи думали вони, що не залишиться їхньої могили на рідній землі, напису на хресті, що їх зроблять “бандитами”, а наступним поколінням буде байдуже, за що вони боролися і гинули?.. Ну хіба можна, щоб про таких дітей не знали їхні сьогоднішні ровесники?!

І ще Україні потрібні співаки, які не будуть співати на підтримку чергового можновладця те, що співають теперішні “Скрябіни”. І актори потрібні, і режисери, й сценаристи. Бо кожна сторінка нашої історії варта того, щоб її описали, оспівали, пам’ятали. Коли вийшла надрукована в журналі “Вітчизна” книга Івана Багряного “Тигролови”, я читала і думала: ось готовий сценарій для фільму! Який гарний фільм міг би вийти! Ніякий “Тарзан”, що ним захоплювалося покоління 30-40-х років, не міг би з ним зрівнятися. І написано захоплююче, і тема мало кому відома: ну хто знає про цілі села на Далекому Сході, які були переселені зі Східної України ще за царизму?. А ті люди зберегли там назви своїх колишніх рідних сіл, віру, звичаї, свята, мову…

Одне слово, треба до кожного доносити все, що того варте, щоб не були ми такими, що нічого не мали свого – ні імені, ні історії, ні майбутнього… А майбутнє наше – у нашій Церкві, у Вірі, в Школі, в Пам’яті нашій, в науці, в наших людях... Байдужість – це вирок. Боже борони нас заснути, впасти в байдужість. Учитель може виграти цю історичну битву за майбутнє свого народу.

…Зрізаний підступною енкаведистською кулею у січні 1945-го під Тернополем мій 25-річний батько, який ніколи мене не бачив, дивиться на мене і на нас усіх очима вічності. Мовби питає, чи вистоїмо…

…Ось так пройшло свято Покрови в Рясному-1 і такі навіяло думки, і такий настрій…

Ярослава ПРОРОК,
парафіянка храму Свв. Верх. Апп. Петра і Павла

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________