"Витай нам, Хресте Пресвятий!"

Велике потрясіння пережили християни Львова (мікрорайону Рясне-1), коли першої п'ятниці місяця 3 вересня, на місці, де стояв хрест, біля якого впродовж літа збиралися вірні на Богослужіння, раптом побачили, що його не стало. Це був вандалізм щодо релігійного зна­ку нашої християнської віри. Вірні не тільки парафії Святих Вер­ховних Апостолів Петра і Павла, а також інші християни, а навіть люди, далекі від віри Христової, булим вельми стри­вожені. Важко було усвідомити, осягнути розумом, що хтось міг підняти руку на Святий Хрест. Це було справді велике потря­сіння для мешканців нашого мікрорайону.

Довший час на цьому місці не було Хреста - робили новий. Поки був відсутній види­мий знак Святого Хреста, вірні, прохо­дячи біля цього місця, завжди зупинялися, хрестилися, на пару хвилин зупинялися, відмовляли молитву і йшли далі. На тому місці люди також запалювали лампадки і приносили квіти. Таке заховання вірних вказувало, наскільки народ виявив свою духовність і повагу до Святого Хреста. Спостерігати за людьми, які проходили біля цього місця, самі дії людей було надзвичайно зворушливо. Одного разу, проходячи біля цього місця, на хвилю зупинився, щоб помолитися. Стояли там три особи: мабуть, мама і дочка, а біля них маленька дитинка у візочку. Вони мене не бачили, бо стояли лицем до того місця, де був закопаний Святий Хрест, а я зупинився ззаду. Спілкувалися між собою російською мовою. Не знаю тих осіб, але, певно, то були місцеві, бо добре знали про всі події, які відбувалися на цьому місці. З великим болем у серці, з великим жалем, з подивом і тремтячим голосом старша особа говорила до молодшої, наводила якийсь приклад зі свого життя, що люди, які підняли руку на Хрест, вчинили дуже великий злочин, і хтось тяжко від­повість за це.

Не міг втручатися у їхню розмову, помолився і пішов далі. На серці стало якось трохи легше, ніби частково зняли з мене смуток і біль, які огортали душу після тих всіх подій. Стало легше, мабуть, тому, що побачив: люди такий ванда­лізм, який мав місце на нашій парафії, оцінюють як великий злочин перед Господом Богом. Старше покоління навчає своїх дітей і онуків з досвіду вла­сного життя, що такі речі недопустимі, що це великий гріх, за який можуть відпо­відати і наступні покоління.

Погоджуюся з думкою і розважаннями цієї не знайомої мені особи. Так, це насправді дуже великий злочин. Боротися зі Святим Хрестом - це означає, що людина оголосила війну самому Господу Богу. В нашому житті ніколи останнє слово не є за людиною, а за Господом Богом. Крапку над "і" ставить не людина, а Господь. Ми маємо багато прикладів зі всесвітньої історії, коли люди хотіли будувати "ідеальне суспільство", в якому не було місця для Господа Бога і Його Обручниці - Святої Церкви. На прикладі Французької революції бачимо, що найкращі ідеї свободи, рівності, гуманності, прав людини закінчуються морем крові і горою трупів ні в чому неповинних людей.

Не кращою була ідеологія більшовиків, які викрили, відкрили людям "найбільшого ворога" і винуватця всіх їхніх бід і злиднів - релігію. Ідеологія войовничого атеїзму і більшовизму була настільки жорстокою і нелюдською, що жертвами впали тисячі священнослужителів і мільйони вірних в цілому Радянському Союзі. Замість будувати "світле майбутнє" більшовики-атеїсти почали будувати політичні табори в далекому Сибіру і Магадані та вишукувати негідних і вигаданих ворогів більшо­вицької влади. А потім ті ж самі комуністи розстріляли тисячі своїх побратимів - патріотів-комуні­стів, яких запідо­зри­ли в "зра­ді і шпи­гунстві". Жер­твою стали ти­­сячі ні в чому не винних перед радянською владою людей, які в багатьох випадках були ревними бу­дівни­чими кому­ні­стичного "раю", і їхні родини. В усьо­му шукати во­ро­гів - це було завдання більшовиків, навіть за один "не такий" погляд людину могли засудити на смерть.

