У Божій руці наша доля

У минулому столітті в мальовничому селі Никловичі, що розкинулося на обох берегах річки Вишеньки, у сім'ях двоюрідних сестер народились дівчата. Одну назвали Анастасією (це моя рідна баба), а другій дали ім'я Магдалина.

Батько Анастасії похо­див із шляхетського роду, жили в достатках, хоч дітей було багато. Був він римо-католицького віросповіда­ння, а жінка - українкою. Шануючи батька як главу родини, всі члени сім'ї ходили на Богослужіння в сусіднє село до костела. Людвік Шептицький вихо­вував сво­їх дітей у страху Божому, вони, як розказувала бабуся Наця (так називав її дідусь), були дуже послушними і пра­цьовитими. Хоча й мали слуг, але самі працювали теж. Бабуся розповідала, що коли до неї посватався хлопець із сусіднього села з бідної сім'ї, то батько сильно розізлився і сказав, що нічого їй не дасть - ні грошей, ні морга поля. Так і сталося. Бабуся казала, що серед зими через дірку старої Олексової хати на ліжко насипало снігу. Але моя бабуся не падала духом, вона звернулася до Митрополита Шептиць­кого і розповіла йому історію свого життя. На друге літо на тому місці стояла дубова хата, дідусь мій Олекса сам її будував, бо був майстром на всі руки. Виховала бабуся двох дітей і п'ятеро онуків, була надзвичайно побожною і доброю. У часи воєнних лихоліть приймала біженців, ночувала їх, годувала, хворих лікувала і ніколи нікого не відпускала з порожніми руками. Завжди ділилася навіть най­меншим кусочком хліба. Часто повто­рювала слова - стрілисті акти: "Матко Боска Ченстуховска, змілуйсєв над намі!" Померла бабуся у глибокій старості і навіть знала день своєї смерті. Мати Божа Ченстоховська неустанно чувала над нею.

Магда, хоч зростала у бідній сімї, але, дозрівши до повноліття, завжди мріяла про багатство. Мріяла про розкішне життя, багатого жениха.

Ходила Магда часто в ліс по дрова і все думала собі: "Якби вийшла за бага­ча заміж, то чортові відда­ла би душу". І той "панок" не забарився. Почувши слова молодої дівчини, він тут же з'явився в ролі радни­ка. Закинула Магда в'язанку патиків на плечі, а він тут як тут: ну прямо тобі панок - у чорному костю­мі, при краватці, в капелюсі і з паличкою...

"Магдо, слухай мене уважно. Завтра прийде до тебе багатий жених із сусіднього села Козак Іван. Але при одній умові". - "При якій?" - запитала Магда. - "Ти запишеш мені свою душу. Ти ж обіцяла. Ти цього хотіла!" Магда на мить розгубилася, але й такого шансу не бажала упустити. Пообіцяла "паничеві" записати свою душу.

Відгуляли пишне весілля, здійснились Магдині мрії. Народила вона згодом двох дітей - сина і дочку. Жила в достатку, мала свої жорна, до неї з усього села сходилися люди, щоб змолоти зерно. Мала ступку, на якій опихали пшоно. І ми часто з бабусею Нацею ходили до неї опихати пшоно. Чоловік Магди Іван був дуже добрий і привітний, їхні ворота були завжди відкриті. У посушливий рік все село ходило до них по воду, бо в них була глибока криниця і найдобріша вода.

Минали роки, повиростали діти, оженились, підростали вже внуки. Магда жила в тому самому селі, що й моя бабуся Наця, часто приходила до нас, сиділи, розмовляли, особливо в свята або в неділю по обіді.

Бабуся завжди сварила Магду, що вона безбожниця, не ходить до церкви. Магда мовчала, нічого на це не відповідала. Це були 70-і роки, роки комуністичного режиму. Католицька Церква була в підпіллі. У нашій хаті два рази на місяць від­правлялася Свята Літургія при щільно заслонених вікнах, а на вулиці чергували чоловіки, бо могла нагрянути міліція, і тоді священик мусів перебиратися в жебрацьку одіж і тікати геть. Бабуся постійно запрошувала Магду прийти до нас. Вона обіцяла, але не приходила...

На 80-му році життя Магда не витримала лихої долі - нападів "панича", який наполягав, щоб вона віддала йому душу і записала душі своїх дітей. "Ні! - відповідала Магда. - Досить того, що я обіцяла тобі записати свою душу, а душі дітей я тобі не запишу". Десятки разів брала шнурок, лізла на стрих, щоб повіситись, але як тільки вона клала на себе знак святого хреста і вимовляла Ім'я Боже - "панок" відступав.

