Як ми йшли до схизми 1946 р.

о. д-р. Гавриїл Костельник

У цій справі діяли дві сили: одна свідомо й послідовно, друга несвідомо, керована першою, не помічаючи того.

Поштовх до цього дав конкордат Церкви з державою. Польща застерегла собі право не допускати греко-католицьких священиків з Галичини на терени з православним населенням. Ще сильнішим був поштовх, коли польський єпископат узяв у свої руки працю над навертанням православних до Католицької Церкви і заснував у Дубні "Семінаріум всходнєго обжондку". Це була атомна бомба. Нас відсунули в кут, прирекли на вимирання. Саме тоді, мовби відповідь на це, але скрита, з'являється невелика брошурка о. Костельника під назвою: "Нова доба нашої Церкви" (1926). Отець Костельник був тоді редактором "Ниви". Він розіслав цю брошурку разом з журналом усім передплатникам часопису. У ній він звертається до всіх уніатів з закликом реставрувати стару Візантію. Що саме він розумів під цим гаслом, висловив у приватній розмові з о. Г. Мировичем. Він ясно йому сказав: "Я розумію повернення до віри батьків такої, як була перед Берестейською унією". Про це о. Мирович помістив статтю під заголовком: "Із спогадів про о. Костельника, мученика за св. Православіє" у 5-му числі "Православного вісника" (1958, с. 144). Пізніше, 1929 р., отець Костельник пише книжку про епіклезу з православним аспектом, в якій загадково каже, що священик на "Твоє від твоїх" жертвує Господу Богу хліб і вино в їх природному вигляді на подобу старозавітних патріархів. На жаль, там стоїть підпис бл. п. Кир Андрея.

Пізніше, готуючи розвідку про примат Пап, яку видрукував уже після свого не без сторонньої допомоги відступництва, бо вона вже була готова 1932 р., він згуртовував коло себе людей і переконував їх у необхідності відновити давній обряд, якщо хочемо успішно вести унійну роботу. У цьому вони переконують митрополита. Митрополит створив редакційну колегію під проводом о. Спиридона Кархута, спеціаліста з грецької та церковнослов'янської мов. Служебник, підготовлений ними, був видрукований 1927 р. Його переглянули на конференції в Римі всі тодішні наші єпископи, зробили деякі замітки і підписали до друку. Він був видрукуваний разом з підписами всіх єпископів у 1939 р., але не всі замітки були враховані, і тоді Хомишин запротестував. Після того Служебник був видрукований третій раз, вже тільки з підписом самого Митрополита. Після цього єпископи просили, щоб у Римі виготовили нам Служебник у староукраїнському обряді. Такий Служебник був видрукований. Папі сказали, що це в староукраїнському обряді. Він був радий і в енцикліці з нагоди 350 р. Берестейської унії пише: "Ми вам виготовили Служебник в староукраїнському обряді. Знаю, дорогі брати, що деякі надто хитрі прихильники розбрату на власну руку намагалися наново вводити старі, частково вже забуті звичаї під позірним збереженням первісної чистоти обряду, а насправді для того, щоб неосвідомлений загал легше відпав від католицької віри". Далі Папа пише, що небезпека може бути, якщо це роблять поодинокі люди, але якщо це робить Апостольська Столиця, то небезпеки не буде. Так думав Папа.

"Він дав нам староукраїнський Служебник, а що ми дістали?" - каже секретар о. Костельника на Львівському зборищі 1946 р. Сергій Хруцький. Ось його слова: "У Римі вийшов новий Служебник для слов'ян. Цей Служебник наче б був виданий у самій Москві, так абсолютно нічим не різниться від православного... Римський Папа підготовляє тріумф православ'ю" ("Єпархіальний вісник", орган Льв.-Терн. єп. управління, Ч. 2-3, с. 3-4, 1946).

Так, той Служебник був підготовкою до 1946 року, чого ні Папа, ні Митрополит не хотіли й не сподівалися. Митрополит прозрів аж 1941 р., коли з Риму прийшов Служебник і в друкарні почали складати його до друку у Львові й пропустили поминання Папи. Це вчасно помітив о. Котів і доніс Митрополитові. Згадка про Папу була вставлена, а Митрополит зрозумів, серед якого він оточення. Він жалівся о. Є. Тимчукові: "Я тепер не можу нічого зробити, бо не хочу за життя мати схизми в дієцезії". Ще більше його отверезила відповідь православних. Він запитав їх, що ще потрібно зробити для повної єдності? Йому відповіли: "Робіть собі, що хочете. Відречіться тільки Папи і буде повна єдність". І Костельник того доконав після смерті Митрополита. Для очищення себе від зради він сказав, що Митрополит був предтечею того, що він зробив, а С. Хруцький написав, що "Митрополит крок за кроком наближався до православ'я і дійшов до того, що дозволив у Шевченківські дні 1943 р. українським православним священикам відправити парастас за Шевченка в греко-католицькій церкві Преображення у Львові. Це вже було "навечір'я" Львівського Собору 1946 р.". (У згаданому Віснику, 1946).

"Митрополит, - каже Е. Прус, - "chorowal na Unie" (хорував на Унію). Він для неї готовий присвятити все. Постійно мріяв про навернення Росії. Після свого визволення з царської тюрми він зустрів у Петрограді громадку росіян-католиків прозахідної орієнтації, а в Москві такий же гурток російської орієнтації. Між ними Федоров, аскет, зробив на нього вплив і переконав, що в Росії успіх може мати Унія, тільки чисто східного-російського типу. І тому о. Костельникові було легко схилити Митрополита до привернення старого обряду.