Ідеологія, яка годувала своїх людей ненавистю і злобою, збирала жахливі плоди. Треба спочатку було вирвати з серця людини віру в Бога, зробити людське серце черствим і жорстоким до свя­щеннослужителів. Пригадаймо собі, що великою "честю" для комсомольців було, коли вони зневажали священиків, а навіть виривали з їх бороди волосся. Цим "подвигом" нерідко хвалилися і хизувалися молоді люди одне перед одним. Але замало було знущання для атеїстів-більшовиків над священно­служителями - вони пішли набагато дальше. Навіть самі церковні споруди: церкви, монастирі, каплички, скульптури, які мали славну історію і належали до шедеврів світового мистецтва, були знищені. Тисячі ікон, рукописів, духовної літератури, стародруків було спалено, сплюндровано і знищено. В тупості, невігластві, нехтуванні історії, культури, мистецтва більшовики перевершили найжорстокіших варварів світової історії. Найбільше їх дратувала христи­янська символіка - хрести при дорогах; хрестики і медальйончики на честь Пресвятої Богородиці і Божих Угодників вони злісно зривали з грудей віруючих людей.

Ненависть до Господа Бога подібно до ракових клітин розросталася, ширилися і затруювала суспільство. Від неї ненависть і злоба атеїстів і більшовиків перейшли до самої людини. Звідси - організований штучним го­ло­­до­мором ге­но­цид, який забрав життя мільйонів укра­їнців. Людина ста­ла настільки жор­сткою і ци­нічною, а її сер­це кам'я­ним і сліпим, що вона в своїй слі­поті не бажала ба­чи­ти і чути голо­­су стра­жда­ючого на­ро­ду. До такого ступеня озвіріння до­про­ва­див атеїзм люди­ну. Людина виховува­лася в не­нависті до інших людей, не сприймала інших ідеологій, напрямків, крім більшовицької, людину від самої колиски і протягом усього життя живили ненавистю. Плоди цієї ненависті - вбивства, насильство, терор, голодомор, геноцид, розгул беззаконня.

Ліберальне, гуманне суспільство, не дуже відрізняється в духовному плані від суспільства атеїстичного чи комуністичного. Більшовики воювали проти Господа Бога і Церкви у видимий спосіб. Кожен віруючий міг швидко зорієнтуватися, в якому суспільстві і в яких часах він живе. Більшовики і пізніші комуністи кинули виклик релігії, оголосили війну: за їхнім трактуванням і ідеологією ніякого Бога не існує. Вже сам їхній підхід нерозумний, а навіть наївний і смішний: боротися проти того, кого немає! Ліберальне чи демократичне суспільство, з одного боку, не забороняє плекати й розвивати релігійний культ. Навпаки - в багатьох країнах право віросповідання громадян гарантує конституція. Небезпека полягає в тому, що гуманне суспільство нібито надає право і можливості користуватися правом свободи совісті, а з іншого - це ж саме право забороняє публічний культ правдивої релігії. Для ліберального, демократичного суспільства не існує абсолютної правди, єдиної правди, Божої Правди, яка міститься в Слові Божому і опирається на Декалог та моральні Божі Закони. Ліберальне суспільство нехтує духовними цінно­стями і надбаннями народів, їх культурою, традицією, духовною спадщиною минулих поколінь, хри­стиянськиими засадами, які пустили глибоке коріння в свідомість і життя того чи іншого християнського народу.

