Розповіді наших військових про війну на Сході України
НаволюБожуздаймося у всім
І не лякаймось труднощів й терпіння,
Бо певності нема у світі цім,
Тож все віддаймо в руки Провидіння.
Провидінням Божим ми називаємо утримання світу і керівництво ним. Про жодну правду Св. Письмо не говорить так часто, як про Боже Провидіння.
Господь Бог утримує світ, тобто забезпечує існування всього живого. Усі сотворені речі перестали б існувати, якщо би Бог не опікувався ними. Весь світ зник би, якщо б Володар Всесвіту не підтримував його існування своєю всемогутністю. Бо як би могло щось тривати без Божої волі? Бог дає все, що потрібно живим сотворінням для життя. Щороку у природі повторюється чудо помноження хліба на наших нивах. Та хіба ж тільки хліба? І овочів, і фруктів ...
"Щодня діються чудеса в природі, але на нас вони не справляють враження, бо ми до них звикли" (св. Августин).
Є й інші чудеса Божого Провидіння, про які ми навіть не здогадуємося. Господь не тільки піклується природою, але й не забуває про своїх дітей.
Особливо яскраво проявляється Боже Провидіння в години болю, терпінь, страждань, невизначеності.
Саме такі часи настали для України. Здається, все втрачено, безнадійна ситуація, нерівні сили на війні. Ворог підступний, брехливий і надзвичайно агресивний. Звичайно, розпач, зневіра могли б узяти гору в людських серцях, якби не віра в Боже Провидіння і його яскраві прояви. Саме незбагненна Божа опіка охороняє душі й тіла наших бійців від тих, котрі намагаються відібрати найдорожче - матір-Батьківщину.
Розпочався обстріл. Повз позиції наших бійців пролітають вогняні ракети. Світло від них зловісне: прошиваючи темряву, яка є спасінням для захисників, воно видає їхнє місцерозташування. Наші хлопці в окопах. Проти "градів" у них немає зброї. Вони можуть лише спостерігати за напрямком руху ракет і просити Бога, щоб вони не потрапили в окопи. Час обстрілу - найстрашніший. Проти нього ти безсилий. Саме тоді розумієш слова ап. Павла: "У слабкості наша сила". Отоді й кличеш на поміч Того, який сильніший за всі ракети світу, Провидіння якого може закрити не тільки "пащу леву" (Господь Бог у своєму Провидінні захоронив Даниїла від страшної пащі лева), але й скерувати зброю від того місця, де сидиш ти, очікуючи смерті. Думки обриваються. ракета влучає прямісінько в окоп. Здається, час зупинився. Мертва тиша, в якій не чути вибухів і "градів". Хлопці очікують найстрашнішого: за законами фізики вона має розірватися. Скільки часу минуло - не знають. Він видався цілою вічністю. Хтось шептав молитву "Да будет Воля Твоя." У когось блискавично перед очима промайнуло все життя. Розірвані думки, мрії, молитви. Боже Провидіння в дії - ракета залишається в землі, не розірвавшись.
І знову черговий шанс на життя. Щиросердні, інколи без слів молитви подяки і прослава Бога. Стан їхніх душ неможливо описати. Велика радість переповнює серця наших воїнів.
Десь далеко у рідній домівці мама, дружина чи сестра просять захисту у Божого Провидіння для всього батальйону. І воно діє.
Таких прикладів надзвичайної і незрозумілої для кожного з нас опіки Божої є дуже багато.
Колона військової техніки вирушає в одне з міст, де точиться війна. Завдання бійців - зачистити територію. Шлях пролягає через міст. Здається, нічого не віщує небезпеки: щебечуть пташки, переливається всіма барвами річка і, як і вдома, весело похлюпує. Попереду колони - залізний велетень-танк. У якусь мить перед самісіньким мостом він раптово зупиняється. Добре злагоджений, приведений до готовності хорошими фахівцями, він не може підвести. За ним зупиняється і колона, адже вона не може рухатися. Часу мало. Відбувається скупчення техніки. Це небезпечно. Водій-механік повторно оглядає бойову машину, пробує завести її різними способами. Все марно. Хлопці вирішують перечекати ремонт танка на другому березі річки. Йдучи через міст, помічають оголену вітром міну. Уявили собі наслідки переправи. А далі - черга діяти саперам. Після знешкодження міни танк, ніби нічого не трапилось, легко завівся і рушив на переправу. В цей момент нам хотілося цілувати й обіймати його, як найбільшого приятеля. Проте ми добре розуміли, що Бог керує і технікою. І тільки зараз починаємо усвідомлювати, що колону вів не танк, а Всевишній.