Дивне тільки те, що його наступник продовжував те діло, хоч бачив, до чого довела ця обрядовщина. І сьогодні, як люди повертаються до Католицької Церкви, то до такої, яка була перед 1945 р. - без московського обряду і без слова "православний". І якщо хтось оформляє обряд в синодальний (бо такий він є), той заводить православ'я. Отець Михайло Волошин, ЧНІ плакав перед Преосв. Стернюком, щоб дозволив не споминати слова "православний", і нічого не помогло. Аж як заявив: "Здіймайте з мене рясу, а не буду згадувати того слова", щойно тоді єпископ мовчки погодився. Не дозволив, а тільки промовчав. Сьогодні люди тільки такого назагал приймають, хто відправляє по-передвоєнному. Якщо подекуди мовчать, коли хтось відправляє по-новому, то це не знак, що вони тому раді. Бували випадки, що католицького священика, який вперто споминав "усіх вас, православних християн", виводили з церкви за руку. Люди добачають схизму навіть в офірках, що їх православні запалюють перед іконами; на більше офірок мають стовп з дірками, щоб встромити офірку засвічену. Вже той стовп для них - знак схизми, як і хоругви на поперечній жердині, образ чи хрест із цвяхами на обох ногах. Все те їх разить, як колись разило греко-католиків на Холмщині і Підляшші, що кров'ю вмивалися. "Ми хвалимо їх геройство, а самі заводимо людей у Москву, - сказав один православний, Михайло Клінгер, син православного священика. - Зі страху перед латинізацією ми провели de facto русифікацію" (Журнал "Віра батьків", березень 1990 р.) Я сказав би, що це москвофільство ХХ ст. у XIX було москвофільством політично-національним. Звільнитися від нього допомогла нам Греко-Католицька Церква. Політичні діячі вирішили зректися своєї історичної національної назви: Русь, русин. І так сьогодні ми не хочемо більше називатися, щоб нас не індентифікували з Росією, "руськими". Це москвофільство було для декого почесне.

Русин-москвофіл почувався членом великого народу, бажав, щоб велика, могутня Росія пригорнула його під свої крила. Не таке москвофільство церковне. Воно принизливе. Ми себе зараховуємо до Церкви, яка сама в приниженні. Справді ми не хочемо бути Її членами, але обрядово вливаємося в неї. Бачимо в тому свою ідентичність. Відкидаємо все, що зробили протягом чотирьох століть. Йдемо за наукою до них. Самі собі відмовляємо права завести щось в обрядовості свого чи запозиченого. Дивимося на кожнім кроці, що на те скажуть брати-православні. Про тих братів-православних каже нам поет Володимир Сосюра: Царська Росія знайшла собі страшного союзника - Православну Церкву, яка довела українців до того, що вони не знають, хто вони. На запитання, хто вони, відповідають: православний. У росіян і для тих людей воно однозначне зі словом росіянин. У москалів усі православні - росіяни, усі католики - поляки. Тим і туманять наших людей. Ви католики, значить - поляки. У нас на Галичині завелося подібне баламутство. Римо-католик - поляк; православний - москаль; греко-католик - українець. Тим часом римо-католики - всі західноєвропейські народи; є римо-католиками росіяни й українці; православні не тільки москалі, але й румуни, болгари, серби і всі народи Сходу грецької культури - православні, є і поляки православні. Є й українці православні. Одні з них прилипли до Москви і через це слово втратили національну свідомість, інші тримаються православ'я, і є українцями. Греко-католиками є й поляки: одні з них тільки мовно поляки на суміжних територіях, але національно зараховують себе до русинів чи українців, інші не тільки мовно, але й політично вважають себе поляками. Але це факти одинокі. Назагал Греко-Католицька Церква вважається українською. Вона по-українськи навчає, проповідує, по-українськи молиться. У своїх вірних виховує патріотично-український дух. Кожен, хто хотів би назвати Греко-Католицьку Церкву польською, той наклепник, кожний наклепник - нечесна людина. Наклепом ні сам не дійде до Бога, ні людей до Бога не доведе.

Кожен, хто хоче Бога, хто шукає Бога, мусить подумати над тим, чи Христос хоче роздрібненості, чи єдності. Якщо хочеш єдності - вибирай ту Церкву, де репрезентує єдність установлений Христом пастир. До того ж установив тим пастирем Петра, кожний наслідник якого є теж пастирем. Тільки з ним дійдемо до Христа. Всякі заклики про повернення до віри батьків - це відвернення від Христа. Батьки могли помилятися. А Ісус Христос кличе: "Пізнайте правду, а правда визволить вас від заблудження, доведе до Мене". Я бачив по телебаченню мудреця, що кличе повертатися до віри батьків. Та віра батьків, до якої він закликає, - це віра в ідолів.

Виходить, нам треба витесати собі з колоди подобу людини, назвати її Перуном і приводити перед нього людей, там зарізати людину і спалити на вогні у жертву Перунові, бо так робили батьки. Так записано в літописі. От куди веде клич: повернення до віри батьків.

Якщо Ви зауважили орфографічну помилку, просто виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Зробімо нашу мову чистішою разом!

Пряма трансляція Святої Літургії

Опитування

Вервиця до Божого Милосердя

http://www.saintjosaphat.org/novyny/article/kozhna-simya-i-parafiya-chastynka-tradytsiyi/

Останній фотоальбом

Життя Св. Традиції

 

16 липня

Празник Матері Божої Параманної - Проща в с. Рокитне

21 липня 

Свята Літургія для родин

21 липня

Свята Літургія перед образом Матері Божої Потіхи

4 серпня

Святого Пророка Іллі - Відпуст на парафії в с. Коти

25 серпня

Молитовна пам'ять за героїв Небесної Сотні й тих, які загинули в АТО

___________