"Закоханість" у різні дикі поганські культи та культури, які приходять до Європи зі Сходу, Африки, Азії чи Індії, і їх пропаганда (в ліберальному суспільстві всяка думка чи ідея мають право на існування) поволі витискають правдивий Божий культ. Підтримуючи ту чи іншу групу людей, ідеологію, ми хочемо бути дуже толерантними, виваженими, ввічливими, щоб не дратувати тих, які мають іншу релігію й інші погляди від наших, стараємося усунути в делікатний спосіб навіть християнські символи з нашого публічного життя. Таким символом є знак Святого Хреста. У багатьох країнах Євросоюзу "зникають" самі собою хри­стиянські символи, часом люди інших віровизнань домагаються навіть через найвищий суд у Страсбурзі своїх прав, щоб з того чи іншого дитячого садочка, школи, вищого навчального закладу і з усіх публічних місць, де є християнська символіка, її поволі усунути, щоб вона "не разила" людей, які мають іншу культуру і релігію. Ніхто не зважає на християнську культуру, цивілізацію, спадщину. Хрест став каменем спотикання.

Інша сторона - це самі християни. Виховані в ліберальному дусі і середовищі, вони стали надто байдужими до своєї християнської релігії і спадщини. Для них християнство - це тільки ті чи інші звичаї і народні традиції, а не життя за приписами Святої Євангелії. Більшість християн у нинішньому світі - це "віруючі безвірки". Незнання Христової Віри провадить людину в духовну темряву і забобонний світ. Від родинного гнізда, дитячого садочка аж до вищих студій і робочого місця дитина, а відтак і зріла особа в сьогоднішньому світі позбавлена виховних і моральних засад Христової Віри; одне слово, людина будує своє життя не на духовному фундаменті, а на піску. Незнання провадить людину в безвість, у духовну прірву, в провалля. Тому сьогодні ми маємо нове покоління християн, які стидаються Христа, не сприймають євангельської науки і не живуть за нею, а є "віруючими безвірками". Для них байдуже, чи будуть у цьому храмі, який будували їхні прадіди, заноситися молитви до Всевишнього Бога, чи святиня буде продана і в ній будуть проходити виставки автомобілів та іншої техніки, чи буде це концертна зала в кращому випадку, чи там гримітимуть дискотеки, різні шоу-програми, буде бар чи нічний клуб. У сучасних християн не болить серце за свою християнську релігію і спадщину, вони не переймаються нею, не живуть. Хто в цьому винен? Священнослужителі і християнська родина, які так легко пішли за подувом вітру різних духовних нововведень після Другого Ватиканського Собору і практично своїми руками, занедбанням, духовною байдужістю руйнували віру в серцях своїх дітей і онуків. А сьогодні ми збираємо гіркі плоди попереднього занедбання.

В багатьох випадках доходить до повного абсурду. Наприклад, у християнських країнах, де частина людей сповідує мусульманство, деякі ліберальні, "толерантні і ввічливі" християни, щоб не образити людей нехристиянських віровизнань, пропонують змінити навіть саму назву релігійних християнських свят - таких, як Різдво Христове і Воскресіння з мертвих Божого Сина. Різдво Христове хочуть назвати зимовими святами, а Воскресіння Христове - зустріч весни, чи весняні свята. Чи це не абсурд, не божевілля з боку ліберальних християн, які бажають викреслити саме ім'я Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа, щоб люди навіть і не згадували Його?!

Така ситуація на Заході. У країнах Східної Європи після повалення комуністичного режиму ніби й почалася відроджуватися духовність, а з іншого боку - ці країни стали полем, на якому почали засівати своє зерно різні релігії, яких не знали й не чули в цих країнах. Матеріальне зубожіння народу, економічна нестабільність, різні революції і народні зворушення, злодійства, насильства, масова еміграція і заробітчанство, алкоголь, наркотики, нічні клуби, бари, дискотеки, пропаганда музики, яка пробуджує в серці людини насильство і негативні дії; азартні ігри, гральні автомати, розпуста, сексуальна торгівля людьми, Інтернет - все це привело народи до ще більшого морального й духовного спу­стошення та зубожіння.