Вечоріє. Втомлені денною спекою бійці радіють наближенню вечора, очікуваної прохолоди. Проте ніч із прохолодою несе і небезпеку. Наші позиції обстрілюють посеред ночі. У поглядах запитання: якою буде ця ніч? Чи зустрінемо світанок? Запитань безліч, але відповідь відома лише Богові. Ніч. Здалеку чути постріли. Звук залпового вогню наближається. Та наші сміливці готові захищати свої позиції, своїх побратимів, свою землю.
Ну, все. Здається, що ще одна страшна ніч віддає свою темінь світанку. Буде невеличкий відпочинок. Та стається не так, як вони собі думають. Можливо, це найстрашніше, що могло трапитись. У них цілять з установки "град". Ракета потрапляє у склад боєприпасів, які починають вибухати. Боже, що діється?! Земля здригається. Здається, що стогне і небо. Невже це кінець? З однієї сторони вистрілюють боєприпаси, а з іншої - "гради". Хлопці туляться до землі. Ховаються в ній. Сидять тихо. Готові до всього, що може статися цієї ночі. Ховаються у землі, неначе малі діти у маминих обіймах. Відчувають, як б'ється її серце, як втомлено вона дихає, здригається від болю. Вони не розмовляють, не панікують, а тільки тихо моляться.
Горить земля, вогонь дуже близько, а постріли чути ще гучніше. Молитви до Господа Бога та Його Матері возносяться на небеса. Які щирі та різні молитви одночасно линуть з одного окопу! Хтось пригадав молитву, якої ще в дитинстві навчила бабуся, інший вийняв вервицю, яку в дорогу дала мати. Тут навіть невіруючий стає християнином і пробує по-своєму нав'язати контакт із Тим, Якого не визнавав у мирному житті. Такі гарячі молитви ... Чи може Всевишній не звернути свого милосердного погляду до тих окопів, звідки зі сльозами і надією доносяться мольби Його дітей? Чи не Він обіцяв: "Просіть - і дасться вам". Ворог радіє, та зарано. Стається справжнісіньке чудо: який дивний спосіб обирає Господь для порятунку. Близько п'ятдесяти метрів від позиції бійців змінюється напрям вітру. Вогонь повертається в іншу сторону - а це означає черговий шанс на життя.
На устах триває молитва. Легенька посмішка. Очі починають наповнюватися слізьми радості та вдячності Господу Богові. Ми зустрічаємо цей довгоочікуваний світанок. Хоч без складу зброї, зате живі. Це було чудо, адже Бог велить і водам, і вітрам, і вони послушні Його волі.
Літо. Ніч. Страшенна спека. На Сході вона особливо немилосердна. І жодної краплини води. Обстріли не вщухають. Здається, їм не буде кінця. У горлі пересохло. Спрага мучить страшенно. Ковток холодної води - як найбільший скарб у такій ситуації. А перед очима - джерела рідної землі, у вухах - плюскіт озер і річок. Тобі б хоч малесенький ковточок, ну хоч би охолодити потріскані від жару вуста. Господи, такими пересохлими устами я вже й молитися не можу. У горлі горить, пече немилосердне полум'я вогню. Рука інстинктивно шукає чогось, щоб опертись. Що це під рукою!? Щось схоже на пляшку. Беру в руки і з надією погойдую. Господи, хоч би не порожня, хоч ковточок. І справді повна пляшка води! Боже, невже вона повна!? Слова подяки зринають з охолоджених уст.
Наші Герої продовжують рити та захищати цю дорогу для кожного з нас українську землю, яка для них є тимчасовим житлом, та під блакитним небом саперними лопатками пишуть історію України завдяки Божому Провидінню.