Змучена цією неустанною боротьбою, Магда вирішила все розповісти добрій і чуйній Наці. Після довгої розмови бабуся Наця тяжко зітхнула і, заломивши руки, вигукнула: "О Матко Боска Ченстуховска! Та ти всьо життє прожила з дияволом?!" А Магда благала: "Сестро, ратуй мене! Розкажи то всьо тотим ксьондзам, що до тебе приїжджєют, най сі висповідаю зі всього життє, бо я вєнци не витримаю!"

...Після бабусиної розповіді священик готу­вався до зустрічі з Магдою. Поїзд зі Львова прибув на вокзал Судової Вишні об 11-30 вечора. Дорога неблизька - 6 кілометрів лісом. Ішли з дяком. Священик велів усю дорогу мовчати, тільки молитися на вервичці. Вервичка за вервичкою - вже ось скоро кінчається ліс, за яким село, де живе Магда. Аж раптом напроти них вилітає кінь чорний в стременах, на ньому сідло з гарної м'якої шкіри. Загородив їм дорогу. Дяк узяв прута, хотів хльоснути коня. Священик встиг вхопити дяка за руку: "Не смій! Хай сам піде геть".

А в той час Магда наближалася до нашої хати. Вона мусіла теж подолати кавалок дороги. Ніч. Назустріч - "панок": "Вони вже йдуть лісом, йдуть тебе сповідати. Скажи, що ти хочеш, аби я їх знищив, і я заведу їх в Кузєрські дебрі, звідки вони ніколи не виберуться". Але Магда відповіла: "Їх веде сюди Господь Бог".

Ліс закінчувався. Чорний кінь ступав попереду. На самому краєчку лісу він несподівано став на диби, голосно заіржав і знісся вгору понад дерева, аж ті від раптового сильного вітру понагиналися до землі. Священикові і дякові волосся на голові також стало дибом. Сильний страх обійняв обох. Міцно взявшись за руки, вони голосно молилися: "Пресвя­тая Богородице, спаси нас!" До нашої хати вони прийшли бліді, мокрі від поту і все це розповіли нам після Богослужіння.

...Сповідалася Магда до двох годин. Потім була Свята Літургія, після якої священик виконав кілька обрядів.

Про цю жахливу історію ніхто в селі не знав, не знала навіть Магдина родина, тільки бабуся Наця і наша сім'я. Все було в тайні.

Зранку бабуся, виганяючи корови на пасовисько, відчула, як хтось її тягне за драгон (від польського dragon - хлястик. - Ред.) куфайки. Бабуся махнула палицею позад себе і промовила: "А кіц! Ти чого мене лижеш?" - думала, що то теля. Обернулася - нікого. Тільки почула голос: "Якби не ти, то я би мав душу, а так всьо пропало". - "В ім'я Отца і Сина і Святаго Духа - проч від мене, дияволе!" - промовила бабуся і почала молитися на вервичці. В обід побігла до Магди з докором: "Ти скажи своєму дияволові, най мене не зачіпає, бо я сі його не бою!" А Магда розповіла, що коли на світанку верталася додому від нас зі Служби Божої, її обігнав чорний кіт. Він несамовито м'явчав, мовби кимось тяжко скривдже­ний, і подався в бік лісу. Тільки шугонуло за ним. Прийшовши до свого обійстя, Магда зауважила, що кавалок покрівлі на хаті мовби зірвало ураганом.

Від цього дня минуло ще кілька років. Магда гаряче і багато молилася, часто сповідалася. Померла в глибокій старості гарної сонячної літньої днини.

Залишила хворого сина, сліпу правнучку, яка народилася в її внучки. Один внук замерз у снігу холодної суворої зими, ще один помер від алкоголю, а третій загинув в армії. Помер тяжкохворий син, а невістка цілі дні проводила на цвинтарі. Не раз вже аж вночі йшла додому, голосно ридаючи. Якось, повертаючись із роботи з пізнього львівського поїзда, я почула ті ридання. Спочатку злякалася, аж думала тікати в поле: здалося, що то на мене суне вовк із лісу. Але придивившись, впізнала ту жінку: це вона вила по-вовчому за своїми синами... Пригорнувши нещасну, я втішала її, як могла: "Не плачте. Моліться. Така Божа воля..."

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________