Нас і наших дітей почали годувати духовною і моральною отруєю, від якої багато людей загинуло. Постали різні "месії і спасителі", які часто приїжджали з-за кордону, займалися ошуканством, шарлатанством, насаджуючи свої згубні ідеології, а також сіючи в серцях своїх послідовників ненависть до традиційного християнства, яке було в Україні чи в інших країнах Східної Європи. Постало багато небезпечних, антиклерикальних неформальних організацій, які живилися великою ненавистю до Церкви Христової і священнослужителів.

Все частіше і частіше часописи подавали інформацію про вандалізм, який мав місце в тій чи іншій місцевості. Руйнували християнські пам'ятни­ки, перевертали і розбивали надгробки на цвинтарях, палили церковні будівлі, викрадали літургічний посуд, ікони, книги, нападали на священнослужителів, викрадали цінні речі зі святинь, руйнували каплички, придорожні хрести. Пам'ятаємо, як у Львові, на вулиці гетьмана Мазепи, розбили статую Пресвятої Богородиці. У кінці серпня 2010 року Божого в Польщі в Перемишлі на високій горі людська рука знищила три хрести. Можу засвідчити як духовна особа, що з року в рік все більше і більше людей неприхильно і непривітливо ставляться до священиків. Ще пару років тому люди старшого і середнього віку, а навіть і молодь, привітно віталися з духовними особами християнським привітом, а зараз вдають, що не бачать тебе, або просто нехтують духовенством. Деколи у спілкуванні з місцевим населенням зауважуєш, що галичани не завжди вітаються християнським привітом, а навіть якщо ти привітаєшся, то не знають як відповісти на привітання: "Слава Ісусу Христу!"

Всі ці факти свідчать про те, що в нашому краї перемагають і переважають антихристиянські настрої. Багато священиків боїться звертати увагу молоді, жінкам, чоловікам на те, щоб вони приходили до храму Божому у відповідному скромному одязі: мовляв, можуть образитися і взагалі не прийти наступної неділі. У проповідях не згадують про важкий гріх абортів, бо молоде покоління не сприймає такої критики і науки - про розлучення, алкоголізм, наркотики, про піст, християнську мораль. Нерідко в селі власником бару чи іншого розважального закладу є місцевий господар, який має прибуток від алкоголю і дискотек, і водночас він є жертводавцем, тоді священики "соромляться" звертати йому увагу, бо парафія не отримає фінансової підтримки від "бізнесмена". Таких випадків можна навести дуже багато. З цього випливає, що переповнені храми Господні на великі свята - ще не ознака того, що в Україні чи в іншій державі люди є побожними, а держава християнською. Це ще не показник християнської віри і моралі. Показником є життя народу і моральний стан суспільства.

... Коли прийшов на місце, де стояв Святий Хрест, все в мені ніби затерпло: важко було повірити, що щось таке могло статися на парафії. Люди знайшли дві поперечки від хреста - злочинець їх викинув на смітник, а центрального стовпа так і не знайшли. Ті, які творили цей вандалізм, взяли його з собою. Виникає питання: для чого? Що мають намір робити з ним? Хто був здатний на такий жахливий крок?... На двох поперечках - відбитки слідів взуття, чорні смуги... Отже, Хрест не різали, його витягнули з землі, а відтак ногами скакали по ньому, щоб роз'єднати усі частини і щоб було видно, що Хрест був поламаний. Тож скільки треба мати в своєму серці ненависті і злоби, щоб зробити такий жахливий вчинок! Особи, які здатні в такий жахливий спосіб розправитися зі Святим Хрестом, не зупиняться перед іншими злочинами. Для серця, наповненого ненавистю і злобою, немає меж і кордонів.

П'ятого вересня 2010 року Божого відправи­лася Свята Божественна Літургія як задосить­учинення Господу Богу за велику кривду і про­фанацію, яка мала місце на нашій парафії. Увечері того самого дня на місці, де стояв Святий Хрест, зібралися священики СБССЙ, традиційні сестри-монахині ЧСВВ і понад 500 вірних, щоб перепросити Господа Бога за цей великий злочин. Був від­правлений Молебень до Пресвятого Ісусового Серця, а відтак відчитані Акти задоситьучинення і перепросьби, а також покаянні псалми.

Про важливість задоситьучинення писав Святіший Отець Папа Пій ХІ 8 травня року Божого 1928 в енцикліці "Miserentissimus Redemptor": "Яка велика є необхідність такого задоситьучинення в наших часах і не уникне уваги нікого, хто перейде оком і душею цей світ, занурений в беззаконня, "у лихе" (1 Йо. 5, 19). Бо звідусіль доносяться до нас стогони і зойки народів, котрих царі і правителі, справді, повстають і "зговорюються разом на Господа, на Його Св. Церкву і на Його помазаника" (Пс. 2, 2). Бачимо, як в тих країнах зневажене Боже і людське право, як руйнують і знищують Господні святині, як виганяють монахів і монахинь з їхніх монастирів, ганьблячи їх і жорстоко мордуючи голодом і ув'язненням; як відривають ряди хлопців і дівчат від лона Матері-Церкви, змушуючи їх відректися Христа, приневолюють до богохульства і до найгірших проступків нечистоти; як цілий християнський люд, жорстоко змордований і розкиданий, живе в постійній небезпеці або від­ступства від віри, або найстрашнішої смерти. Все це є таке сумне, що подібний стан речей, здається, вже тепер передбачає ті "початки страждань", яких піднесеться людина гріху, виносячись понад все, що називається Богом і що оточене пошаною".

Продовжуючи свою думку в справі задосить­учинення, Святіший Отець взиває: "В міру того, як зростає людське лукавство, так одночасно чудесним способом, при помочі Святого Духа, зростає також число вірних, мужчин і жінок, які намагаються з більшим запалом задоситьучинити Божественному Серцю за стільки кривд, Йому завданих, і навіть не вагаються посвятити себе самих в жертву для Христа. Бо якщо хтось розважає в своїй душі з любов'ю те, про що ми перед тим говорили, і переймається цим до глибини, то обов'язково буде не тільки старатися уникати всякого гріха, як найбільшого зла, але й повністю віддасться Божій волі. Такий буде старатися направити зневажену честь Божого Маєстату неустанною молитвою, вправляючись в умертвленні, зносячи терпеливо завдані прикрості і ціле своє життя буде проводити в дусі винагородження.

Така думка зродила численні товариства чоловіків і жінок, які в ревній своїй службі нама­гаються в деякій мірі заступити вдень і вночі Ангела, який потішав Ісуса в Оливному городі. Через таку думку також постали побожні братства, затверджені Апостольською Столицею і наділені відпустами, які прийняли на себе цей самий обов'язок винагоро­дження, який виконують через відповідні вправи побожності і через поступ у чеснотах. Врешті, та думка, не згадуючи вже про інші речі, дала початок набоженствам і урочистим, так званим винагоро­джуючим актам або прилюдним перепрошенням, яким вірні або поосібно, або цілі парафії, дієцезії і держави намагаються задоситьучинити за зневаги, заподіяні Богу". Тут хочу нагадати вірним, що кожна нічна Адорація, яка відбувається у нашому храмі Свв. Верховних Апп. Петра і Павла, перед першою п'ятницею місяця, має ціль задоситьучинити Господу Богу за гріхи окремих осіб, наших родин, парафій, нашого народу, а також цілого світу. Тому варто кожній родині чи окремій особі прийти, хоч на якийсь час (не кажу про усю ніч), вислухати Святу Літургію і Святу годину, щоб перепросити Господа Бога за гріхи родини, які зробили того місяця.

У неділю, 14-го листопада 2010 року Божого, о 8.30 рознісся церковний дзвін на нашій парафії. Церковне братство вийшло з святині, а відтак священики разом з чоловіками несли виготовлений новий Хрест, який мав бути поставлений на місці, де людська рука зруйнувала християнський символ. Стояла на диво чудова, лагідна, майже літня погода. Процесія з храму йшла поволі вулицями Рясного, вірні співали вервицю до Ран Христових і побожні пісні до Животворящого Хреста Господнього. До місця, де мав бути встановлений Святий Хрест, з усіх сторін збігалися люди на урочисте Богослужіння. Хрест досить високий і зроблений в строго аскетичному дусі, без усяких оздоблень і прикрас. Почалася підготовка, щоб встромити його в землю. Були підготовлені шнури, драбини, щоб з усіх сторін зафіксувати Хрест і тримати його в рівновазі. Підготовка тривала з п'ятнадцять хвилин, а в цей час лунали церковні пісні. Людей сходилося все більше і більше, церковний дзвін розносився по всій околиці - виглядало, що ця урочистість охопила усе Рясне. Коли Святий Хрест принесли і поставили біля ями, люди трохи затривожилися, але поволі він займав своє місце.

Як тільки підніжжя Хреста торкнулося землі, сонце заграло різними барвами, а проміння стало таке яскраве і тепле, що аж засліплювало людське око. Цей видимий знак природи був ніби знаком радості і тріумфу усього неба. У багатьох людей на очах зблисли сльози. Це були сльози радості і подяки Господу Богу. Хвилина була надзвичайно тор­жественна - не було, мабуть, людського серця, яке б не здригнулося від радості. Старше покоління ще пам'ятає ті страшні часи, коли руйнували і закривали християнські святині, нищили все, що було пов'язане з вірою в Господа Бога. Вони сьогодні є живими свідками, які можуть переказати своїм дітям і онукам, що Віри Христової ніколи і ніхто не подолає. Боротися з Господом Богом - це все одно що боротися з повітрям, яким дихаємо і яке дає нам життя.

Коли ставили Святий Хрест на місце, вірні співали пісню "Витай нам, Хресте Пресвятий". На слова "Під Хрест, під Хрест упадьмо всі" - Хрест стояв уже на своєму місці, і багато вірних схилили свої коліна перед Святим Хрестом. Місце біля Хреста вірні прикрасили різними квітами, запалили лампадки. Відтак розпочалася Свята Божественна Літургія, в якій взяло участь понад 3 тисячі народу. Великі черги були до Святої Сповіді: сповідали чотири священики. Настрій і дух народу настільки був розмолений, що спів Літургії розносився на усі сторони, немовби хвилі моря вдаряються об скелі. Дійсно єдиним серцем і устами молився народ того дня і дякував Господу Богу за ті великі ласки, які Всевишній уділив для нашої парафії, а заодно ми ще раз перепрошували Христа-Спасителя, що сталася така наруга над Святим Хрестом на нашій парафії. Закінчилася Свята Божественна Літургія і набо­женства до Святого Хреста, а вірні ще довго стояли і єдиним серцем і устами співали релігійні пісні про Святий Хрест. Як милується око і радіє серце священика, коли бачиш той одухотворений народ, який тримає в руках молитовники, співаники, вервиці, який слідкує за Богослужінням і бере активну участь в церковному співі, а не переступає з ноги на ногу і не зазирає на годинник, коли закінчиться відправа. Господи, який Ти добрий і милостивий до нас! Хай буде Тобі вічна слава і благодарення!

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

14 жовтня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

20 жовтня 

Свята Літургія для родин

27 жовтня

Прп. Параскеви і Св. Мч. Назарія - відпуст в Шклі

10 листопада

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

___________